Дорогі брати і сестри! Св. Церква часто у Св. Євангелії ставить перед нашими очима Св. Йоана Хрестителя, тому що цей святий був останнім з пророків, попередником (предтечею) Ісуса Христа (Бога). Готуючи дорогу Господу шість місяців перед тим, Він почав проповідувати Христа-Спасителя. Опісля Христос Сам розпочав Свою науку. Науки св. Йоана Хрестителя записані у Святих Євангеліях. Так само, як приклади його чеснот готували серця жидівського народу до приходу Христа, так і нас вони здатні приготувати до гідного святкування великої урочистості Христового Воскресіння. Між чеснотами св. Йоана Хрестителя визначається умертвлення. Його спосіб життя був дуже строгим. Ще дитиною бачимо його в пустині, бо св. Лука пише про нього: "Дитя ж росло і скріплялося на дусі та пробувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві" (Лк. 1, 80).

Деякі церковні письменники кажуть, що мати його, св. Єлизавета, втекла з ним у пустиню перед переслідувачами, які хотіли Його вбити. Інші письменники, більш поважні, а між ними деякі Отці Церкви, кажуть, що Господь Бог сам завів Йоана ще дитиною у пустиню, щоб там готувати найбільшого з пророків. У пустині виріс св. Йоан, не знаючи вигод і утіх, які може дати цей світ. Не повертався з пустині до певного часу, а коли все ж таки повернувся, був ув'язнений царем Іродом. Там, у пустині, його домом була печера, а ложем - тверда земля. "Йоан був одягнений в одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану і дикий мед" (Мр. 1, 6). "Не пив ні вина, ні жодного п'янкого напою" (Лк. 1, 16). Господь Ісус хвалив це омертвлене життя св. Йоана Хрестителя і говорив про нього до євреїв: "На що ви вийшли дивитися у пустиню? На тростину, що колише вітер?" - це означає, на людину непостійну, мінливу. "На що ж вийшли ви глядіти? На чоловіка, одягненого в м'які шати?" - це означає того, що живе у вигодах. "Тож ті, що в пишних шатах і в розкошах, сидять у царських палатах" - тобто вони не вибирають життя пустинного (Лк. 7, 24-25). Також Христос сказав про нього до жидівського народу: "Кажу вам: між народженими з

жінок нема нікого, більшого понад Йоана" (Лк. 7, 28).

Дорогі мої, і ми, якщо хочемо подобатися Господу Богу, бути великими перед Богом, повинні умертвлятися. Для того, щоб ми хотіли і вміли умертвлятися, у сьогоднішній реколекційній науці буду говорити про умертвлення, а саме:

1) Умертвлення до спасіння є конечно потрібне;

2) У чому ми повинні умертвлятися?

І

Умертвлення - це відмова самому собі у якійсь приємності або завдання собі будь-якої розважливої, тобто не шкідливої прикрості, з тією метою, щоб закрити собі дорогу до гріха або з метою духовного поступу. Умертвлення має також назву відречення самого себе, розп'яття себе або двигання Хреста Христового.

У тому, що умертвлення є конечно потрібне до спасіння, нас переконують: 1) наш розум, просвічений вірою; 2) досвід, який бачимо на тих, які не умертвлялися; 3) виразна наука Христа Бога і Св. Письма взагалі.

1) Наш розум просвічений вірою. Всі відчуваємо в собі схильність до злого, грішну пожадливість, як каже св. Павло: "Мені-бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий", тобто: моя душа визнає добрим і любить закон Божий, право Боже, - "але бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах" (Рм. 7, 22-23), це означає: у тілі моєму відчуваю пожадливість, яка мене потягає до порушення Божого права. Ця пожадливість є наслідком первородного гріха. Як тільки виникає у нас зла пожадливість, тоді здоровий розум каже, що хоче провадити чеснотливе життя і спасти душу. Мусимо в собі цю пожадливість злого вгамовувати. Потрібно відмовляти собі в усьому, чого бажає наше тіло, наші чуття, у чому мала б уподобання наша уява і нижча частина душі. Для угамування злих тілесних і чуттєвих похотей потрібно завдати собі якоїсь розважливої прикрості, або іншими словами - мусимо умертвлятися. Якщо б ми не умертвлялися, а дозволяли собі все, чого домагається від нас зіпсута наша природа, тоді ми б грішили і впадали в гріхи щораз глибше і втратили б спасіння душі.

У тому, що умертвлення є до спасіння конечно потрібне, переконує нас:

2) досвід, який бачимо на тих, які не умертвлялися. Отже, ті, які не умертвлялися, впадали в тяжкі гріхи. Адам і Єва не умертвляли свого бажання з'їсти овоч із забороненого дерева - згрішили і втратили рай для себе і своїх дітей. Каїн не умертвляв своєї заздрості відносно брата Авеля і, як наслідок, - вбив його. Люди за часів Ноя не умертвляли свого бажання їжі, пиття і бажання веселитися (Лк. 17, 27): "Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства" (Бут. 6, 11), і тоді Господь Бог сказав: "Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив" (Бут. 6, 7). Давид, коли одного разу не умертвив своїх очей, впав у гріх чужолозтва з Версавією і став убивцею її чоловіка. Юда, який не умертвляв свого бажання посідання грошей, зрадив Христа-Спасителя. Отже, всі гріхи, які люди коли-небудь поповняли або поповняють сьогодні, походять з недостатнього умертвлення. Звідки походить пияцтво? З неумертвлення смаку. Звідки крадіжки? З неумертвлення бажання посідання (власності). Звідки сварки, прокльони, а навіть вбивства? З неумертвлення пихи, заздрості, гніву. З цього всього стає очевидно, що умертвлення всім потрібне. Але щоб ми не мали найменшого сумніву, що умертвлення до спасіння конечно потрібне, цього виразно нас вчить:

3) Христос Бог і Св. Письмо взагалі.

