Свята Католицька Церква вчить нас, що душі тих, хто хоча й помер у Божій благодаті, але після смерті не вдостоївся неба і був засуд­жений на чистилище через те, що за життя не спокутував своїх гріхів, мусять терпіти в ньому муки.
Наші померлі просять нас про допомогу. Отже, вухом віри послухай тих плачів, зойків, криків та прохань, якими душі з чистилища взивають до тебе, і не відвертайся від них, а помилуй їх. Пере­дусім молись за них, молись щиро й постійно. Знай, що своїми молитвами ти, якщо й не звільниш їх від їхніх мук, то хоча б випросиш, щоб ці страждання були меншими. Уяви, як така душа, що за допомо­гою твоїх молитов піде до неба, буде гаряче зас­тупатися за тебе перед Господом Богом! Вона буде просити Бога ласки для тебе, щоб ти жив (жила) таким чином, щоб не потрапляти до цього страш­ного місця. Молися, отже, за душі в чистилищі. Жертвуй Господу Богу своє терпіння, прикрості, а також усі свої радості. Жертвуй з таким наміром, щоб Бог через це змилувався над бідними душами в чистилищі. Жертвуй для них добрі діла, піст, а над усе — Божі Служби, замовляючи їх, наприклад, в річницю смерті, день народження або іменини по­мерлого виключно для випрошування ласк для душ у чистилищі.

Св. віра вчить нас, що ті душі, які хоч вмерли і в Божій ласці, але не спокутували своїх гріхів за життя, мусять терпіти страшні муки в чистилищи. Послухай, як ті душі померших вітців, материй, братів, сестер, та всіх свояків наших стогнуть в претяжких болях і з огня чистилищного відзиваються до нас, зі слезами просять всіх жиючих про милосердя над ними:

«Вітці наші, матері наші, брати і сестри наші, мужі, жени, діти любі, свояки, ближні, добродії наші! згадайте на нас, помилуйте нас! Відчуйте нашу страшну муку; знайте, що наші муки без порівнаня страшніщі від усіх мук, нужд та прикростий на світі. Ми сотворені Богом з землі, душі наші живі; ми кість з костий ваших, ми тіло з тіла вашого, чому не згадаєте на нас? Даремний був ваш плач над нами, коли ми ще лежали мертві, непоховані, і, коли тепер не згадуєте на нас і не
помилуєте нас.  Ой ви твердосердні, без   всякого  чувства! щож ми вам зробили злого за життя, що тепер не згадуєте про нас? Хоч би ми були за життя вам що злого вчинили, то чому ще тепер пам'ятаєте на те і відплачуєтесь злим за зле. Згадайте на слова Сотворителя нашого й вашого, котрий приказав не віддавати злим за зле. Таж ми вам зіставили добра дочасні, ми нічого з собою не взяли, як нагі прийшли на світ, так нагі зійшли з нього; все, що ми мали, вам зіставили. А ви тепер зате відплачуєтеся нам злим, не згадуєте на нас. Самі тепер їсте, пєте та гарно одіваєтеся за наше добро, а про нас ані не подумаєте. Ви сильні, ми немічні; ви в розкошах а ми в муках, ми голодні і жаждущі і нагі мучимося а ви в роскошах забули про нас. Згадайте на богача й Лазаря, яку оба дістали вічну заплату: богач що не мав милосердя, на віки бідний і терпить муки, а бідний Лазар в царстві небеснім. Згадавши на те, майте милосерде над нами і помилуйте нас своїми молитвами. Моліть Всевишнього, щоб не карав нас по своїй справедливости, але по безконечному Свому милосердю; щоб помилував і скоро вибавив нас від тих страшних мук чистилищних. Ще раз просимо вас, змилосердіться над нами, згадайте на нас, спасіть нас, бо ви можете, ми на вас надіємося«.
