Пастирі Церкви особливо заохочували християн до справ милосердя. Оріген називає блаженним того, хто в час посту годує бідного. Бо саме такий піст приємний Богові. Св. Іоанн Златоуст говорить: «Милосердя й любов являють собою крила посту, якими він зноситься до неба, а без них він лежить і валяється на землі». Піст без милосердя є ознакою голоду, а не образом святості. Піст без любові дає привід до грошолюбства, бо від цієї ощадності тільки худне тіло, тільки грубшає гаманець. Отже, додержуючи посту, віддаваймо в руку бідного наш обід, який наше черево було готове знищити, "Рука бідного - це скарбниця Христова. Бо все, що бере бідний, приймає Христос".
Така допомога людям природно випливає з характеру й значення Великого посту. В цей час християни самі чекають від Бога милості й прощення, а тому вони вважають за необхідність виявляти милосердя до своїх ближніх.

Піст - таємно чи явно?

Кожен знає з власної практики, що багато в чому поведінка залежить від одежі. Звичайно ж, більш гордо, розкуто та "незалежно1' буде себе відчувати людина в дорогій вечірній сукні чи костюмі, ніж, для прикладу, в звичайній буденній одежі.
І, звичайно ж, ні декольте, ні коротка спідниця не сприяють підняттю молитовного духу. Бажано під час посту одягатися якомога простіше, уникати світлих та яскравих кольорів. Ради придбання дарів духовних жінкам краще перестати накладати на себе фарби, а за словами апостола Павла: "У скромнім убранні, з сором'язливістю та невинністю, - нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність" (1 Тим. 2:9,10).
Проте не треба і надуживати, виказуючи свій піст іншим людям Не слід виявляти посту перед людьми, бо втратиться нагорода від Бога. Сам Спаситель сказав: "А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо змінюють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. По-правді кажу вам: зони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту не виявив людям, а Отцеві своєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно" (Мт. 6; 16-18).
Святі отці радять також не виявляти посту, коли це може спокусити інших на гріх (осуду, гніву, заздрості, пустослів'я). В окремих випадках дозволяється навіть порушити піст, щоб уникнути гріха. Наприклад, щоб уникнути сварки, коли дружина хоче тримати піст, а чоловік - ні. Інколи люди порушують піст, будучи в гостях, щоб не поставити хазяїв у незручне положення.
Проте тут треба знати міру. Навіть у таких випадках можна утриматись, вибравши щось пісне.
Ось яке врозумлення дістав архімандрит Кронід у 1953 році. Він розповідав про себе: "По дорозі додому, на батьківщину, я зупинявся у свого дядька, помічника начальника Миколаївського вокзалу. Життя дядька було світським. Він ні в середу, а ні в п'ятницю посту не тримав. Я, буваючи в сім'ї дядька й сідаючи за стіл, хоч знав, що цей день середа чи п'ятниця, все ж споживав молоко, або яйця. В моїй голові, тоді, звичайно ж, з'являлася думка: "Хто я такий, щоб спеціально для мене окремо готували їжу". Тому я їв усе, що мені пропонували. Одного разу, за рік до свого постригу в ченці, я бачу сон. Ніби я стою в якомусь храмі. Храм незвичайний, краси небесної, і досить таки великий. Позаду правого кліросу бачу ікону великих розмірів із зображенням Богоматері і Предвічного Немовляти на Її руках. Божа Матір була зображена в ріст людини, в короні. Бачачи чудесний лик Богоматері й милуючись її красою, я став на коліна перед святим образом і почав просити милості та заступництва її перед Господом. Я жахнувся, коли побачив, що Божа Матір відвертає від мене Своє Святе обличчя. Тоді промовив я зі страхом та трепетом: "Мати Божа. Мати Божа, чим образив я Тебе, що Ти відвертаєш Свій Божественний лик від мене недостойного?", і чую її відповідь: "Порушенням посту. Ти в середу й п'ятницю дозволяєш собі вживати скоромну їжу і не шануєш цим страждань Сина Мого. Цим ображаєш Його й Мене". На цьому видіння закінчилось. Проте воно стало наукою для душі на все моє життя".

