1.  Казав авва Антоній: Як риба, пробувши довго на суші, гине, так і ченці, що довго перебувають поза келією, або зі світськими людьми, стають нездатними до подвигу мовчання. Тому як рибі необхідно перебувати у воді, так і ми маємо перебувати в келії, щоби поза нею не забути за внутрішню пильність.
2.  Ще він мовив: Хто живе в пустині й у мовчанні, той свобідний від трьох спокус: від спокуси слуху, язика й зору; одна тільки в нього спокуса — в серці.
3.  Авва Арсеній, перебуваючи ще при царському дворі, молився Богові, мовлячи: Господи, навчи мене, як спастися. І був до нього голос, що казав: «Арсеніє! Тікай від людей і спасешся».
4.  Віддалившись у монастир, він знову молився Богові тими самими словами і вчув голос, що говорив йому: «Арсеніє! Тікай, мовчи, перебувай на самоті, бо в цьому — коріння безгрішности».
5. Авва Марко казав авві Арсенію: Чому ти уникаєш нас? Старець відказав йому: Бог бачить, що я люблю вас, але не можу перебувати разом і з Богом, і з людьми. На небі тисячі й міріади мають одну волю, а в людей — волі різні. Тому я не можу залишити Бога й перебувати з людьми.
6.  Якось блаженний архиєпископ Теофіл прийшов із якимось начальником до авви Арсенія і спитав старця, бажаючи почути від нього слово. Старець, помовчавши трохи, каже їм у відповідь: Чи сповните те, що кажу вам? Вони обіцяли сповнити. Тоді старець мовив до них: Коли десь почуєте про Арсенія, не йдіть до нього.
7.  Иншим разом архиєпископ, бажаючи прийти до старця, послав наперед довідатись, чи відчинить він йому двері. Ось що старець відповів йому: Як прийдеш, відчиню тобі двері, але коли для тебе відчиню то й для всіх відчиню, — а тоді вже тут не лишуся. Архиєпископ, почувши це, сказав: Якщо я своїм приходом прожену його, то краще мені не йти до святого.
8.  Якось авва Арсеній прийшов на одне місце, де росла трава й колихалась від вітру. Старець сказав братам: Що то за шум? Браття кажуть йому: Це очерет шумить. Старець мовив до них: Істинно, коли хто перебуває в мовчанні й почує голос горобця, то його серце не може зберегти попереднього стану; тим більше трудно його зберегти вам, чуючи шум цього очерету.
9.  Оповідали, що келія авви Арсенія стояла від спільного житла у віддаленні на дві милі. Він рідко виходив із неї, бо инші прислуговували йому. Коли ж Скит спустошено, він вийшов із слізьми з келії і мовив: Світ згубив Рим, а ченці — скит.
10.  Якось під час перебування авви Арсенія в Канопі, одна дуже заможна й богобоязлива дівчина із сенаторського роду прийшла з Риму, щоб побачити авву. Архиєпископ Теофіл прийняв її. Вона прохала архиєпископа намовити старця, щоби він допустив її до себе. Архиєпископ пішов до авви Арсенія і сказав йому: Одна дівчина зі сенаторського роду прийшла з Риму і бажає побачити тебе. Але старець навіть не хотів стрінутися з нею. Коли сказали про це дівчині, вона наказала запрягти волів і мовила: Я вірю Богові, що побачу старця, бо я прийшла побачити не чоловіка. Знаних людей багато і в нас у місті, але я прийшла побачити пророків. Коли вона прибула до келії старця, то Бог улаштував так, що старець перебував поза келією. Узрівши авву, дівчина впала йому до ніг. Він підняв її з гнівом і, звернувшись до неї, мовив: Якщо хочеш бачити моє лице, то ось — дивися! Дівчина від сорому не осмілилась глянути на лице його. Старець каже їй: Якщо ти чула про мої діла, то на них треба дивитися. Як ти зважилася вийти з дому й плисти так далеко? Чи ж не знаєш, що ти — дівчина й тобі нікуди не пристало виходити? А, може, ти тому прийшла, щоби, повернувшись до Риму, сказати иншим жінкам: я бачила Арсенія, і море стане шляхом жінок, що йтимуть до мене? Дівчина відповіла: Коли Богові буде вгодно і я вернуся до Риму, то не допущу жодної жінки прийти сюди. Але ти помолися за мене і поминай мене завжди. Старець у відповідь мовив їй: Молюся Богові, щоби Він витер із мого серця пам'ять про тебе. Почувши це, вона пішла засмучена, а, вернувшись до міста, із журби впала в гарячку. Про її хворобу повідомили архиєпископа. Він прийшов до неї і прохав, щоби вона розповіла про те, що з нею трапилось. Дівчина відповіла: Краще б мені ніколи сюди не приходити; я сказала старцеві: «поминай мене», а він відповів: «молюся Богові, щоби стерлася із мого серця пам'ять про тебе», — й оце я вмираю з журби. Архиєпископ мовив: Чи ти не знаєш, що ти — жінка й що через жінок ворог воює зі святими? Тому старець так тобі й відповів; а за твою душу він молитиметься завжди. Таким чином дівчина заспокоїлася в думках і з радістю вирушила на батьківщину.
