"Від якогось часу мучать мене докори сумління з причини навіть малих переступів. Я хотіла б часто приступати до Святого Причастя, а увесь час маю якісь скрупули. Кожний сумнів спричиняє, що не приступаю до Святого Причастя або приступаю з докорами сумління. Найбільш мучать мене гріхи (а можливо тільки спокуси?) в сфері мислення. Не вмію розпізнати що є спокусою, а що гріхом, і що є гріхом легким, а що тяжким. Чи, наприклад, потреба бути сприйнятою іншими є гріхом? Адже кожна людина потребує сприйняття зі сторони інших, але де лежить межа між слушним пошуком сприйняття і порожнечею чи гордістю? Мені не є чужими також спокуси заздрощів. Перед тим, як усвідомлю собі, що ця думка є грішна, то вона вже йде далі. А потім думаю: чи вже згрішила. Дуже часто молюся, щоб я була приготовлена на всі спокуси, щоб вспіла завчасно їх відхилити, але мабуть повинна була б поставити при собі охоронця. Колись думала, що вистачить попросту не хотіти грішити, але тепер є зовсім безсильна. Не хочу, проте увесь час маю сумніви відносно моєї поведінки і думок. Пробувала сама собі пояснювати, але це було безплідне. Часта Сповідь також нічого не помогла. З кожною Сповіддю напружувала свою увагу, щоб не згрішити і ще скоріше охоплював мене неспокій.

Найкращим виходом оказалась Сповідь лише два рази в рік і відразу прийняття Святого Причастя. Усі сумніви тоді відійшли вбік і докори сумління десь також поділись. Однак моя віра багато втратила і стала якась порожня. Залишилась тільки туга, щоби любити Бога з цілого серця і всіма почуттями, і свідомість, що я не є господарем собі, своїм думкам і що не можу жити так як би хотіла."

Вважаю, що проблема Пані полягає деінде, ніж в гріхах здійснених думкою. Тому власне варто на початку пригадати, що саме християнська традиція навчає на тему грішних думок. Святий Фома Аквінський ділить їх на три групи.

По-перше, за звичай власне в наших думках починається зло, яке чинимо пізніше. Намір вчинити зло дозріває в людині довго і зло тоді стає щораз більше бажане, а людина щораз конкретніше бачить можливості його реалізації. Святе Писання порівнює цей процес до вагітності: грішник «зачав несправедливу думку, завагітнів підступом і родить кривду» (Пс 7, 15). Таким самим чином злі думки, які зародились в братах проти Йосифа (Єгипетського правнука Авраама), допровадили їх до замаху на його життя (Бут 37,18-20) – і тільки особлива дія Провидіння покерувала, що для Йосифа це скінчилось тільки продажем його у рабство.

Книга Даниїла з великою психологічною правдомовністю представляє зростання гріха в негідних старцях (13, 10-14).  З початку вони пожадали Сусанни у своїй уяві в таємниці один перед одним. Тільки з бігом часу зорієнтувались, що думки їх однаково безсоромні. Замість посоромитись свого безчестя, безбожні старці перестали стидатися один одного і спільно обдумали підступ на безвинну дівчину. Коли їм це не вдалось, без скрупулів її оскаржили і видали на смерть, тільки б урятувати свій авторитет, якого так насправді вже давно не мали. Замість нього носили на собі лише порожні й фальшиві маски.

Важко навіть перерахувати тексти Святого Писання проти людей, котрі вже в своїх думках почали готуватися до грішних учинків. «Огидні є для Господа злі наміри» – каже цар Соломон (Прип. 15, 26). «Підступні думки віддаляють від Бога» - доповнює автор книги Мудрості (1, 3). «Спаси мене, Господи - молиться псалмоспівець – від тих, хто в серці носить злі наміри» (Пс 140, 3). «Горе тим, - кличе пророк Михей, - хто планує несправедливість і обдумують зло на своїх ложах. Коли встає ранок чинять це, бо воно є в силі їх рук» (2, 1). Найбільш універсально цю вагітність злими вчинками нашої внутрішньої темряви показав Господь Ісус: «З нутра бо, з серця людини виходять недобрі намисли, розпуста, злодійства, вбивства, перелюби, загребущисть, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину» (Мк 7, 21-23).

Ясна річ, що людина може опам’ятатись і хоч зло, на яке готувавсь було в її можливостях, може пошкодувати за свої наміри і від них відступити. Велике це щастя – затриматись, коли вже все полетіло по нахильній прямій. Святий Августин порівнює це до гіпотетичної ситуації в раю: це так, як би Єва з’їла вже заборонений плід і подала його Адамові, але Адам його не приймає і гріха Єви не чинить (DeTrinitate, 12, 12, 17).

Я згадав це порівняння Августина, бо на його фоні легше показати основну відмінність між грішним наміром і спокусою до гріха. Коли б Єва, – котра в цьому образі символізує внутрішність людини, – розпізнала підступ змія і взагалі не потягнулась за плодом, також вона була б вільною від гріха. Адже спокуса не плямить людини, занечищує нас натомість реальне звернення до зла, хоч навіть і думкою.

