Якби люди могли повірити в Спілкування зі святими, якби частіше і глибше задумувалися над цим - прийшли б врешті до того, що замість "вірую" промовляли би "знаю".

О! Якби хотіли вірою і любов'ю проникнути крізь морок матерії, котра все щільніше обступає їх, сягнули б духом в безмір надприродного світу. Якби спробували плисти проти течії усього минущого і тимчасового! Замість того, аби гойдатися на хвилях власних гріховних поривань і дозволяти течії відносити їх якнайдалі від Джерела Живої Води -спробували б повернутись!

Людина, котра живе лише тим, що доступне її розумові, нагадує зародок, що в тісній і темній оболонці може завмерти недорозвинутим. І лише після смерті переконується, що єдиною Правдою був цей безкінечний світ Духа, який вона сама собі заступила тіснявою і мороком обмеженого простору розумового світу.

Але які безсилі слова!

Як безглуздо звертатися до глухих!

Лише розпач відчуває людина, котра знає і хоче від щирого серця пробудити, застерегти усіх нерозумних і сплячих, але бачить їхню тупу пасивність і байдужість!

Життя людське коротке і минуще.

Страждання в Чистилищі довгі і суворіші від найважчого життя.

Страждання засудженої на вічні муки душі уявити неможливо.

А вічне щастя - знаю про це від тих, котрі його сягнули -вартує того, аби задля нього перемогти слабкість нашої гріховної природи.

Бог обіцяв вічне щастя усім, хто любить Його, і дотримає Слова, скріпленого печаттю Своєю Святою Кров'ю. Тому треба Йому вірити сліпо, навіть не знаючи, навіть не маючи ані найменшого поняття про вічне щастя й ані найменшої певності в існуванні його - понад Слово Боже.

Треба просто вірити, довіряти і йти до нього тією дорогою, яку вказав нам Бог.

Чи міг зробити більше? З більшою любов'ю і простотою? Помістив безмір Божества в Тілі Людського Сина і перший здійснив усе, чого потім зажадав від людей. Кривосплети доріг перетнув найкоротшою стежкою, позначивши її (аби легше було розпізнати) слідами Своїх кроків і хоче, аби ми, не загубивши тих святих знаків, могли увійти за Ним до Його Царства слави.

Він - Найсправедливіший, тому, повертаючись до Свого покинутого задля нас Царства, пройшов дорогою найважчої муки і смерті, й щедро обдарує кожного, хто з довірою піде за Ним!

І яким же нікчемним є зусилля, якого від нас чекає - в порівнянні з величчю нагороди.

Який короткий час випробувань! Які щедрі Його ласки, що ними нас підтримує в дорозі!

Ось уже двадцять століть змагається з темрявою й опором людей Церква Торжествуюча. Святі, що зазнали вічного щастя і люблять Бога досконалою і справжньою любов'ю, усіма своїми заслугами благають Його дозволити їм діяти на землі.

Але діяльність ця залежить від волі і намірів людини. Свідома зла воля зводить нанівець діяльність святих.

Байдужість утруднює їхню діяльність, але якщо в людині не домінує зла воля, завдяки чиїйсь молитві чи заслугам, ласка Божа може переважити шальки терезів.

Кожен, хто свідомо прагне вдосконалення, повинен палко просити допомоги Церкви Торжествуючої і довіритися впливові духів Ясних і Осяйних. З якою радістю відгукуються святі на такі прохання і якими почуваються щасливими, якщо людина дозволяє їм діяти в неотруєній смертельним гріхом душі.

Кожна епоха має своїх святих. Зазвичай святі випе­реджають свою епоху, тому сучасники їх не розуміють. Але вирок Бога завжди справедливий: майбутні святі за час свого земного життя повинні встигнути зробити все, що від них вимагає Бог, щоб потім, завдяки своїм заслугам, уже з відстані часу і з висоти слави Божої допомагати людям. Бо дія Духа досконаліша, повніша і обширніша від дії святого за життя.

Але ті самі епохи, які з певним запізненням підпливають під святих, також із певним запізненням виринають потім з-під тих, котрі вже свою місію виконали. Тому вчорашній святий стає з часом все менше зрозумілий тим, котрі живуть сьогодні.

А інакше й бути не може. Характер, фах, сфера діяльності - усе це з волі Бога пристосовано до тієї епохи, в якій живе святий. Виконавши свою місію, він віддаляється від землі, бо зростає його слава в Небі, а сила впливу на світ слабне.

