У своїй молитві на Тайній Вечері Ісус Христос звернувся до Апостолів такими словами: "Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіть і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати" (Йо. 13,34-35). В минулому і сьогодні кожна розсудлива людина ставить перед собою запитання: яке найбільше добродійство я можу зробити в цьому житті, яке найвище добро? Перед нами життя, воно нам дається один раз. Як маємо його прожити, щоб із чистим серцем колись відійти до дому Отця? До чого маю прагнути я і моя родина, що найбільше можу залишити на землі, що можу осягнути, щоб залишитися в пам'яті моєї родини, сусідів, знайомих, співпрацівників? Який найбільший Закон для нас, щоб ми його виконали і були щасливі тут, на землі, і колись у вічності? Цим Законом, який ми маємо виконати на землі і інших навчити, є Закон любові.
Господь Бог ще в Старому Завіті заповідає синам Ізраїля: "Люби Господа, Бога Твого, і додержуй Його приписів, Його установ, Його рішень та Його Заповідей по всі дні" (Втор. 11, 1). За часів Ісуса Христа приходило багато людей з різними запитаннями. Приходили молоді і старші, вчителі закону, фарисеї і книжники, багаті і бідні, митарі і грішники. Серед питань, з якими зверталися до Ісуса, було також питання, котра найбільша Заповідь у Законі. І такому законовчителеві Христос відповів: "Люби Господа, Бога Твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві Заповіді ввесь закон і пророки спираються" (Мт. 22,37-40).
Чому Ісус Христос говорить перед своїми стражданнями і смертю про нову Заповідь, якою є любов? Хіба цієї Заповіді не було? Адже на сторінках Старого Завіту ми вже читаємо про Заповідь любові, яку Господь Бог дав ізраїльському народові і вимагав, щоб народ дотримувався її. Пророк Давид у своїх псалмах оспівує любов до Бога: "І всі ті, що до Тебе прибігають, будуть радіти; вони повіки весело гукатимуть. Захисти їх, і нехай Тобою веселяться тії, що люблять Твоє ім'я. Ти бо, о Господи, благословиш праведника і ласкою його оточуєш, немов щитом" (Пс. 5,12-13).
На це запитання відповімо словами святого Єфрема Сирійського: "Любов привела нам з небес Божого Сина. З любові дано нам всі блага: знищена смерть, полонений ад, врятований Адам. З любові створено з Ангелів і людей одне стадо. З любові відкрито рай, обіцяно нам Небесне Царство. Любов навчала мудрості рибаків, укріпляла мучеників, замінила пустиню у спільне життя, гори й вертепи наповнила співами псалмів, мужів і жінок навчила йти вузькою дорогою... Хто в силі висловити всі заслуги любові? О блаженна любове, подателько всіх благ! (Святий Єфрем Сирійський, Слово 37). Згідно з наукою святого Єфрема Сирійського любов представлена в особі Ісуса Христа. Людство перебувало в жахливому духовному стані: "Немає справедливого, ані одного! Немає тямущого, немає хто шукав би Бога. Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає хто добро творив би, ані одного! їхнє горло - гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами. Уста у них прокльонів повні і гіркоти" (Рм. 3,10-14). Отже, гріх наповнив землю, беззаконня взяло гору над правдою, людство позбавило себе Божої справедливості: "Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, і оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: якого видав Бог як жертву примирення, в Його крові..." (Рм. 3,23-25). Це Христос через свою Спасительну жертву на горі Голгофті знищив смерть, зійшов в ад і вивів звідти Адама і праведні душі Старого Завіту. Як доказ своєї любові до нас, Спаситель нас примирив з Отцем Небесним: "Христос дарував нам вічне життя. Ми були ворогами, а Господь нас примирив. Ми були земні, а стали небесні! Ми були смертні, а стали безсмертні. Були синами темряви, а стали синами світла... Ми навіть стали наслідниками Божого Сина. Все це даром нам дав Господь, зійшовши на землю і задля нас ставши людиною (Святий Єфрем Сирійський, Слово 15). Не ми, які згрішили і образили Маєстат Всевишнього Бога, першими прийшли до Нього і перепросили Його за наші беззаконня, а Він перший крок зробив до людини, щоб примиритися з нею: "Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками" (Рм. 5,8).
