Св. Бернард твердить, що оскільки до нашого падіння спричинилися чоловік і жінка, дано нам, щоб і в нашому відкупленні разом співдіяли чоловік і жінка; власне це вчинили Ісус і Марія. "Без сумніву, – мовить святий, – достатньо було б, щоб Сам Господь Ісус звершив наше спасіння, але дано, щоб однаково і чоловіча, і жіноча статі взяли участь у нашому відкупленні, бо обидві спричинили нашу згубу”. Ось чому св. Альберт Великий називає Марію співпрацівницею у справі нашого відкуплення. Це ж саме Марія об’явила св. Бриґіді: як Адам та Єва "продали” світ за одне яблуко, так Вона разом із Своїм Сином відкупила людство одним Серцем. "Бог же міг, – зауважує св. Анзельм, – створити світ з нічого, але коли світ погубив себе через гріх, Бог не хотів його рятувати без співучасті Марії”.
За вченням о. Суареза, Марія співдіяла у ділі нашого відкуплення трояко. По-перше, заслужила (meritum de congruo) на участь у Втіленні Слова. По-друге, гаряче молилася за нас протягом цілого Свого життя. По-третє, бажала офірувати Богові життя Свого Сина для нашого спасіння. І тому Бог слушно постановив, щоб Марія, яка з любов’ю до людей і з таким прагненням віддання хвали Творцеві співдіяла у відкупленні всіх, була Тією, через посередництво якої всі можуть досягти спасіння.
Марію через це й називають Співпрацівницею у справі нашого оправдання, бо Бог довірив Їй усі ласки, якими нас хоче наділити. "Тому, – за св. Бернардом, – усі люди, які жили давно, сьогодні та житимуть у прийдешньому, повинні вважати Марію Посередницею і Заступницею у спасінні на всі часи”.
Господь Ісус сказав, що ніхто не може прийти до Нього, якщо його спершу не приведе Своєю ласкою Отець Предвічний: "Ніхто не спроможен прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його” (Йо. 6, 44). Річард від св. Вавринця твердить, що Христос мовить те саме про Свою Матір: "Ніхто не може прийти до Мене, якщо його не приведе Своїми молитвами Моя Мати”. "Ісус був, – за словами св. Єлисавети, – плодом, даним світові через Марію: "Благословенна Ти між жінками і благословен плід лона Твого”(Лк. 1, 42). Хто прагне здобути плід, мусить підійти до дерева; хто хоче бути з Ісусом, мусить іти до Марії, а хто знайде Марію, напевно знайде й Ісуса. Коли св. Єлисавета побачила Пресвяту Діву, що прийшла її відвідати, то не знала, як Їй за це подякувати, і повна смирення вигукнула: "І звідкіля мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого?” (Лк. 1, 43). "Та хіба, – може хтось запитати, – св. Єлисавета не бачила, що не лише Марія, але й сам Ісус Христос прийшов до Її дому?” Чому ж каже, що недостойна прийняти Марію, а не признається, що недостойна заслуги приймати в гостях Сина Божого, який прийшов Її навідати? О ні! Свята добре бачила, що з Марією прийшов і Господь Ісус, але їй досить було подякувати Матері, тому вона не згадує про Сина.
Святе Письмо так говорить про мужню жінку: "Вона, немов ті кораблі купецькі, здалека хліб привозить” (Пр. 31,14 Влг.). Власне Марія це той корабель, який приніс нам з Неба Ісуса, той хліб живий, що прийшов з Неба обдарувати нас вічним життям, як це сам Христос сказав: "Я – хліб живий, що з Неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки” (Йо. 6, 51). Отож Річард від св. Вавринця робить висновок, що в морі цього світу згинуть усі ті, хто не дістанеться на цей корабель, іншими словами, – ті, ким Марія не опікується. "Скільки разів, – додає, – перебуваємо у небезпеці: нам загрожує втрата спасіння чи то через спокуси, чи то в бурях пристрастей, і тоді маємо звертатися до Марії і взивати: "Поспішай до нас, Маріє! Рятуй, зціли нас, якщо не хочеш, щоб ми загинули”. І водночас зауважте, що Річард від св. Вавринця не вагається, коли звертається до Марії: "Спаси нас, бо загинемо”. Нема у нього таких застережень, як вже не раз згадуваного автора, котрий забороняє взивати до Пресвятої Діви, щоби нас спасла, бо ж – як твердить – справа спасіння належить тільки Богові.
