Ми, бідні люди, діти нещасної Єви: перед Богом тяжіє над нами та сама вина і тією самою карою ми покарані. Тулимося на тій долині сліз, далеко від нашої вітчизни, плачучи і страждаючи через множество терпінь тіла і душі. Та щасливий, хто у цій біді часто звертається до Потішительки світу, Прибіжища грішників, Божої Матері; щасливий, хто побожно до Неї звертається і молиться! "Благословенний чоловік, що Мене слухає, що день-у-день біля дверей Моїх чуває” (Пр. 8, 34). "Щасливий, – каже Марія, – хто слухає Моїх порад і постійно перебуває під крилом Мого милосердя, просячи Мого заступництва і помочі!”
Свята Церква виразно навчає нас, своїх дітей, з якою сердечністю і вірою ми повинні постійно звертатися до улюбленої нашої Опікунки; наголошує нам, щоб ми особливо почитали Марію. Стільки є свят протягом року на Її честь, проте прагнемо, щоб кожен тиждень один день присвячували Її культові. Церква також доручає всім священикам і монахам, щоб під час св. Літургії кожного дня зверталися до Неї від імені своїх вірних, і наказує три рази на день усім вірним вітати Її на звук дзвону, що закликає до молитви. Волю св. Церкви пізнаємо власне під час різних народних лихоліть. Вона тоді заохочує Божий народ шукати допомогу Марії в дев’ятницях, молитвах, прощах до місць Її об’явлень або ікон. Саме цього очікує від нас Марія: щоб ми до Неї зверталися з молитвою і благанням. Це не означає, що Вона хоче у нас вижебрати дрібки хвали і почестей, бо вони дуже малі у порівнянні з тим, на що Вона заслуговує. Марія хоче в той спосіб збільшити у нас віру і набожність до Неї, щоб Вона могла уділити нам більше допомоги і втіхи. Св. Бонавентура оповідає, що Пресвята Владичиця шукає тих, хто до Неї прибігає з почитанням і побожністю; тих любить, годує і приймає як дітей.
На думку цього ж святого, Рут була прообразом Марії, бо ім’я її означає "Видюча” і "Поспішаюча”, адже Марія, як тільки побачить наше нещастя, тут же у Своєму милосерді поспішає нам на допомогу. Новаринус додає, що прагнення Марії нам допомогти не зважає на жодну затримку: позаяк Вона не скупий сторож Своїх ласк, а Мати милосердя, то не може втриматися, щоб тут же не роздати Своїм слугам скарби Своєї щедрості.
І з якою охотою спішить Марія на допомогу тим, хто Її взиває! (…). Милосердя Марії розливається на всіх, хто Її просить, навіть якщо відмовляють тільки одне "Слався, Маріє!” Тому, – на думку Новаринуса, – Марія не біжить, а радше летить на поміч тим, хто Її призиває. "Коли Марія виявляє милосердя, то чинить так, як Бог, який тут же спішить з допомогою до тих, хто Його призиває, бо цілком вірний виконанню даної обіцянки: "Просіть і дасться вам” (Йо. 16, 24). Так само чинить Марія: коли до Неї хтось узиває, Вона тут же його підтримує.
Отож можемо уявити, хто та Жінка, про яку оповідає в Одкровенні св. Йоан (Од. 12,14). Там сказано, що Їй дано два орлиних крила, щоб могла відлетіти в пустелю. Рібера пише, що тими крилами є любов, з якою Марія неустанно прагне до Бога. А бл. Амадей тлумачить цей текст дещо по-іншому, дуже близько до нашого твердження. На його думку, ці орлині крила означають швидкість, з якою Марія весь час спішить на допомогу Своїм дітям, а ця швидкість велика, більша навіть за швидкість лету серафимів.
Це співзвучне з тим, що каже св. Лука у своїй Євангелії. Коли Марія йшла відвідати Єлизавету, аби обдарувати її дім незліченними ласками, не йшла дорогою поволі, а спішно: "Марія вибралася і пішла з поспіхом в дорогу” (Лк. 1, 39).
