95. Прийшов хтось до авви Силуана на Синайську гору. Побачивши, що
браття працюють, він сказав старцеві: Працюйте не на ту їжу, яка
проминає (Йо. 6, 27): Марія вибрала кращу частку (Лк. 10, 42). Старець
сказав своєму учневі: Захаріє, подай братові книгу й відвели його до
подорожньої келії. Як настала дев'ята година, брат прислухувався під
дверима, чи не посилають, кликати його до трапези. Але, що ніхто його не
кликав, він сам став, пішов до старця і каже йому: Авво, невже твої
браття сьогодні не їли? — їли, — відповів старець. — Чому ж мене не
покликали? — спитав брат. — Тому, — відповів старець, — що ти чоловік
духовний і не потребуєш такої поживи; а ми, як тілесні хочемо їсти й
тому працюємо. Ти вибрав кращу частку, читаючи весь день, і не хочеш
живитися тілесною поживою. Брат, вислухавши старця, поклонився йому й
сказав: Прости мені, авво! — Тоді старець каже йому: Направду, й Марія
потребує Марти, бо й Марія величається задля Марти. 96. Оповідав
старець: Один брат, впавши в тяжкий гріх і каючись в ньому, пішов
відкрити його одному старцеві, але не відкрив йому справи, а сказав так:
Коли до когось прийде такий і такий помисел, чи може цей чоловік
осягнути спасіння? Старець, не маючи досвіду в розсудливосте, сказав
йому у відповідь: Занапастив ти свою душу. Брат вислухав це і сказав:
Коли я занапастив себе, то відійду в світ. По дорозі роздумав він зайти
до авви Силуана й відкрити йому свої помисли. А він був великий у
розсудливості. Та, прийшовши до нього, брат і йому не відкрив справи, а
вдався до такої завуальованости, як і з попереднім старцем. Отець
розкрив свої уста й почав говорити йому зі Святого Письма, що ті, які
помишляють, зовсім не підпадуть, осудженню. Почувши це, брат набув у
душі сили й уповання й розкрив йому й саму справу. Вислухавши справу,
старець, як добрий лікар, вилікував його душу словами зі Святого Письма,
— що є покаяння тим, які свідомо навертаються до Бога. — Коли мій авва
прийшов до того старця і розповів йому про це, він сказав: Той брат, що
втратив надію і вирішив відійти в світ, це — неначе зоря серед братів. —
Я розповів для того те, аби ми знали, як небезпечно говорити про
помисли, або про діла з людьми, неосвіченими в розсудливості.
97. Свята Синклитикія сказала: Ті, що збирають земні багаства,
піддаючись тяжкій праці й небезпекам, хоч би багато придбали, бажають ще
більшого; за ніщо вважають те, що мають, а змагають до того, чого не
мають. А ми, не маючи нічого з потрібних благ, із Божого страху не
хочемо шукати їх.
98. Сказала теж: Є журба на користь і є журба на шкоду. Журба на
користь полягає в тім, щоби мати жаль та скорботу з приводу своїх
гріхів, незнання ближнього й щоб не відпасти від поставленої мети —
сподобитися досконалої благости. В тім полягає журба за Богом. Та в
цьому буває деяка домішка ворога, бо й він наводить журбу, повну
нерозумності, що в багатьох називається пригніченням духа. Цього духа
треба проганяти переважно молитвою і співом псалмів.
99. Сказала теж: Добре не гніватися. Коли ж це буває, то тобі Бог не
дав для пристрасті мірки й одного дня, бо сказав: Хай сонце не заходить
над вашим гнівом (Еф. 4, 26). А ти очікуєш, аж сповниться увесь твій
час! Невже ти не знаєш, що сказано: Доволі дневі його лиха (Мт. 6, 34)?
Чому ти ненавидиш чоловіка, що образив тебе? Не він образив тебе, а
диявол; зненавидь хворобу, а не хворого.
100. Сказала теж: Небезпечно вчити инших чоловікові, що не перейшов
досвідом своїм діяльного життя. Бо як той, що має старий дім, прийнявши
до себе мандрівників, може згубити їх, як дім упаде, так і ті, що самі
перед тим не збудували міцної будівлі, разом зі собою губили і тих, що
до них прийшли. Бо хоча словами вони закликали до спасіння, та лихим
життям більше шкодили своїм послідовникам.
