Один священик у Відні зустрів на вулиці жебрачку, яка, розмовляючи французькою мовою, просила у нього милостині. Він почав з нею розмову. Вона розповіла йому довгу й сумну історію свого життя. Виросла в багатій родині, вивчила кілька чужих мов; жила, як бажала. І свою розмову закінчила словами: «Так, отче, я була молода, гарна, багата, і все це довело мене до такого жалюгідного стану».
Історія тієї нещасної жебрачки - це символ сьогоднішнього людства, що хоча живе у достатку, але стоїть над пропастю. Маємо радіо, телебачення, автомобілі, літаки, телефони, атомну енергію, модерні помешкання; ми опанували землю, море й повітря; говоримо різними мовами, але при тому усьому ми моральні жебраки, бо все те нас не вдовольняє, не робить щасливими, а радше віддаляє, аніж наближає до щастя.
Сьогоднішній світ, наче та жебрачка, запропастив, змарнував Божі дари, покинув Господа і Його заповіді; шукаючи щастя поза Богом, став моральним жебраком, блудним сином. Єдиний рятунок для світу - повернення до Бога і Його законів. «Коли хочеш увійти в життя, - каже Христос до кожного з нас, - зберігай Заповіді». Без них нема щастя для людини, родини, суспільності, народу, нема доступу до неба.
Маючи на увазі важливість Божих заповідей, хочемо подати нашим читачам роздуми про них для глибшого їх пізнання й ревного зберігання.
Отож, поставимо важливе запитання: чи Божі заповіді все ще актуальні в добу атомної енергії і ракет, високої культури та високорозвинутої техніки? Чи вони ще й сьогодні мають своє значення, вартість і силу? Так! Божі заповіді були актуальні три тисячі років тому, є вони актуальними сьогодні й будуть на часі до кінця світу. Вони завжди актуальні, бо — вічні.

Божі заповіді актуальні, бо досконалі
Чому Божі заповіді були, є і будуть завжди актуальними? Бо вони досконалі з будь-якого огляду. Людські закони, хоч би які були досконалі, згодом втрачають актуальність, старіються і, за певних культурних та політичних змін, тратять свою силу. А Божі заповіді — незмінні. Вони вічно актуальні, ніколи не старіються, хоча змінюються люди, часи й обставини.
Один правник просив у свого приятеля якусь книжку до читання. Цей дав йому Біблію. Правник з великим зацікавленням читав її кожного дня. За якийсь час відвідує його приятель, що позичив йому Біблію. Він знаходить правника задуманим над книгою. Питає про причину його задуманості. А цей відповідає: «Знаєш, дочитав я до того місця, де Господь Бог дав десять Заповідей, і вже довго думаю над тим, чи не можна б до них щось додати або відняти. І переконався, що до них не можна нічого ані додати, ані відняти, бо вони досконалі».
Заувага правника дуже слушна. Божі заповіді досконалі, бо вони дані непомильним Господом, який усе передбачив. Божі заповіді для усіх людей всіх часів і віків. Тому Ісус Христос промовляє: «Істинно-бо кажу вам: «Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться» (Мт. 5, 18).

Божі заповіді актуальні, бо вони — основа людського добробуту та щастя
Господь Бог створив людину не тільки до вічного щастя, але у своїй доброті призначив для неї найповнішу і найкращу дорогу до цієї мети. Ця дорога — Божі заповіді. Вони дані для нашого дочасного й вічного життя. Вони — непорушний фундамент щастя й ладу. Вони є для людства тим, чим фундамент для дому, мотор для машини, повітря для легенів, крила для птиці. Що б сказали ми про людину, яка руйнувала б фундамент свого дому або нищила мотор у машині чи не давала повітря своїм легеням? Це був би великий нерозум. А так, на жаль, поводиться сьогоднішній світ. Він хоче жити й бути щасливим без Бога і Його заповідей. Тому бачимо мільйони нещасливих, розчарованих, безнадійних і знеохочених до життя людей. Вони покинули Бога, а Бог опустив їх. Добре каже прислів’я: «Без Бога — ні до порога». Св. Августин, що у молодості хотів жити своїм богом, врешті мусів закликати: «Неспокійне наше серце, Боже, поки не спочине в Тобі!»
Один американський репортер, будучи в Москві, мав нагоду говорити зі студентською молоддю. І що він від неї почув у розмові про релігію? Велику тугу за Богом і релігією. Якось студент сказав йому: «Це трагедія нашої країни, що матеріалістична наука відкинула релігію. Наше культурне життя є безплідне, а релігія має великий цивілізуючий вплив. Я часто відчуваю бажання вірити в Бога, бо потребую чогось, що заповнило б порожнечу мого життя». А одна студентка сказала: «Я була вихована у родині, в якій ніколи не говорили про Бога. Коли я стала дорослою, то пізнала, що людина не може існувати без Бога в серці. І я без нічиєї помочі сама прийшла до цього переконання, а це спричинило в мені велику зміну. З цією хвилиною головні догми комунізму втратили для мене значення». Інший студент йому оповів: «Випадково дістав я до рук Євангеліє за св. Матеєм. Я уважно його прочитав, і воно своїм етичним змістом науки Ісуса Христа справило на мене дуже велике враження. Мені стало зрозуміло, що я знайшов щось, що має безмежно більшу вартість, ніж твори Маркса, Енгельса, Леніна чи Сталіна. Кількома місяцями пізніше я потайки пішов до церкви та просив священика, щоб мене охрестив».

