Господь Бог, даючи десять Заповідей, тільки три перші призначив на свою славу, а сім інших — для добра людей. З тих, які стосуються людей, на першому місці Він поставив четверту Заповідь. А це тому, що родина є основою народу, Церкви, держави. В родині, з волі Божої, приходять на світ діти. Родина їх годує, виховує, приготовляє до життя, дбає про їхнє майбутнє. Родина, хоч і найменша, але найважливіша клітина суспільного життя. Яка родина — така громада, такий народ, такий увесь світ. Коротко кажучи, родина — це фундамент усякої суспільності. Четверта Божа заповідь говорить про обов’язки дітей стосовно батьків і обов’язки батьків щодо дітей. Розглянемо обов’язки дітей стосовно батьків.

Діти й пошана батьків
Основний обов’язок дітей — шанувати своїх батьків. Ця Заповідь засновується на тому, що батьки для своїх дітей — Божі заступники. Господь Бог сам творить душу кожної людини, а тіло — батьки. Тому батьки, після Всевишнього, нам найближчі й найдорожчі. Сам Бог
поручив нас нашим батькам, тому вони для нас — Божі заступники. В їхні руки вклав Творець наше життя і виховання. Вони на землі заступають нам Бога, бо Він провадить людей. Св. Письмо Старого Завіту про пошану батьків каже так: «Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Усім своїм серцем прославляй свого батька, і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що вони для тебе вчинили?» (Сир. 3, 3-4 і 7, 27-28).
Діти зобов’язані шанувати батьків не тільки тому, що вони для них — Божі заступники, але й тому, що така воля Всевишнього. Це Господній наказ: «Шануй батька твого й матір твою». Діти завжди мусять бути свідомі того, що шанування батьків — це не рада, не заохота, але Заповідь — закон, даний Богом. Хто не шанує своїх батьків, той противиться волі Господній, ображає Бога і грішить, бо переступає Його заповідь.
Нашим батькам належить від нас велика пошана ще й тому, що вони, після Господа, наші найбільші добродії. З природи ми вдячні людям за кожне добродійство. А найбільше ми завдячуємо нашим батькам. Вони дали нам земне життя. В наших жилах пливе їхня кров. Вони від колиски нами опікуються з великою жертвою, любов’ю і посвятою.

Як батьків шанувати?
Наша пошана до батьків проявляється трьома способами: зовнішньою почестю, любов’ю і послухом. Діти завжди повинні ставитися до своїх батьків з великою пошаною, зовнішньою почестю, привітно їх зустрічати, чемно запитувати чи відповідати, ніколи їх не ображати чи зневажати словом або ділом, в потребі їм радо помогти і послужити. Нашим батькам належиться пошана без огляду на їхнє походження, соціальний стан чи освіту. Ніколи не можна батьками погорджувати або їх стидатися.
Погляньмо на Ісуса Христа, як Він шанував свою Матір. На її просьбу Він робить чудо в Кані Галилейській, хоча час Його діяння ще не прийшов. При своїй смерті на хресті поручає свою Матір опіці свого учня Івана.
Про Йосифа в Єгипті читаємо у Св. Письмі Старого Завіту, що він, будучи піднесений до найвищої гідності після фараона, не цурався свого батька, звичайного пастуха, але з великою пошаною представив його фараонові. За дорученням фараона він поселив його і своїх братів на найліпшій землі в Єгипті.
Читаємо в житті Папи Венедикта XI, що його відвідала мати, убога прачка. Кардинали вбрали її в багату одіж, але Папа сказав, що він не пізнає її в багатій одежі. Вона мусіла перебратися у свою одежу, і опісля він її по-синівськи привітав.
Діти зобов’язані завжди любити своїх батьків, не тільки на словах, але на ділі, в щоденному житті, потребі, слабості і старості, а також завжди за них молитися.
Джеймс А. Ґарфілд 4 березня 1881 року був обраний Президентом Америки. Він жив біля Клівленда (Огайо). Поки виїхав до Вашингтона, щоб прийняти уряд Президента, написав до своєї матері, що бажає аби вона їхала з ним. Мати відписала, що там нема місця для неї, звичайної жінки; вона радше буде вдома молитися за нього. Та він заявив, що без своєї матері не поїде. І вона поїхала й була всюди зі своїм сином. На першому привітанні понад сто тисяч людей чекало на нього. Між ними було багато визначних гостей. Очі всіх були звернені на Президента. Та місце, приготоване для нього, він уступив своїй матері. Після присяги підійшов до неньки, з любов’ю її обняв та поцілував. Усі були захоплені його любов’ю до матері. Так добрий син любить свою неньку!
На жаль, у наш час щораз менше чуємо про пошану і любов до батьків, проте щораз більше про непошану та зневагу, а навіть про вбивства рідних батьків. Про ці трагічні випадки досить часто пишуть американські часописи. Ось декілька прикладів, взятих із щоденного життя:
В одній техаській родині 14-літній син застрелив свого батька, а матір смертельно поранив. Коли його запитали, чому це вчинив, відповів, що батько ганив його за довге волосся і непорядок у кімнаті.
У штаті Нью-Йорк 13-літній син холоднокровно зізнається поліції, що він застрелив свою матір за те, що вона наказувала йому ходити до школи.
В одній місцевості дві сестри, одна 13-ти, а інша 15-ти літня, змовляються і вбивають свого батька за те, що він ганив їхню аморальну поведінку. Це, направду, щось трагічне, коли дитина холоднокровно вбиває свого батька чи матір через незначні причини буденного життя.
Діти зобов’язані не лише шанувати й любити своїх батьків, але їх у всьому слухатися, доки перебувають під їхньою опікою. Св. ап. Павло навчає: «Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо» (Еф. 6, 1).
Часті нарікання на своїх дітей, які чуємо від батьків, — це брак послуху. Щораз більше діти виходять з-під впливу батьків. У багатьох випадках доходить до того, що не вони батьків, але батьки їх мусять слухатися. Американські родини сьогодні поглинуті пануванням дитячої диктатури. Один поважний журнал у США помістив такий малюнок: на троні сидить малий хлопчина з короною на голові, а перед ним його батьки, покірно схиливши свої голови, чекають на його накази. В школі запитували малих дітей, кого вдома всі мусять слухатися. 10-літній хлопчина відповів: «Мене всі мусять слухатися. Бо, що я хочу, наказую мамі, а мама татові, і так є, як я хочу». Це явище сумне, але правдиве!
Наше українське прислів’я добре каже: «Нагинай галузку, доки вона молода, бо чого Івась не навчився, того вже Іван ніколи не навчиться».