Христос каже: "Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свійі йде за Мною" (Мт. 16, 24). "Нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій...", - це означає, як кожен легко може зрозуміти: нехай себе умертвляє. А в іншому місці Христос каже: "Хто любить життя своє, той його погубить; хто ненавидить життя своє на цьому світі, той його збереже на

життя вічне" (Йо. 12, 25) Це означає: хто собі в усьому шукає вигоди - веде душу свою на осудження, а хто себе умертвляє на цьому світі - у вічності буде радіти. А в іншому місці Христос каже: "Входьте вузькими дверима, бо просторі двері й розлога дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні двері й вузька дорога, що веде до життя, і мало таких, що її находять" (Мт. 7, 13-14). З тих слів стає зрозуміло, що широка дорога - це вигода, а тісна і вузька дорога - це умертвлення. Важко тут наводити всі слова Христові, якими Він заохочував до умертвлення, та наведу ще один яскравий приклад: "Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: краще тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний. І коли око твоє призводить тебе до гріха, вирви його й кинь геть від себе: краще тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогненне пекло" (Мт. 18, 8-9). Не можемо сприймати ці слова дослівно, їх потрібно так розуміти: хоч би яка річ, приємність чи особа були тобі такими милими, як милим є тобі здоров'я твого ока, твоєї руки та ноги, якщо побачиш, що та річ, та приємність, чи та особа зводять тебе до гріха, зречися тієї речі, відмов собі у тій приємності, відмов собі у приставанні з цією особою, - це означає умертвляйся. Але не тільки словом та прикладом вчить нас Христос необхідності умертвлятися. Христос, який не потребував умертвлятися, проте, щоб приборкати Своє тіло (бо як Бог не підлягав пожадливості до гріха, та однак умертвлявся, щоб дати нам приклад), умертвляв себе в пустині сорок днів і сорок ночей. Довгими ночами без сну, перебуваючи на молитві, умертвлявся відбуваючи далекі подорожі по ізраїльській землі; врешті умертвився, видавши Себе за нас на муку і люту смерть. За Христом Месією і Апостоли заохочують нас до умертвлення і навчають, що без нього не можна бути спасенним. Ап. Павло пише: "Умертвляйте, отже, ваші земні члени" (Кл. 3, 5). "Бо коли живете за тілом, помрете; як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити" (Рм. 8, 13). "Котрі ж Ісусові Христові, розп'яли тіло з його пристрастями та похотями" (Гл. 5, 24) "Кожний борець здержується від усього, але ті, щоб тлінний вінець здобути, ми ж нетлінний" (І Кр. 9, 25). І кожна сторінка Св. Письма як Старого, так і Нового Завіту вчить нас, що без умертвлення не можна осягнути спасіння. "Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати. Іде з плачем, іде, несучи мірку зерна. Повертається додому радий, несучи снопи з собою" (Пс. 125, 5-6).

В потребі умертвлення переконані також святі, які були дуже пильними у цій справі. Про умертвлення св. Йоана Хрестителя Ви вже чули. Св. ап. Павло пише про себе: "...Умертвляю моє тіло й поневолюю його, щоб, бува, проповідуючи іншим, я сам не був відкинутий" (І Кр. 9, 27). Деякі святі залишили нам подиву гідні приклади умертвлення: одні щоденно бичували себе аж до крові, інші носили на собі волосяницю або дротяні паси, які стискали їхнє тіло; ще інші носили у взутті камінчики, щоб надокучали їм при ходінні; накладали на себе дуже строгі пости, мучили тіло, відмовляючи собі у відпочинку. Ці незвичайні умертвлення, яких вони собі завдавали, відомі нам з читання життя святих.

ІІ

Якщо умертвлення потрібне до спасіння, виникає питання: у чому маємо умертвлятися? Чи ми повинні наслідувати святих у їхніх надзвичайних умертвленнях: бичувати себе аж до крові, носити волосяницю або дроти на тілі, мучити себе безсонням цілими ночами, постити по кілька днів, нічого не споживаючи? Ні, мої дорогі. Ті святі, які завдавали собі надзвичайні умертвлення, чинили це на виразний поклик Божий. Господь Бог посилав їх у ті часи, коли світ надмірно потопав у розкошах, щоб прикладом їх строгого життя сильно потрясти світом і привести його до опам'ятання. Якщо б ми без особливого натхнення й поклику Божого віддавалися таким надзвичайним умертвленням, ми могли б через це навіть згрішити, завдаючи шкоди нашому здоров'ю, яке нам потрібне, щоб ми могли працювати для нашої родини або для добра наших ближніх. Оскільки суддею того, кого Господь Бог особливо кличе до надзвичайних умертвлень, не може бути ніхто інший, як духовний керівник або сповідник, виходить, що таких надзвичайних умертвлень ніхто не повинен собі завдавати без їхнього дозволу.