Великі і славні мужі та віра в Бога
Вкінці ще прислухаємося до думки деяких славних мужів наших часів про Бога і Його закони! Американський генерал Мек-Артур при капітуляції Японії наприкінці Другої світової війни виголосив такі знаменні слова: «Тільки поворот до християнських засад може врятувати людство від страшної загибелі. Коли не буде війни з Богом, тоді не буде війни між народами».
Німецький учений, винахідник ракет Вернер фон Бравн казав: «Безкрає зоряне небо безупинно пригадує астронавтам, що існує вища сила від тієї, якою вони користуються при польотах. Існує більший розум від того, що знаходиться в електронних машинах, та могутніша потуга, ніж усі потуги світу». При іншій нагоді він зазначив: «Неможливо оглядати порядок і красу всесвіту й не бачити в ньому присутності Божої руки. Чи треба засвітити свічку, щоб побачити сонце? Пізнаючи вселенну та її складну будову, людина не може не признати величі Творця... Людина так потребує віри, як потребує поживи, води чи повітря».
Визначний секретар Організації Об’єднаних Націй Даґ Гаммаршолд за свого життя вів приватний щоденник. Після його трагічної смерті цей записник вийшов друком. З нього довідуємося, що Даґ Гаммаршолд був чоловіком глибокої віри, великої любові до Бога й духа жертви. В деяких місцях цього щоденника є прегарні молитви, як ось ця: «Хай святиться Твоє ім’я — а не моє. Хай прийде Твоє царство — а не моє. Хай буде Твоя воля — а не моя. Дай нам, Боже, мир з Тобою, мир з людьми, мир з нами самими». А в іншому місці він пише: «Дай мені, Боже, чисте серце, аби я міг Тебе бачити. Дай мені покірне серце, щоб міг Тебе почути. Дай мені серце, повне любові, аби міг Тобі служити. Дай серце, повне віри, щоб міг у Тобі перебувати».
Американець, довголітній директор ФБІ Едґар Гувер говорив: «Ключем до всіх проблем, навіть самого життя, є тільки Бог. Релігія — це золота брама, що веде до щастя. Зруйнуй її, й настане хаос».
Після Другої світової війни в Голландії засновано спільну акцію католиків і протестантів під девізом: «Поворот до Божих заповідей! » Цю акцію повинні підхопити всі християни світу, їхній клич нехай стане й нашим особистим, родинним, національним кличем. Тоді запанує в світі Бог і Його заповіді. Тоді сповняться слова Св. Письма: «Щасливий народ, якому Бог — Господь! » (Пс. 144, 15).

Божі заповіді — основа людського щастя на землі, найпевніша запорука вічного щастя в небі. Проте, щоб вони дали нам щастя, вдоволення і спокій серця на землі та запевнили вічне щастя, треба їх знати, розуміти, любити й зберігати не десь-колись, але щодня, впродовж усього життя. Чи багато людей сьогодні знає Божі заповіді?
В одному американському коледжі опитали вісімдесят трьох студентів різних віросповідань на предмет їхнього релігійного знання. І який був висновок? Лише чотири студенти могли назвати всі десять Божих заповідей. Більшість могли назвати тільки шість Заповідей. П’ятдесят шість студентів нічого не знали про первородний гріх. Сімдесят не могли назвати чотирьох Євангелистів. Вісім студентів думали, що молитва «Отче наш » — це частина псалмів. Сімдесят чотири не могли відповісти, котрі Заповіді Ісус Христос назвав найбільшими. Як Предтечу Ісуса Христа деякі називали Мойсея або Будду. А всі вони вважали себе віруючими.