Батьки, з волі Божої, дають дітям земне життя і їх виховують, тому вони для них є Божими заступниками й найбільшими добродіями. З тієї причини Господь Бог окремою Заповіддю наказує дітям шанувати своїх батьків, їх слухати та любити. З усіх Божих заповідей 4-та єдина, що за її збереження Бог уже тут на землі обіцяє як нагороду особливе благословення і довге життя, а за нехтування нею часто карає.

Благословення і довге життя
Дві речі на землі є особливо бажані та дорогі для кожної людини: Боже благословення і довге життя. Хто не хотів би, щоб йому було добре, щоб його Бог благословив, щоб був щасливий та довго жив? І все те Господь Бог пов’язав із додержанням 4-ої Заповіді. Тому св. апостол Павло навчає дітей словами: «Шануй батька свого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім» (Еф. 6, 2-3).
Хто шанує своїх батьків, той подобається Богові і сповняє Його волю. Тож, очевидно, на тому спочиватиме Господнє благословення. «Хто шанує батька, — каже Св. Письмо Старого Завіту, — той матиме втіху в дітях і в день своєї молитви буде вислуханий. Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. Благословення батьків будує доми дітям» (Сир. 3, 5-14).
Життя свідчить, що виховані діти звичайно мають щасливе подружжя, добрих дітей та живуть у достатку.
Славний німецький генерал Цітен у молодому віці служив пажем при дворі Фрідріха I, короля Прусії. В його обов’язки входило вночі сторожити при дверях королівської спальні. Він мав бідну матір, яку любив і хотів їй матеріально допомогти. Тому радо, за відповідну винагороду, сповняв таку ж саму нічну службу і за інших пажів. Одного разу вночі король не міг спати і подзвонив до пажа, щоб той подав йому книжку до читання, але паж не ввійшов. Король встав і при дверях побачив сплячого Цітена, а в його руці напівзакінчений лист до своєї матері. Король з цікавості прочитав цього листа. Хлопець писав до матері, що йому важко вночі не спати та за інших сторожити, але він це радо робить, щоб хоча декілька марок більше вислати їй. Королеві сподобалася любов хлопця до своєї матері. І щоб йому помогти, він до кожної кишені вклав по кілька золотих монет. Від тієї ночі кар’єра Цітена була запевнена.