(…) Марія підтримує Своїх почитателів ще більше, ніж інші святі. Вона гаряче прагне всіх утішити, і тільки хтось покличе Її, тут ж приймає з ласкавістю його просьби і спішить йому на допомогу. Св. Бонавентура цілком слушно називав Марію Спасителькою тих, хто Її призиває; цим хотів сказати, що для осягнення спасіння досить звернутися з проханням до Матері Божої. Вона, за Річардом від св. Вавринця, завше готова підтримати тих, хто до Неї звертається; Бернард з Бустісу запевняє, що ця Цариця з прекрасними думками більше прагне нам засвідчити Своє добродійство, ніж ми прагнемо його отримати.
Коли шукаємо допомогу у стіп Марії, навіть незліченна кількість наших гріхів не повинна відбирати в нас віри. Вона – Мати милосердя, а милосердя можна виявити власне тоді, коли є можливість утішити нещасних. Добра мати не відмовляється доглядати дитину, уражену проказою, хоч це важко і вимагає перемоги над самим собою. Так само і наша добра Мати – як зауважує Річард від св. Вавринця – не покине нас, якщо до Неї звернемося, хоч навіть наші гріхи, від котрих хоче нас вилікувати, надзвичайно гидкі. Власне це хотіла висловити сама Марія, коли об’явилася св. Ґертруді у покривалі, розкритому для всіх, хто до Неї прибігає. Свята тоді ж розповіла, як усі ангели надзвичайно ревно стараються охороняти почитателів Марії від пекельних напастей.
Зрештою, милосердя і любов Матері до нас така велика, що Вона навіть не чекає на наші просьби, а сама поспішає нам на допомогу. "Хто Її прагне, тим Вона наперед дає Себе пізнати” (Мдр. 6, 13). Св. Анзельм уважає, що ці слова стосуються Марії, і твердить, що Вона прибігає до тих, хто потребує Її помочі. Отож бачимо, скільки Божих ласк випрошує нам Марія, якщо про них Її просимо (…). Так турбується про наше благо, що, коли цього потребуємо, випереджує наші просьби і поспішає нам на допомогу раніше, ніж до Неї звертаємося. Причина в тому, за Річардом від св. Вавринця, що Серце Марії так переповнене милосердям, що, тільки довідавшись про наші потреби, відразу уділяє "молоко” Свого милосердя. Ласкава Владичиця не може чути про чиюсь біду і не поспіштити на допомогу.
Велике милосердя, яке почуває Марія, дивлячись на нашу біду, схиляє Її до втішання і допомоги нам навіть тоді, коли не просимо Її про це; спостерігаємо на весіллі в Кані за життя Марії на нашій землі (Йо. 2, 3). Милостива Мати зауважила клопіт молодят, коли вони з болем і соромом побачили, що бракує вина для гостей. Непрошена, а тільки спонукана турботою Свого милосердного Серця, яке не може дивитися без співчуття на біди інших, Вона благала Сина, аби поміг цій родині, вказуючи Йому з простотою на їхні потреби: "Уже не мають вина”. Тоді Господь, аби їх втішити, а ще більше, аби виконати бажання милостивого Серця Матері, вчинив чудо і перемінив воду на вино. Новаринус робить такий висновок: "Якщо Мати, хоч Її про це й не просимо, так охоче допомагає нам у потребах, то з якою охотою Вона втішає тих, хто до Неї взиває і просить про допомогу?”