Святі, тіла яких Бог зберіг нетлінними - безвідносно в які епохи вони жили - можуть мати триваліший, легший і ближчий контакт з живими. Але навіть ті святі, котрі жили на землі дуже давно, в день, коли Церква вшановує їхню пам'ять, можуть впливати на світ живих.

В чому полягає діяльність святих?

Бог є скрізь і завжди. Могутність Його в усьому всесвіті з однаковою переможною силою безперервно діє. Святі -залежно від ступеня святості - можуть діяти в багатьох місцях одночасно, так само, як душі спасенні, хоч діяльність останніх - якщо можна так висловитись - менш яскрава, тихіша і слабша від діяльності святих.

Душа святого безперервно посилає на землю невидиме проміння, що розходиться в різних напрямках, тоді, як центр, тобто душа святого, перебуває в Небі. Сила та інтенсивність випромінювання залежить від волі, а інколи від сили кон­кретного святого, так як від характеру його святості залежить барва цих чудесних променистих ниток. Усі святі, а також Ясні Духи мають свої хвилі і барви.

І ось, коли людина звертається до святого, його світлова смуга починає тремтіти, як мембрана. Кожну згадку, зітхання, промовлене ім'я чи зневажливе слово відразу чути на Небі, позаяк уся земля наче обплутана чудовим райдужним мере­живом променів, кожен з яких виловлює відповідну хвилю. Поклик людського серця передається по цій мережі в надпри­родній світ і звертає на себе увагу того Духа, до котрого звер­тається людина. Завдяки цій розгалуженій над світом, чутливій мережі антен, а отже, завдяки своїй одночасній, хоч і розпо­рошеній всюдисющності, святі можуть відразу чути прохання, які надходять до них з різних куточків світу.

З'являючись на землі, святий не покидає Неба. Сильно сконцентрованою частиною свого єства (наче сплетеним з багатьох осяйних ниток пасм) він наближається до людини, водночас продовжуючи пломеніти в сяйві Бога. З матерії, котра трапляється по дорозі, набирає форми, що відповідає потребам часу і в такий спосіб стає видимим для людини.

Всепроникна чудодійна аура Неба оточує такого зма­теріалізованого Духа. Як водолаз, котрий опускається на дно моря, так святий перебуває в невидимому скафандрі своєї аури. Звідси та небесна радість і неземна атмосфера, що огортають людину, якій являється святий. І це дійсно щось надлюдське порівняно з атмосферою зла і марноти, в якій нам доводиться жити. Якщо знову вдатися до порівнянь - а лише порівняннями можна хоч якось передати цей надзвичайний стан - можна сказати, що з'ява святого нагадує ауру неземних пахощів, якими просякається душа людини і які довго зберігаються в ній після з'яви святого.

Однак в повноті своєї сили і ясності Дух не являється нікому - святість його розпалюється лише до тієї міри, яку може витримати людина. Святий не може з'явитися таким, яким є насправді, бо ми б не витримали такої з'яви.

Той, хто просить опіки Духів Ясних та святих і прагне з їхньою допомогою ще за життя сягнути певного рівня досконалості, мусить проходити різні види і ступені їхньої діяльності. Люди такі ходять по землі наче оточені аурою святих, до яких звертаються, але одні цю ауру тільки відчувають, інші ж можуть її бачити.

Та попри зв'язок зі святими, вільна воля людини зали­шається непорушною і до останньої миті життя все залежить від вибору людини. Тому духи святих можуть постійно діяти лише там, де чиясь вільна воля наполегливо і свідомо, незмінно спрямована вгору. Не покидають людину навіть тоді, коли вона починає вагатися, слабнути. Жертовно і турботливо нама­гаються її підтримати натхненням, світлом, розрадити, піднести. Коли ж людина вперто таку допомогу відштовхує, коли довіряє тільки власним силам і вибір свій робить на користь зла, добрі Духи покидають її. Смертельний гріх одразу перетинає зв'язок душі з Небом.

Але якщо виявляється, що заслуги такої людини більші від її провин, дозволяється святим проблисками світла і натхнення схиляти таку людину до каяття. Якщо спам'ятається, упокориться, визнає свої гріхи і пробудить в душі досконалий жаль, розірвана нитка ласки Божої зачіпляється знову і знову крапля за краплею проникають в серце людини тиша і спокій Бога.