Бог карає злих дітей
Як Господь Бог благословить добрим дітям, так також Він карає лихих дітей за брак пошани, послуху й любові до своїх батьків. У Св. Письмі Старого Завіту читаємо, що Хам насміхався зі свого батька Ноя, коли він, не знаючи сили вина, впився і лежав нагий у наметі. Інші діти накрили батька. За таку непошану Ной прокляв Хама і його нащадків.
Закон Мойсея у своїх приписах піддавав суворому осуду дітей, які своїх батьків не шанували, зневажали, кривдили, проклинали або навіть на них свою руку підносили. Тому Св. Письмо Старого Завіту за провини проти батьків накладає на злих дітей різні кари, навіть кару смерті. «Проклят, хто зневажає свого батька й свою матір» (Втор. 27, 16). «Хто проклинатиме свого батька або матір, того скарати смертю. Хто вдарить батька свого або матір, скарати його смертю» (Вих. 21, 15-17). «Око, що глузує з батька й що ненці не кориться, — те око нехай виклюють ворони і пожеруть орлята. Хто обдирає батька або матір і каже: «Це не гріх», — той товариш розбишаки. Хто обдирає батька й проганяє матір, той син ганебний, безсоромний. Хто проклинає батька-матір, того свічка погасне у глухій пітьмі» (Прип. 19, 26; 20, 20; 28, 24; 30, 17).
Бог також карає непослушних і бунтівливих дітей. Ось приклад:
Авесалом робить бунт проти свого батька царя Давида, бо хоче зайняти його престіл. Одначе бунт йому не вдався і за нього він заплатив власним життям. Про його трагічну смерть Св. Письмо говорить так: «Був Авесалом верхи на мулі, а мул увійшов під густі гілляки великого дуба: голова його зачепилася за дуба, й він повис між небом і землею, а мул, що був під ним, пішов собі далі... І взяв Йоав — полководець царя Давида — до руки три стріли й всадив їх у серце Авесалому, що ще живий висів на дубі. Десятеро Йоавових зброєносців обступили і били Авесалома, доки не забили... Взяли вони Авесалома й кинули його до великої ями в лісі та насипали над ним велику купу каміння» (2 Сам. 18, 9-17).
Подібна доля спіткала обох синів священика Елі. Вони були ледачі, погано поводилися, згіршували людей і ніяк не хотіли слухати частих напоумлень свого батька. Зате Бог видав їх на смерть, бо на Ізраїль напали філістимляни й у боротьбі загинули обидва сини Елі (1 Сам. 2-4).
Скільки дітей сьогодні по всьому світі бунтуються проти своїх батьків, проти дисципліни в родині та школі, проти авторитету Церкви й держави. Щораз більше весь світ охоплює загрозлива, сумна і трагічна проблема — проблема злочинності дітей та молоді. Ця проблема зганяє сон з очей батькам, над нею ломлять собі голови провідники громад, держав і Церкви. Один визначний діяч США каже: «Ми робимо великі старання побороти рак або знайти лік на нього, на недуги серця, дитячий параліч, але найбільша недуга-каліцтво нашого суспільства — злочинність молоді». Наслідки тієї злочинності зазнає на собі майже кожна людина, родина, громада, народ. Молодість, проведена у злочинах, мститься найбільше на самій молодій людині. Дозрівши, вона починає поволі розуміти, що її життя на блудній дорозі змарноване. Скоріше чи пізніше закони справедливості скують її руки, й вона опиниться у в’язниці. А на неї на ціле життя впаде тавро злочинця.
Один хлопець в Америці, засуджений до страти за свої злочини і вбивства, перед смертю так писав з в’язниці: «Змарновані дитячі літа, змарнована моя молодість і життя. Щойно тепер я бачу, що моє виховання нічого не дало мені ані у житті, ані на вічність. Чому мої батько і мати завчасно мене не перестерігали й не карали? На жаль, у молодості я не навчився того, що в подальшому житті таке необхідне, а саме: релігії, дисципліні, пошані закону, любові до науки і праці, почуттю відповідальності».
Марк Твен, відомий американський письменник-гуморист, подає нам яскравий опис того, як у молодого хлопця з роками міняється думка про свого батька. «Десятилітній хлопець думає, — каже він, — що його батько дуже багато знає. Маючи 15 років він упевнений, що вже так багато знає, як і його батько. 20-літнім юнаком переконаний, що вдвоє більше знає від свого батька. Досягнувши 30-ти років інколи приходить йому думка, що в дечому міг би порадитися зі своїм батьком. У сорок років він усвідомлює собі, що його батько таки дещо більше знає від нього. Коли ж йому мине 50 років, то він знову починає радитися зі своїм батьком. А після 60-ти років, коли його батька вже немає в живих, тоді він думає, що його батько був найрозумнішим чоловіком на світі».

Декілька років тому американські часописи описували таку цікаву подію: у штаті Колорадо 24-літній син подав позов до суду на свого батька та матір за злочинне занедбання батьківських обов’язків щодо його виховання. За заподіяну кривду він домагався від своїх батьків відшкодування на суму 350 тисяч доларів. В акті обвинувачення сказано, що його батьки завдали велику емоційну шкоду його здоров’ю, не дбаючи для нього ні про поживу, ані про одяг, людське помешкання, відповідне виховання, що його він дуже потребував у своїй молодості.
Чи це не дивне й унікальне оскарження батьків? Воно гіркими сльозами промовляє до кожного батька й матері та ставить перед ними відповідальні обов’язки.
Четверта Божа заповідь накладає великі обов’язки на дітей, але набагато більші — на батьків стосовно своїх дітей. Головний обов’язок батьків полягає у тому, щоб своїм дітям дати відповідну опіку і добре виховання. Це надзвичайно важлива справа, бо який цвіт, такі овочі; які діти, таке майбутнє народу. Тому Папа Лев XIII навчає: «Молодь — це цвіт людства, надія на краще майбутнє. Молодь виховувати — значить оновляти світ». А німецький філософ Ляйбніц каже: «Дайте мені в руки виховання, а я перетворю світ».

Необхідність виховання
Чи виховання дітей справді необхідне? О так, навіть дуже, бо сьогодні — діти, завтра — громадяни, провідники Церкви й народу. Кожна дитина — наче біла картка паперу. Хто на ній перший запише, такою залишиться вона впродовж свого життя. Дитина — м’який віск. З нього все
можна виробити: песика, коника, ангела, чортика. Дитина — це молоде деревце. Його легко нагнути, пересадити, нащепити. Плекане, воно стає благородним, а залишене на поталу — дичіє. Один педагог каже: «Візьми малу дитину і лиши її в лісі, щоб жила й росла між дикими звірятами, то вона з часом стане до них подібною. А доручи її добрим і розумним батькам, то й вона такою стане». Невихована дитина — тягар для своїх батьків і оточення. В американському журналі писалося про проблему виховання дітей у школі: «Учителі бояться директора школи, директор боїться інспектора, інспектор шкільної управи, шкільна управа батьків, батьки дітей, а діти не бояться нікого».