Слово про покаяння отця нашого Єфрема Сиріна

З лона Отчого зійшовши і ставши для нас, правовірних християн, дорогою спасіння, Господь ласкавим і божественним Своїм словом навчає нас покаяння, кажучи: ,,Я прийшов не праведників, а грішників призвати до покаяння” (Матв. 9:13); і ще: „Не здоровим треба лікаря, а недужим” (Луки 5:31). А коли ж говорить Сам Господь, то хто може знехтувати цим, не дбаючи про життя своє? Коли ми усвідомляємо в собі, що в середині нашій є болячки помислів і вчинків, то чому не дбаємо про сховані вади свої? Чому лякаємось Лікаря? Він не жорстокий, не безспівчутливий, не безжалісний; не застосовує Він заліза чи міцних ліків та припікання, лікує самим словом. Якщо хочемо прийти до Нього, то Він повний доброти, багатий на милосердя.

Для нас прийшов Він з Отчого лона. Для нас тіло прийняв, щоб приступали ми до Нього без страху, для нас людиною став, щоб вигоїти наші тяжкі рани. З великою любов’ю та з усякою милістю Він кличе нас до Себе. Приступаймо, віруючі, зціляймось без труду! Скидаймо з себе тягар гріхів, приносьмо молитву і обмиваймо сльозами загнилі рани! Адже цей небесний Лікар, як милостивий, сльозами й зітханнями виліковує рани. Приступаймо, грішники, до Лікаря доброго, приносячи сльози — це найкраще лікування. Якраз те і приємне небесному Лікареві, щоб кожний своїми власними сльозами лікував себе і спасався. Лікування це триває недовго, і не поступово затягує рану, а зціляє нас відразу. Лікар чекає того, щоб побачити сльози наші, — приступайте, не бійтеся. Покажіть Йому рану, несучи заразом і ліки — сльози й зітхання.

Ось, відчинено двері покаяння. Постараймось, віруючі, увійти, поки їх не зачинено. Не дасть Він часу для нашого недбальства, та й самі двері, зауважуючи нашу безтурботність, не чекатимуть, поки триватиме наша неуважність. Чому зненавидів ти життя своє, нещасний? Що вище за душу твою, людино? А ти, віруючий, знехтував нею. Не знаємо, улюблені, коли саме небесний Лікар звелить зачинити двері Свого лікування. Приступаймо, благаю вас, постараймося уздоровитися. Він хоче нашим покаянням обрадувати небесне воїнство. Сонце досягло вже пори вечірньої, і для нас тільки затримується, щоб ми дійшли до оселі.

Послухайте, улюблені, спасенного голосу, який промовляє щоденно: „Прийдіть до Мене, всі струджені й знеможені, і Я заспокою вас. Візьміть ярмо Моє на себе, й навчіться, бо Я безмовний, лагідний, милостивий і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Матв. 11: 28-30). Він сповіщає нам заспокоєння і день у день обіцяє життя. Приступаймо, не біймося! Владика милостивий ні в чому не має потреби, не вимагає запису всіх гріхів. Він — пристановище від усякого лиха, лікує болячки, і життя дарує щедро, як милосердний; охоче приймає тих, що припадають до Нього. Адже Він великий Бог і все відоме йому наперед, Він знає всі помисли наші, і коли хто приходить до Нього, щоб зцілитися, бачить серце і всю щирість його.

Коли приступаючий має незмінне, побожне життя, тоді Сам милосердний Бог, з ласки Своєї, відразу відкривається тим, хто шукає Його, і перше, ніж людина підійме очі до Бога, Він говорить їй: „Тут Я”; перше, ніж наблизитися до Нього, розкриває скарб перед тим, хто шукає; перше, ніж проллє сльози, подає дари; перше, ніж попросить, примиряється з людиною; перше, ніж помолиться, удостоює милості.

Не бариться вислухувати тих, що приходять до Бога поправді. І не картає знов нечестивця, коли він приходить: „Навіщо ти добровільно зневажав Мене, Владику?” Не дошукується, скільки часу минуло, а тільки на покору, сльози й зітхання того, що звертається до Нього, дивиться Владика. Тому Він, знаючи наперед усе, як Бог і Творець наш, відразу прощає всі гріхи, всі помилки в думках і вчинках, і каже, щоб принесли йому одежу найпершу і ще перстень на правицю, і всім ангелам наказує радіти, що знайдено цю душу грішника…

Отже, приступаймо, християни, будемо молитися, поки є на це час! Тут, поки ми в цьому житті, завжди можемо умилостивити Бога. Неважко здобути нам прощення, є час для нас стукати в двері Його милосердя. Проливаймо сльози, поки є час приймати сльози, щоб, перейшовши в потойбічний вік, не плакати надаремно: там бо нічого не варті сльози…
Багато святих, ставши праведними й преподобними, відцуралися принад цього світу добрим виявленням духовної свободи і в певній надії на заповіді Божі дійшли переконання, що матимуть блага Божі в раю насолоди. Полюбивши бо Христа, вони віддали Йому перевагу над усім тлінним, тому щоденно радіють у Бозі, просвітлюються в Христі, безперестанно радіючи в Дусі Святому.