Божі заповіді й наше земне життя
Немає на світі людини, яка б не бажала бути щасливою. Молоді й старі, бідні і багаті, вчені та невчені — усі прагнуть щастя. Але проблема в тому, що загал шукає щастя там, де його нема, і тому не знаходять. Вони шукають щастя у земних речах, які не в силі зробити людину щасливою. Це спроможен зробити лише Бог. І з цією метою Він дав нам
десять Заповідей, які мають стояти на сторожі нашого щасливого життя. З десятьох Заповідей Господь Бог тільки три застеріг собі, а сім інших призначив для нашого добра. Тож погляньмо коротенько на кожну Заповідь, щоб зрозуміти їхнє велике значення.
1-ша Божа заповідь: «Нехай не буде в тебе інших богів , крім мене». Ця Заповідь стоїть на сторожі правдивої релігії. Вона наказує почитати тільки єдиного правдивого Бога, а забороняє всяке ідолопоклонство, що є зневагою для Бога і пониженням людської гідності.
2-га Божа заповідь: «Не взивай намарно імені Господа Бога Твого». Маючи на увазі Божу велич і святість, ця Заповідь наказує велику пошану до Його особи, імені, честі й авторитету. Вона забороняє всяку зневагу Господнього імені, чи то в жартах, чи в гніві або прокльонах.
3-тя Божа заповідь: «Пам’ятай день святий святкувати». Людина, як Боже створіння, зобов’язана віддавати Господеві почесть усяким способом, а головно через святкування неділі і свят, щоб, при цьому, мати також відпочинок від своєї праці.
4-та Божа заповідь: «Шануй батька твого й матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі». Господь Бог вимагає пошани не тільки для себе, але і для наших батьків, бо вони, після Бога, — наші найбільші добродії. Вони дали нам життя. За пошану батьків Бог обіцяє своє благословення і довге життя, а за непошану часто карає лихих дітей.
5-та Божа заповідь: «Не вбивай!» Людське життя — цінний дар, даний нам Богом. Воно належить Йому, тому ніхто не має права ані собі, ані іншим його відбирати. Кожна людина зобов’язана дбати про своє життя і здоров’я та уникати всього, що шкодило б нашому здоров’ю або здоров’ю наших ближніх.
6-та і 9-та Божі заповіді: «Не чужолож!» — «Не пожадай жінки твого ближнього». Ці дві Заповіді стоять
на сторожі чистоти душі й тіла та святості подружжя. Вони застерігають перед усяким добровільним уподобанням у нечистих думках, словах, поглядах і ділах зі собою чи іншими. «Хіба ж не знаєте, — каже св. апостол Павло, — що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас?» (1 Кор. 6, 19).
7-ма і 10-та Божі заповіді: «Не кради!» — «Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього». Ці Заповіді бережуть наші матеріальні речі: наш доробок, дім, майно і власність.
8-ма Божа заповідь: «Не свідчи ложно на твого ближнього». Господь Бог дав нам дар мови, щоб ми могли порозумітися з нашими ближніми. Тож ця Заповідь наказує нам завжди говорити правду і застерігає перед усяким словом чи свідченням, які могли б пошкодити ближньому, його доброму імені та славі.
З цього побіжного перегляду бачимо, як Божі заповіді точно й ясно окреслюють наше ставлення до Бога, нас самих і наших ближніх. Вони торкаються всіх важливих справ нашого особистого, родинного, суспільного життя.

Божі заповіді і наше вічне щастя
Велике значення мають Божі заповіді для нашого життя на землі, але ще безмірно більше — для нашого вічного щастя в небі. Тому до всіх нас Христос каже: «Як хочеш увійти в життя, додержуй Заповідей».
1. Божі заповіді — дороговказ до неба
На роздоріжжі важливих шляхів є стрілки з написами, що вказують нам, куди веде певна дорога.
Наша ж дорога до неба позначена небесними стрілками, а ними є Божі заповіді. Щасливий, хто їх додержує, бо певно зайде до вічної мети і спасе свою душу. А нещасний той, хто цими Божими стрілками злегковажить, бо зійде на манівці і пропаде навіки. Німецький філософ Т. Пеш говорив: «Наша земля — це чекальня перед нашою
подорожжю до позагробового життя. Дуже вважай, щоб ти всів до доброго поїзда».
2. Божі заповіді — квиток вступу до неба
Є у нас певні установи, проводяться якісь імпрези, куди можна потрапити, пред’явивши спеціальну перепустку чи квиток. Так, наприклад, без спеціального квитка не ввійдемо до кінотеатру, ані до опери, не проїдемо автобусом, поїздом чи літаком. У житті людей бувають інколи такі моменти, що такий квиток може вирішити навіть їхню долю. І таким конечним та незаступним квитком до неба є якраз Божі заповіді.
Вічне щастя чи нещастя для нікого з нас не є байдужим. У вічності не беруть до уваги особи, ані гроші там нічим не допоможуть.
Про вступ до неба вирішує тільки життя за Божими заповідями тут на землі. Від нас, отже, залежить наше вічне щастя. Тож уважаймо, щоб ми не стали перед Господом з порожніми руками. Що тут посіємо, те колись у вічності зберемо. Живімо так, аби ми могли після нашої смерті на Божому Суді сказати, як відповів той євангельський юнак на запитання Ісуса Христа, чи він зберігає Божі заповіді: «Все це я зберіг ізмалку» (Мт. 19, 20).

о. Юліян Катрій, ЧСВВ