Отже ухом віри слухай тих плачів, зойків, криків та просьб, якими душі з чистилища до тебе відзиваються і не відвертайся від того а помилуй. Передусім молися за них а молися щиро і постійно. Знай, що своїми молитвами ти як вже не увільниш їх від тих мук, то бодай ті муки будуть для них зносніщі. А як душа яка за твоїми молитвами піде до неба, буде вона вставлятись за тобою у Господа Бога. Вона буде просити Бога о ласку для тебе, аби ти так жив(ла), щоб не  дістав(ла)ся до того страшного  місця. Молися отже за душі в чистилищи. Жертвуй Господу Богу за них всі свої терпіння, прикрости, а й всі свої радости жертвуй в тім намірі, аби зачерез те Бог умилосердився над душами в чистилищи. Давай милостиню за душі в чистилищи. Надівсе жертвуй за них Служби Божі, виключно на упрошення ласк для душ в чистилищі.

Від самого початку християнства і по сьогоднішній день Церква має особливе ставлення до померлих християн. Бо це є наші брати і сестри у Христі, котрих вже сьогодні немає серед нас, але більшості з них ми забов'язанні своєю вірою в Триєдиного Бога. Бо чи були б ми християнами, коли Церква у перших століттях свого існування не мала б своїх вірних, що навіть життям жертвували за віру в Христа? Чи були б ми тими, ким є сьогодні, якщо б не мали б своїх пращурів, з якими навіть ніколи не бачились за життя? Врешті, ким був би кожен з нас, якщо ми не мали б батьків, дідусів і бабусь, і чи тоді б були ми?
Отож, пам'ять про них є загальнолюдською рисою. Та для християн пам'ятати про померлих і нічого, крім цього не робити, значить заперечити свою віру. Бо це не інше, як, наприклад, знання про існування своїх батьків чи дітей, яке цим і завершується. Ми живемо кожен сам для себе, а вони тоді, виявляється, самі для себе. Та чи зможе народжена дитина обійтися без матері? Чи зможе дитина жити без турботи і опіки батьків (або опікунів)? Чи зможе обійтися без допомоги стара хвора і немічна людина?
Саме тому християнин має не тільки знати (пам'ятати) про померлих родичів, але й старатися допомагати їм так само, як має допомагати і живим. Бо наша віра вчить про те що смерть - це не кінец а лише перехід до вічності. Тобто померлі не зникли, а перейшли до іншого буття, при чому - вічного буття.
Тому Церква і вчить про молитву за померлими, бо вона несе користь і тому, за кого ми молимось до вічного Бога, і тому, хто її молиться. Адже це також діло мило­сердя, яке маємо сповняти для того, щоб бути помилувані Справедливим Суддею на Страшному Суді. Бо: "Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть" (Мт. 5- 7).
З цієї причини в молитовному арсеналі Церкви існує не одна-дві молитви чи богослужіння за померлими, а їх величезна кількість. При чому кожна з них може від­повідати саме тій потребі чи бажанню, яке може може мати будь-хто з нас.
Саме тому, ніколи не лінуймося до такої справи, яка буде винагороджена Небесним Творцем.
  Сьогодні кожній людині важливо зрозуміти, що завчасно приготувавши до смерти християнина, який важко хворіє на смертельну недугу або є вже похилого віку, можна подарувати йому відчуття щасливої смерти. Бо серед семи Христових Таїнств, які вислуговує Церква, деякі служать і саме для цієї цілі. А це Тайни Покаяння. Євхаристії та Єлеєпомазання. При чому ці Тайни людина приймає протягом всього свого життя, починаючи при­близно з десятирічного віку, та перед лицем смерти вони на­бувають ще більшого значення. При чому якщо недуга затянулась то ці Таїнства Сповіді та Причастя повинні б повторитись неод­норазово, так само і Тайна Єлеєпомазання.
Оскільки через важку хворобу християнин немає можливості часто приймати Євхаристію в храмі Божому, та будь-хто має мож­ливість, викликавши в себе досконалий надприродний жаль за гріхи, долучуватися до Духовного Причастя з Христовою Церк­вою. При цьому нічого особливого для цього не потрібно. До того ж традиція Церкви, яка передає нам духовний спосіб прийняття Євхаристійного Ісуса Христа, повчає, що таке причастя може відбуватися в будь-яких обставинах та в будь-який час доби. Якщо ж є бажання відчувати таку злуку в більш фізичний спосіб, то Отці Церкви радять після прийняття Духовного Причастя споживати просфору або так звану "дору" (яка правильніше називається антидором) та пити кілька ковтків святої води натще.