Тут подаю Вам деякі звичайні нешкідливі способи умертвлення, практикування яких є частково необхідне.

Умертвляйте ваш погляд. Очі є немовби вікна, через які спокуси впадають до душі. Так само, як через відкриті або розбиті вікна, потрапляють до помешкання дощ, сніг чи порох, так само і через очі, якщо людина їх затримує на небезпечних речах, потрапляє до душі пожадливість, за якою часто йде гріх. Як доказ, досить ще раз згадати Давида. Отже, всі, а особливо Ви, молоді, умертвляйте Ваш погляд, щоб могли сказати разом з Йовом: "Я вчинив умову з моїми очима, щоб на дівицю й не дивились" (31, 1). З Давидом, який зазнав сумного досвіду, моліться до Господа: "Поверни мої очі, щоб не дивилися на марноту" (Пс. 118, 37).

Умертвляйте ваш слух. Святе Письмо каже: "Загороди терням вуха свої, не слухай язика злосливого" (Екл. 28, 28). Не слухайте пліток чи доносів, що хто на Вас сказав, обмов, очорнень, висловів проти св. Віри і Св. Церкви, нарікань на начальство, а найбільше стережіться слухати нескромних розмов, двозначних жартів, сороміцьких пісень. Якщо хтось у твоїй присутності веде такі розмови, докори йому, якщо ти є його настоятелем або якщо можеш йому докорити, якщо не зможеш ні докорити, ні перервати його, ні відійти, покажи, що тобі прикро, що в твоїй присутності така розмова ображає Бога. Борони Боже, тобі усміхатися; піднеси думку до Бога і не слухай, а думай про Бога або в душі відмовляй якусь молитву.

Умертвляйте ваш смак. Пошуки вигоди собі в їжі та питті роблять людину важкою, неохочою і лінивою до фізичної праці, а ще більше неохочою й лінивою до праці духовної. І тому Христос нагадує: "Вважайте на себе, щоб часом серця ваші не заскорузли від обжирства, пияцтва та життєвих клопотів..." (Лк. 21, 34). Вигода в їжі та питті також порушує у тілі зле пожадання. Не можете, звичайно, умертвляючи смак, так постити, щоб вам бракувало сил до праці, але, однак, є численні способи для цього. Передусім стережіться усякої розкоші в їжі та питті; пам'ятайте, що людина живе не для того, щоб їсти, а їсть для того, щоб жити. Заховуйте, скільки можливо, якнайстрогіше пости, наказані Св. Церквою. Не нарікайте, якщо інколи Вам випаде щось менш смачне. Якщо інколи у приготуванні їжі господині щось не вдалося, деякі чоловіки чи інші члени сім'ї роблять з цього стільки крику, сварок, прокльонів, авантюр, мовби йшлося про якусь річ найвищої ваги, а це брак умертвлення. Щодо гарячих напоїв, горілки, вина, пива - повинні тим більше умертвлятися, стримуючись від них сильніше, ніж від їжі, тому що вони не настільки потрібні до життя, для підтримання сил, як їжа. Адже чимало людей взагалі не вживають спиртних напоїв і є здоровими та повними сил. Навіть води треба собі інколи відмовити, наприклад, коли людина є зігрітою, а, випивши її, може захворіти на запалення легенів, тоді пити воду є великим браком умертвлення. Можете також умертвляти ваш смак, не споживаючи тих страв, які дуже любите, або не їсти коли заманеться, а тільки в призначений для споживання їжі час.

У середині ХV ст. жили в Кракові 6 святих мужів, а саме: св. Йоан Кант - священик і доктор теології у Краківському університеті; бл. Симон з Липниці - священик Чину вернардинців; бл. Ісая Бонер - священик Чину августинців при церкві Св. Катерини у передмісті Казимєжа; бл. Станіслав Казимир - священик, регулярний канонік при церкві Божого Тіла в Казимєжу; побожний світський священик Святослав при церкві Непорочної Діви Марії, врешті бл. Михаїл Гедройц з роду князів Литовських - брат-лаїк у монастирі при церкві св. Марка. Про цих шість мужів розповідають такі історії, які засвідчують їхні великі умертвлення: св. Йоан Кант одного разу отримав у подарунок кошик гарних яблук. Щоб умертвитися, а також виявити приязнь до приятеля, не спожив їх, але відіслав як дар бл. Симонові з Липниці до монастиря оо. Вернардинців. Бл. Симон дуже втішився таким доказом приязні св. Йоана, але бажаючи умертвитися і тим самим знову потішити іншого приятеля, не їв яблук, але послав їх у дар до бл. Ісаї Бонера в монастир августинців. Бл. Ісая був дуже потішений, що бл. Симон пам'ятає про нього, але, бажаючи умертвитися, не споживав яблук, а вислав їх як дар бл. Станіславові Казимирському до монастиря при церкві Божого Тіла. Бл. Станіслав сказав щиро подякувати за пам'ять та добре серце, але постановив не їсти яблук і знову зробити з них подарунок. Посилає їх до о. Святослава при церкві Непорочної Діви Марії. Той високо оцінив добру справу приятеля, але не дозволив собі їсти цих смачних яблук, а відіслав їх у дар бл. Михаїлові Гедройцу до монастиря при церкві Св. Марка. Бл. Михаїл був зворушений, що він не є священиком, тільки лаїком, а священик зробив йому такий гарний подарунок, тож не міг не прийняти яблук, щоб не виглядати невдячним. Будучи дуже умертвленим і покірним, подумав, що такі гарні речі не для нього. Не знаючи, що ці яблука вийшли від св. Йоана Канта, посилає їх, як подарунок, тому святому священикові, з покірним проханням про їх ласкаве прийняття. Так, отже ці яблука обійшли весь Краків (а саме тих 6 святих мужів) і в кінцевому результаті повернулися до того, від кого вийшли. Ця історія свідчить про добре серце тих святих мужів та приязнь, яка їх поєднувала, і є дуже гарним прикладом умертвлення і легким до наслідування. Ви також можете чинити подібно, як ці святі. Постити аж до втрати сил не можете, але якщо будете відмовляти собі в таких речах, які не додають сил, а тільки догоджають піднебінню, і з них робити дари для інших, будете робити справу гідну похвали. Те, що заощадите, відмовляючи собі в дорогих стравах чи напоях, дайте вбогим, тим, яких злидні умертвляють голодом і холодом. Нехай згідно зі словами св. Папи Лева: "Твоє стримання буде підтриманням убогого". Якщо б усе те, що йде на розкоші, йшло для вбогих! Окрім їжі та пиття, догоджуємо своєму смакові через погану звичку паління цигарок.