Але коли людині, покараній на смерть, можна просити в улюбленця царя, щоби його вирятував і життя йому випросив, то чому ж ми не можемо благати Матір Божу, щоби нас спасла і випросила нам ласку вічного життя? Св. Йоан Дамаскин без найменшого вагання так молиться до Пресвятої Діви: "Непорочна, Пречиста Царице, ізбави мене і збережи од вічного прокляття”. Св. Бонавентура так звертається до Марії: "Спасіння тих, хто Тебе взиває”, а свята Церква підтверджує цю назву, іменуючи Марію "Оздоровленням хворих”. То чи можемо ми боятися просити Її, щоб нас спасла? "Тим паче, – як висловлюється один автор, – що без Марії ніхто не має дороги до спасіння”. А ще давніше св. Ґерман сказав до Марії: "Ніхто не спасеться інакше, лише через Тебе”.
Послухаймо, що пишуть інші автори про необхідність посередництва Марії. Св. Каетан твердить, що ми можемо шукати ласку, але ніколи її не отримаємо без заступництва Матері Божої. З ним погоджується і св. Антонін, вживаючи ось такий прекрасний вираз: "Хто не просить через Марію, той пробує літати без крил”. Як фараон прорік до Йосифа: "Єгипетська країна перед тобою” (Бут. 47, 6) і всіх, хто благав про поміч, відіслав до нього: "Ідіть до Йосифа” (Там же, 41, 55), так і Бог, коли просимо Його про ласки, відсилає нас до Марії: "Ідіть до Марії”. "Бо, – як твердить св. Бернард, – Бог постановив не уділяти жодної ласки інакше, як тільки через руки Марії”. Виходячи з цього, св. Річард від св. Вавринця каже так: "Спасіння наше в руках Марії, і тому наше, християнське звертання до Марії набагато слушніше, ніж звернення єгиптян до Йосифа: "Спасіння наше в руках Твоїх”. Це ж твердив целлейський монах: "Спасіння наше покладене у Твої руки”. Іще виразніше висловлюється Касьян, мовлячи прямо, що спасіння всіх залежить від ласки й опіки Пресвятої Діви. Ким опікується Марія, той спасеться; кого Вона не стереже, той буде засуджений. Це спонукало св. Бернардина із Сієни до такого заклику: "Владичице, позаяк Ти – Дарителька всіх ласк і тільки через Твої руки можемо отримати ласки спасіння, від Тебе залежить наше спасіння”.
Згодом Річард від св. Вавринця цілком слушно писав: "Як камінь тут же падає без опори, так і душа, позбавлена допомоги Марії, впадає насамперед у гріх, а пізніше – у саме пекло”. Св. Бонавентура додає, що Бог не спасе нас без допомоги Марії, бо як дитя не може без матері, так ніхто не може спастися без опіки Марії. І тому нагадує: "Старайся, щоб твоя душа прагнула набожності до Марії. Старанно бережи її і не занедбуй, поки в Небі не отримаєш від Марії Її материнського благословення”. "Хто пізнає Бога, – каже св. Ґерман, – то не інакше, як через Тебе, о Пресвята Діво! Хто ж спасеться? Хто ж уникне небезпек? І знову: "Коли б Ти не уторувала дороги, ніхто б не звільнився від спокус тіла і ран, завданих через гріх”.
Як до Предвічного Отця маємо доступ тільки через Ісуса Христа, так само – за св. Бернардом – можемо приблизитись до Христа за посередництвом Марії. Цю Божу постанову, щоб ми всі спаслися, прибігаючи до Марії, святий пояснює так: "Спаситель нам даний через Марію, тому потрібно, щоб і ми були дані Йому через Марію”. Ось чому Пресвяту Діву називають Матір’ю ласки і спасіння нашого. "Що ж з нами сталося б і як ми могли би сподіватися на спасіння, – запитує св. Ґерман, – якщо Ти нас залишила б, о Маріє, Ти, що є життям християн?!”
Але це й же ж автор зауважує ще таку трудність: якщо всі ласки переходять через руки Пресвятої Діви, то святі, коли їх про щось просимо, мусять так само прибігати до посередництва Марії, щоб нам ті ласки випросити. "Це, однак, – каже далі, – ніхто не твердить і навіть нікому щось подібне не снилося”. На то відповідаю: віра в це не була б помилкою, а навіть чимось недоречним. Бог для почитання Своєї Матері зробив Її Царицею Святих і встановив, аби всі ласки переходили через Її руки; недоречність є в тому твердженні, що Бог хоче, аби і святі зверталися до Неї, кожного разу, як захочуть щось випросити для своїх почитателів? Що ж стосується думки, що нікому таке навіть не снилося, я переконався, що дуже виразно кажуть про це св. Бернард, св. Анзельм, о. Суарез та інші. "Надаремно, – зауважує св. Бернард, – ми просили б про ласку, якщо б Марія за нас не заступалася”. Один із авторів так інтерпретує слова 44 псалму: "Обличчю Твоєму будуть вклонятися усі багаті із людей” (Пс. 44, 13 Влг.). Такими багатими великого народу є святі. Якщо вони хочуть виблагати ласки комусь зі своїх почитателів, то звертаються до Марії, аби Вона їх випросила. "А тому слушно, – каже о. Суарез, – просимо святих, аби заступилися за нас перед Марією, їх Владичицею і Царицею”.
