Цей замах розпочався більш як рік тому – фактичною зміною конституційного ладу в Україні, коли було узаконене беззаконня,  і майже синхронним підписанням т. зв. Харківських угод з Росією. Відтоді цей замах на політично-територіальний та майновий суверенітет нашої держави триває безперервно. Але замах на національно-духовний суверенітет юридично оформлено зовсім недавно: у Страсний Четвер, 21 квітня цього року, Верховна Рада більшістю голосів (читай – електронних карток „тушок”) прийняла закон про т. зв. червоний прапор перемоги, а очільник держави підписав його 20 травня, коли Христова Церква вшановує пам’ять Появи Чесного Хреста Господнього в Єрусалимі. Ми  спеціально акцентуємо на цих датах: так, богоборчу символіку в Україні реанімовано і узаконено саме  у день Страстей Христових та у день появи животворящого Хреста, на якому був розп’ятий Спаситель. Узаконено людьми, які у переважній більшості є віруючими тієї Церкви, що зазнала під червоними прапорами чи не найбільших гонінь і знищення від більшовицького режиму: за деякими підрахунками – майже 15 тисяч монахів, священиків та єпископів.
Опоненти можуть закинути: мова йде лише про копію прапора, який був установлений на рейхстазі у Берліні 8 травня 1945 року на знак перемоги над нацизмом. Якщо так, то цю копію потрібно і надалі встановлювати у Берліні та на всій території колишньої переможеної антигітлерівською коаліцією нацистської Німеччини. Але хто нашій правлячій владі та її ідеологічному загону – комуністичній партії дозволить це сьогодні зробити у ключовій державі Євросоюзу? Тому експеримент з реставрації зловісного символу кривавої диктатури пролетаріяту силою закону вирішено провести в Україні.
Розташування червоного прапора поруч з державним синьо-жовтим на установах влади 9 травня – це блюзнірство, це знущання над пам’яттю мільйонів наших братів і сестер, які були знищені під кривавими прапорами більшовизму-комунізму, це зрештою – перший погано замаскований крок, а вірніше – відвертий замах проти державних символів нашого суверенітету: Синьо-Жовтого Прапора і герба Тризуба.
Більш ніж промовисто про це заявив Блаженніший Любомир Гузар, Верховний Архиєпископ-Емерит УГКЦ: „Червоний прапор - це символ минулих часів, це не символ України, це не символ свободи, це символ знущань. Це символ дуже тяжких для нашого народу часів, правдивого повного поневолення”. Владика Гузар вважає, що як влада, так і представники окремих політичних сил повинні зрозуміти, що в Українї є тільки один державний прапор, а використання в неполітичних акціях іншої символіки тільки нагнітає напругу в суспільстві.
На жаль, теперішня влада в Україні до цих слів Патріарха не дослухалась. Наступний червонопрапорний реванш комуно-олігархів очікується 22 червня, у день початку війни між учорашніми союзниками – сталінським Радянським Союзом та гітлерівською Німеччиною. Відвернути цей шабаш у судовому порядку неможливо: про це свідчать події у Львові 9 травня. Бо тепер у нашій державі вироки виголошують тільки дві вищі „судові інстанції” – студія Савіка Шустєра на Першому національному та „Вєлікая палітіка” Євгенія Кісєльова на телеканалі „Інтєр”. І судилище тут вершать вчорашні політичні банкрути, які довели Україну до теперішнього ганебного стану, та їхні закулісні і видимі суфлери.
Тому єдина можливість захистити наші національні та державні символи, які є основою суверенітету України – наша духовна, християнська і національна згуртованість. На всій території держави, в кожній області, місті і селі, в кожній оселі і кожній сім’ї.
12-13 червня християнська Україна відзначає празник Зіслання Святого Духа, празник Пресвятої Тройці, і одночасно – День пам’яті Героїв. Тому пропоную, зокрема, в Івано-Франківську: з’єднати в один з цих великих днів живим ланцюгом із синьо-жовтою стрічкою в руках дві могили масових поховань українців, закатованих 70 років тому карателями НКВС, на початку згаданої війни,  які височать у Дем’яновому Лазі та у Меморіальному сквері, що між вулицями С. Бандери та А. Мельника. Кращої нагоди заявити свою національну та християнську солідарність найближчим часом годі знайти. Водночас, і це найголовніше, - ми захистимо символи нашої держави Синьо-Жовтий Прапор і Герб Тризуб від заглади, а Україну – від зловісного замаху на її Незалежність.
Чи будемо мовчки чекати на долю Білорусі, яка, зрікшись національних і  державних символів, у ці дні повністю втрачає свій суверенітет?!

о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ.
www.novazorya.if.ua