Святий Фома вказує на ще інші два – окрім грішних намірів – гріхи які чинимо подумки. Адже людина своєю думкою може звернутись в сторону зла, яке зовсім не має наміру вчинити ділом (найчастіше тому, що не має такої нагоди). Хтось наприклад в своїх садистських маревах мститься своїм ближнім за свої реальні або придумані кривди. Хтось інший краде в уяві жінку сусіда або якусь пані з телевізійного екрану. І такі люди рідко згадують остереження Господа Ісуса: «Ви подібні до побілених гробів, які ззовні виглядають гарно, але всередині є повні трупних кісток і всякої нечесті» (Мт 23, 27).

Третій гріх, який людина може звершити думкою трапляється нам напевно рідше за все. Він полягає на збоченому спогляданні своїх колишніх гріхів. Людина не тільки своїх гріхів не відпокутувала, але навіть не жаліє, вважає їх за свої життєві надбання і предмет гордості або ще за якісь інші приємні досягнення. Варто тут собі пригадати, що Святе Писання каже на тему вподобання грішника в своїх гріхах, злих насмішок злочинця над своєю жертвою чи злорадства на тему своїх пожадливостей.

Але це все – як вважаю – Пані не стосується. Адже проблема Пані, виглядає, не полягала на невмінні відрізнити грішної думки від спокуси.

Я би поставив радше такий діагноз: Пані є особою релігійно палкою і почала егоцентрично болісно душитись в переживанні своєї віри. З цієї ситуації існує два виходи. Одне – значно гірше – Пані вже спробувала... Адже Пані пробувала зменшити інтенсивність своєї віри. Тому попередні скорботи зникнули так, якби їх ножем відтято. Не важко це витлумачити: тільки інтенсивна віра погано почувається в егоцентричним корсеті. Для мало інтенсивної віри егоцентризм є звичайною поставою. Отже Пані віднайшла добре самопочуття через відказ від нормального розвитку віри. На щастя Пані має дуже велику потребу живої віри, щоб такий вихід міг Вас задовольнити. Але чергова мобілізація у вірі принесла з собою нагоду для старих скорбот. Тепер Пані шукає іншого, більш правдивого, виходу з ситуації.

Вважаю, що подібні скорботи переживала колись Беата Обертинська, поетеса з надзвичайною релігійною глибиною. У кожному разі, серед багатьох її чудових віршів, що складаються немов камінчики ладану, знаходиться текст написаний неначебто спеціально для Пані. Поетеса дає ось таку пораду від імені самого Бога:

Замість все ще труїтись власною журбою

За Мене Мені дякуй, тішся Мною!

Більш Мене вшануєш смиренною хвалою,

Ніж скрухою – похмуро боязкою!...

Йдеться власне про це. Найкращою відповіддю на страхи, які кидаються на Вас нехай буде радісне, повне довіри уповання на Господа Ісуса. Треба покинути егоцентричний ідеал досконалості: що це я маю бути безгрішний і всі мої думки повинні бути кришталеві. Найважливіше є ось що: Бог є любов – Він нас любить, незважаючи на постійні наші підлості та егоїзм – і ми можемо до Нього наближатися, Ним захоплюватись, а Він обдаровує нас своєю присутністю, силою, миром, пробаченням, а навіть годує нас власним Тілом.

Чи можна отже мати гарантію, що всі ці думки і смуток відступить?... Знову ж – не це є суттєве! Оскільки не заради цього свою головну релігійну увагу Пані перенесла з себе на Господа Ісуса, щоб позбутись своєї скорботи. Головною Вашою метою буде попросту те, що є чимсь чудовим – могти любити Його щораз більше. Чимось другорядним тоді станеться для Пані те, щоб увільнитись від таких проблем. Впродовж якогось часу ці проблеми ще даватимуть знати про себе. Проте оскільки Пані навчиться їх властиво оцінювати і занадто не перейматиметься ними, то вони стануть радше побудкою до більшої посвяти Господу Ісусу.

А що як певні темні думки, які зараз оточують Вас, перестають бути спокусою і стають насправді грішними? Вважаю що так не стане. Проте, якщо все ж таки це станеться, то походить це не зі злої волі, але зі слабкості. У такій ситуацій нехай Пані припинить яке-небудь самокопання: чи гріх вже трапивсь чи ще ні... Адже якби навіть і трапивсь, то така неміч найкраще перемагається через звичайне довірливе уповання на Господа Ісуса: «Сам бачиш, Господи Ісусе, яка я є, але і так найважливіше є те, що Ти мене любиш і хочеш мене щораз більше до себе наблизити!» Таким чином Пані не тільки не буде мати спокуси, щоб втекти перед Святим Причастям, але буде Пані ще більше за Ним тужити і приймати щораз частіше.

На Сповіді ці проблеми прошу торкатись тільки тоді, коли Вас до цього змусить істинна необхідність. В кожному катехізисі можна прочитати, що маємо стислий обов’язок визнати в Таїнстві Сповіді усі тяжкі гріхи. Щодо інших гріхів, то маємо керуватись Божою любов’ю і свободою Божих дітей, а отже ми повинні визнавати їх, коли нам це помагає в нашій духовній дорозі, але не треба їх визнавати, коли це додавало би нам якогось духовного заколоту. Найважливіше, що Бог є любов і кожен з нас є для Нього кимось дуже дорогим!

Щасти, Боже, Пані! Напевно тепер розпочнеться дуже важливий і чудовий етап в дорозі до Бога!

З книги о Яцек Салій ОР «Пошуки у вірі»

(переклав з польської о. Олег Сартаков)

www.svitlo-zhyttja.kiev.ua