Умертвляйте ваш язик, тобто бажання порозмовляти. Св. ап. Яків (3, 7-8) пише, що легше вгамувати дикого звіра, аніж язик. Але дуже необхідно з допомогою Ласки Божої вгамовувати свій язик, бо згідно з наукою того самого Апостола: "Коли хто собі уявляє, що він побожний, і не стримує язика, той лиш обманює своє серце, побожність його марна" (1, 26). Отже, тримайте добре свій язик під проводом, щоб не кидав прізвиськ, прокльонів, злоречень, обмов, очорнень, нескромних слів. Нехай жодна зла розмова не плямує твого язика, тому що на той язик приймаємо Тіло і Кров Христову у Пресвятій Євхаристії. Моліться часто разом з Давидом: "Постав,о Господи, моїм устам сторожу; до дверей губ моїх - варту" (Пс. 140, 3).

Умертвляйте ваше тіло взагалі, стережіться млявості та лінивства. Наше тіло раде б даремно сидіти або лежати, але ти бачиш, що вдома є робота або що занадто довгий відпочинок був би шкідливий для твоєї душі: відкинь лінивство, встань і візьмися до праці. Наше тіло раде б рано довше поспати, а тут у церкві дзвонять дзвони і скликають вірних на Службу Божу, а ти здоровий, вставання зранку тобі не шкодить: прокидайся швидко - і йди до церкви. Не раз у неділю після обіду тіло бажає, щоб ти сів у м'яке крісло, обдумав свої справи або пішов до сусідів, заграв у карти. Але ти знаєш, що є Великий піст, у церкві відправляється Хресна дорога чи інше набоженство. Або, може, це місяць травень чи жовтень, у якому відправляється набоженство до Пречистої Діви Марії, чи місяць червень, у якому почитаємо Найсвятіше Серце Христове. Умертвляй своє тіло, йди на богослужіння - і заслужиш собі великі ласки. Бог буде благословляти тебе в усіх справах.

Умертвляйте ваше бажання розваг. Є молоді хлопці та дівчата, які не відмовляють собі у жодних розвагах. Не раз ними переповнені бари, нічні клуби, дискотеки. Нерідко вони йдуть на весілля без запрошення аби тільки повеселитися, потанцювати. Отож тут поле для умертвлення. Ніколи не йдіть на дискотеку до бару чи нічного клубу: дівчина, яка любить Господа Бога і шанує себе, а також хоче, щоб її шанували, не повинна бути в такому місці, тому що там алкоголь, наркотики, непристойні розмови, розпуста - там гріх. Якщо вас запросили на весілля, тоді йдіть в ім'я Боже, адже сам Христос, будучи запрошеним, пішов на весілля. Якщо підете туди в Його ім'я, тобто заради людської приязні, і будете взивати Його помочі, Він захоронить вас від всякої спокуси. На вечірні сходини вчащайте тільки до тих домів, де не провадяться огидні й плюгаві розмови. Якщо вам хочеться піти на базар чи до магазину для того, аби тільки щось побачити чи задля розривки, але нічого там не маєте ні купувати, ні продавати, тоді не йдіть. Це також є умертвленням.

Умертвляйте в собі бажання моди (одягу) і бажання подобатися іншим. Одягайтеся пристойно, відповідно до вашого стану, чисто, але без надміру. Носіння непристойного одягу дівчатами, які називають себе християнками, є особливо прикрим, тому що воно свідчить про зірвання з християнською мораллю минулих віків. Непристойна жіноча мода, що так дуже привертає до себе увагу, є гріховною. Наш Господь Ісус сказав, що той, хто лише гляне на жінку з пожаданням, то вже чинить гріх перелюбу у своєму серці.

Чи таким чином жінка стає перелюбницею? Так! Якщо непристойною одежею умисне збуджує пристрасть, то згідно з традиційною християнською мораллю велика частина вини спадає на неї. А Христос каже: "Горе тому чоловікові, через якого приходять спокуси" (Пор. Лк 17, 1).