В чому полягає виховання?
Виховання полягає у формуванні серця й душі людини. Воно має приготувати її до повного, всебічного життя і обов’язків. Воно має дати молодій людині хребет, характер, засади життя. Виховання повинно дати дітям усвідомлення обов’язків стосовно Господа Бога, ближніх, Церкви, народу, самого себе, тобто показати завдання та мету життя на землі й вічне призначення кожної людини.
Виховання можна б порівняти до різьблення статуї в мармурі. Вона має представляти гармонійну цілісність людини. Що вартувала б статуя, навіть найкраща, без голови або без очей чи без рук і т.п.? Подібно й виховання має вирізьбити цілу людину та приготовити її до всіх проблем життя. А щоб цю мету осягнути, виховання має навчити, як поводитися й жити з людьми, бо людина — створіння громадське. Ніхто або рідко хто хоче жити один і далеко від людей. Люди, звичайно, живуть у громадах, і під різним оглядом є від себе взаємно залежні, себе взаємно потребують і собі взаємно помагають. Вразливих типів ніхто не любить. Виховання має подбати, щоб молодій людині дати відповідний запас знання й навчити її, як його уживати.
Найшляхетніша частина людини — це безсмертна душа. Тож до головних обов’язків батьків належить формувати не тільки тіло, розум та волю, але й душу дитини, даючи їй основне знання релігії, бо вона формує серце, розум, волю людини. Виховання без релігії ніколи не буде повне й задовільне.
Американський педагог Ернест Гулл перестерігає перед неповним і однобічним вихованням. «Ваш хлопець, — каже він, — може бути здоровий і сильний, як Геркулес, але при тому досконалий неук-дурак. Він може бути бистрий, як диявол, але такий же підлий і зіпсутий, як він. Він може бути добрий, як золото, і побожний, як Святий, а разом з тим може бути бездушним і безпомічним створінням. Може бути великим генієм, а одночасно найбільшим фантастом. Найкращі прикмети під одним оглядом можуть зазнати перешкоди або ушкодження через якийсь шкідливий брак під іншим, і вийде така людина: голова зі золота, тіло з міді, голінки із заліза, а стопи з глини».

Виховання — головний обов’язок батьків
З вищесказаного бачимо, що виховання є чимось важливим і цінним для кожної людини. Воно приготовляє молоді душі до життя, вирішує про успіх у житті. І його не можна нічим заступити. Якщо це так, то на кому спочиває перший і головний обов’язок дати дітям добре виховання? Хто тут в першу чергу несе відповідальність перед Богом, людьми і своїм сумлінням? Батьки, батьки і ще раз батьки! В цій справі вони незаступні, бо це їхній обов’язок, природою і Господом даний. Батьків не заступить ані Церква, ані школа.
Родинний дім — перша, виховна школа. Вона подає дитині азбуку життя, поволі приготовляючи дитину до життя самостійного й обов’язків. Батьки можуть зі своєї дитини виховати або ангела, або злочинця.
Одна мати в штаті Огайо написала книжку «Як я можу зі свого сина зробити злочинця ». Вона мала трьох синів і один з них за свої злочини опинився у в’язниці. Метою цієї книжки є дати пересторогу для інших батьків. Ось які правила вона подає, як з дитини зробити злочинця:
1. Давай своєму синові від колиски все, що тільки він забажає. Він, виростаючи, буде думати, що увесь світ належить тільки йому.
2. Якщо він уживає погані слова чи брудну лайку, то смійся з того, і він буде думати, що він дотепний.
3. Не давай йому релігійного виховання. Почекай, коли він матиме 21 рік, а тоді сам зробить свій вибір щодо релігії. Ніколи йому не кажи: «Це зле», «Це недобре» або: «Це гріх», «Цього не смієш робити».
4. Завжди прибирай за ним у його кімнаті, щоб він не навчився особистої відповідальності.
5. Дозволь йому читати, що він тільки забажає. І він читатиме найгірше сміття, що затруює його розум, серце й душу.
6. Давай йому гроші на все, чого тільки забажає: їсти, пити, веселитися, навіть у поганому товаристві.
7. Хай батьки в присутності дітей часто сваряться, бо тоді їх не здивує, коли родина розпадеться.
8. Завжди стій на стороні своїх дітей проти учителів, сусідів і поліції з переконанням, що вони погано ставляться до твоєї дитини.
9. Якщо син зробить щось зле, то завжди борони його, кажучи: «Моя дитина добра і ніколи щось злого не зробить».
10. Якщо так будете виховувати своїх дітей, то будьте переконані, що вони скоро й певно опиняться у тюрмі.
Ці слушні перестороги кожний батько і мати повинні взяти собі глибоко до серця, щоб не повторювати тих промахів у вихованні, які вже іншим батькам завдали багато клопоту і болю голови.
Нехай батьки намагаються учити й виховувати своїх дітей не тільки словами, але і своєю поведінкою та прикладом, бо слова — мертві, а приклад притягує. Св. Іван Золотоустий так говорить про добрий приклад батьків: «Поведінка батьків — це книга, з якої дитина вчиться. Уста, язик, губи батьків — це книги, з яких діти набувають свого знання».

