«Грядий Господь на вольную страсть, апостолом глаголаше на пути: се восходим в Ієрусалим, і Син Человіческий предан будет на пропятіє. Приідіте убо і ми, сшествуєм Єму і сраспнемся Єго ради житейським сластем». Отак свята Церква запрошує нас у ці дні, присвячені спомину Його божественних страждань і смерти, прийняти страсті й розіп'ятися разом із Господом. Ви, як слухня­ні діти, почувши цей материнський поклик, стали на шлях, який вона вказує, щоб іти разом із Господом. І мені годиться нині не переконувати вас, щоб ви послухали, а, радіючи вашим послухом, тільки побажати/щоб повніше й досконаліше завершили почате. І справді, якби хтось із вас запитав: «Оце Церква запрошує нас іти разом із Господом, що іде на "вольну страсть", як же нам це зробити?» То йому не було б чого відповісти, хіба що: «Робіть, що робите, тільки робіть як слід — і йтимете разом із Господом».

Ви постите, ходите до церкви й молитеся вдома, на якийсь час відклали життєві справи й перебуваєте наодинці зі собою, призначили собі благочестиві заняття і для цього більше чи менше часу забираєте у сну. Так і чиніть. Постіть настільки, щоб позбавити тіло задоволення від їжі, моліться, щоб утомити плоть, припиніть всі звичні стосунки, змушуючи себе до душеспасенних занять, чувайте, хоча й хилить на сон, та робіть багато чого иншого, пов'язаного з говінням, — це буде першим кроком разом із Господом, на шляху, що веде на розп'яття. Треба тільки охоче, не жаліючи себе, взяти цей тягар. Людина любить життя. Трохи менше їжі та сну або незвична праця та втома викликають волання плоті, людині здається, що чиниться замах на її життя. Хто тепер, незважаючи на цей крик, на цю нібито розлуку із життям, не тільки не жаліє себе, а навпаки, змушує себе до згаданих трудів, той, коли це робить, ступає слідом за Господом. Треба сказати, що тільки такий йде за Ним. Чи так ви чините? Якщо так, то ви наближаєтеся до мети. Якщо ж ні, то намагайтеся додати до своїх трудів бажання пригнітити свою плоть заради Господа. Цим ви принесете Господеві в жертву життєлюбство або понесете на розп'яття слідом за Ним свою плоть, хоча б чимось наслідуючи Його подвиг у Гетсиманському саду.

Так почавши, змусьте себе ще більше наблизитися до Госпо­да, йдучи за Ним. Я хочу сказати: трудячи тіло, трудіть і душу. Хоча тіло й душа творять одну людину, проте часто тіло робить одне, а душа инше. Отож, чинячи подвиги, узгодьте тіло з душею. Постячи тілом, змусьте постити й душу: відтинайте бажання, стримуйте пристрасні порухи гніву, осудження, бундючности, корисливосте, впертости тощо. Трудячи тіло стоянням на молитві у храмі чи вдома, потрудіться і душею благоговійно стояти перед Господом у серці, уважно слухаючи, що співають та читають. Припиняєте житейську суєту та усамітнюєтеся тілом — додайте до цього уважність ума та зосередженість у собі. Змушуєте тіло не спати — збудіть і бадьорість духа або живий порив ревности. Силуєте себе до духовних занять, присилуйте й свою душу брати­ся до них охоче, чим вона не завжди може похвалитися. Коли так зробите, то цим зв'яжете душу. Вона, звикла вільно рухатися та діяти, відчуваючи, що зв'язана, мучитиметься, як невільниця, і невдоволено лементуватиме. Та ви не попускайте собі. Цим уподібнитеся до Господа, коли Його зв'язаного вели на суд, і, отже, наблизитеся до Нього ще більше, йдучи з Ним на «вольну страсть». Коли тіло й душа трудяться разом — це те саме, що людина ходить двома ногами, — так краще йти слідом за Гос­подом.