Принада зіпсутого світу і непристойної моди спричинили занепад християнської моралі, і християнські дівчата відчувають, що їм тепер важко пристосуватись до такої ситуації. Дівчина у скромній одежі є іншою між дівчатами в нескромному одязі, вона почувається збентеженою тим, що її вважатимуть дивачкою. На жаль, християнські дівчата не є настільки відважні, щоб своєю поведінкою дати виклик і заперечити неморальний закон. До цього, мабуть, треба геройської чесноти, доброї волі, а також часу.

Звертаюся до кожної християнської дівчини та жінки: не дивіться на те, що вас не будуть розуміти, вас будуть осуджувати, на вас будуть показувати пальцем через те, що зберігаєте скромність одягу. Живемо у зіпсованому світі, який пропагує і хвалить гріх, а засуджує чесноту. Згадаймо, що світ також засудив Христа, який є Дорогою, Правдою і Життям, а розбійника Варавву відпустив на волю. Це є безумовною правдою, що практикування християнських чеснот чистоти, покори, лагідності винятково підносить і збагачує характер людини. Таким способом дівчина ушляхетнюється, бо ласка Божа, що діє на її душу, чинить кращою також її природу. І тому правдива краса - краса душі доступна кожній дівчині, яка її шукає. Св. ап. Павло так навчає: "Так само й жінки, в убранні пристойнім, хай себе прикрашають сором'язливістю і скромністю, не заплітуванням волосся, не золотом чи перлами, чи шатами дорогоцінними, але добрими ділами як личить жінкам, що посвятили себе побожності" (І Тм. 2, 9-11).

А Христос каже: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" (Мт. 5, 8). І тому, якщо хочете бути в небі щасливими, оглядаючи Бога, бережіть чистоту як найдорожчий скарб. Не дбайте про те, щоб подобатися світові і людям, а намагайтеся побожним і чеснотливим життям подобатися Господу Богу.

Умертвляйте ваші думки. Віддаляйте від себе не тільки грішні думки, а також і небезпечні, тобто ті, які можуть дати привід до гріха.

Умертвляйте вашу пиху. Коли висловлюєш свою думку про якусь річ, а хтось тобі заперечує, не будь впертим у своїх поглядах. Якщо тебе образили, не вибухай гнівом, прокльонами, не оскаржуй його в суді за образу честі, не думай про помсту, а зноси все терпеливо, прощай по-християнськи.

Отож, дорогі мої, деякі способи умертвлення для Вас доступні. В умертвленнях того роду пильно вправляйтеся, пам'ятаючи, що без умертвлення не можна бути спасенним.

Умертвлення для людини, яка до нього не звикла, є важким, але коли вона переламає перші труднощі, тоді умертвлення стає солодким. Якщо б Марії Магдалині в той час, коли вона ще вела світове і розкішне життя, частково у своєму замку Магдалі, а частково у великому місці в Єрусалимі, хтось сказав: "Маріє, прийде день, у якому покинеш свій палац, ті кімнати, про красу яких так дбаєш, а замешкаєш на пустині, в печері вологій і понурій, перестанеш їсти зі столу, заставленого вишуканими стравами, а будеш їсти тільки корінці і лісові гриби, місце гучних забав і веселих товариств замінить тобі самотність, місце бальної музики замінить тобі шум вихору і виття пустинних тварин, очі твої, якими зараз кокетливо кидаєш, стануть джерелом неустанних сліз, тіло, яке зараз вдягаєш у м'які і гарні шати, будеш мучити волосяницею і сікти різками. Та не бійся: печера в пустині буде тобі милішою від палацу; покута милішою від розваг; піст приємнішим від найвишуканіших страв..." - таку розмову вона назвала б божевіллям. А проте, коли навернулася, подалася в пустиню і того строгого пустинного життя не проміняла б за всі скарби і розкоші світу. Можливо і не одному з вас здається, що умертвлене життя повинне бути нестерпною річчю, що покинути бар, нічний клуб, горілку, дискотеку, розірвати відносини з певною особою, дорівнювало б смерті. Але, прошу вас, розпочніть лишень умертвлятися і невдовзі ви знайдете в умертвленні стільки солодкості, що вам буде жаль, що так довго насолоджувались марнотами цього світу.

А окрім цієї солодкості, вас чекатиме за умертвлення інша нагорода: коли проведете життя в умертвленні і станете на Суд Божий, Господь Бог за Ваше добре старання, за те, що йшли дорогою тернистою і вузькою, що ненавиділи самих себе та розпинали свої пристрасті, дасть вам нев'янучий вінець небесної слави. Амінь.

о. Михайло Процик, СБССЙ

"І поцілунку Тобі не дам, як Юда..."

Надійшов час Великого Посту, Чотиридесятниця, злучена зі Страсним Тижнем. Час, що призначений в особливий спосіб на покуту й роздумування про Христові страсті, час, призначений на молитву, застанову й працю над власною душею, над поправою власного життя. Ніхто не може змарнувати цього великого часу, що його Св. Мати-Церква установила для нашого спасіння, бо ніхто не може сказати про себе, що він не потребує для своєї душі ні застанови, ні молитви, ні покути, ні Св. Тайн, ані Божої ласки. "Хто святий, нехай ще більше освячується" (Од. 22, 11), - каже Св. Письмо і запрошує кожного до праці над собою, над своїм освяченням.

Навіщо ж Свята Церква установила Святий Піст? І ви відповісте: "На те, щоб приготуватися до доброї сповіді і до гідного святкування Великодня".