101. Іще сказала: від ворога походить надмірно ревне подвижництво, і
його учні так роблять. Чим же ми відрізнимо Боже і царське подвижництво
від того тиранського і диявольського? Зрозуміло, що поміркованістю.
Протягом усього життя, хай буде для тебе одне правило посту. Не пости
чотири, або п'ять днів, аби потім через послаблення дозволити собі
багато страв; це тішить ворога, тому, що непоміркованість завжди буває
згубна. Не трать нараз усієї зброї, щоб не лишитися тобі роззброєним і
не попасти в полон під час війни. Дбай про те й инше на випадок потреби.
Поки ти молодий і сильний — пости, бо прийде старість, а з нею і неміч.
Поки ти в силах, збирай скарб, щоби опісля не показатися безсилим.
102. Також говорила: Чим більші успіхи роблять подвижники, з тим сильнішим стрічаються противником.
103. Раз прийшли з Пелузійської країни до матері Сари два старці, —
великі пустельники. І коли відходили від неї, сказали один одному:
Навчімо цю старицю покори. Отже, кажуть їй: Гляди, мати, не пишайся умом
і не кажи сама собі: ось, і пустельники прийшли до мене, — жінки. Вона
відповіла їм: я жінка тілом, а не умом.
104. Мати Сара сказала також: Як я буду благати Бога, щоб усі люди були
з мене вдоволені, то треба буде мені лякатися під дверима кожного.
Ліпше я буду благати Бога, щоб моє серце було чисте перед усіма.
105. Авва Іперехій мовив: Правдиво мудрий той, хто не словом повчає, а ділом.
106. Якось прийшов із Риму чернець, що займав високу посаду на
царському дворі, й поселився в скиті біля церкви. Мав він при собі
одного послушника, що послугував йому. Пресвітер, побачивши його неміч
та ще й довідавшись у якій вигоді він жив перед тим, передавав ченцю, як
посилав що Бог або приносили до церкви. Проживши в скиті двадцять п'ять
літ, чернець одержав дар ясновидіння і зробився славним. Один із
великих єгипетських подвижників, почувши про нього, відвідав його,
сподіваючись знайти в нього суворіший спосіб зовнішнього життя.
Увійшовши до нього, він привітав його, й, помолившись, вони сіли. Аж
бачить Єгиптянин, що він носить гарний одяг; під собою має рогожу й
шкіру, має невелику подушку, ноги чисті й обуті в сандалі. Побачивши це,
він розчарувався, що в такому місці так живе цей чоловік, а в не
суворому подвижництві. Старець, маючи дар ясновидіння, зрозумів, що той
розчарувався, і каже своєму прислужникові: Зроби нам сьогодні свято
задля авви. Прислужник знайшов трохи городини й зварив її. Коли настав
час, вони, вставши, їли. Задля немочі старець мав у себе трохи вина, й
вони пили.
Коли ж настав вечір, вони прочитали дванадцять псалмів і лягли. Те саме
зробили і в ночі. Вставши рано, сказав єгиптянин старцеві: Помолися за
мене! Та й пішов від нього, не скориставши нічого. Коли ж трохи
відійшов, старець, бажаючи принести йому користь, послав за єгиптянином,
щоб його завернути. Коли той прийшов, старець знову прийняв його з
радістю і став питати: 3 якої ти країни, чи з якого міста? — Я зовсім не
міський мешканець, — відповідає єгиптянин. Старець питає: Чим же ти
займався в селі? — Я був сторожем. — Знову питає: Де ти спав? — На полі,
— відповів він. — Чи мав ти постіль? — Яку постіль міг я мати в полі? —
відповів він. Старець питає: Як же ти спав? — На землі, — відповів
єгиптянин. — Яка пожива була в тебе в полі й яке вино ти пив? Єгиптянин
відповів: Яка в полі пожива й яке вино? — Як же ти жив? — Їв трохи
хліба, відповів він, і що-небудь соленого, а пив воду. — Велика це
праця, — сказав старець і спитав: А чи була в селі лазня, де б було
можна купатися? — Ні, — відповів єгиптянин, — та коли хотіли — купалися в
річці. Коли старець вислухав це все й довідався про вбогість
попереднього життя єгиптянина, то, бажаючи принести йому користь,
