"Претерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас!" - і робимо доземній поклін. Так ми розпочинаємо нашу щоденну ранкову і вечірню молитву в часі святого Великого посту. Який зміст цієї покутної молитви?

"Претерпівий за нас страсти" - означає, що я глибокою вірою визнаю, що Ти, Ісусе, і за мене терпів, що то я був причиною Твого бичування, Твоєї Хресної дороги, Твого розп'яття, що то мої провини, мої гріхи ненависті, гордості, гріхи пияцтва, нечистоти і нескромності завдали Тобі, моєму Спасителеві, ті болючі рани та спричинили страшну смерть на дереві ганьби, на хресті. О! Як же слушно по словах "Претерпівий за нас страсти" каже мені Св. Церква відспівати: "Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас!" Помилуй, помилуй мене, Найдорожчий Спасителю, і не пам'ятай більше моїх провин, а дай мені ласку сердечного жалю за мої гріхи.

Що таке жаль? Жаль - це перший скарб, що його маємо здобути для обнови нашої душі. Насамперед, жаль внутрішній, що пливе з глибини душі, жаль загальний, за всі без винятку гріхи, жаль великий понад усе, бо гріх - це найбільше зло на світі, і жаль надприродній, що пливе з глибини нашої віри і любові до Бога, для прощення наших провин і спасіння нашої душі. Без жалю немає правдивого навернення до Бога, немає прощення гріхів, немає правдивого релігійного життя, немає побожності, щирої молитви, ані злету душі до Бога, як вершини досконалості. Без жалю можна лише коротати земне життя в бруді гріха, щоб опісля стягнути на себе кару, вічне прокляття і страшну долю по смерті у пеклі.

Тепер розуміємо, чому Спаситель надає такої великої ваги духові жалю, чому Він сам і Його Предтеча починають навчання вічних правд від рішучого заклику: "Покайтеся, бо наблизилося царство небесне!" Розуміємо, чому Спаситель вище поставив тяжко грішного митаря, який кається, аніж фарисея, вище поставив блудного сина, ніж його праведного брата, чому стількома ласками обдарував Марію Магдалину та розбійника на хресті. Не за їхні гріхи, ні, бо Він за ті гріхи терпів, щоб їх згладити, а тому, що вони принесли правдивий плід покаяння, перепросили Бога за скоєне зло, що саме зло направили щирим жалем і поправою життя. Немає, дорогі мої брати і сестри, для людини, котра після Св. Хрещення впала в тяжкий гріх, іншої дороги, щоб знову повернути собі втрачену Божу ласку і всі права Божого синівства разом з дарами, як тільки добра і свята сповідь, яку милосердний Господь підніс до гідності Св. Тайни. Яка ж вдяка належить від нас за цей дар найдорожчому Спасителеві?

Св. Єронім (347 - 420), великий Учитель Церкви, залюбки перебував в убогім вертепі, у Вифлеємі, місці народження Спасителя. Він щодня розважав про велику Божу любов до нас. Його до глибини душі зворушувала та убогість святого місця. Якось він забажав віддячитись Ісусові і жертвувати Божій Дитині якийсь дар, як це робили колись убогі пастирі і багаті царі зі Сходу. І цієї ж миті, за Божою ласкою, було йому дано побачити Дитятко-Ісус, а від котрого він почув блаженний голос: "Єроніме, віддай мені в дар твої гріхи!" - "А що ж Ти з ними зробиш?" - спитав здивований Єронім. А Ісус відповів: "Я візьму їх на свої рамена і віднесу геть". Тоді Єронім зі сльозами в очах закликав: "О Найсолодший Ісусе, яка ж то незбагненна глибина любові Твого Пресвятого Серця! Ти жадаєш від мене те, що зле і огидне, а мені навзаєм даєш усі Свої заслуги. Бери, Господи, бери від мене все те, що моє, а мені дай Твою любов і Твою ласку, щоб я жив і Тебе ніколи не ображав!" Ось, дорога душе християнська, найкращий спосіб подяки Господу Богу за його безмежну любов до нас, коли будемо часто користати зі Св. Тайни Покаяння. Там віддамо Ісусові Христові наші гріхи, а від Нього приймемо прощення їх і ласку більше не грішити. Тільки сам Бог Всемогутній у Своїй безконечній Мудрості і невичерпному Милосерді міг цю Св. Тайну так обдумати і нам поручити.

Коли розважаєш над життям святих, то душа на мить відлітає в інший світ, духовний світ, до Бога, але, як згадаєш за великодню сповідь по наших парафіях, то аж страхом переймає, особливо за тих ніби християн, що сповідаються раз, а найбільше два рази до року, за так званих річників. Це мертві душі, що завдають Христові невимовного болю. Про яку добру сповідь можна говорити, коли більшість християн не знають, чим є сповідь, ким вона була установлена і яка її основна ціль. Ідуть непідготовлені, з поспіхом, так, якби хтось за ними біг. Але про яке приготування може йти мова, коли майже ніхто не знає елементарних правил, а саме: П'ять умовин доброї сповіді. Не раз запитую: чому йдеш до сповіді? У відповідь чую: Різдво на носі (чи Паска), другі скажуть, що батьки заставляють, треті: йду, бо друзі йдуть, а інші скажуть: йдемо до сповіді, бо в нас весілля, ювілей чи якась інша імпреза, але рідко хто скаже, що я йду до сповіді, бо відчуваю великий жаль за гріхи, котрими я образив найкращого свого Добродія і Бога, йду, щоб Його перепросити. І тому не дивно, чому люди так рідко сповідаються, бо рідко є великі свята чи ювілеї. Але якщо б ми розуміли, що сповідь є для того, аби перепросити Господа Бога, ми б частіше перебували у стіп сповідальниці...

о. Степан КУРИЛО, СБССЙ
Греко-Католицька Традиція 3(163),березень 2011 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org