Христос закликає своїх учнів давати свідоцтво любові у своєму житгі: "Це моя Заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив! Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає". Це не тільки заклик. Сам Спаситель доводить своїм учням любов до грішної людини, приносячи Себе в жертву Отцю Небесному, щоб визволити з неволі диявола людство, над яким панувала влада темряви. Він перший показав нам, як треба любити свого ближнього, а навіть і ворога. Тим доказом Його любові є смерть Божого Сина на Кальварійській горі, коли піднесе свої очі до неба і буде молитися за тих, які спричинилися до Його смерті: "Отче,відпусти їм, не знають бо що роблять" (Мт.23,34). І тільки та людина, яка усвідомила до кінця свою гріховність і пізнала велике Боже Милосердя, яке спливає з Хресного дерева на людство, здатна полюбити іншу людину, навіть найбільшого свого ворога.
Прикладом такої жертовної любові до Бога і ближнього є життя багатьох святих, мучеників і ісповідників віри Христової.
Таким світлим прикладом до наслідування є життя святого Апостола Петра. Тричі він зрікся Спасителя тієї жахливої ночі, коли ув'язнили Ісуса й привели в дім первосвященика. "Не знаю я того чоловіка", - ствердив тричі Петро. Відрікся Ісуса, заперечував правду, що є учнем Христа Спасителя. Після Воскресіння із мертвих Божого Сина Апостол Петро разом з іншими Апостолами ловили рибу на Тиверіядському озері. Являється їм Воскреслий Ісус і після сніданку запитує Симона Петра: "Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більше ніж оці?" Христос запитував тричі Симона Петра, чи він любить Його. Петро з великим смутком і болем у серці відповів: "Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!" Про ніщо інше не запитав Ісус Петра - тільки про любов. Чому? Як нас навчає святий Йоан Богослов: "Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог - любов. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого - примирення за гріхи наші" (Йо. 4, 8-10). Отже, Бог є - любов. Найвища любов - яка полюбила нас і то до смерті Хресної. Перше Ісус полюбив нас, ніж ми Його. Петро не зрадив Ісуса Христа тільки як людину, а як Бога - найвищу і досконалу любов. Тому Христос питає Апостола Петра: чи любиш Ти мене? Людина, яка має в серці страх перед людьми, не здатна до правдивої жертвенної любові. Петро зрадив Ісуса тому, що в його серці був страх людський. І тому пізніше Апостол Петро, який перейшов через той людський страх, відчув на собі, "як той чоловік, який зрадив Христа", вияв великої Божої любові, прощення і милосердя, навчає нас і закликає: "Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває!" (1 Пт.4,8).
"Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо, бо Він перший полюбив нас"(1 Йо.4,18-19). З цього випливає, що людина, яка любить, не зважає на зовнішній світ, що про неї скажуть інші, що вони будуть думати, така людина не прагне подобатися світові. Вона завжди буде керуватися одним бажанням: подобатися тому, кого люблю, в даному випадку Господу Богу як найвищій і найдосконалішій любові, який нас перший полюбив.