розповів про своє попереднє життя в світі. Я, покірний, котрого ти бачиш
перед собою, — з великого міста Риму й був вельможею на царському
дворі. Тільки-но єгиптянин вчув ці перші слова, зворушився і слухав з
насолодою, що далі оповідав йому старець. — І ось, — продовжував
старець, — покинув я Рим і прийшов у цю пустиню. Я, що його ти бачиш
перед собою, мав чудові покої й величезні багатства. Погордивши те усе,
прийшов я в цю келію. В мене, що ти його бачиш перед собою, були ліжка з
золота та коштовними покривалами, а тепер замість них дав мені Бог цю
рогожу і шкіру. В мене були коштовна одежа, замість них ношу я тепер це
бідне одіяння. На трапезування моє витрачував я багато золота; замість
цього дає мені Бог трохи цієї городини і чарку вина. Мені служило багато
хлопців, і, ось, замість них усіх тепер Бог піддав цьому старцеві
услугувати мені. Замість лазні ллю я на свої ноги трохи води й по своїй
немочі ношу сандалі. Замість співу співаків і гри на флейтах і аріях
прочитую я дванадцять псалмів; те саме роблю і вночі за гріхи, що їх я
зробив, і одразу після спочинку відправляю своє мале богослуження. Тож,
прошу тебе, отче, не розчаровуйся моєю неміччю! Вислухавши це, єгиптянин
застановився і сказав: Горе мені! Від багатьох недостатків світу я
прийшов сюди на спокій і маю тепер те, чого не мав перед тим; а ти з
такої вигоди прийшов на скорботи й з великої слави й багатства прийшов у
приниження і вбозтво! Таким чином єгиптянин, отримавши повчання,
залишив старця, ставши його товаришем і відвідував його задля користи.
Бо старець відзначився розсудливістю і був наповнений пахощами Святого
Духа.
107. Брат спитав одного з отців: Чи осквернюється той, хто має нечистий
помисел? Коли ж розсуджували про це, одні говорили: осквернюється, инші
говорили: ні, бо ми прості не можемо від них остерегтися, але діло в
тому, щоби не робити гріха тілесного. Після того пішов брат до більш
досвідченого старця і спитав його про це. Старець відповів йому: Від
кожного вимагається за його мірою. Брат благав старця, кажучи: На
Господа, поясни мені ці слова. — Ось, — каже старець, — тут стоїть
пожадана посудина — і прийшло двоє братів: один, що має великі міри, а
другий — малі. Коли помисел досконалого скаже: я хочу мати ту посудину,
та чоловік не зупиниться на тому, а зараз відкине помисел, то він не
оскверниться. А як той, що не отримав великих мір, подумає це й
займатиметься помислом, та не піддасться йому, то теж не оскверниться.
108. Старець мовив: Коли хто житиме в якомусь місці й не принесе плоду
того місця, то саме місце проганяє його, бо він не приніс плоду того
місця.
109. Один брат працював у день пам'яти мученика. Инший брат, побачивши
це, сказав йому: Чи ж можна сьогодні працювати? Цей відповів йому:
Сьогодні Божий слуга виступив на сцену, даючи свідоцтво про Христа, — і
його мучено; А чи мені задля Господа не пристало хоч трохи потрудитися
сьогодні в своєму ділі?
110. Старець мовив: Як хто сповнить діло, йдучи за своєю волею, й це
буде не no-Божому, одначе зроблене в незнанні, то опісля такий конечно
мусить прийти на Божу дорогу. А хто тримає свою волю не пo-Божому і не
хоче слухати инших тільки самого себе вважає знаючим, тяжко такому
прийти на суд Божий.
111. Спитали старця: Що це таке — вузька й тісна дорога (Мт. 7, 14).
Старець відповів: Вузька й тісна дорога є та, щоб чинити насилля над
своїми помислами і для Бога вмертвлювати свої бажання; це означають
слова: Ось ми покинули все й пішли за Тобою (Мт. 19, 27).
112. Старець мовив: Як чернечий чин далеко почесніший від звання мирян,
так і мандрівний чернець має бути під кожним оглядом взірцем для
ченців, що проживають на одному місці.