Під час Другої світової війни, коли нацисти в Німеччині переслідували Католицьку Церкву, з усіх німецьких католицьких єпископів найбільш безстрашним у боротьбі з нацизмом виявився єпископ з Мюнстера, граф фон Ґален, який після війни став кардиналом. Усі подивляли його мужності, відвазі і силі характеру та безстрашності в обороні прав Церкви. Де джерело його сили й характеру? Хто так прегарно приготував його до життя та обов’язків християнина й єпископа? Це вплив батьківського дому, релігійного виховання у родинному домі змалку. В його домі була родинна каплиця. Не тільки в неділі і свята, але кожного дня всі тринадцятеро дітей, батько та слуги брали участь у св. Літургії. В родині кожного дня відмовлялася спільна вервиця, яку проводив сам батько, спільна ранішня й вечірня молитви. Всі приписані пости строго зберігалися.
Отже, релігійне виховання в родині має велике значення. Релігія творить основу правдивого виховання, формує волю, серце й душу дитини. І якраз цей відповідальний обов’язок — дати дітям релігійне виховання — лежить на батьках.

Необхідність релігійного виховання
Як дике деревце можна зробити благородним деревом? Це відбувається через щеплення. Маленька благородна щепа вростає в дичку і робить її благородною. В той спосіб дике деревце переймає благородні прикмети щепи і само стає благородним. Без благородної щепи дичка ніколи не стала б благородною. Старе дерево вже ніхто не щепить. Подібно й мала дитина стає благородною через духовне щеплення, яким є релігія, віра в Бога і Його правди. Релігія,
наче та щепа, має дивну неземну Господню силу ублаго-роднити дитину. Найбільша кривда, що її батьки можуть вчинити своїм дітям, — це випустити їх у світ без релігійного виховання. Німецький кардинал Фавльгабер каже: «Найтемніша тінь, що може впасти на гріб батьків, — це тінь дитини, що виросла без релігійного виховання».
Релігія — основа моралі й характеру. Едґар Гувер, довголітній директор американської таємної служби Еф Бі Ай, про це писав так: «Як у старину, так і сьогодні падуть одиниці, родини, нації тому, що відкинули Бога. Хто тому винен, що в США молодь чинить стільки злочинів? Родинний дім. Батьки забувають про Богом покладені обов’язки стосовно дітей. З багатьох домів прогнано Господа. А чи нація може існувати без релігії? Чи можемо ми мати внутрішній мир без моралі? Чи можна будувати доми без Творця або мати гідних батьків, які не знають Божого закону? Ключем до всіх проблем, а навіть до самого життя є Б о г . Він — початок і остання мета людини. Релігія — це в’язи, що в’яжуть людину зі Всевишнім; це золота брама, що веде до щастя. Зруйнуй релігію, а настане хаос. Тому дитину треба передусім учити пізнавати Бога. Дім має бути колискою християнської віри. Мусимо повернутися до днів, коли Господь був частиною кожної родини; коли родина вставала рано з молитвою на устах і закінчувала день, віддаючи себе в опіку Богові».
15 травня 1948 року помер знаний американський виховник, католицький священик Едвард Фланаган. Він займався вихованням опущених, занедбаних, навіть злочинних хлопців. І для них заснував «Хлоп’яче місто» зване «Бойс Тавн» в Омага, Небраска. Фланаган твердив, що кожна дитина добра, а тільки лихі обставини її псують, тому треба дати їй добре виховання, сперте на релігії. Його виховна метода давала чудові плоди. За життя через його виховну школу перейшло понад шість тисяч різних хлопців, і жоден з них не повернувся на злу дорогу. Ось виховна сила релігії!
Релігія ублагороднює те, що в людині найцінніше: безсмертну душу й її сили — розум та волю. Релігія дає людині напрям, дороговказ, ідеал життя. Вона показує нам наше походження і відповідає на питання: «Хто ми і звідки? Вона ставить нам перед очі мету нашого життя на землі та наше вічне призначення. Фанз Франк, німецький губернатор у Польщі під час Другої світової війни, який після війни пішов на шибеницю за свої злочини, у в’язниці навернувся до Бога і перед смертю явно визнав: «Ми, нацисти, не уявляли собі на початку нашої дороги, що відвернення від Бога може мати такі руйнівні й смертоносні наслідки. Я прошу мій народ, щоб не йшов ні одного кроку в тому напрямі, бо дорога Гітлера — це дорога без Бога і Христа, а в кінцевому випадку — це дорога політичної глупоти, катастрофи та смерті».