Це, власне, прорік св. Бенедикт св. Францішці Римлянці. "Одного дня, – розповідає о.Мархезе, – об’явився їй цей святий і пообіцяв опіку і заступництво Пресвятої Діви”. Так стверджує і св. Анзельм, який промовляє до Марії так: "Владичице моя, заступництво святих, поєднане з Твоїм, має таку саму силу, як Твоє особисте посередництво, уже без їхньої участі. Звідки Ти, о Владичице, маєш таку владу?” – запитує далі святий. Це тому, що сама – Матір Відкупителя світу, Улюблениця Бога, Цариця Неба і землі. Якщо Ти не помолишся за нас, жоден святий не заступиться і не допоможе нам, але якщо Ти зблаговолиш за нас просити, то і всі святі ревно молитимуться за нас і нам помагатимуть”. Св. Церква відносить до Марії і такі слова Книги Мудрості: "Я одна обійшла кругом небесним” (Сир. 24, 5), о. Сеґнері так їх пояснює: "Як перша небесна сфера приводить у рух усі інші* , так і ціле Небо з’єднується з молитвами Пресвятої Діви, коли Вона молиться за якусь душу. Навіть більше, св. Бонавентура уважає, що Марія як Цариця Ангелів і святих жадає, аби зважали на Неї і разом з Нею благали за нас Найвищого.
Тепер ми розуміємо, чому св. Церква каже нам взивати і величати Матір Божу таким титулом: "Надія наша”. Лютер стверджував, що не може стерпіти, що Католицька Церква називає те просте створіння, тобто Марію, Надією нашою, бо вважав, що тільки Бог і Господь Ісус, Наш Посередник, є нашою надією. Більше того, Бог проклинає тих, хто покладає надію на створіння, згідно зі словами Єремії: "Проклятий той, хто уповає на людину… чиє серце відступає від Господа” (Єр. 17, 5). Але ж свята Церква нас вчить, щоб ми постійно взивали до Марії і називали Її нашою надією. Хто, звертаючись до Бога, уповає на створіння, того напевне Бог прокляне, бо ж Господь – єдине джерело і скарбниця всякого добра; створіння без Бога нічого не має і нічого не може дати. Однак уже сказано, що з волі Господньої всі ласки повинні переходити через руки Марії, як через канал милосердя; і тому можемо, ба, навіть мусимо визнавати Марію нашою надією, бо за Її посередництвом отримуємо Божі ласки. У зв’язку з цим св. Бернард називав Її фундаментом своєї надії. Тієї ж думки дотримувався св. Йоан Дамаскин, звертаючись до Пресвятої Діви: "Владичице моя, на Тебе покладаю усі свої надії і від Тебе з вірою очікую спасіння”. Св. Тома називає Марію надією нашого спасіння. Св. Єфрем також: "Пресвята Владичице, візьми нас під Свою опіку, якщо хочеш, щоб ми спаслися; не маємо іншої надії на спасіння, крім Тебе”.
Закінчуємо наші роздуми словами св. Бернарда: "Стараймося з усіх сил почитати Матір Божу, бо така воля Творця, щоб ми все отримували з Її рук. Що б ми не прагнули або про яку б ласку не просили, поручаймо себе, за вказівкою цього святого, Марії і вірмо, що з Її допомогою отримаємо, що просимо”. "А якщо, – так веде далі св. Бернард, – ти не заслуговуєш на ласку, заслуговує на неї Марія, яка за тебе заступається. Тому раджу кожному з нас, щоб ми всі наші добрі вчинки і молитви, що їх офіруємо Богові, віддавали Марії, і тоді матимемо певність, що будемо радо прийняті”.

Нині всюди відома історія Теофіла, описана Патріархом Константинопольським Євтихіаном, наочним свідком випадку, який зараз оповімо. А його правдивість – за о. Крассетом – підтверджують св. Петро Даміан, св. Бернард, св. Бонавентура, св. Антонін та інші.