113. Старець мовив: Коли чернець на тому місці, де він живе, задумає
зробити добре діло і не зможе його зробити, то такий хай не думає, що,
відійшовши на инше місце, зможе це довершити.
114. Старець мовив: Як робітник прийде на місце, де немає робітників,
то не зможе зробити жодного успіху. Отже, він має старатися, щоби не
зійти вділ. І навпаки, якщо лінивий житиме з працьовитим, то поступає,
як буде невсипущим; а як не поступає, то принаймні не сходить вділ.
115. Старець мовив: Коли душа має тільки слово, а не має діла, то вподібнюється до дерева, що має квіти, а не плоди.
116. Старець мовив: Як дерево, що має повний і дозрілий плід, має
заразом і листя, так душі, що робить добре ділання, властиве добре
слово.
117. Старець мовив: Ми не тому маємо підлягати судові, що входять у нас
помисли, а тому, що на зле вживаємо їх; бо від помислів можна потерпіти
кораблетрощу — і за помисли можна отримати вінець.
118. Старець мовив: Не май справи зі світськими ні в даванні, ні в
одержуванні, не знайомся з жінками й не будь за свобідний у поведінці з
хлопцем.
119. Брат спитав старця: Що мені робити, як на мене повстає многота
помислів, і я не знаю, як мені з ними боротися? Старець відповідає йому:
Не борися з усіма, а з одним, бо всі помисли ченців мають немов одну
голову. Тож ти борися саме з тією головою, — а инші помисли
втихомиряться.
120. Про злі помисли сказав старець: Благаю вас, браття, — як покинули ми діла злі, так покиньмо й помисли про них.
121. Один старець мовив: Хто хоче жити в пустині, той мусить сам бути ученим, а не потребувати науки, щоби не потерпіти шкоди.
122. Старець сказав: Йосиф Ариматейський просив узяти тіло Господа і,
взявши, положив Його в новому гробі, в чистій плащаниці. Чиста плащаниця
— це чисте серце; новий гріб — новий чоловік Ізраїль, що йому в пустині
як поживу було дано манну, а правдивому Ізраїлеві — Христове Тіло.
123. Старця спитали: Як я знайду Бога, — постом, працею, неспанням чи
милостинею? А старець на це відповів ось що: Не одні зморили нерозумно
своє тіло й не отримали з того користи. Наші уста дихають постом; ми на
пам'ять вивчили Святе Письмо, відправили Давидові псалми, а не маємо
того, чого шукає Бог, себто Божого страху, любови й покори.
124. Брат спитав старця, кажучи: Прохаю старців, щоби вони сказали мені
про спасіння моєї душі — й не можу втримати нічого з їхніх слів. Навіщо
ж мені питати їх, коли в нічому не поступаю? Бо я весь нечистота. А
були там дві подорожні посудини. І каже йому старець: Піди, принеси одну
з цих посудин, налий до неї оливи, вилий її і постав посудину на своє
місце. Він так зробив раз і другий. І каже йому старець: Принеси тепер
обидві посудини разом і поглянь, котра з них чистіша. Брат каже йому:
Та, що до неї я наливав оливи. — Так і душа: хоча й не втримує нічого з
того, про що запитувала, але очищується більше, ніж душа чоловіка, що не
питає.
125. Говорив один із отців: Один дуже побожний брат мав бідну матір. Як
настав великий голод, він узяв хліба і пішов занести його до своєї
матері. Коли це озвався до нього голос, що говорив: Чи ти дбаєш про свою
матір, чи я піклуюся про неї? Брат пізнав силу голосу, впав ниць,
молився і говорив: Ти, Господи, піклуйся про нас! — І, вставши, вернувся
до своєї келії. Третього дня прийшла до нього мати і каже йому: Один
чернець дав мені невеликий пшеничний хліб; візьми його й роздроби нам на
малі частинки, щоби ми поживилися. Як брат почув це, прославив Бога й,
сповнившись надією, за Божою благодаттю поступав у всякій чесноті.