Не занедбуйте того, щоб недужого відвідав священик, коли ж ви знаходитесь біля вмираючого, то уникайте всього, що могло б
його дратувати чи непокоїти. Подайте йому поцілувати хрестик чи медальйончик. Тихо, лагілно з малими перервами читайте вирази віри, надії, любові, покладання на Божу волю, намагайтеся спонукати його до покаяння, наприклад за допомогою коро­теньких молитв-зітхань.
Подайте вмираючому запалену свічку (бажано ту яку він отримав на Хрещенні) або поставте її біля ліжка. Присутні разом з помираючим можуть спільно читати різноманітні молитви, радиться навіть зробити разом з ним (нею) відновлення обітниць Хрещення, спробувати допомогти недужому зрозуміти, що Бог його також любить настільки сильною любов'ю, "що й Сина Свого Єдинородного віддав, щоби кожний, хто вірує у Нього не загинув, але мав життя вічне".
Та пам'ятайте, що найбільше, про що буде радитись родині недужого чи помираючого - це те, щоб в жодному разі не противилися бажанню прийняти святі Тайни, а особливо Тайну Єлеопомазання. Адже це та Тайна, котра єдина має силу відпустити гріхи навіть тій людині, котра вже втратила свідомість, але виявляла бажання до її прийняття. Коли ж людина є при свідо­мості, вона мас можливість отримати від Бога як дар прощення гріхів у Тайні Сповіді, прийняти до себе Свхаристійного Христа та отримати від Бога або ласку зцілення тілесного, або ласку щасливої і спокійної смерти (якщо на це буде така воля Божа).
Тому, коли в такий спосіб рідні потурбуються про недужого чи помираючого, нехай, з огляду на те, що в Таїнствах є присутній Ісус, квартиру хворого відповідно підготують: перед приходом священика накриють стіл білою чистою скатертиною і поставлять на нього хрест або ікону Ісуса, по можливості дві свічки, посудину з свяченою водою, і трохи вати. Якщо перед Єлеєпомазанням хворий зможе прийняти Ісуса в Святому Причасті, то також треба подбати про склянку чистої води та ложечку (на випадок, коли хворому важко буде проковтнути частичку з присутнім в ній Свхаристійним Христом чи хоча б просто для того, щоб міг трохи запити після Причастя, унеможлививши в такий спосіб випадкове випадіння її з рота).
Коли ж прийде священик, треба хоча б одному з родичів вийти йому назустріч з запаленою свічкою (це знак пошани до Св­харистійного Ісуса якого приносять у Причасті), запалити свічки на столі і  стати на коліна, молячись і вшановуючи Свхаристійного Ісуса поки священик сповідатиме недужого.
Пам'ятайте: коли людина знаходиться при смерті, треба до неї покликати священика з останнім Святим Причастям! Це є рішучою вимогою Церкви, і всі охрещенім в разі смертельної небезпеки обов'язково повинні її виконати.
Крім того необхідно знати, що священик може в небезпеці смерти надати хворому, що помирає, так зване Розрішення Відпустне. Тобто, після прийняття святих Тайн Сповіді. Євхаристії та Єлеєпомазання. якщо це можливе, священик за необхідністю творить цей чин надаючи досконалий відпуст і відпущення всіх гріхів.
Після ж святих Тайн, коли відійде священик, або в будь-який час, коли рідні є біля хворого, можуть молитися разом з ним різні молитви: як щоденні, так і особливі (наприклад. Молитва Вервиці або Дев'ятниці та інші молитви приватного вжитку.Особливо вервичку до Божого Милосердя). Якщо є можливість, то замовляти Святу Літургію, акафісти чи молебні за здоров'я. Так само молитися за здоров'я повинні як самі родичі, так. за бажанням хворого, і інші миряни. Вони можуть читати акафісти,  читання Псалтирі  і інше.
Отаке Християнське напуття допомогає людині відійти в потойбічний світ зі спокійною душою і очищенним сумлінням. Адже як сам помираючий, так і його родина повинні пам'ятати, що останні митті життя помираючого визначають все його потойбічне життя: як і з чим людина померла, так і стане перед лицем Божим, що буде судити її.