Учнем, який дав приклад жертвенної святої любові, був святий Йоан Богослов. Він вмів оцінити любов і бути вірним і вдячним за любов, яку до його особи виявляв Христос Спаситель. У Слові Божому читаємо, що говорять про Йоана Богослова, про учня, якого любив Христос: "Каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: "То - Господь!" (Йо. 21,7). В день Воскресіння із мертвих Божого Сина Марія Магдалина ".. .прибігає до Симона Петра й до іншого учня, якого любив Ісус, тай каже їм: "Забрали Господа з гробниці й не знаємо, де покладено Його!" (Йо. 20, 2). Почувши від Марії Магдалини, що Ісуса немає в гробі, побігли два Апостоли до Божого гробу, щоб на власні очі побачити те, про що говорила Марія. Йоан біг швидше від Петра і першим прибіг до гробу. Ніщо інше, як тільки палка, жертвенна любов святого Йоана приспішила його кроки, і він прийшов до гробниці першим. Ще один важливий момент читаємо про Йоана Богослова, учня любові. На Тайній Вечері, коли "стривожився Ісус духом", говорячи про зраду одного з Апостолів, Йоан відчув цю тривогу Найсвятішого Ісусового Серця, тому що він один з Апостолів:".. .був за столом, біля грудей, той з Його учнів, що Його Ісус любив. До нього й кивнув Симон Петро та мовив йому: "Спитайся лишень, хто той, про якого Він каже? " Отож той, нахилившись до грудей Ісусових, Йому й говорить: "Господи, хто то такий?" (Йо. 13, 23-25). Йоан Богослов відчув, чим жив Христос, що відбувається у Його Найсвятішому Серці і душі. Цей духовний стан Христа Спасителя він окреслив так: "стривожився Ісус духом". Святий Йоан Золотоустий навчає, що "на грудях Христа Спасителя почерпнув Йоан таку мудрість, якої не отримав ніхто зі смертних людей".
Свою любов до Христа Спасителя, він доводить своєю присутністю на горі Голгофті. Коли страх опанував серцями Апостолів, вони розбіглися хто куди, залишивши свого Учителя в такій тяжкій смертній годині. У цей час Йоан Богослов, наймолодший з Апостолів, засвідчує свою любов, у якій "немає страху, бо правдива любов страх проганяє геть". За цю жертвенну святу любов до Ісуса Йоан Богослов отримує інший скарб: "А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус Матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, - мовить до матері: "Жінко, ось син твій". А тоді й до учня мовить: " Ось матір твоя". І від тієї хвилі учень взяв її до себе" (Йо. 19,25-27).
Тому свята Мати-Церква називає святого Йоана Богослова Апостолом любові. Його перше, друге і третє послання проникнуте глибокою наукою про любов. Тільки та людина може називатися християнином, яка має у своєму серці любов: "Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог - любов" (1 Йо. 4, 7-8). Щоб жити з Богом, треба перебувати в Його любові: "Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому" (1 Йо. 4, 16). Що означає любити Бога, перебувати в Його любові? На це запитання святий Йоан Богослов нам відповідає: "А в любові моїй перебуватимете, коли Заповіді мої будете зберігати, як і Я зберіг Заповіді Мого Отця і в Його любові перебуваю" (Йо. 15, 10). Як маємо любити? "Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою" (1 Йо. З, 18). З любові до Господа Бога випливає любов до свого ближнього: "Коли хтось каже: "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, якого бачить, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: "Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого" (1 Йо. 4, 20-21).
Цю правдиву жертвенну святу любов до своїх ближніх засвідчували тисячі мучеників і святих прикладом особистого життя. Мученики, які б не мали у своєму серці любові до Господа Бога і своїх ближніх, не ішли б на місії в поганські країни, наражаючи себе на різні життєві труднощі і клопоти, а в кінці навіть приймали смерть із рук своїх переслідувачів. Вони керувалися тільки одним бажанням - навернути своїх ближніх, які жили в темряві поганства, до світла Євангелії, вирвати ці бідні душі з пащі рикаючого лева-диявола і привести їх в обійми люблячого Христа Спасителя. Любов до Бога і ближнього була темою проповідей всіх святих, які в своїх науках закликали народ Божий: "Християнин не відплачує злом за зло. Воліє бути зневаженим, ніж зневажати; дати себе бити, ніж когось бити; бути покривдженим, ніж інших кривдити, бути обманутим, ніж обманювати" (Василій Великий, А.Б. 3).
