Святою є Церква. Бо тільки в Церкві є спасіння. Християни є членами святої Церкви. Церква кличе всіх своїх дітей до святості. У Церкві освячуються її діти, навіть ті, які визнають себе грішниками. Христос навчає нас, щоб ми шукали найперше Царства Божого. „Шукайте перше Царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться” (Лк. 6, 33). Всі сім святих Тайн ведуть до святості, починаючи від Тайни св. хрещення. Всі вірні покликані до християнської святості, до повноти християнського життя й досконалої любови.

Блаженний Папа Іван-Павло II завжди закликав вірних, а особливо молодь: „Дорога молоде, не бійтеся прийняти Христа! Не бійтеся святости свого життя!”. За людську святість ведеться постійна боротьба Ангела-хоронителя і всіх ангельських сил разом зі святими з диявольськими силами. Але при цьому потрібні і людські намагання.

Ось мати взяла на руки свою охрещену дитину-немовля, відмовляє молитви і дивиться на неї, як на Ангела. Що можна сказати про таку матір? Тут на руках святої матері знаходиться свята дитиночка. Адже про святість своєї дитини мати повинна дбати вже із самого зачаття.

Мати, яка носить під серцем своє дитя, повинна бути завжди побожною. Адже в її лоні не тільки закладається характер майбутньої людини, але й плекається її доля. Ми повинні не тільки вшановувати святих, але наслідувати їхнє життя. Найперше потрібно наслідувати Пресвяту Родину, на яку випали великі труднощі повсякденного життя в Назареті.

Пригадується мені один випадок. Будучи маленьким хлопчиком, я вранці піднявся зі сну, коли вже мати приготувала сніданок. Я швидко вмився і почав молитися. В цей час до нашої хати зайшов сусід. Він спостерігав за мною, як я молився. Молитва була поспішною: я часто крутився, дивився на кухню, що там готувала мама. Неуважно перехрестившись, я очікував, коли мати запросить до столу. Тоді сусід, старшого віку чоловік, сказав:

– Ти не будеш снідати, поки не помолишся уважно і не станеш перед Господом Богом так, як це належиться.

– А як я маю стояти перед Богом? – запитав я сердито.

– Ось так. Виконуй усе, що я буду робити.

Сусід клякнув на обидва коліна і з добротою поважно каже мені:

– Дивись уважно на образ Ісуса Христа.

Потім він тричі перехрестився і почав разом зі мною відмовляти ранішні молитви. А після молитви знову сказав:

– А тепер щиро подякуй Богові за нічку, за сон і за маму, що тобі вже приготувала сніданок, і не забудь попросити в Бога, щоб цей день у тебе пройшов якнайкраще.

Із того, що він мені сказав, я був незадоволений. Але дідусь взяв у свою старечу долоню мою руку, обняв мене і поцілував, кажучи:

– Ти будеш добрим хлопчиком. Ісус і Матір Божа тебе дуже люблять. Тільки молися побожно, уважно, і ніколи не спіши. Краще менше помолитися, але щиро. А тепер сідай до столу снідати.

Як не дивно, але ця наука для мене залишилась на все життя. Бо цей добрий сусід не тільки розказував, як я маю молитися, а й показав добрий приклад щирої молитви.

Протягом цілого життя ми часто нарікаємо, що нема часу на молитву. На все маємо час, тільки не маємо часу поговорити з Богом. Інколи доводиться людям говорити, що для того, аби відмовити „Отче наш” і „Богородице Діво”, достатньо однієї хвилини. Але ми й цього часу не хочемо присвятити Богові. А звідси починається наша святість.

Інший, вже сучасний, але протилежний приклад мені довелося спостерігати в одній сім’ї. Хлопчик вранці піднявся зі сну, помившись, найперше потягнувся до комп’ютера. Він включив комп’ютерну гру і почав грати. Суть гри полягала в тому, що один чоловічок втікає, а другий його наздоганяє і б’є по голові. На перший погляд, нічого особливого в цій грі нема. Однак у ній закладена жорстокість, яка в деякій мірі впливає на свідомість хлопчика. Людина вбиває людину. Подібних ігор багато. Цей сучасний винахід не сприяє християнському вихованню дітей і не приводить їх до святості.

Під час прийняття Святої Тайни хрещення людина не тільки звільняється від первородного гріха, а також духовно споріднюється з Ісусом Христом і стає з Ним одним містичним тілом. Охрещені люди є братами і сестрами в Христі. Тобто людина стає дитиною Божою. Оскільки Бог є святий, то й людина повинна бути святою. В цьому криється велика гідність людини.

Блаженний Папа Іван Павло II писав: „Не бійтеся! Не бійтеся таємниці Бога, не бійтеся Його любові і не бійтеся слабості людини, ані її величі! Людина не перестає бути навіть у своїй слабості. Не бійтеся бути свідками достойності кожної людської особистості – від моменту зачаття аж до смерті” („Переступи поріг надії”).