126. Один брат жив у мовчанні, й демони під виглядом ангелів хотіли
звести його під приводом спільного зібрання на молитву. Вони розбуджують
його, просять і показують йому деякі знаки. А він пішов до одного
старця і сказав йому: Авво, до мене приходять ангели зі світлом і
розбуджують мене до спільного зібрання на молитву. А старець каже йому:
Не слухай їх, сину! Це — демони; коли вони приходять будити тебе,
відказуй: Я встану, коли схочу, а вас не послухаю. Брат прийняв поучення
старця і пішов у свою келію. Наступної ночі демони знову, як раніше,
прийшли й будили його. Та він, як йому наказав старець, відповів їм,
кажучи: Встану, коли схочу, а вас не слухаю. Демони сказали йому: Той
злий старець — брехун, він обманув тебе. Бо прийшов до нього брат,
бажаючи позичити гроші, а він, маючи гроші, обманув його, кажучи: я не
маю грошей — і не дав йому. З цього зрозумій, що він обманець. Брат
встав, пішов до старця і розповів йому про це. А старець сказав йому:
правда, я мав гроші, й коли прийшов брат і просив мене, я йому не дав,
бо знав, що якби я йому дав, це б було шкідливо для його душі. Тому я
наважився порушити одну заповідь, а не десять, щоб не впасти нам у
журбу. Ти ж не слухай демонів, що намагаються тебе звести. І брат,
вельми утверджений старцем, пішов у свою келію.
127. Старець мовив: Мужеві, що справді мудрий і живе побожно неможливо
бути зловленим і впасти в сороміцькі пристрасті, хіба тільки через
зведення диявола.
128. Мовив іще: Тією мірою, як тіло нездужає похіттю, душа не знає Бога.
129. Мовив іще: Для здоров'я душі доволі пізнання Бога.
130. Іще мовив: Усі люди бажають одержати блага, а набувають їх саме ті, що пристають із Божим Словом і служать чеснотами.
131. Спитали браття одного з отців, кажучи: Чому душа не поривається до
Божих обітниць, обіцяних у Святому Письмі Його, а ухиляється до
нечистоти. Старець відповів: Я думаю, що вона ще не скуштувала
горішнього, тому й має пожадливість до нечистоти.
132. Старець сказав: Якщо ти сядеш на місце й побачиш деяких, що мають
слово потіхи, то не зважай на них, але якщо є якийсь бідний, то вважай
на нього до тієї пори, поки він не матиме хліба й заспокоїться.
133. Говорив старець про Мойсея, що він, коли хотів убити єгиптянина,
озирався сюди й туди (Вих. 2, 12) й нікого не побачив, тобто в помислах
своїх, а побачив, що він не зробить нічого злого, а зробить це для Бога,
— й убив єгиптянина.
134. Говорив теж старець про слова, написані в псалмі: І покладу на
морі руку Його, і на ріках правицю Його (Пс. 88, 26), що це говориться
про Спасителя. Лівиця Його на морі — це є світ, а на ріках Його правиця,
— ці ріки то апостоли, що напоюють світ вірою.
135. Прийшло раз троє братів у скит до старця і спитали його один,
кажучи: Авво, я вивчив Старий і Новий Завіт на пам'ять. Старець сказав
йому у відповідь: Ти наповнив повітря словами. І другий спитав його,
кажучи: А я написав для себе сам Старий і Новий Завіт. Старець і йому
сказав: Ти затасував свої вікна книгами. І третій сказав: У мене в
горщику, що в ньому вариться страва, зійшов очерет. Старець сказав йому
на те: А ти відігнав від себе гостинність.
136. Передавали деякі з отців про великого старця: коли хто приходив до
нього спитати про що-небудь, то старець говорив йому алегорично. Ось, я
приймаю лице Бога й сиджу на престолі суду. Що ти хочеш, щоб я зробив
тобі? Як скажеш: Помилуй мене, то Бог говорить тобі: Коли ти хочеш, щоб я
помилував тебе, то й ти помилуй свого брата — і я помилую тебе. А коли
ти хочеш, щоби я простив тобі, — прости й ти своєму братові. Чи в Бозі
причина того? Нехай не буде! — Вона в нас самих, чи хочемо ми спастися.