А якщо ще хтось переживає, чи Марія його підтримає, коли до Неї звернеться, нехай послухає Папу Іннокентія ІІІ: "Чи є десь людина, що шукала допомоги у найдорожчої Владичиці і не вислухала?” "Чи коли-небудь, о Пресвята Владичице, був покинутий той, – каже бл. Євтихіан,– хто взивав до Тебе за потужною опікою, яка може допомогти кожному бідному і спасти навіть найбільш затверділих грішників? Ні, ще ніколи так не було і ніколи не буде”. "Нехай не славить Тебе і не взиває до Твого милосердя, о Пресвята Владичице, той, – каже св. Бернард, – хто до Тебе прибігав у своїх потребах, а не отримав від Тебе допомоги”. "Скорше запалося б Небо і земля, – мовив праведний Блозій, – ніж би Марія не порятувала тих, хто до Неї звертається за допомогою з добрими намірами і на Неї покладає свої надії”. Щоб зміцнити нашу віру, св. Анзельм додає, що, коли ми прибігаємо до Матері Божої, то не лише маємо бути впевненими в Її опіці, але й переконаними, що ми, так поступивши, навіть інколи швидше будемо вислухані і порятовані, ніж тоді, коли взиватимемо нашого Спасителя Ісуса Христа. Думку цю обґрунтуємо так: оскільки Христос – Суддя, то зобов’язаний карати грішників, а Пресвята Владичиця – лише Заступниця і Її завдання – тільки домогтися для нас милосердя. У зв’язку з цим хочу сказати, що швидше знайдемо поміч у Матері, ніж у Сина, але не тому, що Марія сильніша від Сина, адже ж знаємо, що Ісус – наш єдиний Спаситель і Своїми заслугами випросив нам спасіння. Але ми, прибігаючи до Ісуса, самі усвідомлюємо, що він – наш Суддя, обов’язок якого карати грішників, і ця думка може легко похитнути нашу віру, яка потрібна для того, щоб бути вислуханими. А коли звертаємося до Марії як до Матері милосердя, єдине завдання якої співчувати нам, а як до нашої Посередниці – захищати нас, тоді віра наша зміцнюється і зростає. Молимо Бога про багато речей, і не одержуємо їх, коли ж звертаємося до Марії, отримуємо їх частіше. Чому? Відповідь на це запитання дає Никифор: "Причина цього – не більша сила Марії, лише постанова Бога, який так прагне почитати Її”.
Надзвичайно втішна обітниця, яку з цього приводу дав Господь св. Бригіді. У книзі своїх об’явлень вона пише, що одного разу почула, як Господь Ісус розмовляв зі Своєю Матір’ю і так до Неї промовив: "Мамо Моя, проси Мене, про що хочеш, Я не відкину жодну Твою просьбу; знай, – додав, – що Я вислухаю також усіх, котрі будуть просити Мене про щось задля Твоєї любові, навіть якщо це будуть грішники, лиш би вони хотіли навернутися”. Те саме було об’явлено св. Ґертруді. І вона чула, як наш Відкупитель мовив до Марії, що, будучи всесильним, наділив Її владою виявляти милосердя всім грішникам, які до Неї прибігають, і виконувати це так, як Їй подобається.
Кожен, хто звертається до Матері милосердя, може говорити з великою вірою разом із св. Авґустином: "Пам’ятай, о наймилосердніша Діво Маріє, що від віків ніхто не чув, аби був опущений той, хто прибігав під Твою опіку. Тому пробач мені, коли скажу, що не хочу бути першим з тих нещасних, що прагнув Твого захисту, а зостався покинутим”.

Св. Франциск Салезій дуже добре оцінив результат цієї молитви. Маючи сімнадцять років, він подався на навчання в Париж; із запалом віддався студіям та вдосконаленню любові до Бога; пізнав він у цих стараннях багато небесних утіх. Щоб його випробувати і ще ближче злучити з Собою, Господь у певний момент допустив, аби сатана зумів його переконати, що намарне йде все, що він робить, якщо Бог у Своєму присуді покарав його на муки. Одночасно Бог зіслав на нього таку душевну темінь і черствість, що його зовсім не вражали навіть найвтішніші думки про Божу доброту. Спокуса так пригнітила серце святого юнака, що в цьому пригніченні і опущенні втратив сон і апетит, а з його обличчя зникла веселість і свіжість. Жаль було на нього дивитися.
