Преподобний Єфрем Сирійський: «Оскарження себе самого»: «Не хочу підкорятися, але люблю, щоби мені підкорялися. Не хочу, щоб мене ображали, та ображаю інших. Не люблю, коли мене звинувачують, але часто звинувачую інших. Не хочу слухати критики, проте люблю критикувати. Не хочу прощати, але шукаю прощення. Не прагну розуміти інших, однак домагаюся, щоби мене розуміли. Не хочу виконувати наказів, та люблю їх давати. Мудрий я на те, щоби давати поради, але не на те, щоб їх виконувати. Вказую, що треба робити, а роблю те, що не треба».

Преподобний Іван Касіян: «Досконале покаяння полягає в тому, щоб більше не чинити тих гріхів, у яких розкаюємося і в яких винуватить нас сумління. Свідченням же спокути за них з нашого боку, а з їхнього - нам прощення слугує вигнання з нашого серця навіть самого потягу до гріха».

Преподобний Ісаак Сирійський: «Покаяння - це друга благодать, яка народжується з віри і страху. А страх - це батьківський жезл, що керує нами, допоки не досягнемо духовного раю благ, - от тоді він і відходить від нас. Сморідне море між нами і мисленним раєм зможемо подолати лише на човні покаяння, де є веслярі страху. Але якщо вони не кермують човном, на якому через море цього світу ми переходимо до Господа, то в цьому сморідному морі ми й потонемо. Покаяння - це корабель, його стерновий - страх, а любов - Божественна пристань. Страх запроваджує нас до корабля покаяння, перевозить через сморідне море життя і кермує нами до Божественної пристані, якою є любов. До цієї пристані приходять усі - струджені й обтяжені - через покаяння. І коли ми осягнули любов, то осягнули й Господа, тоді й шлях наш подоланий».

Преподобний Максим Ісповідник. Брат запитав: «Чому, отче, немає в мене скрухи?» Старець відповів: «Бо не маємо ми з тобою перед нашими очима Божого страху, бо стали ми сховищем усілякого зла і нехтуємо страшні погрози Господа як беззмістовні марева. Плід покаяння - це безпристрасність душі, а безпристрасність є стиранням гріха. Коли ж і надалі пристрасті то дошкуляють нам, то полишають нас, знай - цілковитої безпристрасності ми ще не здобули».

Преподобний Антоній Великий: «Удень і вночі болій за свої гріхи. Не роздумуй у своєму умі над колишніми своїми гріхами, аби не відновилися вони знову. Будь певен, що їх прощено тобі тоді, коли ти віддався Господеві й покаянню, та не май жодного сумніву в цьому. Про втіхи і приємності, якими ти був поглинутий у часи свого недбальства, не згадуй і мови про них не заводь, кажучи: це вчинив чи то порушив, - бо це може стати причиною твого падіння. Про пристрасті, яким ти служив у світі, і зовсім не згадуй, аби не постали їхні давні пожадання і це не послужило б для тебе спокусою.

Блаженний авва Зосима. В устремліннях волі - уся сила. Палка воля враз здатна принести Господеві більше Йому благовгодного, ніж тривалі труди, звершені без неї. Млява і лінива воля є бездіяльною. Навіть, якщо хтось і проживе Матусаїлові роки, але не пройде прямою дорогою, якою йшли всі святі, - а я говорю про дорогу безчестя і несправедливих дорікань та мужнього їх перенесення, - той не осягне ні великого, ні малого і не здобуде скарбу, який захоронений у заповідях, а лише надаремно розтратить свої літа».

Ілля і Екдик: «Ті, що не схильні до покаяння, частіше грішать. Тим же, які грішать не зі схильности, покаяння доступніше, проте потреба в ньому виникає не так часто».

Преподобний Іван Ліствичник: «До того, як упадемо в гріх, біси малюють нам Господа чоловіколюбним, а після падіння - неприступно строгим».

Святий Григорій Синайський: «Зазнати докорів сумління тут чи в майбутньому судилося не всім, а лише тим, хто ухилився від віри й любові. Сумління, тримаючи напоготові меч ревносте і викривання, мучить не жаліючи. Того, хто противиться гріхові й плоті, воно потішає, а того, хто їм потурає, переслідують торту¬ри сумління, допоки не розкається. А якщо ж не покається, муки переходять з ним в інше життя, де триватимуть вічно».

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