Правдива християнська любов як чеснота Божа закликає нас до любові не тільки Господа Бога, а також і наших ворогів: "Любов до ворогів - це любов до Бога, що дав заповіді й закони, - це наслідування Його. Знай, що, роблячи добрі діла ворогам, ти твориш добро не їм, а собі, ти не їх любиш, а повинуєшся Богові" (святий Йоан Золотоустий, Гомілія 7, на Ефес. 3,8-11).
Правдива християнська любов закликає нас до застанови над нашим життям, до боротьби з гріхами, а в городі нашої душі викорінювати налогові гріхи, а насаджувати квіти і вправлятися у чеснотах. Хто так не чинить, той подібний до чоловіка, який каже: "Вчитися не хочу, але я готовий вчити інших. Підкорятися не хочу, але люблю, щоб мені підкорялися. Працювати не хочу, але люблю давати працю іншим. За ділом бути не люблю, але люблю підглядати за чужими ділами. Не хочу, щоб мене ображали, але люблю ображати. Не хочу, щоб мене упокорювали, але люблю упокоряти. Не хочу прощати, але шукаю прощення. Не хочу слухати, але домагаюся, щоб мене слухали. Не хочу, щоб показували владу над о мною, але люблю показувати владу над іншими. Мудрий я на те, щоб давати ради, але не на те, щоб самому їх виконувати. Говорю, що треба робити, але чого не треба робити, те роблю" (святий Єфрем Сирійський, Оскарження себе самого). Ці слова святого стосуються кожного з нас, бо ми радше готові бачити гріхи, помилки, спотикання свого ближнього, їх осуджувати, розповідати про них іншим, ніж бачити свої гріхи, не раз набагато страшніші й огидніші:" Ми знаходимо гріхи один в одного не тому, щоб їх оплакувати, але щоб судити; не тому, щоб лікувати, але щоб ще ранити і рани ближнього мати за оправдання своїх особистих прогрішень" (святий Григорій Богослов, Слово 3).
Любов - це велика тайна Божого Милосердя до бідних немічних грішників. І тільки грішник, який був далеко від правдивого Бога і отримав ласку прозріння, може правдиво оцінити Божу любов. Тим, який пізнав цю велику тайну любові в усій її красоті і глибині, є Апостол Павло. Його слово в 13 розділі першого послання до Корінтян - це велична пісня похвали, гимн прослави, Богом натхнена поезія про вічну Божу любов:
"Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, так якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. Любов-довготерпелива, любов-лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хто чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. Коли настане досконале, недосконале зникне. Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.
Тепер же зостаються: віра, надія, любов - цих троє; але найбільша з них-любов".
Цей текст слова Божого про любов містить глибоке порівняння. Апостол порівнює дарування мов, які Спаситель дарував у день П'ятдесятниці Апостолам. Якщо б чоловік посідав знання всіх людських мов і, окрім того, знав мови вищих небесних сил, але не мав у своєму серці любові до ближнього, то такого чоловіка прирівнюється до міді бренячої і кимвала звучного. Звук, який виходить із міді і кимвала, не тільки немелодійний, нікому не приносить користі і приємності, він просто пустий, ніякий, а також часто дратує інших, є тяжким і нестерпним. Такою є людина, яка посідає великі знання, а в серці не має любові.
Апостол не зупиняється на дарі мов, а продовжує далі порівняння: якщо б я мав дар пророкування, знав усі тайни і знання, мав таку сильну віру, щоб міг гори переставляти, проте, не маючи любові в своєму серці до ближнього, я -ніхто. Бачимо, як Апостол Павло, поступово починаючи від дару мови, переходить до інших дарів. Перераховує дари, які може посідати людина: дар пророцтва, знання, віри, і робить висновок: якщо не маєш у серці любові до ближнього, то, посідаючи ці скарби, ти є ніхто, людино. А ми так часто хвалимося своїми знаннями, голосами, мудрістю, вмінням, пророкуванням, зціленням, а нерідко - ця наша похвала виходить нам не на життя вічне, а на загибель. Бо всі ці дари Божі ми використовуємо не на прославу імені Божого і для загального добра ближніх, а для своїх примітивних інтересів. Біймося цього, втікаймо від пустої людської похвали і слави; все, що робимо, робімо з любові до Ісуса і на добро ближніх.
