«І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно
нива вродила була. І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю
куди зібрати плодів своїх? І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні
свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій
достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років
складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік:
Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому
позостанеться те, що ти був наготовив?... Так буває і з тим, хто збирає
для себе, та не багатіє в Бога.» (Лк 12:16–21) В неділю 26 по ПятидесятниціБудь-яке слово Господнє звернено до нашої душі, до нашої совісті, до
нашого розуму. Слово Боже животворить християнина, дарує благодать
Святого Духа, спонукає людину до справжньої людяності, вишукує в ній
образ Божий як загублену драхму.
Притча, яку ми сьогодні почули на
літургії, зазвичай іменується притчею про нерозумного багача. Він думав,
що його багатство - щось цілком природне, ним самим заслужене і
невідривне. І навіть отримавши незвичайно хороший урожай, урожай, який
настільки перекривав його поточні потреби, що довелося б навіть зламати
наявні комори і побудувати нові, він не вважав за потрібне замиститись: а
звідки все це багатство - і для чого? У цього воістину божевільного і
нещасного чоловіка не було ніяких сумнівів, що все це для нього
одного. Єдина проблема, яка його хвилювала, - це куди скласти зерно та
інше своє добро.
Здається,
нам не важко впізнати в цьому портреті самих себе. Коли ми живемо при
постійному браку грошей, часу, сил, - ми часом і нарікаємо на долю, але
цінуємо те, що маємо. Але варто лише з'явитися якомусь надлишку - і
починаються болісні роздуми: адже і ось це потрібно, і то необхідно, і
ні на що не вистачає. Ну вирішити щось, що робити з раптовим щастям,
можна і пізніше, а поки що головне - сховати надійніше ... І далеко не
кожному спадає на думку, що десь поряд є люди, яким ми могли б
допомогти. Може бути, наш надлишок зовсім і не для нас призначений, а ми
поставлені лише управителями та розпорядниками. За великим рахунком,
так воно і є.
Але така зосередженість на своїй персоні, така простодушна
впевненість у тому, що все в цьому світі - для мене, це, мабуть, ще не
найсуттєвіший порок багача. Притча, говорить насамперед про те, що багач
сповнений впевненості: він вільно і цілком розпоряджається не тільки
своїм багатством, але і самим собою. Багатство - воно вже тут, сам я теж
живий-здоровий, помирати не збираюся. Стало бути, попереду - довгі роки
в достатку і достатку.
Ні, всі ми, звичайно, смертні, але не може ж бути, що я помру прямо
зараз - це було б так безглуздо і так негарно! Але Господь судить
інакше: «цієї ночі душу твою зажадають від тебе!».
Так, всі ми
смертні і, як кажуть, при цьому ще й раптово смертні. Але прийняти цей
очевидний факт нам заважають дві обставини. З одного боку, смерть для
людини неприродна. Людина, якою її створив Бог, не мала б помирати. І
хоча стан нашої природи тепер, після гріхопадіння прабатьків, зовсім не
той, що був у Адама і Єви в раю, все ж примиритися зі своєю смертністю
нам досить важко. А з іншого боку, ми настільки прив'язані до землі і
всього земного, що відірвати свій погляд від долішнього і звернути свій
погляд догори - тяжко. Набагато простіше жити, як живеться, і не
мучитися «проклятими питаннями».
Св. Письмо і богослужбові тексти приділяють велику увагу пам'яті про
смерть. «У всіх справах твоїх пам'ятай про кінець твій, і повік не
згрішиш» - говорить премудрий син Сираха (7:39). А апостол Яків міркує
більш докладно (і думки його близькі до нашої сьогоднішньої теми): «...
ви, що говорите: Сьогодні або завтра ми підемо у те чи те місто, і там
рік проживемо, та будемо торгувати й отримувати прибуток"; ви , які не
знаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? Пар, що на малий час
з’являється, а потім зникає. Замість того, щоб вам говорити: "Як схоче
Господь та будемо живі, то зробимо це або інше" (Як 4:13-16). Про це ж
нагадує нам і преподобний Андрій, архіпастир Криту, в знаменитому
кондаку свого Великого покаянного канону: «Душе моя, душе моя! Устань,
устань, чого спиш? Кінець наближається і ти засмутишся. Пробудися ж, щоб
помилував Христос Бог, що всюди є і все наповняє».
Якщо
ми прислухаємося до голосу Божого, озвученому і в Писанні, і в
Переданні, якщо будемо пам'ятати про смерть, то і життя наше стане більш
повним і осмисленим. Замість поганої нескінченності, заповненою
повсякденною суєтою, вона перетвориться на кінцевий відрізок, який
передує справді нескінченному життю - але про це-те життя ми постійно і
забуваємо. Пам'ять же про смерть є одночасно і пам'яттю про вічне життя,
і пам'ять про Бога - і пам'ять про ближнього. Хто знає, може бути, про
кому-небудь з нас Господь вже виголосив свій суд, і час вже майже
закінчився. Але якщо, маючи надлишок грошей, сил, часу, ми згадаємо про
тих, хто поруч з нами, хто потребує нашої турботи, допомоги, участі, -
тоді, можливо, Господь продовжить дні нашого життя для служіння тим,
кому послужив і Сам Спаситель, заради нас, людей....
cerkva-nv.com