137. Оповідали про одного отця в Келліях, що він відзначався великою
працьовитістю. Й ось, коли якось він відправляв у себе чернече правило,
довелося иншому старцеві прийти до нього. І він почув знадвору, як той
старець сварився зі своїми помислами й говорив: Невже за одне слово це
все відніметься від мене? Старець, підійшовши до дверей, подумав, що він
свариться з кимсь і штовхнув їх, щоби увійти й помирити їх. Та, як
увійшов і побачив, що всередині не було нікого иншого, — а що був щирий
зі старцем, то спитав його: 3 ким ти сварився, авво? — Зі своїми
помислами, — відповів він. Чотирнадцять книг знаю я на пам'ять, а одне
скорботне слово почув збоку — й як прийшов і став відправляти своє
правило, то все забув, а тільки це одне прийшло мені до пам'яти під час
мого правила. Тому я сварився із своїм помислом.
138. Сказав один із отців: Чиста тварина пережовує поживу і є
двокопитна, так і чоловік, який істинно вірить і приймає два завіти, що
всеціло зберігаються в святій Церкві, а в єретиків різним способом
відкидаються. Той чоловік має пережовувати добру поживу, а погану ні.
Хосенна пожива, це, кажу, добрі помисли, передання учителів, чесноти
святих. І сказав ще: А шкідлива пожива — це злі помисли в різних гріхах і
помилках людей.
139. Брат спитав одного зі старців: Що робити, як мені доведеться бути
змореним від сну, а настане час молитви, душа ж моя із сорому не хоче її
відправити? Й відповів йому старець: Як трапиться, що тебе зморить сон
до ранку, то, коли встанеш, замкни двері й вікна та й відправляй свої
молитви, написано бо: Твій єсть день і твоя ніч (Пс. 73, 16). Бога слід
прославляти повсякчасно.
140. Один брат спитав старця, кажучи: Отче, чи краще мені здобувати
слави в людей, аніж безчестя? Старець відповів: Так, і я хочу здобувати
собі слави, доки вона духовна, угодна Богові, а не безчестя. Брат питає
його: Як же це може бути? Старець відповідає: Коли я зроблю добре діло й
за це буду прославлятись у инших, то можу осудити помисел свій, що я
негідний такої слави. А безчестя буває із злих діл, - і як же я не можу
заспокоїти своє серце, коли всі люди спокусилися мною. То ж краще робити
добро і славитися, ніж робити зло і отримувати безчестя. І сказав брат:
Добре ти, отче, сказав.
141. Старець мовив: Один їсть багато й не насичується, а другий їсть
мало й насичується. А більшу нагороду одержує той, що багато їсть й
остає голодний, як той, що мало їсть і є ситий.
142. Старець мовив: Коли між тобою й кимось иншим буде сказано
образливе слово, а той стане відпиратися, кажучи: Я не говорив цього, —
то не сперечайся з ним, а кажи: Ти сказав. Тоді він схаменеться і
мовить: Справді, я сказав дещо.
143. Брат спитав старця: Моя сестра бідна, і з любови я даю їй
що-небудь, чи в цьому випадку є вона одною з вбогих? Старець відповів:
Ні. Брат спитав: Чому ж, авво? Старець відповів: Бо сама кров трохи
притягує тебе до неї.
144. Старець мовив: Брехня — це ще старий чоловік, а правда — новий чоловік.
145. Мовив знову: Правда — це корінь добрих діл, а брехня - смерть.
146. Старець мовив: Монаху не вільно слухати всяких речей, ні бути багатослівним, ані скоро розчаровуватися.
147. Старець мовив: Не кожним словом насолоджуйся і не згоджуйся з ним, і не вір надто швидко, а що правдиве, то говори скоріш.
148. Старець мовив: Коли (зовнішньо) й трудилися тут святі та ось, —
вони вже й прийняли частину відпочинку. А це сказав тому, що (трудячись)
вони були свобідні від турбот цього світу.
149. Старець сказав: Якщо чернець побачив місце, що представляє
духовний поступ, але задля потреб тіла вимагає труду — й тому не йде
туди, такий не вірить, що є Бог.
150. Брат-початківець спитав ченця, кажучи: Що краще, мовчати, чи
говорити? А цей відповідає йому: Як слова порожні, то облиш їх, а як
добрі, то дай місце добру й промовляй. А особливо, як вони будуть добрі,
то не зволікай, а зараз кажи -й заспокоїшся.