            Сьогодні навіть після поховання померлого його родина не завжди розуміє, що па ній, на їх плечах лежить чи не найважчий духовний обов'язок - молитви за померлими. Про це повчає і Свята Церква, бо пам'ятає про те, що Вона є Невісткою Сина Божого і Містичним Тілом Христовим, яке складається як з нас, Його вірних християн (Церква земна або воююча;, як із Лику Святих і Ангельских Хорів (Церква небесна або торжествуюча), так і з душ померлих, що терплять в чистилищі, очікуючи на другий прихід Христа як Судді живих та мертвих і на загальне воскресіння з мертвих, яким почнеться нове вічне буття (Церква страждуча або терпляча).
І саме ті бідні душі, особливо котрі є нашими померлими рідними, волають до нас як на шляху до Чистилища, так і з самого Чистилища: "Змилуйтеся над нами!" Бо ми як християни, брати і сестри Христові, з ними і зі Святими в Небі с злученими через Хрест і Христа в одну спільноту Святих, в одне Містичне Тіло. Саме тому ми повинні одне одному допомагати, часто віддячуючи їм за все те, що зробили (чи, навіть, не зробили) за своє земне життя для пас.
   Пам’ятаймо, що чистилище - це місце, куди ідуть душі, які залишають цей світ у стані ласки. Однак вони повинні заплатити Божій Справедливості та очиститися від усіх плям, які гріх залишив па їхніх душах. І це робиться через страшні чистилищні муки: процес очищення в чистилищі залежить від
повного зрозуміння своєї помилки, від жалю за свої гріхи, винагородження Справедливості Божій і від сили любові, котрі є "мотором " прагнення очистити себе перед Обличчям Бога.
В чистилищі душа перебуватиме до тих пір, поки не дозріє в любові, тобто не стане такою, якою повинна була стати в земному житті за задумом Божим. Тому пошуки Бога, крокування до Його пізнання, до зближення з Ним. до служіння Йому - єдина важлива справа, прекрасна і слушна, єдина, задля якої варто жити людині на землі.
А служіння Богові полягає у служінні один одному: як за життя ми маємо допомагати ближчим, часто прощаючи навіть їхні провини стосовно нас, так і після смерти одного з нас ми маємо допомагати йому, полегшуючи їх страждання в чистилищі, звільнившись з якого у відповідь на наші молитви вони проситимуть у Небі Бога за нас.
І саме тому святою і спасенною с думка: молитися за померлих, щоб вони звільнилися від кари за гріхи.
Мусимо констатувати правду: забування молитви  за померлих чи їх занедбання є найбільшою несправедливістю, вчиненою з кривдою для терплячих братів у чистилищі.  А де є така кривда є   невіра в чистилище, або невіра в страхітливі там терпіння, або вияв нелюбові до ближніх, котрі залишили цей світ.
І ще одна правда: необхідність помочі померлим душам набагато більша, ніж поміч для найбільш терплячих людей на землі. Бо життя не завершується смертю, а триває і надалі.
Дорогий християнине! Коли б ми жили вірою, то менше думали б про порох тіл померлих, а більше про терпіння їхніх душ! Адже терплячі душі в чистилищі нічим собі допомогти не можуть. Однак ми через наші молитви, добрі діла, відправлені Служби Божі за померлих та інші богослужіння у змозі зменшити їхні терпіння в чистилищі.
Ми повинні постійно пам’ятати про наших померлих, рідних
і близьких, І всі молитви, діла жертвувати Отцю Предвічному в їхньому намірі. Тому кожному з пас необхідно знати, яким чином можемо допомогти померлим душам.

Насамперед:
1) через жертву Служби Божої, якої ніщо замінити не може. Проте ми не лише повинні замовити Службу Божу за померлих, але й брати в ній участь, жертвуючи Небесному Отцю заслуги і терпіння Його Божественного Сина, Його Святі Рани, Його Дорогоцінну Кров, Його смерть, повну страждань, а також дуже радилося б прийняти святі Тайни Сповіді і Причастя. Під час Служби Божої ми повинні молитися за усвідомлення померлим чи померлою величі Муки та Любові Ісуса Христа па Голгофі та ціпи Його Крові, пролитої для нас і задля нас.
Вже є навіть добрим звичаєм замовляти Святі Літургії за померлими на 7-ий (9-ий) день після смерти, на 40-ий день та на роковину. Та пам'ятаймо про ще більшу вартість нашої участі в них.