Веселиться за них Свята Тройця, веселяться за них ангели й архангели, веселиться за них рай насолоди. Вони поправді достойні похвали й слави, завжди блаженні. Ангели й люди прославляють їх, бо любові Божій вони віддали перевагу перед цілим світом. І святий, праведний, істинний Бог дарував їм царство Своє, і ще дав їм більшу славу — разом із святими ангелами завжди з радістю дивитися на Нього.

Схаменися ж, віруюча людино, прийди сама до себе, і як розумна, пригадай, що для тебе прийшов з неба Всевишній Бог, щоб від землі піднести тебе на небо. Тебе покликано на весілля небесного Жениха, чому ж не дбаєш? Чому затримуєшся? Скажи мені, як підеш ти на весілля, не маючи в себе дорогого й пристойного для весільного свята одягу? Нема в тебе свічника, як же підеш? Невже увійдеш зневажливо? Зараз тоді почуєш оті страшні слова: „Друже, як ти ввійшов на весілля, не маючи одягу весільного (Матв. 22:12), що личить царству Моєму? Невже ввійшов ти із зневагою, щоб неохайністю своєю образити гостей Моїх?”

І скаже Цар слугам своїм: „Зв’яжіть нещасному руки й ноги та вкиньте його в піч вогненну, щоб мучився повіки. Тому, що Сам Я приходив довгий час тому, і всіх кликав на весілля, а цей, зневажаючи Моє запрошення, не приготував собі одягу на весілля, то наказую вам покарати нещасного за те, що зневажив Моє царство”.

Невже не боїться цього, не тремтить християнин і того, що наближається час з’явитися Жениху в славі Своїй? Хіба не знає, що все вже готове, і небесна труба чекає на помах? І що діяти буде, якщо не приготується до цього часу Божої милості? Бог милує достойних.

Затрубить з неба труба і скаже: прокиньтеся, улюбленці Христові: ось прийшов небесний Цар дати вам спокій і радість у вічному житті за труд вашого подвижництва! Прокиньтесь, побачте Христа Царя, безсмертного Жениха, Якого ви любили! Адже, полюбивши Його, стали ви мандрівниками на землі. Прокиньтесь, побачте царство Його, яке Він наготував для вас! Прокиньтесь, побачте жаданого Христа! Прокиньтесь, ненаситним оком погляньте на Господа, Якого ви полюбили, заради Якого терпіли скорботи, для Якого подвизалися!

Приступайте тепер, і з великою сміливістю дивіться на Нього, пожаданого, радійте з Ним радістю невимовною, — „і радості вашої ніхто не забере від вас” (Івана 16:22). Прийдіть, втішайтесь благами, „чого око не бачило і вухо не чуло, і на серце людині не спадало” (1 Кор. 2:9), — благами, які дарує вам Сам Пожаданий; „Бо взяті будуть святі на хмарах ясних на зустріч Йому” (1 Сол. 4:17). Злинуть праведні й достойні Бога на височінь повітряну в невідомій славі, щоб бачити небесного безсмертного Жениха.

Всевишній Боже, єдиний безсмертний, покажи в той час великі щедроти Свої, щоб таємне нечестя християнина не відкрилось перед глядачами — ангелами, архангелами, пророками, апостолами, праведними й святими! Спаси віруючого благодаттю й щедротами і введи його в рай насолоди з довершеними праведниками!

Прийми, Владико, благання слуги Твого, за молитви святих, що Тобі догодили. Слава Христу! Амінь.

Великий Піст - шлях наслідування Христа

Шлях Христа - шлях кожного християнина. Коли Господь призвав нас із вами в лоно Церкви, коли ми приймали святе Хрещення і потім у певний момент були насичені благодаттю, коли Божественне світло торкнулося наших сердець, тоді аж ми відчували незвичайну радість і як би перебували в Сіонській світлиці разом із Христом. Тоді все було світле й радісне, тому що Господь зміцнював наші душевні й тілесні сили, для того щоб ми вкусили й пізнали, що милосердний Господь.
Але наш шлях на цьому не закінчився. Ми пішли за Христом далі. Пішов шлях учителювання, коли ми повинні були виправдати ту Божественну радість, ту Божественну благодать, що відвідала наші серця на початку нашого подвигу.