Святі - навіть для віруючої людини - є чимось недо­сяжним і далеким. Але вони не хочуть такими бути! Прагнуть нашої шани, та насамперед, довіри і щирої дружби. Не хочуть залишатися в храмах на вівтарях, коли люди ідуть додому. Хочуть бути разом з людьми завжди, але люди чомусь не вміють їх просто і довірливо любити.

І тому в Небі так багато сумних святих. Щоправда, слово "сумний" тут не зовсім доречне, бо ніхто у вічному щасті не може сумувати. Однак святим прикро, що люди не шукають до них дороги. Інколи долинає з землі молитва, але здебільшого вона стосується справ матеріальних - про ласку і допомогу для душі просять одиниці. Та й часто люди невитривалі в молитві. Якщо отримують допомогу, якийсь час відчувають вдячність до святого, а якщо ні - шукають іншого небесного доброчинця, який би допомагав їм залагоджувати різні справи.

Люди не розуміють, що не все, про що просять - навіть в їхньому тимчасовому житті - їм потрібне. Найкращий батько дитині, котра просить, не дасть каменя замість риби, ані вужа замість хліба, (Лк. 11,11), але часто, коли просить каменя і вужа, вкладає їй в руки шматок хліба. Як же мало довіряють люди Божому Провидінню!

Бог ніколи не відмовляє, якщо знає - а Він один знати може - що задоволення прохання людини піде на користь її душі. Святі - з тієї самої причини не кожне прохання вислуховують. Тим більше, що переважно не вони, а злі і нікчемні духи мають доступ до людини, адже легше приятелювати - свідомо чи й несвідомо - з тим, хто тобі лестить і підсуває те, що здобути можна без особливих зусиль, йдучи лінією найменшого опору, що завжди ближче гріховній природі людини.

А приятелювання зі святим може бути найреальнішим, найнадійнішим, найбезпечнішим на землі. І не в переносному значенні цього слова. Дружба зі святими - не містика, доступна лише окремим, вибраним душам. Кожна звичайна людина -якщо по-справжньому запрагне і буде до цього готова - може приятелювати зі святими.

Завдяки незаслуженій, незбагненній ласці знаю багато про спілкування зі святими. Але розповісти про це непросто. Люди мають таке спотворене, каламутне, облудне розуміння зв'язку душі живої людини з потойбіччям, що їх може дивувати і навіть сам факт мого спілкування зі святими.

Але з'ява святого не є чимось надприроднім... Та й людина навіть не встигає злякатися, здивуватися, замислитися над тим, що відбувається. Любов і щастя, довіра і вдячність переповнюють тоді серце людини.

Небесна аура святого огортає людину, наче хтось її накриває невидимим дзвоном ласки. Але вона може вільно рухатися, ходити, вставати, торкатися речей, дослухатися до гомону вулиць, бачити все, що діється за обрієм цієї аури. Цей стан не має нічого спільного з екстазом, під час якого втрачається відчуття зовнішнього світу - залишається тільки радісне і свідоме перебування в чиїсь святій присутності.

Окрім святої Маґдалини Софії і кардинала Mercier, являються мені й інші святі, залежно від календарних свят церковного року. Спочатку з'являються в свій день, а потім -коли схочуть. Ніколи не мала відваги сама просити, аби з'явилися, бо таке прохання видавалося мені занадто відважним. Коли ж мені дійсно потрібна допомога когось з них, я просто звертаюся до цього святого в молитві.

Траплялося, що й самі святі з'являлися в разі потреби, хоч я не мала відваги їх про це попросити.

Сьогодні - а вже минуло три роки мого спілкування з потойбіччям - хоч розумію усю повноту ласки і надзвичайності того, що зі мною відбувається, уже не відчуваю дивовижності і винятковості цих відвідин. Мені здається, що так і повинно бути. Тепер уже чужим, дивним і невідомим для мене здається усе інше.

Не вмію описати відчуття, яке передує з'яві святого, але розпізнаю його добре, і коли воно на мене напливає, вклякаю перед хатнім вівтарем. Інколи ще не встигаю зосередитися і помолитися, як огортає мене знайомий трепет, який поси­люється, наростає, насичує мене і наповнює, і по цьому знаю: достатньо мені підняти голову, і я побачу перед собою свого гостя.