Під час цієї страшної боротьби його огорнув такий смуток, що він майже заволав: "Чи то Бог, який досі був для мене такий добрий і милостивий, відібрав Свої ласки від мене? О любове, о красо, яким я присвятив усі свої почуття, хіба я вже ніколи не зазнаю цих утіх? О Діво, Мати Божа, найкрасивіша із дочок єрусалимських, чи я Тебе побачу в Небі? О Владичице! Якщо я не можу дивитися на Твоє обличчя, принаймні не дозволяй мені, щоб я мав у пеклі блюзнірствувати і проклинати Тебе”. Ось які любовні почуття мучили його згорьоване серце, залюблене в Бога і найсвітлішу Владичицю. Спокуса тривала місяць; нарешті Бог уподобав звільнити його через посередництво Потішительки світу, Пресвятої Марії. Святий уже раніше присвятив Їй свою чистоту, на Неї поклав свою надію. Коли він якогось вечора повертався додому, вступив на хвильку до однієї церкви. І побачив там на стіні табличку, на якій було написано таку молитву: "Пам’ятай, о наймилосердніша Діво Маріє, що від віків не чувано, щоб був опушений той, хто прибігає під Твою опіку”.
Тоді він укляк перед іконою Пресвятої Матері, відмовив з пристрастю цю молитву, відновив обітницю чистоти, дав собі слово щоденно відмовляти вервицю і наприкінці додав: "Царице моя, будь моєю заступницею у Свого Сина, бо не смію звертатися до Нього. Мати моя, якщо я, нещасний, не зможу любити у майбутньому свого Господа, гідного любові, принаймні випроси мені, щоб я любив Його усією силою на тому світі. Ото ласка, про яку Тебе прошу і котрої від Тебе сподіваюся”. Так просячи, віддався цілком Божому милосердю і здався на Божу волю. Як лише закінчив свою молитву, найулюбленіша його Мати звільнила його від тієї спокуси: прийшов до нього внутрішній спокій, а з ним – здоров’я тіла. Відтоді жив глибокою набожністю до Марії і через усе своє життя словом і пером не переставав поширювати Її славу і милосердя.

О Мати Божа, Царице ангелів і Надіє людей, вислухай того, хто до Тебе взиває і прибігає. Оце я біля Твоїх стіп, бідний невільник пекла, віддаюся на вічну службу Тобі, хочу Тобі служити і почитати Тебе всією моєю силою ціле своє життя. Знаю, що Тобі не принесе великої слави служба невільника, такого убогого і вартого погорди, бо я важко образив Твого Сина і свого Відкупителя Ісуса. Але якщо приймеш до себе на службу таку негідну людину, якщо своєю молитвою зміниш її і зробиш її гідною, то саме Твоє милосердя принесе Тобі таку хвалу, яку я Тобі віддати не можу. Прийми мене скоро і не відкидай, о Мати моя. Адже Предвічне Слово прийшло з Неба на землю шукати таких втрачених овечок для того, щоб їх спасти, і стало Твоїм Сином. Чи ж Ти можеш погордувати овечкою, яка до Тебе прибігає, щоб знайти Ісуса? Відкуплення мого спасіння вже відбулося. Мій Ізбавитель пролив уже Свою Кров, яка може спасти не лише наш світ, а безконечну кількість світів. Треба тільки, щоб я отримав плоди тієї Крові, а це від Тебе залежить, Пресвята Діво. "Бо Ти, – як мовить св. Бернард, – повинна поділити заслуги Ісусової Крові між тими, кому хочеш уділити”. "Ти можеш зцілити тих, кого прагнеш зцілити”, – запевняє також св. Бонавентура. Поможи мені, Царице моя; зціли мене, Царице моя. Тобі сьогодні віддаю усю мою душу; Ти ж потурбуйся про її спасіння. "Маріє, Спасіння тих, які Тебе призивають, – закінчую словами святого, – зціли мене!”

СВЯТИЙ АЛЬФОНС МАРІЯ ДЕ ЛІҐУОРІ