Тут ми, як у свій час апостоли, як і Христос, зустріли всілякі утиски, всілякі важкі обставини й починали навіть коливатися. Або, подібно до маловірних послідовників Господа, навіть засинали у хвилину випробувань душевних.

Але для того, щоб восторжествувати над гріхом, щоб остаточно затвердилося в наших серцях .добро, потрібно йти за Христом не тільки до Гефсиманського саду. Необхідно продовжити шлях у дім первосвящеників Анни й Кайяфи, пройти в Преторію до Понтія Пілата й почути страшні слова: «Розіпни, розіпни Його!»

Дані шлях доведе нас на Голгофу, щоб тут разом із Христом. ми розіпнули плоть шляху нам має бути і поховання разом із Господом. І тільки після цього почнеться воскресіння нашої душі. Тільки тоді настане торжество добра в наших серцях. І ще більше утвердиться наш душевний спокій, коли ми, пройшовши хресний шлях, одержимо в день П'ятидесятниці Духа Святого.

От що ми повинні пройти й проходимо на своєму рятівному шляху. Важкий цей шлях, але йти ним необхідно. Іти, незважаючи на тяготи й прикрощі - і від ближніх своїх, і з боку своїх гріховних звичок... Часом ми навіть не будемо знати, як учинити. Але якщо ми будемо ревно дотримуватися Христового шляху й, призиваючи допомогу Божественну, іти безстрашно на Голгофу навіть до погребіння із Христом - Господь зішле нам Свою Божественну благодать, зміцнить наші немічні сили, допоможе перебороти всілякі гріховні пристрасті й замість них насадити добрі навички, які допоможуть нам досягти вічного життя в Христі Ісусі Господі нашому.

Що таке покаяння?

Покаяння є найбільший дар Бога людині - друге хрещення, у якому, обмившись від гріхів, ми знову знаходимо благодать, загублену в падінні. Будучи грішними - стаємо святими. Воно відкриває нам небо, уводить в рай. Без покаяння немає спасіння.

Покаяння не є публічне самобичування, але важка й кропітка внутрішня праця по очищенню серця від моральних нечистот, що скотилися там за час неуважного, недбайливого, без благодатного життя.

Покаятися - значить змінити образ життя, насамперед «отямитися».
Це значить побачити в собі гріх: у думці, слові й дії, - усвідомити його, зненавидіти, а потім ужити благодатні церковні засоби для викорінювання його зі своєї ІСТОТИ. Втративши розуміння істинної духовності, ми втратили й здорове поняття про це благо.

Плід покаяння - виправлення, зміна життя.

Людина повинна безжалісно, з коріннями, вирвати з душі пороки й пристрасті, відвернутися від зла й неправди, приступити до Господа й почати Йому Єдиному служити всіма силами душі й тіла.
Хто кається й свідомо грішить знову, збільшує провину, «повертаючись назад» і зневажаючи милосердя Боже. «Не стільки дратують Бога вчинені нами гріхи, скільки наше небажання перемінитися», - говорить свт. Іоанн Златоуст.

Як підготуватися до посту

Тепер ми відчуваємо, як колись полонені юдеї, тягар духовний. І згадуємо, часто згадуємо ті солодкі хвилини, коли Господь відвідував нас Своєю Божественною благодаттю, і, згадуючи, плачемо.

Рабство душевне дуже важке. Від нього необхідно звільнитися. Але як? Тільки шляхам покаяння, шляхом постійного устремління свого розуму й серця в горнім Єрусалим.

Як юдеї не могли співати пісню Господню на землі чужій і не забували Єрусалим, гак і нам потрібно згадувати ті моменти життя, коли ми вірно служили Богові, і приносити плоди покаяння. І якщо ми станемо на цей шлях, то, безсумнівно, звільнимо свою душу від гріховних кайданів і знову заспіває наш дух!