Батьки і релігійне виховання
Релігія не лише конечна для повного виховання дитини, але вона у вихованні — незаступна. Якщо так, то хто має головний обов’язок учити дітей релігії? Перш за все батьки і родинний дім, а Церква і школа мають їм у цій справі допомагати. Які ж найкращі засоби до диспозиції батьків, щоб дати своїм дітям належне релігійне виховання?
На першому місці тут — м о л и т в а . Вона — золотий поміст до Всевишнього. Молитва ушляхетнює, удуховнює людину, облагороднює наш розум, волю, серце. Св. Іван Золотоустий каже: «Ніщо так не помагає зростанню в чеснотах, як постійне перебування з Господом. Залізо у вогні стає вогнем, а людина у молитві набуває Божих прикмет».
Тож батьки мають обов’язок учити дітей молитви і, наскільки це можливо, плекати в родині спільну молитву. Такій родині Ісус Христос запевняє свою присутність: «Де двоє або троє, — каже Він, — зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18, 20).
Батьки повинні давати дітям приклад молитви. Діти мусять бачити своїх батьків на молитві, бо це їх до неї притягає.
В кожній нашій хаті повинен бути християнський Катехизм — найкращий вихователь і учитель. Він подає основні правди християнської релігії, вказує на наші обов’язки стосовно Бога та наших ближніх, учить цінити й практикувати св. Тайни Сповіді і св. Причастя.
Німецький єпископ Кеттелер про значення Катехизму говорить так: «Катехизм для кожного стану й кожного віку є дороговказом до неба через блудні дороги життя. Катехизм — це посудина на хліб життя. Тому він повинен також бути першою і найважливішою книжкою в кожній християнській родині, книжкою, що її читає уся родина».
Один 70-літній професор університету, який після довгих років релігійної байдужості відбув добру сповідь, так сказав до священика про значення Катехизму і релігійного виховання вдома: «Отче, я мав добру матір, що мене виховувала в релігійному дусі, але під час студій в університеті я втратив свою віру. Я гонив за модерними поглядами, і за кожним разом казав собі: «Я вкінці знайшов правду». Та через деякий час я бачив, що і ця гіпотеза була фальшива. І так дожив аж до 70-ти років. Щойно тепер мені стало ясно: найбільша наукова книга, яка існує на світі, — це Малий Катехизм, звідки я, як малий хлопець, учився релігії. Людське знання — це лише гіпотеза. Воно робить голову порожньою, а серце холодним. Боже знання єдино правдиве, бо воно дає розумові світло, а серцю — тепло».
Важлива молитва, важлива наука Катехизму для дітей, але дуже важлива також практика і приклад християнського життя у батьків. Батьки повинні завжди враз із дітьми брати участь у недільній св. Літургії і ніколи без важливої причини її не опускати. Повсякчасна участь у недільній св. Літургії виробляє в дітях сумлінність, почуття обов’язку, пошану до Божих і церковних законів. Діти повинні розуміти, що недільна та святкова участь у св. Літургії — це один з важливих обов’язків кожного християнина. Уся родина повинна часто приступати до св. Тайн. Бо Пресвята Тайна Євхаристії — джерело духовного життя, чесноти, святості. Дуже повчально, коли
їхні батьки не тільки словом, але прикладом показують дітям значення релігії у щоденному житті. До релігійних практик належать також наші традиційні християнські пости. Вони гартують тіло й дух.
Отож, якщо батьки дадуть своїм дітям виховання, базоване на правдах християнської віри, — дадуть їм найкраще й найдорожче, що можуть дати на дорогу життя, бо зроблять з них добрих Божих дітей, корисних членів своєї Церкви й народу.

У вихованні дітей важлива роль належить батькові. Він — голова, опікун і годувальник родини. Батько формує розум, волю та характер дитини. Дитина хоче бачити в батькові ідеал усього, що мужське, лицарське, тверде і загартоване до життя. Батько для дитини — символ авторитету, сили, найвища інстанція мудрості, знання, досвіду. Тож розглянемо детальніше роль батька у вихованні дітей.

Батько — авторитет і учитель
Батько є першим учителем для дитини, взірцем пошани авторитету й послуху. Папа Лев XIII каже: «Влада батька в родині — це наче дзеркало і відбиток Божого авторитету». А німецький кардинал Фавльгабер так окреслює авторитет батька: «Батько — перший авторитет з Божої ласки. Він носить корону, що її жоден чоловік не має права йому з голови зняти. Але він не сміє того святого права надуживати, ані стати тираном для родини». Один вихователь зауважив чоловікові: «Якщо Бог дасть тобі сина, то до десяти років будь його паном, до двадцяти — батьком, а потім — його приятелем».
Батько — голова дому, тому для дітей він найвищий авторитет. Від нього дитина довідується, що поза і понад його авторитетом є ще авторитет Бога, Церкви, держави. Тому він учить також дітей пошани до всякого авторитету, з яким вони мають справу. Дитина вчиться від батька поважати Божі заповіді та церковні приписи, цивільні закони, авторитет школи, учителя, громади.
Батько навчає дітей дисципліні й послуху стосовно себе й матері. Він бере в оборону авторитет матері. Діти повинні виростати в тому переконанні, що над ними постійно наглядає око їхнього батька. Тому він завжди зважає на їхні слова, бесіду, поведінку, навчання у школі, їхню забаву.
Колишній Президент США Джон Ф. Кеннеді про виховання, отримане від свого батька, говорив: «Мій батько, коли я був малий, у силу різних причин не міг бути так багато з нами, як інші батьки. Але чи був він з нами, чи ні, завжди давав нам відчути, що ми були для нього чимсь найважливішим у світі. Він цікавився усім, що ми робили. Ставив нам перед очі зразок-ідеал, і з цього огляду був непоступливий, коли ми не осягали того ідеалу. Ця вимога батька була для нас дуже важливою».