Апостол Павло переходить до наступного порівняння, яке стосується безпосередньо людської особи і того, що вона посідає. Якщо б хтось роздав усе майно, не частину чи половину майна, а все майно, що посідає, каже Апостол, і навіть своє тіло приніс на спалення (не каже Апостол: якщо помру, а говорить про спалення, про набагато страшнішу смерть), але, не маючи любові до ближнього, жодної користі з цього не буду посідати я, а також і мої ближні. Над цим порівнянням варто глибше застановитися. Ісус Христос у своїй науці говорить про любов до людей потребуючих, бідних, убогих. До Ісуса приходили з різними питаннями, шукаючи в Нього поради, як мають чинити в тій чи іншій ситуації. Одного разу прийшов також і багатий юнак, питаючи, що має робити: Заповіді Божі дотримує від малої дитини, живе чеснотливим життям- чого ще бракує? Ісус дає йому пораду: "Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною" (Мт. 19,21). Роздай все, що є, твоїм бідним, каже Ісус до багатого юнака, йди за мною, і будеш мати великий скарб на небі. Апостол Павло ніби уточнює, що мало роздати. Можна роздавати, щоб бачили всі люди і хвалили тебе, який ти добрий і милосердний. Потрібно роздавати з любові до ближнього, але так, щоб ліва рука не знала, що дає права. Також щодо любові ближнього Ісус навчав: "Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йо. 15, 13). Отже, Христос навчає, що найбільшим виявом любові до ближнього є віддати своє життя за нього. Якщо навіть принесу своє життя в жертву і тіло віддам на спалення, але без любові у серці до ближнього - моя жертва є даремною. Апостол Павло не заперечує діл милосердя, жертви і посвяти в ім'я Бога і свого ближнього, тільки застерігає: все, що робите, робіть з любові. Бо тільки така жертва і посвята милі в очах Божих і заслуговують на вічну нагороду. Без любові не будемо мати великої користі ні від віри, ні від знання, ні від пророцтва, ні від дару володіння людськими й ангельськими мовами, ні навіть від досконалого життя і мучеництва. Якщо людина не має у серці любові, то всі ці дари вмирають разом з нею, перетворються, переходять на попіл і пил. Залишаються вічно жити лише справи, зроблені з любові і в стані люблячого серця до Бога і ближнього.
Як перевірити, чи наше серце перебуває в любові? Багато людей просто обманює себе. Нічого не маю проти цієї особи, але спілкуватися з нею не буду. Я старший, вона молодша, має перша підійти і перепросити мене. Прощаю цій особі, але більше не бажаю бачити її ноги в моєму помешканні. Що маю - передам (харчі, одяг, гроші) через дітей, чоловіка, але сама ніколи не піду до неї (сестри, свекрухи, сусідки, приятельки). Таких виправдань можна назвати дуже багато. Чи такі люди справді в своєму серці мають любов до ближнього чи навіть свого неприятеля? Так виглядає, що такі вислови - це здебільшого самообман, щоб заспокоїти своє сумління, бо в глибині душі і в підсвідомості ми розуміємо, що це неправда, не люблю я цієї особи, не пробачив до кінця, то тільки така гарна зовнішня маска.
Апостол Павло подає ознаки правдивої любові. Любов є довготерпелива. Першою причиною всіх благ є довготерпіння, а це означає, що людина, яка перебуває у Божій любові, благодушно зносить всякі терпіння, наклепи, обмови, осудження, неприємності, не піддається поривам гніву і помсти. У книзі "Приповідки" читаємо: "Хто терпеливий, той великий розум має; а хто на гнів запальний, виявляє дурноту".
http://www.saintjosaphat.org