З'являються здебільшого праворуч вівтаря. Бачу їх чітко і виразно, так як кожну людину. Стоять на підлозі, як і ми. Заступають собою столик з друкарською машинкою, а коли хочу дістати зошит, що лежить на ньому, посуваються, аби стати збоку.

Отож духи святих - не прозорі. В їхній присутності часу не відчуваю, але завжди мені цієї присутності замало. Відчуваю, коли наближається мить прощання. Схиляюся до землі, отримуючи благословення. Коли випростовуюсь, біля мене уже нікого немає.

Чомусь протягом усіх цих неземних відвідин не дозволено мені стояти на колінах. Я ніяк не могла звикнути сидіти в присутності святих, але згодом, коли їхні диктанти ставали все довшими, змушена була сідати, тримаючи зошит на колінах. З часом пристосувалася сидіти на валику моєї канапи, в узголів'ї якої облаштовано вівтар. Святий зали­шається з його другого боку.

Ні електричне світло, ні пора дня, ні чиясь присутність не заважають цим святим відвідинам.

Якось навіть Мамуся свята (св. Мигдалина Софія Барат -прим. ред.) прийшла до мене, коли я прогулювалася в лісі. Але найчастіше з'являється біля вівтарика, там, де висить її образ, який я сама намалювала, і коли знає, що нашій розмові ніхто завадати не зможе.

Святі звертаються до мене звичайним людським голосом, і це не мій внутрішній голос, бо виразно розрізняю його слухом. Коли попри вікна проїжджає машина, окремі слова святих заглушає гуркіт.

Рухи святих вільні і природні. Кліпають повіками, дихають, усміхаються. Кардинал Mercier має, скажімо, звичку крутити під час розмови ґудзик на сутані. Може так робив за життя? А на прощання ніжно, доброзичливо і наче мимохіть зовнішньою стороною долоні торкається до моєї щоки. А ще, розмовляючи, випинає вперед нижню губу.

В особливий спосіб проявляється індивідуальність кожного святого. Одні мають жваві рухи і виразну жести­куляцію, інші нерухомі і спокійні. Вирізняються і стилем висловлювання. Святі з давніх епох промовляють архаїчним піднесеним стилем, і тому мова їхня настільки чужа для вуха, як середньовічні літери для ока.

Хоч усі святі здаються близькими, дорогими і рідними, біля деяких почуваюся трохи ніяково. Зі святими з давніх епох порозумітися важче, але сила любові, яку відчуваю до усіх святих, дозволяє мені спілкуватися з ними, як з добрими приятелями. Цікаво слухати, як кожен з них на свій лад вимовляє моє ім'я. Інколи жартома чи пестливо, бо святі -такі радісні! Дух зберігає характер людини, котра жила на землі, її ментальність, зацікавлення і навіть почуття гумору, якщо вона його мала.

Не пам'ятаю добре, коли хто з'являвся, бо дат не занотовувала - лише зміст того, що говорили.

Свята Маґдалина Софія, Кардинал Mercier і святий Януарій диктували мені те, що я мала записати, тому їхні тексти передаю дослівно. Розмови з іншими святими занотовувала по пам'яті уже після з'яв. Деякі з'являлися тільки на мить, тож сказати про них багато не можу.

Так, скажімо, в останній день року з'явився святий Сильвестр, Папа. Був сумний і розчарований, що пам'ять про нього спотворена у світі. Святість він здобув зреченнями й умертвліннями, які чинив з любові до Бога, а ім'ям його називають бари і різні розважальні заклади. Мало хто навіть знає, що це ім'я святого слуги Божого і намісника Христового. Просив мене, щоб у його день я молилася за добрих пастирів і за те. аби замість безтурботної забави люди підбивали підсумок в кінці року, що доброго зробили для Бога і для спасіння власних душ. Щоб усвідомили нарешті, що наступного "сильвестра" можуть і не дочекатися. Просив мене, аби я впливала на людей, щоб вони по-божому проводжали кожен старий і зустрічали новий рік. Одяг мав білий, голову не покриту.

Святий Андрій Бобола з'явився мені 3 травня 1938 року. Сказав, що надходять важкі часи, що він може допомогти уникнути великих катастроф, полегшити страждання, але люди не так, як треба, звертаються до нього. Я запитала його про мучеництво. Сказав, що в перші хвилини було дуже важко, але внутрішнє бачення майбутнього життя знечулило біль, адже любов до Бога і Його ласка дають велику силу.

