"Друг любить протягом усього часу, він братом буде, коли спаде нещастя” (Пр. 17, 17). Правдивих друзів і правдивих рідних пізнають не в успіхах, а в біді та нестатках. Світські друзі не покидають приятеля доти, поки йому добре ведеться, а лише його спіткає нещастя, власне, якщо він стане перед лицем смерті, вони тут же зникають. Не так чинить Марія зі Своїми почитателями. Добра Владичиця і Мати не може покинути Своїх вірних слуг в пригніченні, а властиво в останній, найтяжчій за всі інші боротьбі. Як Вона – наше життя під час вигнання, так у мить смерті – наша насолода, бо нам випрошує солодку і щасливу смерть. Від того пам’ятного дня, у який зазнала великого терпіння, дивлячись на смерть Свого Сина Ісуса, і водночас мала щастя перебувати з Ним, хто був першим зі всіх вибраних, до кінця отримала ласку і тепер може бути при смерті всіх вибраних. Тому св. Церква каже нам просити Пресвяту Владичицю, щоб супроводжувала нас особливо у годину смерті: "Молися за нас грішних тепер і в годину нашої смерті”.
Багато великих переживань пізнає умираючий, чи то через докори сумління, чи зі страху перед судом, що наближається, чи з непевності у вічному спасінні. Саме тоді пекло озброюється в особливий спосіб і докладає великих зусиль, щоби здобути душу, яка переходить у вічність. Адже знаємо добре, що має мало часу, і, якщо в тій хвилі її не здобуде, втратить її назавжди. "Спустився до вас диявол із лютістю великою, знаючи, що короткий час має” (Од. 12, 12). Злий дух, котрий звичайно кусав душу при житті, у момент смерті вже не сам її притримує, а закликає на допомогу своїх приятелів (…).
Оповідають про св. Андрія з Авелліно, що в момент смерті його прийшло спокушати багато злих духів; у хвилину скону він мусив вести таку запеклу боротьбу з пеклом, що навколо нього всі монахи тремтіли від жаху. Обличчя його страшно напружилось і стало зовсім чорним; його тіло дрижало і корчилось; з очей плили потоки сліз, тоді він різко потряс головою – усе це були знаки жахливої боротьби, на яку його викликало пекло. Присутні плакали зі співчуття, стали ревніше молитися, одночасно тремтіли зі страху, бачачи, що так вмирає свята людина. Єдине втішало: Андрій повертав очі до образу Марії, ніби шукаючи в Неї допомоги. Згадали собі, як він кілька разів за життя розповідав, що Марія буде для нього прибіжищем у годині смерті. Нарешті сподобилося Богові закінчити цю боротьбу славною перемогою. Тремтіння тіла припинилось, обличчя набрало нормального вигляду і барв, а очі святого спочили на образі Матері Божої. Він побожно поклонився Марії (правдоподібно, Вона йому появилась), дякуючи Їй за допомогу. Через хвилю з виразом небесної радості він спокійно віддав свого духа у Її руки. У той саме час одна із умираючих монахинь звернулась до сестер, що були навколо неї: "Промовте одне "Богородице Діво”, бо саме у цю хвилю помер святий (…)”.
Як запевняє св. Бонавентура, Марія посилає св. Архангела Михаїла зі всіма ангелами на допомогу Соїм помираючим слугам, аби їх обороняли від сатанинських спокус і забирали із собою душі, які довго в особливий спосіб Їй поручались (…).
Який ти будеш щасливий, брате, якщо, перебуваючи при смерті, побачиш себе зв’язаним солодкими узами любові з Марією! Вірячи в запевнення про твоє вічне спасіння, вони тобі дадуть оцінити при смерті той добрий спокій, який буде для тебе початком вічного спочинку. У своїй книзі про досконалість о.Бінетті розповідає, що коли він був при смерті одного великого почитателя Марії, почув, як він заволав: "О мій тату! Якби ти бачив, який я щасливий, що служив Матері Божій! Не можу виповісти радості, яку відчуваю у цю хвилину”. О. Суарез віддавав Марії особливу честь і казав, що віддав би всі свої знання за промовляння одного "Богородице Діво”. Коли вмирав, узивав із радістю: "Не думав, що так солодко вмирати”. І ти, мій дорогий читачу, без сумніву, переживеш таку радість і задоволення, якщо в хвилину смерті згадаєш собі, що любиш Марію, ту добру Матір, яка напевно дотримується вірності Своїм дітям, якщо тільки вони вміють вірно почитати Її чуваннями, відмовлянням вервички, постами, частою вдячністю і поклонінням, а також прибіганням під Її опіку.