Батько — взірець, приклад
Важливими є авторитет, слова, науки чи перестороги батька для дітей, але набагато важливіший його особистий приклад. Сила доброго чи злого прикладу батька дітей будує або руйнує їх. Вони хочуть у своєму батькові бачити живий приклад того, чого він учить. Отож, батько мусить давати дітям добрий приклад щодо заховання Божих заповідей і церковних законів та законів цивільної влади. Він ніколи не сміє перед своїми дітьми про ті закони легковажно говорити, або навіть собі з них кпити чи вчити дітей, як ці закони не зберігати. Батько має дати дітям приклад пошани імені ближнього та його честі й ніколи в присутності дітей зле про інших не говорити.
Один батько оповідає про такий випадок у своїй родині при святкуванні Дня батька. «Увечері того дня я підслухав молитву мого малого синочка. Він, клячучи, зі сльозами на очах перепрошував Бога за все те, чим образив батька. Свою молитву закінчив так: «Мій Боже, я прошу Тебе, зроби мене таким мудрим і сильним, як мій батько. Я знаю, що Ти це можеш зробити». А коли мій синок уже спав, тоді я клякнув біля його ліжка і визнав свої провини щодо нього; схиливши голову, я так молився: «Мій Боже, зроби мене такою дитиною, як мій синок: чистою і доброю, яка щиро вірить Тобі».
Релігія — основа виховання, тому, з цього огляду, добрий приклад батька дуже важливий. Він перед дітьми повинен бути дуже обережний щодо критики церковної влади, єпископів і священиків; обережний також у розмові про святі особи чи речі. Така необережність може затруїти віру дитини.
Німецький маляр Людвик Ріхтер у дитинстві втратив віру і щойно в старші літа знову її повернув. Що ж було причиною такої втрати? Одного разу знайомий його батька в присутності дітей закпив з одної події у св. Євангелії, а батько не став в обороні Св. Письма. «В цей момент, — каже він, — ті кпини над Біблією, наче грім, вдарили об мою душу. Я не міг припустити, щоб хтось міг собі кпити зі Святого Письма. Мені здавалося, що старші вважали за казку все те, що нам у школі подавали як безсумнівну правду. Я відчув, що в моїй душі було щось зруйновано, щось, без чого не можна жити і чого не можна нічим заступити. Від того дня я втратив віру в Бога».
Батько для своїх дітей має бути взірцем у виконанні християнських обов’язків, якими є щоденна молитва, недільна Служба Божа, часта Сповідь і св. Причастя.
В одній родині малий синок ніколи не бачив, щоб його батько коли-небудь молився. Одного разу він питає свою матір: «Мамо, коли я вже буду такий великий, як мій тато?» «А ти чому хочеш бути таким великим?» — у відповідь мати. На те синок: «Бо тоді я вже не мусітиму молитися, бо ж тато не молиться».
Визначний американський генерал Мек Артур так дбав про добре і релігійне виховання свого малого сина, що навіть уклав собі окрему молитву за свого сина. Ось ця молитва у скороченому варіанті «Мій Боже! Дай мені сина, який не ставив би бажань на місце діл, який пізнав би Тебе та знав, що пізнання себе самого є наріжним каменем знання. Веди його, благаю, не легкою дорогою вигоди, але під тиском і тягарем труднощів. Дай мені сина, серце якого було б чисте, а мета висока; який запанував би над собою ще заки командуватиме іншими; який дивився б у майбутнє, ніколи не забуваючи минулого. Дай йому скромність, щоб завжди міг пам’ятати простоту справжньої величі. Відкрий йому правдиву мудрість та лагідність справжньої сили. Тоді я, його батько, зможу сказати: «Я не прожив намарно». Таку молитву за своїх дітей повинен би проказувати кожний батько.
Папа Пій XII так говорив про нагороду доброго батька: «Коли Господь хвалить і нагороджує вірного слугу за те, що добре використав свої таланти, то яку похвалу й нагороду дасть Господь Бог батькові, що з любов’ю виховав для Нього йому повірене людське життя, яке вартує багато більше, ніж усе золото та срібло у світі».

Ще важливішою у вихованні дітей є роль матері. Виховна роль батька починається тоді, коли дитина вже приходить до розуму. А виховна роль матері — від миті народження дитини. Батько формує розум, волю, характер дитини, а мати — її почування, як кажемо, серце. Мати робить дитину доброю, благородною, ніжною. І якраз — це головне завдання, привілей і обов’язок матері: сповнити серце дитини добром та любов’ю. Один вихователь каже: «Найкращий метод виховання — дати дитині добру матір». Наполеон заявляв: «Усе, чого я добився в житті, завдячую вихованню своєї матері. І взагалі, я такого переконання, що добра або зла поведінка дорослої людини завжди є наслідком материного виховання у дитячі роки». Чому роль матері у вихованні дітей така важлива?

