В житті св. Магдалини де Пацці читаємо про одну з її сестер на ім'я Марія-Венедикта, монахиню, сповнену надзвичайних чеснот, яка померла на очах у св. Магдалини де Пацці. Під час її агонії св. Магдалина бачила численних ангелів, які оточили вмираючу атмосферою радості, очікуючи, поки вона віддасть свого духа, щоб перенести її до Небесного Єрусалима. І от в момент, коли вона відійшла, св. Магдалина де Пацці побачила, що вони прийняли її душу у вигляді голуба з голівкою золотистого відтінку і зникли з нею. Через три години, чуваючи і молячись біля покійної, Магдалина дізналася, що душа померлої не було ні в Раю, ні в Чистилищі, але в певному місці, де без жодного відчутного болю вона була позбавлена оглядання Бога.
Наступного дня, коли відправлялася Свята Літургія за душу Марії-Венедикти, під час співу "Свят, свят, свят" Магдалина зазнала екстазу, і Бог показав їй блаженну душу в славі, до якої вона щойно була допущена. Магдалина наважилася спитати Спасителя, чому Він не дозволив цій милій душі швидше увійти в Його святу присутність. Вона одержала відповідь, що у своїй останній хворобі сестра Венедикта виявилася надмірно вразливою щодо тієї опіки, якою Ті оточили, і цим порушила свою звичну єдність з Богом та досконале піддання себе Його Божественній Волі.
Повернімося до одкровень св. Гертруди, до яких ми вже зверталися. Там знайдемо ще один приклад, який показує, як у крайньому разі для конкретних душ із вранішньої зірки запалюється сонце слави.
Одна монахиня померла в розквіті сили в обіймах Господа. Вона відзначалася особливою ніжною любов'ю до Святих Дарів. Після її смерті свята Гертруда бачила її, сяючу небесним світлом, у поставі на колінах перед Божественним Господом, святі рани Якого світилися, мов запалені ліхтарі. З них виходили п'ять полум'яних променів, які пронизували п'ять відчуттів покійної. Обличчя її, однак, затьмарювала глибока скорбота. "Господи Ісусе, - вигукнула св. Гертруда, - як так діється, що Ти освячуєш слугиню Свою, а вона не відчуває досконалої радості?" "Досі, - відповів добрий Христос, - ця сестра була достойною споглядати лише на прославлене тіло і втішатися виглядом п'яти Моїх ран у нагороду за її ніжну вірність Тайні Святої Євхаристії. Незважаючи на численні заупокійні молитви, пожертвувані за неї, вона все ще не може бути допущеною до блаженного споглядання через кілька маленьких порушень у дотриманні святих приписів".
Завершимо сказане про суть цих страждань окремими деталями з життя св. Маргарити Марії Алякок, візитантки. Ці деталі частково взяті зі Спогадів настоятельки Греффер, яка розсудливо сумнівалася в тому, що блаженній сестрі Маргариті Марії була подарована така незвичайна ласка, і визнала істину лише після тисячі випробувань. 2 лютого 1683р., проживши повчальне для всього згромадження життя, померла настоятелька Філіберта Емануель де Монту в Ансі. Настоятелька Греффер доручила сестрі Маргариті старанно молитися за неї. Через деякий час сестра Маргарита сказала своїй настоятель те, що наш Господь відкрив їй: що ця душа дорога Йому за її любов і вірність у служінні й що після завершення свого очищення в Чистилищі її чекатиме щедра нагорода в небесах.
Свята сестра Маргарита побачила покійну в місці відкуплення. Наш Господь показав їй терпіння, яких вона зазнавала, і те, як дуже допомагали душі покійної заупокійні молитви й добрі вчинки, що їх щоденно сповняли в наміренні покійної всі візитантки згромадження. У ніч з Чистого Четверга на Страсну П'ятницю, коли сестра Маргарита все ще молилася за покійну настоятельку де Монту, Господь показав їй душу померлої, поміщену на вівтарі під чашею зі Святою Гостією. Там вона удостоїлася співстраждати з Його гетсиманськими терпіннями. У Пасхальну Неділю, яка тоді випала на 18 квітня, сестра Маргарита побачила цю душу, яка насолоджувалася ніби початком вічного щастя, прагнучи й сподіваючись невдовзі бути допущеною до споглядання Бога і Його присутності.
Нарешті через два тижні, у неділю 2 травня, на свято Доброго Пастиря, вона побачила душу померлої, яка блаженно підносилася до вічної слави, співаючи гімн Божественній Любові.
Погляньмо, як сама св. Маргарита письмово подає це з'явлення в листі, висланому того ж дня, 2 травня 1683 р., до настоятельки де Су мес у Діжон: "Хвала Христові! Моя душа сповнена такої великої радості, що я ледве стримуюся. Дозвольте, дорога матінко, звернутися до Вашого серця, котре єдине з моїм у Господі. Сьогодні вранці, в неділю Доброго Пастиря, після мого пробудження двоє моїх страждаючих друзів прийшли попрощатися зі мною. Сьогодні верховний Пастир приймає їх у Своє вічне лоно з мільйонами інших душ. Обидві приєдналися до сонму блаженних душ й віддалилися, співаючи гімни радості. Одна з них - матінка Фліберта Емануель де Монту, інша - сестра Жаннет Катрін Гакон. Одна безперервно повторювала: "Любов царює, любов радіє в Бозі"; інша - "Блаженні мертві, що вмирають у Господі, і монахи, які живуть і помирають, ревно виконавши свої статути". Обидві хотіли, щоб я передала Вам, що смерть може розлучити душі, але ніколи не роз'єднає їх. Якби Ви знали, як моя душа злітала до неба від радості! Бо розмовляючи з ними, я бачила, як вони поступово поринали у славу - так, як буває з людиною, яка пірнає в глибокий океан. Вони просили (помолитися) один раз "Хваліте Бога" (Пс. 150) і три "Слава Отцу". Коли я попросила їх пам'ятати про нас, вони на прощання сказали, що на Небі невдячності не існує".
Отець Ф. X. Шуппе ТІ, "Молися за нас", №3 (55), 2012, N91 (57), 2013 р. Б.
Переклад з російської Ганни Савчук
Греко-Католицька Традиція №11(195), листопад 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