Підійдімо ще ближче. Станьмо на суд, як і Господь. Ви вже й вирішили зробити це, маю на увазі ваше говіння, щоб причас­титися святих Христових таїнств. Щоб причащатися якнайдос­тойніше, готуються, очищаючи в покаянні свою душу від усіх гріхів. А для цього потрібно ось що: переглянь своє життя та звір його із євангельськими заповідями, зауваж все, несумісне з ними, визнай, що ти винен у цьому, й осуди себе, не виправдовуючись, сокрушися серцем і оплакуй усе, чим ти прогнівив Господа, й висповідайся, нічого не приховуючи, твердо постановляючи більше не піддаватися гріховним потягам. Хто зробить це як слід, той уподібниться до Господа, як Його водили на суд і на осуджен­ня до Анни і Каяфи, від них — до Пилата, від Пилата — до Ірода, тоді знов до Пилата. Різниця тільки та, що Господа несправедливо осуджували та знущалися з Нього, а ми себе справедливо осудимо й сокрушимо. Але як Господь був несправедливо засуджений, щоб нас виправдати, так наше справедливе самоосудження буде нам на виправдання, бо Господа осудили несправедливо.

Чи хотіли б ви, врешті, підійти до самого Господа та йти з Ним на Його добровільні страждання? Зробіть ось що: глибоко замисліться над хресним шляхом Господа, відчуйте Його болі, наскільки це можливо, і серцем співстраждайте з Ним. Почніть з того, як Господь молився в Гетсиманському саду, страждав і мучився аж до кривавого поту, йдіть із Ним, зв'язаним, до архиєрейського двору; побудьте з Ним, коли на Нього несправед­ливо нарікають, коли знущаються і глумляться з Нього, коли Петро відрікається; подайтеся за Ним до Пилата, від Пилата до Ірода й назад; слухайте, як кричить натовп, як лютують обвину­вачі, як виносять несправедливий вирок; понесіть із Ним тяжкий хрест на Голготу, послухайте, як галасує засліплений люд, задо­волені старійшини кидають колючі слівця; уявіть, ніби вас при­бивають до хреста; ось забивають у живе тіло цвяхи, ось піднімають хрест і від цього рани розриваються й завмирає життя, ось плачуть найближчі, а серед них Пречиста Мати, ось глум­ляться нерозумні, ось Христос, украй виснажений, промовляє: «спраглий я», — і, схиливши голову, віддає духа Господеві. Оце все перегляньте в думках і чітко уявіть собі, співчувайте тим болям і так щиро ввійдіть у страждання, ніби ви самі страждаєте і вам завдають ран. Цим уподібнитеся до жінок, які гірко плакали, йдучи слідом за Господом, що ніс хрест.

Отак, крок за кроком, щораз ближче підходитимете до Госпо­да, що йде на добровільну страсть, і йтимете з Ним. Почавши із тілесних трудів, перейдіть до душевних подвигів; а в тих і инших випробуйте себе, оплачте й покаянням виправте невиправлене, щоб достойно причаститися Христових таїнств. Урешті, глибоко замислившись над Господніми стражданнями, співчувайте та співстраждайте з Ним. Але чи тільки це? Чи не помічаєте, що на цьому шлях не закінчується? Так ідуть тільки разом із Господом, який гряде на смерть. Та треба не тільки йти, а й розп'ястися з Ним. А як це? Коли станете на дорогу істинного християнського життя і на ділі виконуватимете Христові заповіді, тоді щохвилини розпинатимете себе заради Господа, або розпинатиметеся на спасения разом із Христом Спасителем. Усе, про що досі гово­рилося, це тільки підготовка. Страждання Господа та співстраж­дання з Ним спонукатимуть нас до чеснотливого християнського життя, душевні та тілесні подвиги допоможуть нам у ньому, в покаянні та причасті його розпочнемо. Тепер залишилося, звер­шивши все, на ділі жити по-християнськи. А як і чому таке життя є розп'яттям разом із Господом, зрозумієте, щойно його розпо­чнете. Самі відчуєте як, коли виконувати християнські чесноти, то пробиваються цвяхами руки й ноги, то проколюється серце, то на голову лягає терновий вінок, то все тіло вкривається рана­ми. Не пояснюватиму, як це. Самі знаєте або дізнаєтеся. І закінчу моє слово щирим побажанням. Хай вас Господь благословить не тільки йти за Ним, а й розіп'ятися з Ним, бо нема иншого шляху до спасения. Амінь.

30 березня 1865 р. / Теофан Затворник