Будь-яке слово Господнє звернено до нашої душі, до нашої совісті, до нашого розуму. Слово Боже животворить християнина, дарує благодать Святого Духа, спонукає людину до справжньої людяності, вишукує в ній образ Божий як загублену драхму. 
Притча, яку ми сьогодні почули на літургії, зазвичай іменується притчею про нерозумного багача. Він думав, що його багатство - щось цілком природне, ним самим заслужене і невідривне. І навіть отримавши незвичайно хороший урожай, урожай, який настільки перекривав його поточні потреби, що довелося б навіть зламати наявні комори і побудувати нові, він не вважав за потрібне замиститись: а звідки все це багатство - і для чого? У цього воістину божевільного і нещасного чоловіка не було ніяких сумнівів, що все це для нього одного. Єдина проблема, яка його хвилювала, - це куди скласти зерно та інше своє добро. 

Здається, нам не важко впізнати в цьому портреті самих себе. Коли ми живемо при постійному браку грошей, часу, сил, - ми часом і нарікаємо на долю, але цінуємо те, що маємо. Але варто лише з'явитися якомусь надлишку - і починаються болісні роздуми: адже і ось це потрібно, і то необхідно, і ні на що не вистачає. Ну вирішити щось, що робити з раптовим щастям, можна і пізніше, а поки що головне - сховати надійніше ... І далеко не кожному спадає на думку, що десь поряд є люди, яким ми могли б допомогти. Може бути, наш надлишок зовсім і не для нас призначений, а ми поставлені лише управителями та розпорядниками. За великим рахунком, так воно і є. 

Але така зосередженість на своїй персоні, така простодушна впевненість у тому, що все в цьому світі - для мене, це, мабуть, ще не найсуттєвіший порок багача. Притча, говорить насамперед про те, що багач сповнений впевненості: він вільно і цілком розпоряджається не тільки своїм багатством, але і самим собою. Багатство - воно вже тут, сам я теж живий-здоровий, помирати не збираюся. Стало бути, попереду - довгі роки в достатку і достатку. 

Ні, всі ми, звичайно, смертні, але не може ж бути, що я помру прямо зараз - це було б так безглуздо і так негарно! Але Господь судить інакше: «цієї ночі душу твою зажадають від тебе!». 
Так, всі ми смертні і, як кажуть, при цьому ще й раптово смертні. Але прийняти цей очевидний факт нам заважають дві обставини. З одного боку, смерть для людини неприродна. Людина, якою її створив Бог, не мала б помирати. І хоча стан нашої природи тепер, після гріхопадіння прабатьків, зовсім не той, що був у Адама і Єви в раю, все ж примиритися зі своєю смертністю нам досить важко. А з іншого боку, ми настільки прив'язані до землі і всього земного, що відірвати свій погляд від долішнього і звернути свій погляд догори - тяжко. Набагато простіше жити, як живеться, і не мучитися «проклятими питаннями». 

Св. Письмо і богослужбові тексти приділяють велику увагу пам'яті про смерть. «У всіх справах твоїх пам'ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» - говорить премудрий син Сираха (7:39). А апостол Яків міркує більш докладно (і думки його близькі до нашої сьогоднішньої теми): «... ви, що говорите: Сьогодні або завтра ми підемо у те чи те місто, і там рік проживемо, та будемо торгувати й отримувати прибуток"; ви , які не знаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Пар, що на малий час з’являється, а потім зникає. Замість того, щоб вам говорити: "Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це або інше" (Як 4:13-16). Про це ж нагадує нам і преподобний Андрій, архіпастир Криту, в знаменитому кондаку свого Великого покаянного канону: «Душе моя, душе моя! Устань, устань, чого спиш? Кінець наближається і ти засмутишся. Пробудися ж, щоб помилував Христос Бог, що всюди є і все наповняє». 

Якщо ми прислухаємося до голосу Божого, озвученому і в Писанні, і в Переданні, якщо будемо пам'ятати про смерть, то і життя наше стане більш повним і осмисленим. Замість поганої нескінченності, заповненою повсякденною суєтою, вона перетвориться на кінцевий відрізок, який передує справді нескінченному життю - але про це-те життя ми постійно і забуваємо. Пам'ять же про смерть є одночасно і пам'яттю про вічне життя, і пам'ять про Бога - і пам'ять про ближнього. Хто знає, може бути, про кому-небудь з нас Господь вже виголосив свій суд, і час вже майже закінчився. Але якщо, маючи надлишок грошей, сил, часу, ми згадаємо про тих, хто поруч з нами, хто потребує нашої турботи, допомоги, участі, - тоді, можливо, Господь продовжить дні нашого життя для служіння тим, кому послужив і Сам Спаситель, заради нас, людей....

cerkva-nv.com