Колись злобний цар Ірод, бажаючи вбити Дитятко Ісуса, наказав повбивати малих невинних дітей у Вифлеємі. За свій огидний злочин він до нинішнього дня став символом підлості й жорстокості. Страшний злочин Ірода сьогодні по всьому світі повторюється кожного дня тисячі і тисячі разів через убивання невинних дітей у лоні матері.
Аборт – це великий гріх супроти Бога і ненародженої дитини. Від Господа походить кожне людське життя. Тільки Він один може дати життя й має право його забрати. Ніхто з людей не має права вбити в лоні матері невинну дитину: ні мати, ні батько, ні найвищий державний суд.
Убити дитину в лоні – найбільший гріх матері. Чи може бути у світі більший злочин, як кров рідної дитини на руках матері? Цей злочин перевищує злочин Каїна, бо Каїн убив свого брата, а мати вбиває свою рідну дитину. Статистика подає, що кожного року від абортів гине 100 млн. дітей.
Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький у 1942 р. видав пастирський лист, у якому гостро засуджує вбивство дитини в лоні матері: "Особливішим способом мерзенні, жахливі й противні природі є випадки, в яких батьки вбивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже самі обставини, що злочину допускається рідний батько або рідна мама, що дитина не може боронитися... – це обставини, які роблять зігнання плоду особливішим родом злочину. Дітовбивство надає цілій родині п’ятно Каїна...”.
Як почуваються жінки, які зробили аборт? Для тисяч таких жінок аборт є причиною постійного фізичного каліцтва. Багато з них зізнаються, що день і ніч впродовж усього їхнього життя мучить їх ця страшна правда: їхня дитина не живе, а повинна би жити! Мучать їх докори сумління, усвідомлення злочину, депресія, жаль і гнів на себе за смерть своєї дитини.
Німецький кардинал Гален був тринадцятою дитиною у своїй родині. Ставши єпископом, він видрукував на пам’ятку образки з таким написом: "Я – 13-та дитина у моїй родині. Повіки буду вдячний мамі, що мала відвагу прийняти і ту 13-ту дитину, яку їй Бог післав. Без згоди моєї матері я сьогодні не був би ані священиком, ані єпископом”. Віруюча мати радо приймає життя дитини у своєму лоні. Вона дякує Всевишньому за дар життя, цінує його і свято береже.
Бути матір’ю – великий привілей, даний Богом. Кожна мати тоді буде щасливою, коли свідомо й добровільно, маючи в лоні дитину, з великою вірою та любов’ю співпрацюватиме з Богом і Його планами.

ВИБІР
Треті пологи Марії Бачинської зі Львова були важкими. Значна втрата зору, проблеми зі серцем.
Уже дихала "горбачовська відлига”, але ще панував режим. Греко-Католицька Церква почала щораз частіше давати про себе знати. Але до відкриття храмів ще треба було чекати. І в цей час – четверта вагітність Марії. Батьки і рідні були готові прийняти і цю четверту дитину. Три милі дівчинки бігали по хаті, радуючи батьків. Та прийшло випробування.
Після консультації в поліклініці лікарі категорично переконували матір абортувати дитину, бо її серце не витримає, може наступити смерть матері й дитини. Що робити? Важкий вибір – або життя через вбивство дитини, або смерть.
За Божими законами – аборт є важким гріхом, вбивством власної дитини. Скільки в житті було в Марії критичних моментів – завжди Господня сила була з нею. Як тепер має вчинити?.. Знала, що і смерть, і життя в Його руках. Вирішила народжувати. Допоміг Господь – дарував життя їй і маленькій донечці... Витримала й це випробування, з часом і здоров’я покращилось.
А час ішов. Відкрилась вже монастирська церква св. Онуфрія у Львові. З найменшою у візочку, а старші біля неї, щонеділі приходили на Службу Божу. Дякуючи за Божі ласки, молилася мама за щасливу долю дівчаток... Потім Господь дарував ще п’яту дитину – знову дівчинку! Здорову, гарну. Тоді народжується ще одна донечка. Нарешті очікування останньої, сьомої дитини. Можливо батьки мали надію на хлопчика, але знову дівчинка – Анна-Марія...
Сім дівчаток, гарне біблійне число. Найстарша вже заміжня. Друга донечка стала монахинею, служить Богові й молиться за велику і щасливу родину. А щире материнське серце відкрите на Боже Провидіння і поручає Йому майбутню долю кожної дитини.

ЧЕТВЕРТА ДИТИНА
Якось приїжджає зі Самбірщини до львівської церкви св. Онуфрія молода жінка. Молиться перед іконою Пресвятої Богородиці, плаче. Розмовляю з нею, питаю, чим так журиться.
Розповідає, що чоловік дав їй гроші, щоб їхала до Львова і не поверталася, поки не зробить аборт. Соромиться він, що вони ще такі молоді, ще не мають обоє і по тридцять років, а вже буде четверта дитина! Вона ж боїться іти на гріх.
З однієї сторони Господь, Який не хоче вбивства даного Ним життя, а з другої – принциповий чоловік, який від свого переконання не хоче відступитися. Що ж їй робити? Звичайно, як священик, я довго з нею розмовляв, намагаючись захистити життя. Вона відійшла дещо заспокоєна, хоч кінця цієї історії я не знаю...
Часто тільки жінки сповідаються і каються з гріха дітовбивства. Та це не тільки їхній гріх. Чому не сповідаються і чоловіки, які їх до того примусили? Чому не кається мама тієї жінки або її приятелька, яка їй нарадила це зробити? Та не менша вина і лікаря, який замість рятувати життя – вбиває його. Чи достатньо молився священик, щоб той гріх менше розповсюджувався? Чи достатньо ми підтримували молодих вагітних жінок? Від кожного з нас, у якійсь мірі, залежить життя ненародженої дитини...

о.Йосиф Будай, ЧСВВ
І ВИЙШОВ СІЯЧ