Навіть пам’ять про давні гріхи не відбере від тебе тієї втіхи, якщо віднині будеш старатися жити добре і служити найулюбленішій і найласкавішій Владичиці. Диявол направду буде тебе атакувати і спокушати, аби привести до розпачу, але Вона додасть тобі сили і прибуде в годину смерті, щоб допомогти. Св. Петро Даміан оповідає про свого брата Марина, що, хоч він допустив важкий гріх, швидко опам’ятався і став перед образом Марії віддати себе в Її неволю; на знак того обвив собі шию ременем і сказав: "Владичице моя, дзеркало чистоти, оце я, бідний грішник, образив Бога і Тебе гріхом проти чистоти. Не знаю, як це виправити; віддаю себе Тобі в неволю; оце стою перед Тобою і віддаю себе Тобі як невільник. Прийми мене, бунтівника, і не відкидай”. Потім поклав перед іконою якусь суму грошей і пообіцяв платити її щорічно як данину на знак свого підданства. За якийсь час Марин захворів і був близько до смерті. Перед сконом заволав до тих, що були коло нього: "Встаньте, встаньте, віддайте честь моїй Владичиці. Яка то ласка для мене, Царице небес, що Ти прийшла відвідати Свого бідного слугу. Поблагослови мене, Владичице, і не дозволь, щоб мене було погублено, а захисти мене Своєю присутністю”. У тій хвилі до світлиці зайшов його брат Петро. Марин розповів йому, що прийшла Марія і поблагословила його. Поскаржився також, що присутні не віддали Їй належної честі. Невдовзі після цього віддав свого духа Богові. Так і ти вмиратимеш, мій дорогий читачу, якщо будеш вірний Марії, хоча б і мав у минулому нещастя образити Бога. Вона тобі випросить солодку і спокійну смерть.
А якщо колись тебе огорне боязнь при вигляді допущених гріхів, Вона тобі додасть надії, а навіть прийде, щоб бути присутньою під час смерті, як то учинила, коли вмирав Адольф, граф з Гольштину. Як розповідають хроніки, Адольф покинув світ і вступив до Ордену св. Франциска. Жив великою любов’ю до Марії. Будучи близько до смерті, роздумував про своє давнє життя, яке провадив у світі, розважав про суворість Божого суду, і думки ті наповнили його тривогою перед смертю і боязню за спасіння. Тут же йому появилася Марія (бо не вміє Вона спочивати, коли терплять Її слуги) у супроводі багатьох святих. Приблизилася до вмираючого і, додаючи йому відваги, так звернулася до нього: "Адольфе мій найлюбіший, Ти – мій, віддай себе Мені, чому ж ти боїшся смерті?” Слуга Марії вирішив послухати Її, тривога минула, і він помер у великому спокої і радості.
Будьмо, отже, з добрими думками, незважаючи на всі наші гріхи, і сподіваймося, що Марія прийде до нас у хвилину смерті, аби нас потішити Своєю присутністю, якщо решту життя будемо Їй служити з любов’ю. Наша Цариця сказала те саме св. Мехтильді і пообіцяла їй, що буде при смерті всіх Своїх почитателів, що Їй вірно служили за життя. О Боже! Яка то буде для нас утіха у тій останній хвилині, у якій справа нашого спасіння має розв’язатися, коли побачимо біля Себе Царицю Небес, яка стоїть при нас і втішає обітницею Своєї опіки! Численні приклади, записані в книгах, крім тих, які я оповів, свідчать про те, що Марія у хвилі смерті часто навідує Своїх почитателів. Ласка та припала на долю св. Клари, св. Фелікса-капуцина, св. Клари з Монтефалько, св. Терези (Великої, – прим ред.), св. Петра з Алькантари. О Крассет розповідає, що Марія д’Ойґніс бачила Пресвяту Владичицю коло ліжка однієї побожної вдови з Віллемброку. Та хвора мала дуже високу температуру – Пресвята Владичиця стала коло неї, втішила і охолодила повівом віяла.