Звичайно, і так навчає катехизм. Але коли запитати дитину, яка ходить регулярно на уроки релігії, який гріх поповняє людина, коли занедбує Великодню сповідь, та без вагання відповість: "Поповнює гріх смертельний".

А коли б далі запитати, скільки потрібно тяжких гріхів, щоб попасти до пекла, то скажуть без вагань: "Досить поповнити тільки один важкий гріх і померти без приготування".

Цілий рік ви займалися лише справами цього світу, старалися про своє майно, ганялися за приємностями життя, взагалі не приділяли уваги своєму духовному вдосконаленню. Нарешті, перед самим Великоднем приходите до сповіді і розказуєте свої гріхи так, якби розказували якусь цікаву історію - оповідання, підсміхуючись, жартуючи і т. п. На закінчення відмовите як не-будь, механічно декілька молитов - і вже вам видається, що справи з Богом полагоджені аж до наступного року. А що по сповіді? - Знову повернення до старого бурхливого життя. Бари, дискотеки, алкоголь, розпуста, опущення богослужінь у дні недільні і святочні і т. п. З року на рік те саме! Пам'ятай, людино: якщо ти свої сповіді відправляєш рідко і недбало, то вони не тільки що неважні, але в більшості святотатські. А що про це думають звичайні люди?

Духовно бідні й несвідомі люди вважають, що саме зовнішнє, бездушне визнання гріхів на сповіді з відмовленням якоїсь молитви можна вважати доброю і досконалою сповіддю. Але знаймо, що така мертва, поверхнева сповідь - це не є Св. Тайна, а тільки одна зневага Бога. Якщо б Христос-Спаситель сьогодні з'явився на землі між людьми, то таких християн, що свідомо зле сповідаються, вигнав би з церкви за зневагу Св. Тайни, як вигнав колись торговців з єрусалимського храму. Бо що означає сповідатися? Сповідатися означає робити покуту у Св. Тайні Покаяння. А що таке покута? Це ніщо інше, як тільки навернення, відвернення від гріха до Свого найкращого Батька, до Бога. А що потрібне до правдивого навернення й поправи життя? Потрібно щирого жалю за скоєні гріхи. Той, хто має щирий жаль у Св. Сповіді, бажає, щоб сповненого гріху вже не було ніколи. Він сильно постановляє більше не грішити і вірно служити Богу, щиро хоче того, що хоче Бог, втікає від кожної найменшої нагоди до гріха. Бо без правдивого жалю і правдивої постанови поправи немає Св. Тайни покаяння, ні відпущення гріхів, ні освячуючої ласки, ні обнови життя.

Сповідь - це Божа установа, і тому вона є невимовно великим добром і благословенням для окремих душ, для цілих родин, громад, народу і всієї спільноти. Добра сповідь - це відродження душі, це нове життя в Божій ласці, це надприродний спокій душі. Послухайте, який стан був у св. Августина перед його наверненням. "Я носив у собі, - каже святий, - роздерту і пошматовану душу, що збурювалась проти мене, і не міг знайти собі місця, ні спокою. Ані в тінистих садах, ні в забавах, ні в співі, ні в розкішних кімнатах, ні в мистецтві не знайшов я спокою. Все лякало мене і налягало на мене, навіть денне світло. Лише повернувшись до Бога, я знайшов довгоочікуваний спокій, правдивий спокій серця і душі".

Де вірні добре сповідаються, там звичайно видно переміну, поправу і обнову духовного життя, що проявляється навіть у зовнішності. Бо Св. Тайна покаяння, цей цілющий бальзам проти душевного занепаду, є також джерелом обнови родинного і суспільного життя. Каянник, що має правдивий жаль і постанову поправити своє життя, відходить від сповідальниці обновленою, в життєвих відносинах новою людиною, відходить чистим до своєї родини, свого оточення. Св. Тайна сповіді, що оживляє душі, віддає родині обновленого тата і маму, батькам обновленого сина й дочку, громаді обновлені родини, народові - обновлену молодь і членів. Бо у сповіді поборюється всяке зло, пороки, незгода, самолюбство, ненависть до ближнього, всяка кривда, що порушує лад і спокій, а натомість наказується любов, справедливість, лад і плекання інших чеснот, так потрібних у суспільному житті.

"Претерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас!" - і робимо доземній поклін. Так ми розпочинаємо нашу щоденну ранкову і вечірню молитву в часі святого Великого посту. Який зміст цієї покутної молитви?

"Претерпівий за нас страсти" - означає, що я глибокою вірою визнаю, що Ти, Ісусе, і за мене терпів, що то я був причиною Твого бичування, Твоєї Хресної дороги, Твого розп'яття, що то мої провини, мої гріхи ненависті, гордості, гріхи пияцтва, нечистоти і нескромності завдали Тобі, моєму Спасителеві, ті болючі рани та спричинили страшну смерть на дереві ганьби, на хресті. О! Як же слушно по словах "Претерпівий за нас страсти" каже мені Св. Церква відспівати: "Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас!" Помилуй, помилуй мене, Найдорожчий Спасителю, і не пам'ятай більше моїх провин, а дай мені ласку сердечного жалю за мої гріхи.

