НАЛЕЖНА КАРА ЗА ГРІХ — ПЕКЛО
Кари пекла. Перша – цілковита розлука і розрив з Богом.
Звичайно, грішник не має такої любові Божої, яку має праведна душа у стані освячуючої благодаті, але загальна любов Божа до сотворінь залишається у грішникові. Грішник цього не відчуває і думає, що може без Бога обійтися, не відчуває, що життя без Бога є неможливим, не відчуває, що він настільки щасливий, наскільки Бог не відмовляє йому у своїй допомозі і любові. У пеклі, однак, усе це втрачається. Бог вириває з грішника свою любов, укорінену у ньому з людською природою, розриває з ним єдність, яка ще була між Ним і грішником, затримує його лише у своїй всемогутності, щоб грішник міг існувати і бути покараним. Грішник знов ясно розуміє, що тільки у Бозі можливе його життя, що його єдина вартість, його єдине призначення — це з’єднатися з Богом, в Бозі жити і бути щасливим. І пуститься, як стріла, до Бога, але всемогутня і справедлива рука Божа відкине його: „Йди-но геть, проклятий!» Грішник бажав би бути знищеним, бажав би не бути, але Бог буде підтримувати його існування на те, щоб він був караний і мучений. І відкинутий грішник потрапить у лють і ненависть проти Бога, буде шарпатися, як скажений пес на ланцюгу, буде проклинати себе, своє життя і свої вчинки, буде проклинати усіх і все, що було причиною його гріхів, буде проклинати Бога, однак все — марно, ніякої пільги, ніякої полегші: живе чи радше існує на те, щоб мучитися, щоб віддати хвалу Божій справедливості. А той цілковитий розрив грішника з Богом у пеклі, — це лиш остаточний і повний наслідок розриву грішника з Богом через гріх тут, на землі.
Тієї розлуки грішника з Богом, того розриву з Богом, того ганебного і нестерпного життя у пеклі без Бога і без Божої доброти й любові, тієї втрати свого єдино щасливого призначення людський розум тут, на землі, ніколи не може збагнути і відчути. Лише приблизно можемо здогадуватися про цю страшну кару. Батько втратив улюбленого сина чи доньку. Він не може погодитися з тим, що його дитини вже нема. Він сумує, тужить і плаче. Ходить часто на могилу своєї дитини, однак нічого не допомагає. Сон його не береться, страви не може їсти, спокою не має і з туги та болю сам швидко сходить із цього світу. Чи, може, це є кара пекла? О ні! Це — лише тінь. Бо в пеклі — розрив із Богом, котрий є єдиним призначенням, життям, спокоєм і щастям людини. Хтось вигнаний із рідного краю, далеко від жони, дітей та рідні, і перебуває в далекій, дикій і безлюдній пустині, де повно звірів, де тільки вітри гудуть і ллються дощі. Яке там гірке життя! Який сум і туга за родиною, за рідним краєм, за щасливим і спокійним життям. Такий вигнанець на тій пустині не живе, а мучиться і швидко сходить зі світу. Чи це є пекло? Ні! Це лише — тінь! Бо в пеклі — розрив із Богом, якого не може замінити рідня. Розлука з Богом — це розлука з небом, із вічним і щасливим його життям, якого не може замінити рідний край.
Друга кара — це всякі тілесні муки.
Крім цих душевних мук, грішник буде покараний у пеклі також різними тілесними карами за мірою Божої справедливості. Тяжкість цих мук незрівнянна із жодними дочасними муками тут, на землі. Там — кромішня темрява, — як каже Св. Письмо, — де не заблукає жоден промінчик світла. Там будуть виміряні кари, згідно того, як хто грішив. Коли б зібрати всі людські муки тут, на землі, всі болі і терпіння, то вони не зрівняються з муками навіть одного грішника, проклятого у пеклі. Всіх цих мук завдають прокляті серед дияволів, які для грішників є страшними катами, бо вони не лише своїм страшним виглядом спричиняють муки, але таки самі чинно мучать грішників, вони ненавидять у грішниках незнищенний образ і подобу Божу і з усією люттю мстяться на них. Муки підсилюються також і самим оточенням таких же проклятих грішників, між якими панує тільки ненависть, бо у пеклі немає любові та злагоди.
Кара вогню.