Адже ці Служби мають особливе важливе значення для померлого з огляду на вічність, чому встановлені з таких причин за Апостольським переданням.
Третій день, саме в який відбувалось поховання, містив в собі поминання за повопреставленим, з трьох причин: 1) бо покійний, будучи християнином, хрестився в ім'я трьох Осіб Пресвятої Тройці, віру в яку прийняв у святім Хрещенні; 2) бо як християнин мав зберігати три Божі чесноти (віру, надію, любов) як основу спасіння; 3) бо діяння людини, як добрі, так і злі, проявляються через розум, відчуття і волю, тому в такий спосіб триденним поминанням (чи в Літургії, чи в Похороні) проситься про прощення гріхів, учинених через них.
В такий спосіб слід кожному зрозуміти, що після смерти християнина найперше, про що слід думати з огляду на добро для покійного - це молитви і жертви за померлим. Крім того отой третій день мас ще й особливий символ - нагадування про Воскресіння Христове, яке відбулося саме третього дня після Його смерти. Адже хритстиянин - це той, що "з Христом помираючи, з Христом оживе для життя вічного ".
Богословське значення дев’ятого дня (часто який з огляду на те, що настає після шести днів від похорону, називають "тижньовиною ") полягає в тому, що Церква творить молитви і Безкровну Жертву (Святу Літургію) за покійними для того, щоб душа удостоїлась бути зачисленною до Лику святих молитвою і заступництвом дев'яти Ангельских чинів.
А сороковий день базується па переказуваннях Апостолів, що узаконили і в християн давній звичай обраного народу Старого Завіту - юдеїв, які оплакували померлих сорок днів. Тому Церква з самого свого початку повчає про обов'язок творити поминання за померлими впродовж сорока днів, а особливо в сороковий.
Тому такі важливі с оті сорок днів після смерти для померлого, бо, як Христос переміг диявола, пробувши сорок днів у пості і молитві, так і Церква впродовж сорока днів через Служби Божі, богослужіння, молитви і милостині за померлими своїх вірних і священиків просить у Бога ласки перемоги над дияволом та одержання у спадок Царства Небесного.
Та користь для померлих приносить будь-яка Служба Божа, що вислуговується в їхньому намірі в будь-який час. Але разом з тим серед особливих Літургій, що допомагають померлим душам, є Григоріянські Служби Божі, котрі відправляються безперервно впродовж ЗО днів тільки (!) за одним померлим. Григоріянські Служби Божі встановив Папа Григорій Великий (590-604) на підставі достовірних даних про з'яву певної душі, звільненої з Чиститща через відправлення 30-ти Служб Божих.

2) Велику потіху померлим душам приносить кожне фізичне чи духовне терпіння, жертвуване за них.

3) Крім Служби Божої найсильнішим засобом для помочі померлим душам с інші богослужіння за померлими та молитви, наприклад, Вервиця. Через них щоденно звільняється багато душ з Чистилища, які мали би ще перенести багато терпінь.
Особливо великого значення ці богослужіння і молитви набувають ще й тому, що віддаємо бідні душі могутньому заступництву Матері Божої (наприклад, під час молитви Вервиці). Марія - велика їхня Потішителька - особливо охоче їм допомагає. Тому дуже добре при померлій особі молитися до Марії - Матері будь-якої християнської душі і просити про Ті заступництво.
І відправлення Хресної Дороги приносить померлим душам велику потіху і очищення, коли жертвуємо за них терпіння і смерть Ісуса, а також сльози Матері Божої Страждальної.

4) Дуже важливим у звільненні душ з Чистилища є відпуст, який можемо отримати під час прощ, храмових праздників.
Крім того, хто за земного життя здобуває відпусти для померлих душ, той швидше, ніж будь-хто, отримує в годити смерті ласку повного відпусту.
Отож, треба мати добрий намір допомоги померлим душам, бо "те, що ви зробили одному з Моїх братів найменших - Мені також ви це зробиш ".