Закінчуємо цей розділ ще одним прикладом, що є свідченням того, яку сердечну любов виявляє Марія до Своїх дітей у час смерті.

Св. Йоан Божий мав велику набожність до Пресвятої Владичиці, і коли зближався його час смерті, очікував Її відвідин. Але Вона не приходила, і він був дуже сумний, навіть нарікав. Коли ж надійшла та хвилина, появилася Божа Мати і, докоряючи йому за брак віри, відізвалася до нього лагідними словами, які завжди додають надії Її почитателям: "Йоане, Я не покидаю в такі хвилини Своїх слуг”. Ніби тим хотіла сказати: "Дорогий Йоане, що ж ти собі думаєш? Чи ж Я могла тебе покинути? Чи ти не віриш, що в годину смерті не покидаю Своїх почитателів? Я не прийшла раніше, бо ще не настала визначена хвилина; тепер, коли та година вибила, Я прийшла до тебе. Ходімо до Неба”. Незадовго по тім святий помер, і його душа полетіла до Неба хвалити навіки найулюбленішу Царицю.

О Мати моя найдорожча, якою ж буде смерть такої нещасної людини, як я? Коли думаю про ту страшну хвилину, в котрій маю вмерти і стати перед Божим судом, а при цьому згадаю, що стількома гріхами я заслужив собі вирок суду, то тремчу, соромлюся і побоююся за своє вічне спасіння. О Маріє, у Крові Ісуса і в Твоїм заступництві моя надія. Ти – Цариця Неба, Владичиця світу, Мати Божа. Ти направду піднесена до найвищої гідності, але Твоя велич не віддаляє нас від Тебе, радше схиляє Тебе до милосердя над нещасними. У світі той, хто досяг якихось вершин, відходить і навіть не хоче дивитися на своїх давніх приятелів з нижчого стану. Так не чинить Твоє шляхетне і повне любові Серце: чим більше бачиш у нас нещастя, тим більше думаєш, як нам допомогти. Ще ми лиш починаємо Тебе призивати, а Ти вже спішиш із поміччю, а навіть випереджуєш наші молитви Своїми ласками; втішаєш нас у печалі, віддаляєш бурі, громиш ворогів, словом – не оминаєш жодної можливості, щоб засвідчити нам доброчинство.
Нехай завжди буде благословенна та Божа творча рука, яка з’єднала у Тобі такий маєстат з такою чуйністю, таку гідність з такою великою любов’ю. Дякую за це неустанно моєму Господеві і радуюсь з цього, адже у Твоєму щасті перебуває і моє щастя. О Потішителько засмучених, порадуй опечаленого, який Тобі поручається. Сумом мене наповняють докори сумління, які обтяжені стількома гріхами; я не певний, чи гідно за ними жалую. Так само у всьому, що роблю, спостерігаю стільки помилок і недосконалостей, пекло чигає на мою смерть, аби мене осудити, а Божа справедливість жадає винагородження. Мати моя, що станеться зі мною? Якщо Ти мене не порятуєш – згину. Що мені скажеш? Чи захочеш мені допомогти? О Владичице милосердя, втіш мене, випроси мені правдивий жаль за гріхи, випроси сили, щоби я виправився і відтепер вірно служив Богові. А коли наблизиться моя година смерті, о Маріє, Надіє моя, не опускай мене; підтримай мене тоді більше, як будь-коли, і додай надії, щоб я не впав у розпач при вигляді гріхів, які сатана поставить перед моїми очима.
О Владичице моя, пробач сміливість мою, коли прошу, щоб Ти прийшла втішити мене Своєю присутністю. Так багатьом Ти виявила ласки, і я хочу їх отримати. Якщо сміливість моя така велика, то ще більша Твоя доброта, Ти шукаєш навіть найнещасніших, щоб прийти до них з допомогою. На неї покладаю свою надію! Нехай Твоєю вічною славою буде те, щоТи вирятувала із пекла ще одного нещасного, покараного за проступки, і що запровадила його до свого Царства. Сподіваюся, що там буду мати щастя складати біля Твоїх стіп подяки, благословити Тебе і любити навіки. О Маріє, чекаю на Тебе, не залишай мене без допомоги. Хай так станеться! Так. Амінь. Амінь.