Святий Іван Віанней - худий, кістлявий, дуже високий. Волосся розвихрене. Чорна сутана. Великі руки. Великі ноги. Відчуття сили і непоступливості.

Він також просив мене, щоб я радила людям молитися за добрих пастирів. Сказав, що погані пастирі не вчать людей любити Бога, бо ключ від Неба поміняли на справи тимчасові. Грішники приходять до них з гріхами, а відходять часто зі спонукою до гріха. Погані пастирі гірші за Юду, бо Юда гріх свій визнав, а вони продовжують вдавати з себе справедливих. Юда повернув 30 срібних, вони ж не повертають. Юда продав Бога до відкуплення, вони продають донині.

Як легко було би людям повірити в Бога, якби карав їх видимо. Якби безбожник гинув жахливою смертю, щойно скоївши гріх... В милосерді люди бачити Бога не хочуть! Води моря розступалися перед ними, годували їх земля і небо - а вони зневажають Істину! Споживають дари Бога, а знати Його не хочуть. Поклоняються речам, а Богом нехтують. Усе отримали від Бога, і люблять усе - тільки не Його.

Душу - цей найбільший вічний скарб - проміняли на тимчасове. В марноті марнот використовують розум на всякий непотріб, не пам'ятаючи, навіщо його отримали. Є й такі, що називають себе ворогами Бога, та ще й пишаються цим. Нерозумні! Не вони - Його, а Він їх судити буде, коли постануть перед Ним беззахисні і самотні. Ні розум, ні багатство, ні "зв'язки" не порятують їх тієї миті.

"Не відкидайте Милосердя Божого - поки є ще час!"

Блаженна Анна Катерина Еммеріх прийшла щаслива і радісна. Низького зросту, має маленькі руки. Була не в чернечому одязі, а в білих шатах. Погляд променистий, чітко окреслені повні вуста.

Сказала мені, що якщо хтось хоче молитися до Ран Ісуса Христа, може це робити за її посередництвом, особливо у важких ситуаціях життя. Може допомогти тим, хто хоче знати і розуміти все, пов'язане із земним життям Спасителя. Тому, хто до неї звернеться, не відмовить ніколи, щоб наблизити Небо до землі.

Святий Януарій - втілення сили і наполегливості.

Міцної статури, смаглявий, з густим хвилястим волоссям і великими чорними очима. Назавжди запам'ятовується його полум'яний погляд. Стояв з непокритою головою, в плетених сандаліях, поверх прозорої туніки мав оливкового кольору кафтан з тороками і довгими рукавами.

Вираз обличчя суворий, навіть грізний. Попередив про страшні катастрофи, які загрожують світові і сказав, що він може їх стримувати, якщо його про це просити. І хоч давно жив на світі, допомога його може бути дієва, бо збереглася його кров на землі, тому душа його не втратила контакту з землею. Стиль його мови був занадто важкий для мене, тому те, що вважав за потрібне, він мені продиктував. Ось витяги з надиктованого: "Малі - наймудріші, бо, дивлячись у всесвіт, бачать Бога і мудрість Його, а вчені опираються на власні знання... Усі чесноти і усі ласки - у Непорочної, Вона навчить тебе розуміти і користуватися її дарами. Покора наблизилася до нас і краса любові до ближнього, але великі чесноти без використання блякнуть і сходять на ніщо.

Я заплатив життям за любов до мого Спасителя і заслужив сонячну вічність. Я занурений у любов і сильний.

Давно я жив на землі і рідко повертаюся на землю усією своєю істотою, але ми можемо ділитися на частки і допомагати.

Любіть Бога і сповняйте Його волю! Простягни руку і дозволь мені вести тебе. Я вилікую твою душу, Фуллю!