Теофіл був архідияконом церкви в Адані, в Кілікії. Він заслужив такої почесті: люди захотіли, щоб він став єпископом; але Теофіл з покори не погоджувався. Невдовзі злі люди очорнили його. Теофіла позбавили місця служіння, і він так засмутився, що в засліпленні звернувся за порадою у нещасті до одного чорнокнижника, єврея. Той постарався звести його із сатаною. Чорт запропонував Теофілу свою допомогу з умовою, що він відречеться від Ісуса та Його Матері Марії, а також власноручно підпише відповідний акт. Теофіл підписав цей ганебний документ. Наступного дня єпископ, переконавшись, що Теофіла скривджено, попросив у нього вибачення і повернув його на своє місце. З того часу Теофіла стали мучити докори сумління через важкий гріх, який допустив, і він постійно заливався сльозами. І що ж він робить? Іде до церкви, кидається із плачем на коліна перед іконою Матері Божої і благає: "О Мати мого Бога, не можу впадати у розпач, бо знаю, що ще маю Тебе, ту, що наймилостивіша і може мені допомогти”. І так плакав і молився до Марії сорок днів. Наприкінці однієї ночі об’явилася йому Мати милосердя і сказала: "Теофіле, що ти зробив? Ти викреслив себе із Моїх і Мого Сина друзів, а віддався твоєму і моєму ворогові!” – Владичице, – відповів Теофіл. – Ти мусиш мені простити і так само випросити прощення у Сина. – Марія, бачачи його віру, сказала до нього: "Не трать надії; помолюся за тебе Богові”. Теофіл, вражений цим видінням, ще більше заплакав, подвоїв покуту і молитви й уже не віддалявся від цього образу. І знову об’явилася йому Марія та зі щасливим обличчям розповіла: "Теофіле, радуйся; Я оповіла Богові про твої сльози і молитви, а Він їх прийняв і вже тобі простив. Але від сьогодні будь вдячний і вірний”. – Владичице, – відказав Теофіл, – але я ще не цілком спокійний, коли мій ворог тримає в руках той безбожний акт, в якому я відрікся Тебе і Твого Сина; постарайся, аби він мені його віддав. Через три дні Теофіл пробудився вночі і знайшов на своїх грудях той лист. Уранці, коли єпископ прийшов до церкви, Теофіл упав йому до ніг серед багатьох вірних і з плачем розповів усе, що сталося. Потім віддав єпископові лист, а той наказав відразу його спалити перед юрбою. Усі плакали зі зворушення і вихваляли доброту Бога і милосердя Марії до нещасного грішника. Теофіл повернувся до церкви Пресвятої Владичиці, де й помер через три дні, спокійний і вдячний Ісусові і Його Пресвятій Матері.

О Царице і Мати милосердя, Ти наділяєш ласками всіх, що до Тебе прибігають, і чиниш це з великою щедрістю, бо Ти ж – Цариця, а також з великою любов’ю, бо Ти – найчутливіша Мати; Тобі сьогодні поручаюся я, такий бідний на заслуги і чесноти, а також боржник Божої справедливості. Маріє, Ти маєш ключ до Божого милосердя; не забудь про моє нещастя і не залиши мене у цій біді. Ти така щедра до всіх: навіть маєш звичку давати більше, ніж Тебе просять, стався так і до мене. Владичице, опікуйся мною – оце все, що Тебе прошу. Якщо Ти мене візьмеш під опіку, не буду нічого боятися. Не боюся злих духів, бо Ти – сильніша за ціле пекло, і не лякаюся своїх гріхів, бо вистачить одного Твого слова, щоб Бог простив усі мої провини. Якщо Ти до мене прихильна, не боюся навіть, що Бог гнівається на мене, бо одна Твоя просьба може Його заспокоїти. Словом, коли Ти будеш мною опікуватися, я можу сподіватися на все, бо Ти все можеш. О Мати милосердя, Ти вважаєш, що підтримувати найнещасніших – це честь і радість; і можеш це робити, якщо тільки вони не затверділи у своїх гріхах. Я – грішник, але не затверділий, хочу виправитись. І Ти можеш мені допомогти; допоможи мені і спаси мене. Нині цілковито віддаю себе у Твої руки. Розкажи мені, що маю вчинити, щоб уподобатися Богу, і я виконаю це з Твоєю допомогою, о Маріє, світлосте моя, утіхо, прибіжище, надіє моя. Амінь. Амінь. Амінь.

СВЯТИЙ АЛЬФОНС МАРІЯ ДЕ ЛІҐУОРІ