Не хочу ширше розводитися про ці муки, про котрі говорить Святий Дух у Св. Письмі, бо часу не стане. Та, однак, не можна обминути однієї кари, а саме кари вогню. Про це нас запевняє сам Ісус Христос, який на Страшному Суді відкине грішників словами: „Йдіть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволу та його слугам», тобто грішникам. Вогонь пекла неможливо порівняти з жодним вогнем на землі. Коли прикладеш палець до палаючої свічки, то пече, але це ще нічого. Коли покладеш руку у розпалений вогонь, то вона спечеться і пройме страшний біль, але цей вогонь, розпалений людською рукою, — малий. Коли вибухне пожежа вночі, у селі, під час вітру, то вогонь охопить хати, будівлі і ціле село стає нараз у вогні. Люди з розпуці кричать, худібка реве. Це — страшна хвилина. Чи це вогонь пекла? Ні, це — лише тінь! Під час світової війни людей одного села звинуватили у зраді. Військові оточили село і підпалили будівлі. Було це вночі. У селі зчинився лемент і розпачливі голосіння. Офіцер вийшов на гору, придивлявся і прислуховувався. Однак, не витримав і зійшов з розуму. Чи це вогонь пекла? Ні! Це вогонь, розпалений людською рукою, але не справедливою і всемогутньою рукою Божою. Вогонь пекла не дасть світла і буде палити, щоб не спалити, але тільки карати. Він, немов обдарований розумом, буде тим більше карати, чим більше хто грішив. Цей вогонь буде палити не лише ззовні, але й усередині людини. Грішник буде занурений у вогненне озеро. Вогонь довкола, вогонь у голові, вогонь у грудях, вогонь у цілому тілі, вогонь у жилах, вогонь у кістках. Ось — кара вогню у пеклі.
Кара розпуки.
Коли грішник опиниться у пеклі, то серед таких тяжких мук його охопить страшний розпач. Він тепер ясно зрозуміє, що здобув собі грішним життям і що втратив. За гріхи короткого життя отримав осуд від Бога і кари у пеклі на цілу вічність. Він думав, що його щастя було у грішному житті, а тепер бачить, що є інше, правдиве життя і щасливість у Бозі, котру він утратив. Він гнався за щастям земним, а втратив щастя небесне. Він тепер добре розуміє, що себе сам ошукав. Життя земне минуло, як сон, а тепер — страшна і правдива дійсність. Він міг так легко заслужити правдиве небо, але шукав неба на землі і цього неба не знайшов, а правдиве небо втратив. Усі приємності земного грішного життя, хоч би які великі, не вартують навіть найменших мук у пеклі, навпаки, згадка про них тим більше спричинить грішникові розпуку. Грішник бачить, що той і та, ті і другі — щасливі у небі, посіли Бога, а він — нещасний і проклятий. Ті, котрих він висміював, легковажив, переслідував, гнобив, кривдив, вони у небі прославлені, радіють і щасливі, а він — у пеклі, понижений, проклятий і нещасливий. Справді, той біль, той жаль по невчасі — це страшна розпука!
Розпука — це безнадійні, вічні кари пекла.
Найтяжчі муки у пеклі не були б такими страшними, якби вони тривали до якогось часу, хоч би і найдовшого. Пекло перетворилося б у рай, якби хтось там сповістив, що ті муки колись закінчаться, хоч би по мільйонах літ. Ні, у пеклі — вічне прокляття, вічні муки, так само, як у небі — вічне життя, вічна радість. Як Бог вічний, так і вічними є кари у пеклі. Брами пекла відкриваються, коли хто входить, але щоб вийти, двері завжди замкнуті. Ось у цьому — жахливість мук пекла, ось у цьому — найбільша розпука, без жодної, навіть найменшої надії. По смерті вже часу не буде, а тільки незмінна вічність: або щаслива, або проклята.
Що таке вічність? Вічності ніхто не може збагнути. Один Бог знає, що таке вічність, адже Бог сам є вічним. Радше втратимо розум, аніж збагнемо, що таке вічність. Скільки ж то треба літ, щоби пташина по краплині у дзьобику перенесла воду з усіх морів на світі, з усіх озер, з усіх рік на інше місце? Чи можемо людським розумом вирахувати? Треба мільйонів, мільйонів, мільйонів літ. Чи тоді скінчиться вічність? Ні! Ніколи, ніколи, бо це — вічність. Скільки треба літ, щоби пташина перенесла у дзьобику по зеренці весь пісок світу на інше місце? Це понад людський розум! Проминуть мільйони за мільйонами літ. Чи тоді скінчиться вічність? Ні! Ніколи, ніколи, бо вічність не має кінця. Ось — пекло, місце найстрашніших мук, місце вічних мук, виміряних Божою справедливістю!
Чому такі страшні муки?