Що таке жаль? Жаль - це перший скарб, що його маємо здобути для обнови нашої душі. Насамперед, жаль внутрішній, що пливе з глибини душі, жаль загальний, за всі без винятку гріхи, жаль великий понад усе, бо гріх - це найбільше зло на світі, і жаль надприродній, що пливе з глибини нашої віри і любові до Бога, для прощення наших провин і спасіння нашої душі. Без жалю немає правдивого навернення до Бога, немає прощення гріхів, немає правдивого релігійного життя, немає побожності, щирої молитви, ані злету душі до Бога, як вершини досконалості. Без жалю можна лише коротати земне життя в бруді гріха, щоб опісля стягнути на себе кару, вічне прокляття і страшну долю по смерті у пеклі.

Тепер розуміємо, чому Спаситель надає такої великої ваги духові жалю, чому Він сам і Його Предтеча починають навчання вічних правд від рішучого заклику: "Покайтеся, бо наблизилося царство небесне!" Розуміємо, чому Спаситель вище поставив тяжко грішного митаря, який кається, аніж фарисея, вище поставив блудного сина, ніж його праведного брата, чому стількома ласками обдарував Марію Магдалину та розбійника на хресті. Не за їхні гріхи, ні, бо Він за ті гріхи терпів, щоб їх згладити, а тому, що вони принесли правдивий плід покаяння, перепросили Бога за скоєне зло, що саме зло направили щирим жалем і поправою життя. Немає, дорогі мої брати і сестри, для людини, котра після Св. Хрещення впала в тяжкий гріх, іншої дороги, щоб знову повернути собі втрачену Божу ласку і всі права Божого синівства разом з дарами, як тільки добра і свята сповідь, яку милосердний Господь підніс до гідності Св. Тайни. Яка ж вдяка належить від нас за цей дар найдорожчому Спасителеві?

Св. Єронім (347 - 420), великий Учитель Церкви, залюбки перебував в убогім вертепі, у Вифлеємі, місці народження Спасителя. Він щодня розважав про велику Божу любов до нас. Його до глибини душі зворушувала та убогість святого місця. Якось він забажав віддячитись Ісусові і жертвувати Божій Дитині якийсь дар, як це робили колись убогі пастирі і багаті царі зі Сходу. І цієї ж миті, за Божою ласкою, було йому дано побачити Дитятко-Ісус, а від котрого він почув блаженний голос: "Єроніме, віддай мені в дар твої гріхи!" - "А що ж Ти з ними зробиш?" - спитав здивований Єронім. А Ісус відповів: "Я візьму їх на свої рамена і віднесу геть". Тоді Єронім зі сльозами в очах закликав: "О Найсолодший Ісусе, яка ж то незбагненна глибина любові Твого Пресвятого Серця! Ти жадаєш від мене те, що зле і огидне, а мені навзаєм даєш усі Свої заслуги. Бери, Господи, бери від мене все те, що моє, а мені дай Твою любов і Твою ласку, щоб я жив і Тебе ніколи не ображав!" Ось, дорога душе християнська, найкращий спосіб подяки Господу Богу за його безмежну любов до нас, коли будемо часто користати зі Св. Тайни Покаяння. Там віддамо Ісусові Христові наші гріхи, а від Нього приймемо прощення їх і ласку більше не грішити. Тільки сам Бог Всемогутній у Своїй безконечній Мудрості і невичерпному Милосерді міг цю Св. Тайну так обдумати і нам поручити.

Коли розважаєш над життям святих, то душа на мить відлітає в інший світ, духовний світ, до Бога, але, як згадаєш за великодню сповідь по наших парафіях, то аж страхом переймає, особливо за тих ніби християн, що сповідаються раз, а найбільше два рази до року, за так званих річників. Це мертві душі, що завдають Христові невимовного болю. Про яку добру сповідь можна говорити, коли більшість християн не знають, чим є сповідь, ким вона була установлена і яка її основна ціль. Ідуть непідготовлені, з поспіхом, так, якби хтось за ними біг. Але про яке приготування може йти мова, коли майже ніхто не знає елементарних правил, а саме: П'ять умовин доброї сповіді. Не раз запитую: чому йдеш до сповіді? У відповідь чую: Різдво на носі (чи Паска), другі скажуть, що батьки заставляють, треті: йду, бо друзі йдуть, а інші скажуть: йдемо до сповіді, бо в нас весілля, ювілей чи якась інша імпреза, але рідко хто скаже, що я йду до сповіді, бо відчуваю великий жаль за гріхи, котрими я образив найкращого свого Добродія і Бога, йду, щоб Його перепросити. І тому не дивно, чому люди так рідко сповідаються, бо рідко є великі свята чи ювілеї. Але якщо б ми розуміли, що сповідь є для того, аби перепросити Господа Бога, ми б частіше перебували у стіп сповідальниці...

"І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - часто говоримо в церкві перед Святим Причастям, а натомість готуємо для Христа поцілунок Юди, який до глибини опікає Христове Обличчя, Христову Душу і Серце. "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - лише не піду в неділю і свято до церкви; "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - лише раз до року і без приготування піду до сповіді; "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - лиш одні гріхи скажу, а інші зі стиду - ні, ні, ніколи; "І поцілунку Тобі не дам, як Юда", - бідний Христос!!! Скільки ж тих проклятих святотатських сповідей роблять християни? Безліч! А це ж страшний смертельний гріх, що тягне за собою справедливу кару.