5) Якщо ми з вірою і побожністю вживаємо свячену воду (яка нагадує нам про Найсвятішу Кров Спасителя, котра змила наші гріхи), то така практика приносить нам велику користь для душі та тіла і дає потіху померлим душам. Бо, як стверджують отці Церкви, для душі у стані ласки таке вживання з молитвою дає полегшу, а за щирого жалю і відпущення малих гріхів. Крім того побожне вживання свяченої води спричинює відпущення принаймні частини дочасної кари. Далі,- стверджують отці Церкви, - побожне вживання свяченої води з молитвою сприяє здоров'ю тіла. Крім того відганяє злі духи й охороняє пас перед їхніми пастками, охороняє перед хворобами і відвертає інші злі діяння.
Тому багато вірних практикує вживання свяченої води впродовж цілого дня з користю для душ з чистилища, бо вона для них - велике добродійство.

6) Запалювання свічок також допомагає померлим душам, бо це акт пам'яті та любові. Окрім того, посвячені свічки просвітлюють темряву в Чистилищі.
Коли б виникло в декого із пас, можливо, запитання: чи наші молитви і жертви, наші покути й терпіння, паші добрі вчинки та світла пам'ять про померлих мають таку велику силу в Бога? Пам'ятаймо: самі з себе ані через нас, мабуть, ні. Проте через Ісуса Христа, нашого Божественного Спасителя, вони мають таку велику силу винагородження та надолуження. Бо ця таємниця полягає в тому, що наші вчинки є одночасно вчинками Ісуса і для Ісуса. бо Він у пас живе і в нас любить, молиться, жертвує і терпить в нас, робить усе те добро, котре чинимо.
Тому, дорогий християнине, часто згадуй про душі померлих рідних та близьких, старайся брати участь у Службі Божій за них. єднайся з ними у своїх думках, ділах, жертвах, богослужіннях та молитвах.
Людина, яка живе лише тим, що доступне її розуму, подібна до ембріону, замкнутого в темряві та тісному просторі, в котрому замре недорозвинутою. І лише після смерті переконається, що єдиною Правдою був цей нескінченний світ Духа, котрий дала собі заслонити тіснотою і мороком, обмеженим простором розумового світу.
Тому, частіше думайте про Небо, про те. що вічне, про терплячі душі в Чистилищі, єднайся з ними, молися за них і вір, що їхня вдячність і заступництво перед Богом за пас буде набагато більшою та щедрішою. Якщо дійсно прагнеш допо­могти своїм померлим, то якнайшвидше прощай їм все, чим завинили перед тобою. Прощення ж своє зєднуй з Жертвою Ісуса Христа і віддавай Отцю Небесному. Тому просилося вас, любі християни, під час похорону намагатися якнайбільше часу посвятити молитві за спасіння душі свого ближнього. Тому проситься й далі, під час Служби Божої за померлу особу включися в Жертву Ісуса Христа, благаючи про ласку для тієї душі та дякуючи за таке велике Його милосердя. Роби це в своєму та її (душі) імені. Пам'ятай, що завжди першим твоїм обоє 'язком повинне бути прохання про ласку для померлої особи, заступництво за нею і вибачення їй усіх своїх кривд, якщо тобі дійсно залежить па її щастю.
Коли ж в серці відчуєш, що суд для померлої особи буде дуже суворим, тоді проси Діву Марію про заступництво через її терпіння під Хрестом Сипа. Таке заступництво приносить добрі плоди, бо Марія завжди бореться за кожну душу з лю­бов 'ю усіх матерів світу. Обов'язково молися за неї, і по мірі можливості як необхідність візьми участь у Службі Божій за померлу особу, приступи до Святих Сповіді та Причастя. Усе це необхідно жертвувати Отцю Предвічному через заслуги Ран і Крові Ісуса Христа та сльози Матері Божої...
На жаль, у нашому житті рідні померлої особи навіть під час похорону бувають більше зайняті приготуванням поминального обіду, ніж молитвою. Багато з нас, навіть, не усвідомлює собі важливості інтенсивної молитви за спасіння душі померлої особи, допоки її тіло ще не віддане землі.
Тому вже і намагаємось виправити таке розуміння, подаючи всі паші обов'язки щодо померлих, почивши навіть не від похорону, а від усвідомлення майбутнього розлучення душі і тіла. А тепер продовжимо обов'язками щодо померлих після поховання.

Щотижнева газета для греко-католиків
2008 р.