В апостольських часах перших християн називали святими. Першу спільноту святих з Діянь апостолів бачимо у Єрусалимі. Слово „святі” стало вживатися братами в юдеї. Святий апостол Павло пише у посланні до Римлян, вказуючи: „Усім, що в Римі, Божим улюбленим, покликаним святим”. Святість християн походить від їх покликання і вимагає від християн відмови від гріха поганських звичаїв.

Блаженна Мати Тереза з Калькутти пише: „Цілий світ наповнений жахливими терпіннями та спраглий любові. Тож запровадьте спільну молитву у ваші родини й залучіть до неї ваших дітей. Навчіть їх молитись. Дитина, котра молиться, – щаслива. Родина, котра молиться разом, – згуртована. Ми так багато говоримо про розбиті родини й замислюємося над їхньою проблемою: чому так сталося? Мені здається, що причиною їх руйнування був брак спільної молитви. Їх ніколи не єднала перед Богом спільна молитва”.

Блаженна Мати Тереза, знаючи глибини людського життя, добре розуміла його святість. Бо не можна вести досконалий спосіб життя без молитви. На жаль, спільна молитва в наших родинах дуже рідко практикується. Багато людей живе в добротних багатоквартирних будинках. У декого, як не дивно, у кожній кімнаті є телевізор. Діти забезпечені комп’ютерами, тобто інформація на найвищому рівні. Тільки немає часу на молитву. І знову бачимо іншу сторону цієї монети: це розлучення, поділ майна, діти залишаються без батька, руйнується сім’я, а найбільше – втрачається святість нашого християнського життя. Дуже вразливим є те, що все це вважають безгріховною справою, ніби так складається життя і завжди хтось є винним, тільки не я. Шукають якоїсь любові, в той же час відкидають джерело цієї любові, якою є сам Господь Бог. „Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов” (I Ів. 4, 7-8).

Отже, якщо людина постійно молиться, то вона є в постійному зв’язку з Господом Богом. А якщо ми є з Богом і Бог перебуває в нас, то ми перебуваємо в любові як з Богом, так і з ближніми. Наше серце наповнюється добротою, доброзичливістю, радістю, спокоєм. І тоді ми стаємо серед інших світочами, бо несемо світло Христове. Наша святість освячує інших.

Коли Греко-Католицька Церква була ліквідована радянською владою, то багато священиків, монахів і монахинь та вірних були арештовані. Ворог хотів забрати не тільки віру, але й загасити їхню любов до Бога в ближніх. Та цього вони не могли зробити. Бо навіть у тюремних камерах ісповідники віри уповали на Господа Бога і постійно молились не тільки за себе, але й за весь український народ, який вони любили і страждали заради нього. А також молились за відродження своєї Церкви.

До ісповідників віри можна віднести брата Гавриїла Сітя ЧСВВ. Повернувшись із заслання, він перебував у своїх родичів на Сокальщині. Брат був обдарований милозвучним голосом, тому довгий час він дякував біля Владики Йосафата Коциловського ЧСВВ у Перемишлі. Перебуваючи у підпіллі, він вчив молодих братів новиків співу, але на перше місце він ставив молитву.

Брат Гавриїл Сіть ЧСВВ, приїжджаючи до Львова, цілий день міг перебувати на молитві у латинській катедрі, оскільки вона постійно була відкрита. Про це навіть знали органи служби безпеки. І коли його викликали і запитали, чому він постійно перебуває у польському храмі, то він спокійно відповів:

– Я не порушую ніякого закону. Як монах я не можу бути без молитви. Наші монастирі зруйновані, то куди ж мені йти? Наш уряд бореться за мир і я молюся за мир у всьому світі, за мир у нашій державі, за мир і спокій для кожної людини і за вас також молюся. Хіба я не добре чиню?

– Ми все це розуміємо. Однак краще моліться вдома, бо ви даєте поганий приклад іншим. Ви знаєте, що ми будуємо комунізм без Бога. Ми вас застерігаємо: наша влада не терпить того, що не подобається нам і приймає відповідні міри. Понятно вам?.. – підвищеним тоном говорив начальник відділу до брата Гавриїла, який, виходячи з кабінету, з гіркотою серця сказав:

– Дожились ми, що й помолитися Богу не дають.

Після цього випадку брат не переставав ходити до святині, але тайкома заходив, так і виходив, а всередині виходив на хори, або в куточку сідав, щоб його ніхто не бачив. Це й була його святість.

Ми сьогодні дещо призабули, як нам забороняли молитись, і про це навіть не згадуємо, як закривали наші церкви і перетворювали на хтозна-що. Біля Золочева у с. Монастирок з церкви зробили природничий музей. На стінах понавішували яструбів, ворон та різних птахів, а на престолі поставили опудало дикого кабана і туди возили дітей та показували їм це все. Це була справжня диявольська затія, щоб людей відвернути від молитви.

А людям говорили, що це назавжди, бо релігія – опіум для народу. Ось цей опіум до сьогодні у декого в голові бродить, тому маємо те, що маємо.

