Подібна суворість виявляється і в порівняно недавньому з'явленні, коли монахиня, що померла після зразкового життя, дала знати про свої страждання таким чином, що це сповнило всі душі страхом. Ця подія сталася 16 листопада 1859 р. у Фоліньо, поблизу Ассізі в Італії. Вона спричинила чимало неспокою в країні, а її незаперечну правдивість (окрім з'явленого очевидного знаку) встановило слідство, проведене в усій належній формі уповноваженими особами.
У монастирі францисканок-терціаріїв у Фоліньо була сестра на ім'я Тереза Геста, яка керувала монахинями і відповідала за ризницю згромадження. Вона народилася в Бастії на Корсиці 1797 р., а в 1826 р. вступила до монастиря.
Сестра Тереза була зразком ревності і милосердя. "Ми не здивуємося, - говорить її сповідник, - якщо Бог прославить її після смерті якимсь чудом".
Вона несподівано померла 4 листопада 1859 р. від інсульту.
Через 12 днів, 16 листопада, сестра на ім'я Анна Феліція, яка прийняла її справи, пішла до ризниці і вже хотіла увійти, як раптом почула зсередини стогони. Трохи налякавшись, вона поквапилася відчинити двері, але там нікого не було. Вона знову почула стогони так виразно, що, незважаючи на свою звичайну сміливість, відчула, як її охоплює страх. "Ісусе! Маріє! - вигукнула вона. - Що це може бути?" Ще не скінчивши говорити, вона почула жалібний голос, супроводжуваний важким зітханням: "О Боже мій, як я страждаю!" Вражена сестра відразу впізнала голос сестри Терези. Потім кімнату наповнив густий дим, і з'явився дух сестри Терези, який, ковзаючи по стіні, рухався до дверей. Наблизившись до дверей, вона голосно закричала: "Ось доказ милосердя Божого!" З цими словами вона вдарила верхню частину дверей, залишивши там відбиток своєї лівої руки, який пропік дерево, ніби розпеченим залізом. Потім вона зникла.
Сестра Анна Феліція була налякана до смерті. Вона почала голосно волати про допомогу. Спочатку прибігла одна монахиня, потім друга, і згодом зібралася вся спільнота. Всі тиснулися навколо неї, здивовані сильним запахом обгорілого дерева. Сестра Анна Феліція розповіла, що трапилося, й показала їм жахливий відбиток на дверях. Вони відразу впізнали руку сестри Терези, яка була дивовижно маленькою. Злякавшись, вони побігли на хори, де провели ніч у покуті й молитвах за померлих, а наступного ранку всі прийняли Святе Причастя за упокій її душі. Новина поширилася поза межі монастиря, і багато спільнот міста приєдналися до молитов францисканок. Третього дня, 18 листопада, сестра Анна Феліція, йдучи ввчечері до своєї келії, почула, що її кличуть на ім'я, і чітко впізнала голос сестри Терези. Тієї ж миті перед нею з'явилася сяюча світлом куля, освітлюючи келію, яка стала освітлена, як удень. Потім вона почула, як сестра Тереза вимовила радісним і урочистим голосом: "Я померла в п'ятницю, в Страсний день, і ось у п'ятницю я йду до вічної слави! Відважно несіть свій хрест, будьте готові страждати, любіть убогість". Потім ніжно сказала: "Прощавай, прощавай, прощавай!" Вона перетворилася на білу хмарку, що світилася сліпучим світлом, піднялася на Небеса і зникла з очей.
Під час слідства, проведеного негайно, 23 листопада, в присутності більшої кількості свідків труну сестри Терези відкрили й виявили, що відбиток над дверима справді був зроблений рукою покійної. "Двері з випаленим відбитком руки, - додає монсеньйор Сегур, - зберігаються в монастирі з великою пошаною. Мати-настоятелька, як свідок цього факту, сама мені їх показала".
Бажаючи впевнитися в досконалій точності деталей, поданих монсеньйором Сегуром, я написав єпископові у Фоліньо. Він відповів мені докладним звітом, який цілком співпадав з викладеним вище, і додав копію цього дивовижного відбитка. Його розповідь роз'яснює причину жахливої кари, що її терпіла сестра Тереза. Після слів "О Боже мій, як я страждаю!" вона додала, що це було покарання за те, що під час виконання своїх обов'язків відповідальної за ризницю вона порушила деякі пункти Статуту, який вимагав суворої бідності.
Отже, ми бачимо, що Боже Правосуддя вкрай суворо карає за найменші переступи. Чому ж, спитаєте, залишаючи дивовижний знак на дверях, видіння назвало це доказом милосердя Божого? Тому що, попереджаючи нас таким способом, Бог виявляє нам велике милосердя. Він наполягає, щоб ми допомагали бідним терплячим душам і були пильними щодо власних душ.
Продовжуючи тему, можна навести подібний приклад, що трапився в Іспанії і став джерелом безлічі чуток у всій країні. Фердинанд III Кастільський подає його в своїй "Історії святого Домініка". Один монах-домініканець провадив святе життя у своєму монастирі в Заморі, місті в королівстві Леон. Він товаришував з таким же братом-францисканцем, дуже чеснотливою людиною. Одного разу вони, розмовляючи про вічність, пообіцяли один одному, що, коли Богові буде завгодно, то той із них, хто помре першим, з'явиться другому, щоб дати рятівні поради. Францисканець помер першим і одного разу, коли його приятель-домініканець готував трапезну, з'явився йому. Привітавши його з пошаною і ніжністю, він повідомив, що виявився серед обраних, але перед тим, як він буде допущений до насолоди вічним щастям, йому ще слід багато страждати за велику кількість дрібних провин, за які він недостатньо покаявся упродовж життя. "Ніщо в світі, - додав він, - не може дати уявлення про терпіння, яких я зазнаю і видимий доказ яких Бог дозволив мені виявити тобі". Сказавши це, він поклав свою праву руку на стіл трапезної, і на обвугленому дереві з'явився відбиток, залишений ніби розпеченим залізом.
"Господь - Всемилостивий. Він стоїть перед нами, Його руки простягнуті, щоб узяти нас до Своєї слави. Але я також бачу, що сутність Бога настільки чиста, що душа, за винятком цілком безгрішної, не може оглядати Його лиця. Якщо вона знаходить у собі навіть найдрібнішу часточку недосконалості, вона радше бажатиме кинутися в безодню пекла, ніж перебувати заплямованою у присутності Божественної величі. Знаходячи в Чистилищі засоби, щоб очиститися від цих плям, вона стрімголов кидається туди. Вона вважає себе щасливою через те, що завдяки великому милосердю їй було надане місце, де вона може звільнитися від перешкод на шляху до вищого щастя".
Це був урок, що його покійний ревний францисканець дав своєму живому товаришеві. Це принесло користь не лише йому, але й усім, хто приходив подивитися на випалений відбиток. Цей стіл став об'єктом побожності, поглянути на який приходили звідусіль. "Його дотепер можна побачити в Заморі, - каже отець Россіньолі, - під час написання цих рядків (середина XVIII ст.) його прикрили листом міді для збереження відбитка". Він зберігся до кінця XVIII ст. Як і багато інших релігійних пам'яток, був знищений під час революції.
Греко-Католицька Традиція №11(195), листопад 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