11.  Прийшли якось до авви Арсенія старці й просили його, розповісти їм щось про тих, що перебувають у мовчанні й ні з ким не спілкуються. Старець сказав їм: Поки дівчина живе в домі батька свого, багато бажає мати її своєю нареченою, але коли почне виходити з дому, не усім уже подобається. Одні принижують її, а инші хвалять; не має вже вона такої чести, як тоді, коли жила замкненою. Так буває і з душею: коли вона стане проявляти себе, не може всіх задовольнити.
12.  Авва Діядох говорив: Як у купальні, коли часто відчинятимеш двері, скоро випустиш горяч надвір, так і душа, як бажає часто говорити, нехай навіть і добре говорить, тратить власну теплоту через двері язика. Добре є вчасне мовчання; воно не є нічим иншим, як матір'ю дуже мудрих думок.
13.  Говорив авва Дула: Якщо ворог змушує нас полишити мовчання, ми ніяк не маємо його слухати, бо немає нічого рівного мовчанню і постові. Вони помагають нам у боротьбі проти ворога, бо внутрішнім очам дають гостроту бачення.
14.  Ще казав: уникай сварки й відкидай пристрасті, щоб не зазнавав сум'яття твій ум і не порушувався стан мовчання.
15.  Брат запитав авву Ісаю: Як треба мовчати в келії? Старець відповів: Мовчати в келії — значить повергнути себе самого перед Богом і що маєш сили, опиратися всякому помислові, що його сіє ворог. Це значить — утікати від світу.
16.  Брат запитав його: Що значить жити по-світському? Старець відповів: Жити по-світському, значить уявляти себе постійним мешканцем цього віку, значить дбати за тіло більше, як за душу і хвалитись тим, чого тобі бракує. Усього цього треба уникати, як каже апостол Йоан: «Не любіть світу, ні того, що у світі» (1 Йо. 2, 15).
17.  Ще говорив: Той, що перебуває у мовчанні, має перевіряти себе щогодини, чи уникнув він повітряних духів, що опановують його, і чи визволився від них, перебуваючи в цьому тілі; — бо хто підлягає їх неволі, той не може перебувати в мовчанні.
18.  Брат спитав старця: Чого має дотримуватися той, що мовчить? Старець відповів: Той, що мовчить, має сповнити три чесноти: постійно мати страх Божий, прохати з терпеливістю і не відвертати свого серця від пам'яті про Бога.
19. Оповідали про авву Ісидора, пресвітера: коли приходив до нього брат, він утікав до своєї внутрішньої келії. Браття спитали його: авво Ісидоре, що це ти робиш? Він відповів: і звірі спасаються, втікаючи до своїх леговищ. Говорив він це для користи братів.
20.  Брат прийшов у скит до авви Мойсея і просив, щоб той наставив. Старець мовив йому: Іди, сиди в своїй келії; вона навчить тебе всього.
21. Авва Мойсей говорив: Чоловік, що уникає людей, подібний до стиглого винограду, а той, що пристає з ними, немов недоспіла ягода.
22. Авва Марко говорив: Той, що бажає переплисти мисленне море, має бути довготерпеливим, покірливим, пильним і стриманим. Коли ж зважиться він увійти в море, не маючи цих чотирьох чеснот, бунтується його серце, й не зможе він переплисти.
23.  Іще говорив: Мовчання тоді приносить хосен, коли вільне від зла. А коли злучаться з ним за молитвою і чотири згадані чесноти, то ніщо краще за нього не сприятиме безпристрасности.
24.  І ще сказав: Не можна мовчати умом, не віддалившись від тіла, й не можна знищити цієї перешкоди (духа) без молитви й мовчання.
25. Авва Ніл говорив: Того, що любить мовчання, не ранить стріла ворога; а той, що пристає з людьми, безнастанно одержує рани. І дух на самоті буває спокійніший, і хіть, коли мовчить, призвичаюється за словом діяти слабше, й узагалі будь-яка пристрасть не побуджувана, глибоко мовчить, переходить і зовсім заспокоюється. Врешті чоловік з часом забуває про свою колишню діяльність і лишаються в нього тільки слабкі спомини про вчинки, коли настане стан безпристрасности.
26.  Сказав іще: Мовчання тим добре, що не бачить спокусливого для себе, а небаченого й ум не приймає; те ж, що не було в умі, не лишає сліду в уяві, не збуджує пристрасті; а як не збуджується пристрасть, тоді чоловік має глибоку внутрішню тишу й великий внутрішній мир.