Коли в цьому селі на свято Успіння Матері Божої у 1989 р. блаженної пам’яті Владика Софрон Дмитерко ЧСВВ і покійний тепер о. Методій Скраль ЧСВВ відправили Службу Божу, освятивши храм при великій кількості людей, то знову ж газети писали про чергове захоплення греко-католиками храму. А в дійсності люди входили у свій храм, який збудували їхні батьки. Бо храм Божий є домом молитви. „Дім мій домом молитви буде зватись” (Мт. 21, 13).

Все це в минулому. Сьогодні час ставить нам інші виклики. Святість ніколи не була престижним явищем. З побожних людей завжди насміхались, кпили, а навіть переслідувати. Святий о. Піо говорить: „Нам треба робити великі зусилля, щоб стати святими й виконувати діла великого служіння Богові та ближньому”.

Дорогий брате, сестро, пам’ятай: твоїм вічним домом є небо. Іншого вибору немає. Для неба Бог сотворив тебе, як особу. Але для того, щоб осягнути небо вже тут, на землі, потрібно свято вести своє життя. Для цього Ісус Христос встановив сім святих Тайн, починаючи від Тайни святого хрещення. Кожній людині доступним є Святе Письмо. Є багато церков, каплиць, де відправляються Богослужіння. Свята Церква провадить прощі, відпусти, а також чування. Кожен християнин може приступити до святої Сповіді. Сьогодні нема заборони молитися публічно чи особисто. Священики, закінчивши богословські студії і отримавши відповідну освіту, є добрими пастирями у своїх парафіях. Чого ще не вистачає?

Але коли глибше заглянути у нашу дійсність, то не завжди можемо легко здобути святість. Бо відвічний ворог сатана знаходить наші слабості і різними способами, а найбільше через гріх, хоче нас відвернути від святості.

Коли ми вранці піднялись зі сну, ще не відкрилися наші очі, а думка в нас виникає про працю, до якої спішимо, забувши про молитву. Думаємо собі: по дорозі помолимось. А там по дорозі зустрів друга, знайому. Яка там молитва? Насущні проблеми... А вже в неділю піду до церкви, то точно помолюся. В неділю знову потрібно поїхати до родичів, чи йти в гості, чи на весілля – є поважна причина. Знову нема як іти до церкви. Але для всього є сповідь, скажу на сповіді і Бог все простить. Та коли? Немає часу, потрібно зібратися з думками, то вже перед Великоднем висповідаюсь зі всіх гріхів. Хоч деколи і на Великодню сповідь немає часу.

Найкраще виправдання: нема часу. Нема часу на читання Святого Письма, життя святих чи іншої духовної літератури. Нема часу послухати слово Боже, нема часу на духовні вправи, відвідати хворого, допомогти сусідові і т. і.

Приходить старість, слабість. Час є, але ми вже безсилі щось зробити, комусь допомогти, бо самі потребуємо допомоги. Читати – очі не бачать. Щось написати – пам’яті нема. Молитись не дає щось – все забулось. До церкви дуже радо пішов би, так зайти важко та й стояти важко – спина болить. Нікому не потрібний, усі забули про мене, час швидко промайнув і де все це поділось. Ні, ще є одна надія – покликати священика. Сповідь, Святе Причастя, Тайна оливопомазання, молитва – може полегшає, та з Богом буду ближче, часу небагато залишилось. Швидко настав вечір.

Дорогий брате, сестро, Господь дарував нам найдорожче у цьому світі – життя і для нас виділив дорогий час. Не марнуй свій час, який так швидко проминає. Подумай про свою святість, про своє місце, яке ти займаєш у своїй родині, суспільстві. Бо, як говорить народна мудрість: „Час втікає, життя минає – вічність чекає...” Вчорашній день пішов у забуття, а сьогодні нові проблеми, а що буде завтра – не знаємо. Пам’ятай, що Бог знає твоє „вчора”. Дай Йому твоє „сьогодні”, а Він подбає про твоє „завтра”. (Ернст Модерзон).

Поглянь власними очима віри на своє призначення у цьому світі. Прийми свої терпіння не як випадковий стан своєї долі, але як провидіння люблячого нас милосердного Бога, розуміючи, що ми є спільнотою Церкви і громади. Будь учасником щонедільної Служби Божої, а коли це можливо, то й щодня. „Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і черв’яки нівечать і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі (...) Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт. 6, 19-21).

Нам не завжди зрозумілі слова Ісуса, бо Він говорить: „Все передане мені Отцем і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити” (Мт. 11, 27).

Просім завжди Ісуса, щоб Він через Святого Духа відкривав нам випробування свого Отця. „Бо ніхто з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для себе самого: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо” (Рим. 14, 7-9).

Господь Бог святий і від людей вимагає святости. „Бо Бог так полюбив світ, що сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Ів. 3, 16).

Ніде ми не знайдемо стільки любови, як у нашого Господа Ісуса Христа. Через Непорочне Серце Марії пригорнім своє серце до Пресвятого Серця Ісуса і будемо у святости з Ним тут, на цій долині сліз нашої землі і у вічності, до якої спішимо у небі. Амінь.

о. Мелетій БАТІГ ЧСВВ.

novazorya.if.ua