Мати — перша вихователька
Такої ролі нікому іншому не відведено. Мати — єдина і незамінна. Після свого народження перший погляд, усміх, перші слова, дотик, з яким зустрічається дитина, — материні. Перша пожива з материнських грудей. Мати першою дає фізичне виховання дитині. Вона її купає і з любов’ю сповиває. Мати формує серце й дух дитини. Вона першою дає їй поняття добра й зла. Від матері дитина чує перші слова молитви і перші слова рідної мови.
Один лондонський часопис оголосив конкурс з нагородою на тему: «Що таке родинний дім?» Було надіслано багато відповідей. До найкращих належали такі: «Правдивий родинний дім — це золотий перстень з діамантом, а цей діамант — це мати». «Родинний дім — царство батька, рай дитини і світ матері». «Родинний дім
— це місце, де проводимо час без жалю, бо там царює справедливість, милосердя та любов».
Любов — найважливіший чинник у формуванні нашого фізичного, емоційного й духовного життя. Тепло любові материнського серця необхідне для фізичного та духовного розвитку дитини. Лікарі кажуть, що по всьому світі вмирає велика кількість маленьких дітей з браку материнської любові, хоча мають усе потрібне для життя. Діти, позбавлені материнського тепла, гинуть від емоційних переживань. Це виявили лікарі на воєнних сирітках, що залишалися без матерів. Медики стверджують, що маленька дитина так потребує материнської любові, як потребує молока. 37 відсотків малих дітей, узятих від матері, можуть умерти, маючи усе, окрім материнської любові.

Мати — ідеал дитини
Малі діти, передусім дівчатка, нікого так не люблять і нікому так не довіряють, як своїй матері. Вони не мають перед нею жодних секретів.
До одної школи приїжджає інспектор. На уроці він ставить дітям запитання: «Хто з вас має свій ідеал?» Минають хвилини, і ніхто не зголошується до відповіді. Аж одна дівчина підносить руку, її очі світяться. «Скажи мені про свій ідеал, дитино! » — каже інспектор. І чує відповідь: «Моя мати — ось мій ідеал». Інспектор похвалив дитину.
Мала дитина хоче бути такою, як її мати. Вона намагається в усьому її наслідувати. Скільки разів можна почути від дітей: «Так робить моя мати» або: «Так мене вчила моя мати». Один місіонер згадує: «Наша мати зробила наш родинний дім місцем, найближчим до неба». А один аскет говорить: «Молитва матері виховує більше, як усяке виховне вміння батька». Дитина з уст матері швидко переймає молитву. Вона любить, коли мати з нею молиться.
Добра мати готова навіть на найбільшу жертву для своєї дитини. Ось прегарний приклад: у 1989 році у Вірменії стався великий землетрус. Загинули сотні людей, тисячі поранених. Тижнем пізніше знайдено серед руїн живу матір з немовлятком при грудях. Щоб свою дитинку рятувати від голодної смерті, мати проколювала свої пальці та кров’ю кормила дитину, і справді її врятувала.

Вплив матері
Багато Святих своєю святістю завдячують своїм матерям. Папа Пій IX каже: «Дайте мені святих матерів, а я з їх допомогою перетворю цілий світ». Які знаменні слова! Свята мати — святі діти, свята родина, святий народ. Коли св. Іван Віанней теплими словами згадував свої дитячі літа, хтось до нього сказав: «Які ви щасливі, що від дитинства навчилися любити чесноту». На те він відповів: «Після Бога, цим я завдячую своїй матері; вона була така добра. Чеснота переходить із серця матері в серце дитини, бо дитина радо робить те, що бачить у матері».
Найкращі спомини, що їх кожний з нас має, — це спомини з дитинства. Вони залишаються незатертими на ціле життя. Один письменник каже: «Серце матері — найкраще і найповніше місце для сина, навіть коли він уже має сиве волосся. І в цілому світі кожний має одне тільки серце».
Серце дитини в руках матері, наче м’який віск, на все податне. Її вплив має в собі щось таємне та незабутнє.
Славний італійський лікар Андре Майоккі, професор медіолянського університету та директор шпиталю, ось що пише у своїх спогадах про свою добру матір: «Тому що постійно дивлюся на смерть і її поборюю, то часто постає переді мною питання про мету людського життя: навіщо та боротьба, терпіння, куди веде безконечна дорога кожної людини, людського роду, усього світу?.. І в цьому непроглядному лабіринті життя, цьому мозольному шуканні за правдою постійно був зі мною милий і солодкий спогад та потіха. Я пригадую собі дитячі роки, коли, спершись на коліна матері, дивився на неї й запитував: «Мамусю, навіщо ми живемо на світі?» І здається мені, що все ще чую її побожні слова: «Дитино, живемо на світі, щоб Бога пізнавати, Його любити, Йому служити та щоб з Ним у вічному житті радіти». Тоді стають мені зрозумілими усі проблеми життя».
Отож, кожна мати повинна бути свідома того, яку велику роль вона виконує та яку тяжку відповідальність має перед Господом за добре релігійне виховання своїх діточок.
Українські матері! Що ви пишете на серцях ваших дітей? Чий образ різьбите на серці й душі своєї дитини? Завдання кожної матері — дати своїй дитині любов до Бога, ближніх, своєї Церкви й народу!

о. Юліян Катрій, ЧСВВ