151. Старець сказав: Коли в серце ченця, що сидить у келії, ввійде
слово, а за ним похопиться брат, що не осягнув віку й якого не притягає
Бог, то перед ним стоять демони й пояснюють це слово, як їм хочеться.
152. Говорив один із старців: Коли на початку ми зібралися разом і
говорили про користь для душі, то укладали кружала-кружала і підіймалися
на небо, а сьогодні ми збираємось на пересуди й тягнемо себе самих у
глибоку пропасть.
153. Сказав инший серед отців: Коли наш внутрішній чоловік невсипущий,
то можна зберегти й зовнішнього чоловіка. А коли не так, то принаймі
збережемо язик.
154. Він же мовив: Потрібне духовне діло, — задля цього ми прийшли. І
дуже трудно вчитися устами, коли тіло не сповнить цього діла.
155. Инший же мовив: чоловікові завжди треба мати діло внутрі себе.
Отже, якщо він займається Божим ділом, то приходить до нього ворог
сьогодні чи завтра, та не знаходить собі місця, щоби лишитися. І знову,
якщо чоловік стане полоненим ворога, то часто приходить до нього Божий
Дух, а як ми не даємо Йому місця, то Він віддаляється.
156. Брат спитав старця, кажучи: Скажи мені слово, щоби спастися.
Старець відповів: Постараймося робити поволі; при тому пристає до нас
Бог, й ми спасаємося.
157. Прийшли деякі монахи з Єгипту в скит відвідати старців, а,
побачивши, що ті не мало споживали страви, зголоднівши від свого
пощення, розчарувалися. Довідавшись про це, настоятель, забажав їх
вилікувати і проголосив у церкві народові, кажучи: Постіть, браття, і
посилите спосіб вашого подвижництва. Єгиптяни, що прийшли, хотіли було
повертатися, але скитяни затримали їх. Коли ж єгиптяни попостили один
день, то посумніли, а було їм наказано постити два дні.
Самі ж скитяни постили весь тиждень. А як настала субота, єгиптяни сіли
за стіл із старцями. Коли ж єгиптяни під час столування почали зчиняти
гамір, тоді один із старців затримав їх руки, кажучи: Столуйтеся
пристойно, як ченці! Та один із них відштовхнув його руку, кажучи: Пусти
мене, бо я вмираю, не ївши вареного весь тиждень. Старець каже йому:
Якщо ж ви, що не їли два дні, так підупадаєте на силах, то чому ж
розчаровуєтеся братами, що постійно так постять? Єгиптяни покаялися
перед ними й, отримавши науку з їх подвижництва, пішли з радістю.
158. Брат спитав старця, кажучи: Що мені робити, коли помисли
підмовляють мене виходити під причиною відвідування старців? Старець
сказав йому у відповідь: Коли ти бачиш, що помисли підмовляють тебе
вийти з келії задля тісноти, то потіш себе в своїй келії — й не схочеш
вийти; а як задля користи душі, то випробуй помисел свій і вийди. Бо я
чув про одного старця, що коли помисли говорили йому відвідати когось,
то він вставав, брав свою милоть і ходив довкола своєї келії і потішав
себе, як мандрівник. І таким чином вспокоювався.
159. Один брат, що після самітництва вступив у чернечий стан, одразу ж
замкнувся в келії, кажучи: Я анахорет. Почувши це, старці прийшли й
випровадили його й змусили обходити келії ченців, каятися і говорити:
Простіть мені! — Я не анахорет, а чернець-початківець. І сказали старці:
Як побачиш юнака, що із своєї волі підіймається на небо, затримай його
за ногу й скинь його звідтіля, бо йому це корисне.
160. Брат сказав великому старцеві: Хотів би я, авво, найти старця за
моїм бажанням та й умерти з ним. Каже йому старець: Доброго ти шукаєш,
мій пане! Брат подумав у своєму умі, що воно таке, та не знав думки
старця. Й коли старець побачив його вдоволеним, то сказав йому: Якщо ти
знайдеш старця по своєму бажанню, чи схочеш з ним лишитися? — Ще й як, —
сказав брат. Опісля старець каже йому: Чи ти маєш йти за волею старця,
чи він за твоєю волею, — й тоді ти заспокоїшся? Зрозумів брат і,
каючись, говорив: Прости мені, що я дуже величався. Я, що нічого не
знаю, думав, що добре говорю.