Господь Ісус дав світові новий завіт любові. Ті, котрі прийняли його, просвітилися вогнем Божим, відразу або поступово позбулися пихи, зодягнулися в Христовий плащ смирення і розум їхній відкрився для вічних істин. Любов і І смирення походять від Сина Божого. В твоєму серці, Фуллю, і палає вогонь любові, але туман пихи часто гасить його і І заступає проміння. То чому ж нарікаєш, що Господь так далеко, що в голові порожнеча, а в душі - сум'яття? Я міг би тобі все пояснити, та мій старосвітський стиль розмови заважкий для тебе. Але клич мене! Молися і розмовляй зі мною. Благо­словляю тебе миром Божим. Святий Януарій. Року Божого 1936,20 листопада. Щодня вранці ставай на коліна і промовляй:

"Господи Ісусе! Вислухай мене! Люблю Тебе понад усе і у Твоєї Непорочної Матері прошу допомоги з Неба. Слабка природа людини, тому з такою любов'ю і шаною промовляю святі Імена Ісуса і Марії, аби з Ними разом могла провести цей день з користю для своєї душі і для моїх ближніх. Святий Януарію, молися за нас!"

Святий Януарій, року Божого 1937, 18 березня.

"Мир вам, дорогі мої діти. Бог не вимагає від вас багато. Не засмучуйтесь. Господь Ісус любить вас і Йому достатньо, якщо ви протягом дня зробите хоч одну добру справу для Нього. Можете когось розрадити, чи не виявити відрази, якщо якась людина вам неприємна, чи промовити спільно коротеньку молитву до Божої Матері. Кожен день дає вам багато можливостей для добра: скажімо, перемогти в собі лінощі, когось не обмовити, з увагою поставитись до ближнього, чимось його обдарувати - а ще подолати якусь погану звичку, і зробити це для Ісуса. Великі скарби з маленьких перемог надбаєте собі у вічності.

Прошу вас, діти мої, у Страсний Тиждень відмовляйте щодня зранку літанію до Найсвятішого Імені Ісус. Вона зітре ваші дочасні провини. Можете ще додати коротеньку з тих молитов святої Матері до Господа Ісуса. Цим вшануєте Його і виявите Йому свою любов. Нехай Найсолодший Ісус не покидає вас, нехай обдаровує ласками і благословляє.

Фуллю! Люби тих, котрі з Неба опікуються тобою. Згадуй мене щодня в молитвах. Благословляю, святий Януарій".

Якось я довідалася, що свята Мандарина Софія була ка­нонізована того самого року, що й свята Тереза від Дитятка Ісус, і мене навіть обурило, чому саме вона набула такої популярності - невже за таке коротке життя зробила для Бога більше, аніж Магдалина Софія, котра покірно і терпляче несла свій важкий хрест довгих 86 літ? Але одного разу зовсім несподівано побачила перед собою Малу Терезу. Радісна, рум'яна, вродлива, підбігла до мене, поцілувала в щоку і, усміхаючись, зникла. Така була дитинна, світла, що я відчула: моя антипатія до неї зникла назавжди. Мала Тереза приходила до мене ще не раз і розповідала багато цікавого. Не можна уявити когось радіснішого за цю загальну улюбленицю Неба. Погляд чистий, шкіра обличчя біла, з рум'янцем, темні брови і гарно окреслені маленькі вуста. Бачу її завжди в габіті, такою, як малюють на образах і водночас кращою. Хто не бачив її усміху - не знає нічого про Малу Терезу. Вона сама - усміх. Може зберігається на ній відблиск усміху Найсвятішої Діви, яку вона бачила в дитинстві?

Сказала, що допоможе мені утвердити культ почитання до святої Маґдалини Софії. Сказала, що так мало бути, аби вона почала діяти на землі раніше, що люди не повинні судити про такі справи, бо Небо має час на все і всьому свій час на землі.

Мала Тереза перебуває в колі Радості, бо такі закони Неба: якщо хтось не спізнав в молодості радості, спізнає її на Небі. Але вона мас привілей: мандрувати з одного кола до іншого, і скрізь її вітають з радістю. Душі усіх померлих дітей перебувають під її опікою. Опікується також хворими і сумними дітьми на землі. Сказала мені якось, що дощ її троянд дійсно потрапив до рук людських, але до їхніх сердець не сягнув... Кожен, отримавши від неї якусь ласку, поспішно віддалявся, не задумуючись над тим, що ласка духовна зобов'язує задумуватись хоч на мить про життя неземне. Найбільше Мала Тереза любить тих, хто шукає її приязні безкорисливо, хто не просить допомоги в справах матеріальних, хто з любові до неї намагається її наслідувати.

Цікаво, що тепер її завданням на землі є не давати спокою маловірним, пробуджувати їх з лінивої внутрішньої рівноваги, змушувати шукати, тужити і, врешті-решт, доходити до вічних Божих істин.