27. Авва Пімен сказав: Початок зла — розсіяння.
28. (продовження) І ще говорив авва Пімен: добре уникати тілесного. Чоловік, що близький до тілесної спокуси, подібний До того, що стоїть над дуже глибоким ровом. І як трапиться ворогові момент, він легко скине його вниз. А той, що уникає тілесного, подібний до того, що стоїть далеко від рову, так, Що хоча ворог і поманив його, щоби скинути вниз, то, коли він потягне чоловіка й приневолюватиме його (до зла), Бог пошле чоловікові поміч.
29. Якось учень авви Сисоя, Авраам, мовив до нього: Отче! Чи не вгодно було б тобі, щоби ми поселилися ближче до світу. — Ходімо туди, — сказав йому авва Сисой, — де немає жінок. А де ж немає жінки, крім пустині? — відповів йому учень. — Тож провадь мене в пустиню, — сказав старець.
30.  Мати Синклитикія говорила: Багато з тих, що жили на горі, але чинили світські діла, загинуло: бо і в товаристві можна бути ченцем у думці — і, відмежувавшись від людей, можна жити умом з юрбою.
31.  Старець мовив: чернець має придбати собі мовчання, щоби він міг погорджувати тілесною шкодою, якщо вона трапиться з ним.
32. Оповідав хтось: були три трудолюбні, напоєні любов'ю ченці. Один із них вибрав собі завдання мирити людей, що сварять між собою, за сказаним: блаженні миротворці (Мт. 5, 9). Инший — відвідувати хворих. Третій відійшов мовчати в пустиню. Перший, працюючи, і через сварки між людьми, не міг зцілити всіх. Зажурений, прийшов до того, що відвідував недужих, але знайшов його теж ослабленим і недбалим щодо сповнення свого обіту. Домовившись, пішли вони обидва побачитись із пустельником і оповіли йому свою журбу й просили, щоби він сказав їм, що доброго зробив у пустині. Помовчавши трохи, пустельник налив воду до чаші й каже їм: Дивіться на воду. А вона була мутна, так, що нічого не було в ній видно. Трохи згодом він знову мовить: дивіться, — тепер вода встоялася. Тільки-но вони подивились у воду, одразу ж побачили свої обличчя, як у дзеркалі. Тоді він сказав їм: Так буває і з чоловіком, що живе серед людей; за колотнечею він не бачить своїх гріхів. А коли мовчить, особливо ж у пустині, тоді бачить свої хиби.
33.  Брат спитав старця: Що таке мовчання і яка від нього користь? Старець відповів: мовчання полягає в тому, щоби перебувати в келії, роздумуючи про Бога і в страсі Божому, уникаючи злопам'ятности й високого мудрування. Таке мовчання, — це мати всіх чеснот, і воно оберігає ченця від розпечених стріл ворога, не допускаючи, щоби вони ранили його.
О безмовносте, поступе ченців! О безмовносте, небесні сходи! О безмовносте, дорога до Царства Небесного! О безмовносте, мати скрухи! О безмовносте, подателько каяття! О безмовносте, дзеркало гріхів, що показує чоловікові його злочини! О безмовносте, що не втримуєш сліз і зітхання! О безмовносте, що просвічуєш душу! О безмовносте, родителько лагідности! О безмовносте, співжителько покори! О безмовносте, що ведеш чоловіка до тихомирного стану! О безмовносте, співрозмовнице ангелів! О безмовносте, подателько світла розумові! О безмовносте, злучена зі страхом Божим, випробувальнице думок і помічнице в міркуванні! О безмовносте, родителька всякого добра, утвердження посту, приборкання язика, перешкода нестриманости! О безмовносте, дозвілля для молитви, для читання! О безмовносте, приборкання думок і тиха пристане! О безмовносте, що боїшся Бога, зброє тих, що йдуть на подвиги, що робиш їх відвагу непорушною і зберігаєш непохитними тих, що хочуть перебувати в своїх келіях! О безмовносте, любе ярмо й легкий тягарю, що заспокоюєш і носиш того, що поніс тебе! О безмовносте, ясність душі й серця! О безмовносте, що дбаєш тільки за себе саму, розмовляєш із Христом і постійно маєш смерть перед очима! О безмовносте, узда для очей, вух і язика! О безмовносте, що кожного дня і ночі очікуєш на Христа, зберігаєш світильник незгасним, прямуєш до Нього й безнастанно співаєш: Готове серце моє, Боже, готове серце моє (Пс. 56, 8)! О безмовносте, згубо гордости, що замість сміху родиш плач у того, що здобув тебе! О безмовносте, неприятелько безсоромности й ненависнице велемовности, що завжди приймаєш (мандрівця) Христа! О безмовносте, мати благоговіння! О безмовносте, полоне пристрастей! О безмовносте, Христова країно, багата добрими плодами! Так, брате, здобудь безмовність, пам'ятаючи про свою смерть.