161. Двоє братів за тілом стали самітниками, й перший із них після
постригу був меншого зросту. Коли один із отців прийшов їх відвідати, то
вони поставили мидницю і менший підійшов обмити ноги старцеві. Та
старець затримав його руку, відсунув його, а поставив вищого зростом. А
присутні сказали: Авво, той менший, та перший за постригом. Старець же
каже їм: Я беру старшинство меншого і кладу на більшого ростом.
162. Один жовнір спитав був старця: Чи Бог приймає каяття? А старець
повчив його багатьма словами і каже йому: Скажи мені, дорогий, — як тобі
роздереться плащ, чи ти викинеш його геть? Жовнір сказав йому: Ні, я
зашию його й знову носитиму. Старець каже йому: Якщо ти так щадиш свою
одіж, то чи тим більше не пощадить Бог свого творіння? І жовнір, добре в
тому переконаний, відійшов із радістю у свою країну.
163. Спитав один брат старця, кажучи: Яке діло душі, а яке діло рук?
Старець відповідає йому: Все, що буває за Божою заповіддю, — це діло
душі, — а робити і збиратися за власним міркуванням — це діло рук. Брат
каже йому: Роз'ясни мені ці слова. Старець мовить до брата: Ось, ти
чуєш, що я хворий і думаєш собі: Чи покинути мені своє діло й піти до
нього? Насамперед закінчу своє діло, а відтак піду. Та з'являється тобі
инша нагода — і ти не йдеш. А знову брат каже тобі: Брате мій, поможи
мені в роботі. І ти кажеш: Невже мені лишити своє діло і йти працювати з
ним? Як ти не підеш на поклик, порушиш Божу заповідь, що становить діло
душі, для діла рук. Та як хто попросить тебе відійти від свого діла,
для заповіді, й ти відходиш від нього, то це є Боже діло.
164. Брат спитав старця, кажучи: Скажи мені діло. Старець відповідає
йому: Віджени від себе всяку зависть у всякому Ділі, — і тоді спасешся.
При тому сказав старець, що зависть вкидає чоловіка в гнів, а гнів у
засліплення, засліплення ж чинить те, що чоловік чинить усяке зло.
165. Сказав один із отців: Тверде слово і добрих робить злими, а лагідне слово пожиток приносить.
166. Сказав один із старців: Наші отці ввійшли в життя відкиненням своєї волі, а ми, як зможемо, ввійдімо добротою.
167. Мандрівний брат спитав старця: Я хочу вернутися у свою країну. А
старець відповідає йому: Брате, знай, що ти, прийшовши сюди зі своєї
країни, мав Бога своїм провідником, коли ж хочеш вернутися, то вже не
будеш Його мати.
168. Старець мовив: Є люди, що мовчать не задля Бога, а тому, що хочуть
здобути собі славу. Та хто мовчить задля Бога, то це справді є чеснота —
і такий чоловік одержує благодать від Бога і Святого Духа.
169. Сказав один із старців: Як вітер не колихатиме дерево, то воно не
ростиме і не дасть коріння, так і чернець, — як не матиме спокус і не
терпітиме, не буде мужнім.
170. Брат спитав старця, кажучи: Чому я, відправляючи своє мале
правило, роблю це недбало? Старець відповів: Любов до Бога проявляється в
тому, як хто сповняє Боже діло ревно зі скрухою і не розсіяним умом.
171. Сказав один із отців: Немає жодного народу під небом, як
християнський нарід, а також жодного такого стану, як монаший стан. Та
тільки їм шкодить те, що диявол надихає їх злопам'ятністю до братів,
коли вони говорять: ось, він сказав мені, і я відповів йому тим самим; і
він має гріхи перед собою й не бачить їх, а про гріхи ближнього
просторікує. З того і терплять шкоду.
172. Старець мовив: Старець має бути не тільки слухачем заповідей, але і їх виконавцем.
173. Старець мовив: Пророки написали книги, а прийшли наші отці й
вправлялися в них і вивчили їх на пам'ять. Опісля прийшов цей рід і
списав їх і поклав порожніми на вікнах.
174. Говорили старці: Куколь - це знак незлобивосте; аналав — знак
хреста; пояс — знак мужносте. Тож живіть за нашим чернечим способом.