От як за допомогою священних картин допомагає наша Мати-Церква пробуджувати наші душі. І нагадуючи про небезпеку гріховного полону, Церква вказує їм шлях до звільнення. Дійсно, нам залишається з вами плакати, ридати й волати до своєї бідної душі: «Душе моя, душе моя, устань, чого спиш, кінець наближається!» Час швидкоплинний. Чи встигнеш ти, душе моя, звільнити себе від рабства гріхові? Чи встигнеш створити добрі справи, які виправдають тебе на суді Христовому? Поки ще двері милосердя Божого не закрилися, прокинься, душе моя окаянна, прокинься і волай до Спасителя свого: «Боже милосердний, пощади й очисти мене від усякого гріха, зодягни в одежу праведності, щоб зміцнитися мені на правому рятівному шляху й прославити Тебе чистим святим серцем і вустами нині й на віки безкінечні!»

Як випробовувати свою совість?

До воріт Царства Божого приставлені особливі воротарі, які будуть перевіряти наш із вами внутрішній багаж.
Чим він наповнений? Чого більше в нашому серці: доброго чи поганого?
Буде потрібна чимала кількість чеснот, щоб пропустити нас у Царство Небесне, у життя майбутнього віку.
А ми, якщо уважно оглянемо свій багаж, напевно виявимо, що чеснот у нас удень із вогнем не знайдеш, зате гріхів, мабуть, не охопиш у свої обійми. Тому як же ми пройдемо в Царство Боже, у яке ведуть не широкі ворота, а дуже вузькі?
Постійно переглядайте багаж своєї душі! Подумайте, чи немає в ньому гріхів, від яких ми можемо почати позбуватися прямо зараз, заповнюючи порожні місця необхідними чеснотами! Для цього потрібно пробудитися від сну гріховного, як колись пробудилася преподобна Марія Єгипетська. А нас кличе до того Господь наш Спаситель світу.
Тож опам'ятаймося від сну, відчуймо небезпеку загибелі й вийдемо в пустелю праведності і там запасімося терпінням, великодушністю, озброїмося любов'ю, молитвою й стриманою помірністю, сподіванням на волю Божу!
Тільки при такій умові відбудеться в нас переродження духовне. Тільки тоді з нашого серцевого багажу будуть викинуті геть і потоплені в безодні всі гріхи й залишаться лише добрі справи, добре наше налаштування - залишиться та основа, що зробить нас гідними Царства Божого.

Як приступити до очищення своєї душі

Основна наша з вами турбота - зауважувати у своїх учинках, у порухах свого серця ті або інші гріховні нахили.

І не тільки зауважувати, але й докладати старання до усунення цих гріховних нахилів. У цьому й полягає весь наш подвиг на рятівному шляху - очищати своє серце, перетворювати свою душу, насаджуючи в ній все добре, все святе, все те, що є основою для майбутнього життя.

Пам'ятайте про те, що ніщо нечисте не ввійде в Царство Боже. От чому й наш основний подвиг на рятівному шляху й полягає в очищенні своєї душі від усякої гріховної скверни й у насадженні добрих християнських навичок. А боротися нам потрібно дуже твердо й грунтовно, боротися постійно й незмінно. У цій справі корисно себе так виховати, щоб завжди перевіряти - у якому духовному стан' ми перебуваємо. Чи вийшли ми на щаблі духовної досконалості, чи тільки лише наблизилися до них, або ж, навпаки, відійшли від цих щаблів і звернули назад на шлях гріха, на шлях погибелі?

Крім цього, необхідно нам мати ще духовний досвід і перевіряти себе - чи не обманюємося ми у своєму сподіванні на вічне спасіння? Може, ми думаємо, що умертвили в собі всякий рух гріха, а насправді цей гріх ще панує в нашому серці, у нашій душі, панує над нашими силами, і духовними і тілесними.

Ми дуже й дуже слабко боремося над умертвінням своїх гріховних нахилів. І пристрасті, звичайно, панують всередині наших сердець, всередині наших душ. А як вони панують! Страшно сказати. Як вони нами керують, як вони панують і ведуть нас на всяке беззаконня, на всяке падіння. І ми, як безмовні вівці, буваємо ведені на заколення, але не Христу в жертву, а саме гріху.

Подивіться кожен сам у своє серце й там ви побачите дійсно безліч своїх гріховних нахилів. Скільки в наших серцях злості, ненависті, заздрості, роздратування, гордині, марнославства, любові до того, щоб нас хвалили, і багато іншого. Але хіба досить тільки бачити свої гріхопадіння? Ні, не до цього тільки призиває нас Церква, щоб бачити свої гріхопадіння, але призиває нас і до того, щоб ми озброїлися, озброїлися проти гріха. Озброїлися твердо, озброїлися ретельно, щоб викоріняти із себе всякий рух гріха. (Джерело)