Одного разу хтось приніс мені книжечку про П'єрро-Джорджіо Фрасатті, і він зацікавив мене настільки, що я захотіла його побачити. Трохи згодом з'явився мені радісний і щасливий. Сказав, що любив Бога понад усе і тому тепер Йому так добре у Небі. Я відповіла, що йому легко було допомагати іншим, бо був багатий і всі його любили. Він відповів, що любили його не за багатство, і що дехто вважав його диваком. Так, він міг жити в розкошах, але більшість свого вільного часу жертвував для нещасних і бідних. Так, він завоював серця людей, але за це вимагав від них змінити своє життя.

Свята Жанна д'Арк з'явилася зовсім несподівано. Стояла переді мною мовчки, тримаючи у руці якусь полум'яну квітку. За мить почали вибухати навколо неї язики полум'я. Невдовзі вся кімната була наче охоплена вогнем, який, однак, не завдавав шкоди. Жанна д'Арк стояла серед цього вогню. Була в білому одязі, без зброї. В першу мить мені здалося, що на голові у неї шолом, але придивившись, я побачила, що це золотаво-руде волосся. Чорні розкосі очі пильно дивилися 3-під чорних стрімких брів. Велична, гарна і сильна. Жінка і архангел водночас.

"Ватра готова, але ще не охоплена полум'ям, - сказала. - Це полум'я любові Серця Ісусового. Кого цей вогонь охопить, буде щасливий навіки. Надходять дуже важкі часи. Пам'ятай, що можу допомагати не лише Франції, але й кожній країні, яка мене покличе в Ім'я Ісуса. Великої лицарської сили духа і тіла буде потрібно, аби перемогти".

Святий Стефан з'явився мені в королівському одязі, в угорській короні. Розум і шляхетність випромінювала уся його постать. Я запитала, чи приємно йому було бути королем. Відповів, що йому це заважало внутрішньо вдосконалюватись. Багатство, молодість і приклад оточення давали йому легкий доступ до насолод світу, тож змушений був силою волі обмежувати себе в них. Але король повинен бути багатий, розсудливий і любити свій народ. Король Христос - найба­гатший, бо дає, але скарби Його не зменшуються; найтихіший

·        бо усім, хто просить, дає в таємниці; наймудріший - бо дає кожному те, що йому найбільше потрібно; наймилосердніший

·        бо дає, перш ніж людина попросить.

Король Стефан був безстрашним лицарем, і духовно слабкі люди можуть розраховувати на його силу, треба тільки звернутися до нього в палкій молитві.

"Якщо хочеш постійної опіки, мусиш до мене часто звертатися, - радив. - Достатньо буде, якщо скажеш: "Святий Стефане, заопікуйся мною".

Бачу його часто. Переважно не в королівських строях, а в лицарських обладунках. Поєднує в собі лагідність святого з силою лицаря. Дуже люблю святого Стефана!

Святого Миколая пам'ятаю з дитинства, тому попро­сила, аби з'явився мені не таким, яким є насправді, а яким уявляють його діти.

Побачила сивого, рум'янощокого дідуся в митрі. Завжди кудись поспішає, дуже швидко говорить. Називає мене Фулькою. Дуже веселий, жвавий, симпатичний - справжній Миколайчик!

Сказав мені, що діти даремно розчаровуються, дові­давшись, що не він кладе їм подарунки під подушки, бо насправді це робить він. Він надихає людей обдаровувати діточок тим, про що вони мріють. Він зробив звичай взаємного обдаровування традиційним для усього світу.

"Фулько, скажи людям, що я святий від дарунків. Не лише діти можуть мене просити - дорослі також. Хто з вірою звер­неться до мене, отримає те, про що просить. Я дуже люблю допомагати людям, але треба просити..."

Отож, коли бідні просили в мене грошей, одягу чи поживи, і якщо я сама не могла їм допомогти, молилася до святого Миколая. І не було випадку, аби в той час хтось не приніс мені з власної ініціативи для бідних того, чого потребували. Миколайчик з'являвся після цього радісний, усміхнений, але почувався незручно, коли я починала йому дякувати. Являється мені досить часто, бо знає, як я його люблю. Наївно, по-дитячому пояснює мені інколи те, чого сама збагнути не можу. Каже, що в таких випадках треба керуватися не розумом, а серцем.