Хтось може закинути, що це надто страшні муки, що вони не відповідають гріхам грішника! Ні! Це кара, виміряна Божою справедливістю. Бог не був би Богом, якби карав несправедливо. Якраз пізнаймо у цьому страшну злобу гріха, якраз через це переймімся найбільшою боязню перед гріхом. Бог терпів у своїм милосерді над грішником, Божа ласка добротливості неустанно боролася з опором грішника. А грішник легковажив, грішив і грішив, допускався безмежної і безконечної зневаги з огляду на безконечне і безмежне достоїнство Бога. Зважмо любов Сина Божого, зважмо Його муки і смерть, понесені для грішника. Однак, грішник це все злегковажив. Кров і рани Христові голосять про жахіття гріха. Його кров і смерть злегковажена і тяжко зневажена грішником. Отже, кара у пеклі є справедливою для нерозкаяного грішника. Справді, незбагненними є милосердя і любов Божа, а з іншого боку, страшною є злоба гріха, але також страшною та водночас і справедливою є кара Божа.
Чому муки в пеклі є вічними?
Хтось може запитати: «Але чому є вічними такі страшні кари у пеклі? Чи не вистачить Божій справедливості, щоб ті страшні муки тривали хоч би мільйони літ? Чому вони не мають ніколи скінчитися, чому вони мають тривати цілу вічність?».
Чому муки в пеклі є вічними?
Бог є безмежним маєстатом, безконечною гідністю, а коли грішник грішить, то допускається, з огляду на безмежну і безконечну гідність Божу, безконечної провини, і тому він заслуговує безконечної та безмежної кари. Однак, людина, як обмежене сотворіння, не може витримати безконечної кари, і тому Божа справедливість вимірює безмежну кару щодо часу, тобто на цілу безмежну і безконечну вічність. О, справді, страшна кара, але справедлива, бо страшний і жахливий гріх!
Притча про праведного Лазаря і грішного багача. Доля Лазаря.
На закінчення розважмо ще притчу, котру розповів сам Ісус Христос і яка записана у Святому Письмі.
Був Лазар добрим, чесним, однак убогим, опущеним і терпів дуже тяжку хворобу. Не мав навіть свого притулку і лежав під плотом. Був таким немічним і хворим, що не міг навіть відігнати від себе псів, які приходили і лизали його рани. Лазар не мав навіть що до уст занести і бажав бодай окрушин, які спадали зі столу багача. Але й цього не отримав.
Розважаючи це, хтось може сказати: „Справді, нещасний Лазар!» Бо так люди зазвичай сприймають людське життя на цім світі. І ще може хтось сказати: „Де ж справедливість, щоб чесний і благородний так тяжко терпів!» Але чекаймо кінця. Лазар міг так терпіти десять, двадцять чи, може, більше літ. Однак, це терпіння скінчилось, як усе на цім світі кінчається. І вмер Лазар, і занесли Ангели його душу на лоно Авраама до неба, де він щасливий навіки. А тепер запитую: чи щасливий Лазар? О, так — щасливий, і щасливий навіки, на вічність!
Доля грішного багача.
У той же час, коли вбогий і праведний Лазар тяжко терпів на цьому світі, жив великий і заможний багач. Він одягався у найдорожчий одяг, мешкав у прегарному і дорогому будинку, мав великі статки, часто приймав гостей, відбувалися забави і танці, було достатньо їжі та напоїв. Тут хтось може сказати: „Справді, щасливий чоловік!» Бо так звичайно люди судять на цім світі, думаючи, що усе щастя в тому, щоб мати великі статки та користати з життя. Але той багач у достатках своїх забув про Бога, про небо, жив грішно, і був таким зарозумілим і твердосердним, що гидував убогим і хворим Лазарем, не хотів на нього навіть подивитися і перейнятися його тяжкою та гіркою нуждою. Для хворого Лазаря він шкодував навіть окрушин, що падали із його столу.
Однак, скінчилося заможне і розкішне життя грішного, немилосердного і гордого багача, так само, як усе кінчиться на цім світі. І він також мусів умерти. І похований у пеклі! А тепер запитую: чи щасливий цей багач? Він користав із грішного щастя десять, двадцять чи більше літ на цім світі, а тепер — нещасний, похований у пеклі на віки, на вічність!
Просьба про найменшу пільгу відмовлена.