Що таке святотатство в Тайні Покаяння і хто його допускається? Святотатство - це важкий, смертельний гріх, який топче Божі Закони, зневажає великі святощі, придбані для нас ціною Найдорожчої Божої Крови. Святотатства в сповіді допускається той, хто свідомо і добровільно затаює хоча б один-однісінький важкий гріх. І немає значення, чи це зроблено зі стиду, чи зі страху. Така сповідь святотатника є йому на власну погибель. Пам'ятайте також, як навчає святий Віаней з Арса: хто рідко сповідається, а до сповіді належно не готується і з власної вини у сповіді забув свої гріхи, той також допускається святотатства і його сповідь не є важною. Святотатників чекає Юдин кінець - пекло. І на закінчення розкажу вам одну історію з життя іспанського священика отця Авіля.

Одного разу, після закінчення богослужіння покликали молодого отця до дому важкохворої дівчини, щоби прийняти її сповідь. Мати цієї дівчини виховувала її у великій побожності. З малечих літ це дитя було при церкві на всіх можливих відправах. Її дуже добре знали і вірні, які відвідували храм, і отці, які служили при Божому домі. Хвора дівчина декілька разів чула проповідь отця Авіля про добру сповідь і тепер постановила собі відбути святу сповідь. І звичайно ж, визнавала свої гріхи з таким жалем і слезами, що, зворушений до глибини душі отець, не вагаючись відразу дав покуту і розгрішення. Тим часом сталося щось непередбачуване. Брат-міністрант, котрий супроводжував отця до хворої, чекав на священика в сусідній кімнаті. І ось він побачив перед собою чорну, покриту шерстю руку, яка тримала хвору за горло так, мовби хотіла її задушити. Після повернення до церкви хлопець розказав про все побачене настоятелеві. А настоятель храму переказав це все отцеві Авілю і дав йому доручення знову повернутися до дому хворої і запитати, чи часом вона щось не приховує. Тієї ж самої ночі отець пішов до хворої дівчини. Наблизившись до воріт, він почув плач і гірке ридання. Коли застукав до дверей помешкання, йому відкрили двері слуги і сказали, що їх господиня померла.

Повернувшись до Церкви, отець Авіль пішов до каплиці, впав на коліна перед Найсвятішими Тайнами і почав гаряче молитися, щоб милосердний Бог захоронив ту особу від вічного вогню і щоб дав йому знати, що могло означати те дивне видіння. Невдовзі отець почув гуркіт ланцюгів. Обернувшись на цей звук, отець побачив особу, обплутану зверху донизу залізними ланцюгами і огорнуту полум'ям. Вражений священик запитав, ким вона є? І почув відповідь: "Я є душею тієї нещасної дівчини, котру сьогодні зранку ти сповідав і за котрою тепер ти даремно молишся. Я обманювала світ своїми облудами і фальшивою побожністю. По смерті моєї мами закохався в мене один молодий хлопець. Спочатку я опиралася його спокусам, але врешті цілковито піддалася його волі. Допустилася важкого упадку, відчувала згодом страшні докори сумління, боялася прокляття, але злий дух не дозволяв мені зробити добру і щиру сповідь, хоч я багато разів постановляла собі це зробити. Найбільше боялася, що отець-сповідник буде мати про мене жахливе уявлення, тож раз за разом відбувала сповідь по-святотатськи і негідно приймала Святе Причастя. Коли я почула твою проповідь про сповідь, це мене зворушило до глибини душі так, що я постановила в твої руки скласти мою сповідь і розказати тобі все про своє грішне життя. Якби я сповідалася зі своїх святотатств, а не з дріб'язків, то була б врятована. Але я, на жаль не мала сміливості це зробити, мене немов щось тримало за горло і не давало говорити. Тепер я навіки проклята, і твоя молитва за мене даремна!"

"Яка мука в пеклі для тебе є найважчою?" - запитав отець Авіль.

"Це маленька думка, - відповіла, - що я так легко могла осягнути спасіння, визнавши тільки свій гріх, а я його так легко втратила!"

Після цього з'ява зникла. Було чути тільки її жахливий крик та гуркіт ланцюгів.

Ось що чекає душу, котра стане перед трибуналом Всемогучого Творця, за гріх святотатства.

Дорогі брати і сестри! Бійтеся затаювати свої гріхи, не робіть цього, ради Бога прошу і спасіння вашої душі. Якщо щось маєте на своєму сумлінні - не носіть цей тягар, не давіть на своє серце і на Божу довготерпеливість, але підіть з мужністю до Тайни Покаяння і щиро все визнайте перед священиком. Пам'ятайте, що ані наші багатства, ані великі пожертви, ані важкі покути не в силі відпустити гріхів, лише щирий жаль і відверта сповідь відкривають нам Боже Милосердя і любов. І не кажімо, що священик є гірший за мене, бо робить те і те, бо збільшого це неправда і вигадка людей. Ну хай, можливо, й так, але запам'ятай, що цей священик може тебе зробити навіки щасливим словами: "Розгрішаю тебе від всіх гріхів твоїх, іди в мирі..."

Не змарнуйте цього святого часу, часу Великого посту. Нехай умертвлення від їжі іде в парі з молитвою, з прощенням, з милосердям і з доброю, святою сповіддю. Все, що робите, робіть так, якби ви вже останній день жили на землі. Користайте з прощення сьогодні, бо завтра Бог може вже не простити.

www.saintjosaphat.org