Свята Тереза відзначалася великим милосердям щодо душ у Чистилищі й допомагала їм як могла своїми молитвами і добрими вчинками. У винагороду за це Бог часто показував їй душі, які вона звільнила: свята бачила їх у момент звільнення від страждань і сходження на небо. Вони переважно виходили з надр землі. "Я отримала відомості, - пише вона, - про смерть монаха, який був керівником цієї провінції, а потім іншої. Я знала його, і він зробив для мене велику послугу. Ці відомості спричинили глибоку печаль для мене. Хоча цю людину хвалили за численні чесноти, я тривожилася спасінням його душі, тому що він був настоятелем упродовж двадцяти років, а я завжди більше вболіваю за тих, з кого спитають за турботу за душі. У глибокому сумі я пішла до каплички; там я благала нашого Божественного Господа прийняти за цього монаха те мале добро, яке я сповнила за своє життя, а решту доповнити Його нескінченними заслугами, щоб ця душа могла бути звільнена з Чистилища.
В той час, як я замислилася про цю благодать з усією старанністю, на яку була спроможна, я побачила праворуч від себе цю душу, яка виходила з глибин землі і сходила на небеса у великій радості. Хоча цей священик був похилого віку, він з'явився мені з рисами людини, яка не досягала й тридцяти років, і обличчям, яке сяяло світлом".
Це видіння, хоча й дуже коротке, залишило мене в стані радості й без тіні сумніву з приводу побаченого. Це було незадовго перед тим, як я дізналася про конкретні обставини його повчальної смерті, бо велика відстань відділяла мене від того місця, де цей слуга Божий скінчив свої дні; всі свідки його смерті не могли без зачудування дивитися на те, що він до останньої миті зберіг чітку свідомість, на сльози, які він проливав, і на вияв смирення, з яким він віддав Богові свою душу.
Від часу смерті монахині з моєї громади, великої слугині Божої, не минуло й двох днів. Ми спільно відмовляли за неї Officium defunctorum (молитви з часослова за померлих. - Прим. ред.), сестра читала уривок із Писання, а я підвелася, аби прочитати вірш. Ближче до половини читання я побачила душу цієї монахині, яка виходила із земних глибин, подібно до тієї, про яку я вже говорила, і піднімалася на Небеса.
У тому ж монастирі померла у віці двадцяти років інша монахиня - істинний взірець ревності, постійності і доброчесності. Життя її було дорогою постійних хвороб і страждань, які вона терпеливо зносила. Я не сумнівалася, бачачи таке життя, що вона має заслуг більш ніж достатньо, щоб уникнути Чистилища. Отже, під час читання за неї бревіарної молитви, ще перед тим, як її тіло було поховане і приблизно чверть години після смерті, я бачила її душу, що піднімалася з землі і підносилася на небеса". Ось що пише свята Тереза.
Подібний випадок знаходимо в Житії святого Людовіка Бертрана, який належав до Ордену святого Домініка. Це Житіє, написане отцем Антистом (монахом того ж Ордену, який жив там же, де й святий), було включене до Acta Sanctorum на 10 жовтня. У 1557р., коли святий Людовік Бертран перебував у монастирі в Валенсії, де розпочалася епідемія чуми. Страшна хвороба швидко поширювалася, загрожуючи знищити мешканців, і кожен тремтів зі страху за своє життя. Один монах із згромадження, ревно бажаючи приготуватися до смерті, висповідався перед святим (Людовіком) з усього свого життя; відходячи від нього, монах сказав: "Отче, якщо Бог забажає покликати мене зараз, я повернуся і дам Вам знати про моє становище в іншому житті". Він помер невдовзі після того, і наступної ночі з'явився святому. Розповів йому, що був затриманий у Чистилищі за кілька невеликих провин, які залишилися неспокутуваними, і благав святого доручити його душу піклуванню згромадження. Святий Людовік негайно передав прохання настоятелеві, який тут же доручив братам (монахам) подбати про душу померлого. Вони зібралися на спільні молитви і відправлення Жертвоприношення Святої Меси.
Через шість днів на сповідь до отця Людовіка прийшов чоловік з міста, який нічого не знав про те, що сталося в монастирі, і розповів, що йому з'явилася душа отця Клемента. Він сказав, що бачив, як розкрилася земля і душа покійного священика вийшла у славі; "вона була подібна, - додав чоловік, - до мерехтливої зірки, що підносилася в повітрі до Небес".
В Житті святої Магдалини де Пацці (25 травня), написаному її сповідником, отцем Сепарі зі Згромадження Ісуса, читаємо, що ця слугиня Божа стала свідком звільнення душі за таких обставин: одна з її сестер у Христі Ісусі померла незадовго до того, як свята (Магдалина) весь день перебувала на молитві перед Святими Тайнами, і вона побачила вихід із землі душі цієї сестри, яка все ще перебувала в темницях Чистилища. Її огортало полум'я, під яким була одежа сліпучої білизни, що захищала її від шаленого вогню. Ця душа упродовж цілої години перебувала біля підніжжя вівтаря, поклоняючись у невимовній покорі перед Богом, утаєним у Святих Тайнах.
Година, яку ця душа провела в поклонінні, свідком чого стала Магдалина, була останньою в її покаранні; година проминула, вона встала і відлетіла на Небеса.
Греко-Католицька Традиція №11(195), листопад 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