І цей грішник у пеклі, терплячи тяжкі муки у вогні, підносить свої очі до неба. Адже тепер пригадав собі, що є небо! За життя він навіть не подумав про небо, бо думав, що на землі його небо. Але запізно, запізно! А коли підніс очі до неба, то кого побачив? Лазаря, того Лазаря, який був погордженим і опущеним на цім світі, на якого він не хотів дивитися. А тепер бачить того Лазаря у щасливості, у хвалі та прославленні, а себе, навпаки, — в муках, засоромленні та пониженні. І тепер, мучений вогнем пекла, він не соромиться піднести просьбу. А яку просьбу? Може, про те, щоб його звільнити з пекельних мук? Ні! Він просить лише краплини води. „Отче Аврааме, — благає проклятий грішник, — пішли Лазаря, щоб умочив свій палець у воду і щоб хоч одна краплина води з його пальця впала на мій спалений язик і охолодила бодай трішки, бо я тяжко терплю!“ І та крапля відмовлена! Бо в пеклі нема жодної, хоч би найменшої пільги і потіхи, бо між Богом і небом, між праведними і грішниками нема жодної єдності. Цілковитий розрив. І тому відповідає Авраам: „Це неможливо, бо між Лазарем і тобою непрохідна прірва“. А вкінці каже Авраам до проклятого грішника: „Ти вже отримав за життя на землі свою частку, котру сам вибрав“. О, що за зміна! Лазар вибрав дочасне терпіння у праведності і чесноті, а грішник — дочасну земську щасливість у несправедливості й гріху. Тепер Лазар – щасливий навіки, а грішник — проклятий також навіки!
Просьба за братів також відмовлена як зайва.
Проклятий грішник у пеклі ще одну просьбу підносить до Авраама, вже не про себе, але за братів своїх. Він просить, щоб Авраам післав когось із померлих до його братів, щоб їх напоумив про те, щоб і вони не потрапили на те нещасне місце у пеклі. Та Авраам відповідає, що це зайве, бо браття мають Пророків і Мойсея, тобто Св. Письмо, в якому все сказано, отже хай браття переймуться тими погрозами і напоумленнями, які записали у Св. Письмі Пророки і Мойсей! „Ні, отче Аврааме, — каже грішник у пеклі, — коли хтось прийде до братів із другого світу, то браття мої скоріше переймуться тим напоумленням“. „Ні, — відповідає Авраам, — хто не слухає Пророків і Мойсея, той не послухає і вмерлого, котрий встав би із гробу і промовив“.
Сліпота і закам’янілість грішника.
Ось, у тих словах ясно показується осліплення і закам’янілість людини у гріхах. Такий грішник не вірить словам Св. Письма і каже, що кара пекла — це видумки попів, це лише пострах. І тому, хоч би навіть чуда бачив, навіть хоч би хто з гробу встав і говорив, що є пекло, то грішник не повірить і намагатиметься себе затуманювати та переконувати, що це лише привид, що це тільки якесь явище природи і таке інше.
Ні, дорогі у Христі! Слова Христові, муки і смерть Христова ясно нам говорять, що Бог є добрим, милосердним, але й справедливим. Що є нагорода для праведних у небі і кара для грішників у пеклі.
Жах перед гріхом. Вдячність, що досі не спіткало нас пекло.
Одного лякаймося, одного стережімся, а саме — гріха. Маймо завжди на гадці пекло, і ця гадка нехай нас проймає жахом та огидою перед усяким гріхом, а коли спокуса штовхатиме до гріха, згадка про пекло хай буде для нас напоумленням і засобом подолання спокуси. Ми вже стільки нагрішили, що давно заслужили на пекло, але милосердя Боже стримало і стримує досі належну нам кару, а тому дякуймо і дякуймо неустанно Христу Спасителю, що завдяки Його заслугам ми ще не в пеклі, що можемо ще врятуватися від пекла. І для цього, для цього є духовна Місія! Це велике напоумлення та засторога! Це вияв Божого милосердя, це нагода врятувати свою душу!
Згадка про пекло є заохотою для витримки цьогочасних терпінь.
Крім цього, мужньо зносімо всякі труднощі і нестатки нашого земного життя, терпеливо жертвуймо Христу Спасителю як надолуження і переблагання за наші гріхи. А коли нам стане гірко зносити і тяжко витримувати, пригадаймо собі, що всі ці прикрощі і терпіння життя тут, на землі, — це ще не муки пекла, це ще не кари пекла. І ця згадка про пекло нехай нас підтримує і заохочує до несення хреста терпінь у нашому земному житті.
Відвертати від пекла наших найближчих.
Не тільки самі біймося пекла і гріха, котрий веде до пекла, але також інших відвертаймо від пекла. Словами, напоумленням, пересторогою, праведним нашим життям, а також молитвою замкнім пекло для себе і для інших. І знову повторюю: саме для цього є також духовна Місія, котра повинна відвернути грішників із дороги до пекла, а праведних утвердити в дорозі до неба. Тому користайте з цієї нагоди Божого милосердя так, щоб ця духовна Місія нас усіх врятувала від пекла і запровадила до неба. Амінь.
† Григорій ХОМИШИН,
Єпископ Станиславівський
http://www.novazorya.if.ua