Якби могла описати його кількома словами, сказала би, що складається з доброти, чуйності, радості і поспіху. Не з'являється і не зникає, тільки залітає і вилітає... Завжди заклопотаний, завжди про когось турбується - найдорожчий мій святий Миколай!

Коли святий Іван Боско явився мені вперше, не знала його біографії. Полюбивши його, прочитала про нього багато книжок, але в жодній з них не розповідається про його рвійність, жвавість, іскрометну радість, якою світяться темні очі. Він такий жвавий і рухливий, що не може ні хвилини стояти спокійно. До всього йому є діло. Запитує і сам собі відповідає, бо не може дочекатися відповіді. Він такий цікавий спів­бесідник, що в його присутності забуваєш, що це дух, а не людина. Це живе втілення енергійності, кмітливості і дотепу. Багато разів розповідав мені про своє життя, зокрема про спілкування зі святими. За життя мав безперервний, живий контакт з Небом, але оскільки більшість його записів зникла, в його життєписах про це чітко не говориться. Хоче мене навчити однієї "чудесної магічної речі", яку отримав як нагороду за самозречення: пройшов крізь життя непомітно -помітною залишилася тільки його діяльність.

"Віра може все, Фуллю, - сказав він. - Лише люди не вміють вірити. Я вірив, і тому було так, а не інакше".

Святий Іван Боско має великий вплив в Небі. За життя він умів досягнути усього, чого хотів. Просив і отримував. Зрештою, те ж саме робить сьогодні у Небі.

Інші святі також веселі. Гумор святого Івана міг би розігнати найчорніший смуток і найпохмурішу пригніченість. "Це нічого, що не маєш грошей, - розраджував мене. - Аби мала добру волю, любов і покору. А прийде час - допоможу тобі здобути гарний вівтар для твоєї святої Матусі".

Кардинал Мерц'єр також любить жартувати, але його гумор відрізняється від гумору святого Івана: мені важко зрозуміти, коли він жартує, а коли говорить серйозно. Перед проникливістю його погляду почуваюся безборонною. Нічого не можу від нього приховати.

А от зі святим Януарієм жартувати не можна. У нього немає почуття гумору, він усе приймає дослівно.

Свята Матуся. Хто вона?

Дізналася багато від духа її брата, о. Луї Барата. Ще будучи маленькою дівчинкою, розуміла вона велику силу любові Ісусового Серця до людей, тож усім своїм серцем, кожною годиною свого життя прагнула Йому служити, допомагати і любити Його все більше. Любила також усе створене Богом. Товаришувала з тваринами. Мала у дитинстві улюбленого баранця, який ходив за нею, як пес. З роками поглиблювалася її покора і любов до Бога. Розум її шліфувався і дозрівав. Врешті вона стала однією із найосвіченіших жінок свого часу. Знала іспанську, німецьку, англійську та італійську мови, а грецькою і латиною могла читати найдавніші тексти. Була прекрасним педагогом та організатором. У важкі хвилини життя, хоч мала їх багато, не занепадала на дусі, не піддавалася розпачу, а з глибокою вірою молилася до Найсвятішого Ісусового Серця.

Коли, стомлена життям, у п'ятдесят років почала важко хворіти й усім своїм серцем прагнула поєднатися з Богом, з'явився їй Ісус Христос і запитав що вибирає: смерть чи подальшу працю для Нього. І її жертовна любов перемогла найпалкіше прагнення смерті й вибрала життя.

Ще 36 років, до глибокої старості, працювала без відпочинку для Божих справ на землі. Померла в день Успіння 1865 року. Тіло її залишилося нетлінним. З часом вона поглибить набожність до Ісусового Серця в усьому світі, наблизить до людей тайну спілкування зі святими і вкаже їм шлях духовної єдності з Церквою Торжествуючою. Вона повинна підготувати грунт для нової, третьої епохи Святого Духа, яка надходить.

Я дуже люблю цю святу. Любов до Маґдалини Софії вливалася в моє серце поступово і з кожною годиною, днем, місяцем, набирала сили. Лише після цієї любові спливла на мене незаслужена, не здобута жодними моїми вчинками єдина правда світу - любов Ісуса. Хто цієї любові не знає - не знає любові взагалі.

Фулля Горак
Потойбіччя