Гуцульський регіон України славиться самобутньою українською народною культурою, яка своїми коренями сягає до глибин княжих часів Галича і Київської Русі. Одним з яскравих проявів живучості давніх українських народних традицій і обрядів на території гірського регіону Гуцульщини є феномен гуцульського весілля.  Протягом останніх кількох сотень років обряд гуцульського весілля зазнав певних змін, але і в сучасних умовах він зберіг усі свої основні ознаки. Якщо в регіонах Бойківщини, Покуття і Лемківщини обряд весілля суттєво змінився, аж до втрати автентичності, то гуцули зуміли зберегти його, і це заслуговує на увагу дослідників українознавства.
 Багато дослідників матеріальної і духовної культури Гуцульщини приділили увагу вивченню гуцульського весілля. Слід назвати Софрона Витвицького [1], Володимира Гнатюка [2], Раймунда Кайндля [3], Володимира Шухевича [4], Петра Шекерика-Доникового [5]. Всі вони вважають гуцульське весілля найважливішим родинним обрядом, який зберіг значущі сакральні й театральні елементи. Відзначається також, що гуцульське весілля має певні несуттєві відмінності в Галицькій, Буковинській і Закарпатській Гуцульщині.
 Наше завдання – дослідити основні елементи гуцульського весілля в сучасних умовах Галицької Гуцульщини на конкретному прикладі Верховинщини як етногеографічного центру цього краю. Для цього ми зустрілися з корінними жителями Верховинщини, які мають великий досвід організації гуцульських весіль, та записали їх розповіді про обряд сучасного гуцульського весілля. Нашими респондентами були: розпорядник гуцульських весіль Михайло Ванджурак, керівник капели гуцульських троїстих музик Роман Кумлик та весільний повар Ганна Савчук. Записи наші стали основою опису сучасного гуцульського весілля на Верховинщині.
 В кожному населеному пункті цього краю існують певні відмінності у проведенні гуцульських весіль, але для українознавчого аналізу ми виділили тільки їх спільні риси.
 Сучасний обряд гуцульського весілля на Верховинщині містить ряд важливих складових частин та суттєвих ознак, які дозволять вважати його суто автентичним родинно-громадським дійством українців-горян Українських Карпат. Визначальною ознакою автентичного гуцульського весілля є його основні обряди. Передусім це вбрання князя-молодого і княгині-молодої, дружбів і дружок, батьків і маток та членів родини. Другою важливою ознакою є присутність капели гуцульських троїстих музик, яка виконує основні народні гуцульські мелодії для співу і танців. І третя ознака –  наявність основних страв гуцульської народної кухні м'ясо-молочного складу.
 Виходячи з основного призначення гуцульського весілля – родинно-громадського відзначення важливої події створення нової молодої сім’ї, – на нього запрошують тільки рідних, друзів, сусідів та близьких знайомих батьків і молодих.  Основна частина гуцульського весілля відбувається протягом двох діб (субота і неділя) і складається з кількох важливих обрядів. Крім того, в період до і після весілля проводяться окремі дійства, які є його обов’язковими елементами. Відповідальність за матеріальне й організаційне забезпечення гуцульського весілля лежить на батьках молодих. Далі подаємо характеристику основних обрядів автентичного гуцульського весілля на Верховинщині.
 До першого його етапу відноситься обряд «Пошиття вінка», який проводиться у четвер до полудня. Майстриня із пошиття весільних вінків (обов’язково заміжня жінка) шиє вінок для молодого чи молодої на сукняній тканині із використанням листя барвінку, леліток і бісеру. Готовий вінок, покладений на хліб в решеті, вона вручає батькам і молодим, одержуючи від них винагороду за працю.
Другий етап – обряд «Зачєнання», під час якого в суботу зранку потрібно вдягнути молодих у весільне вбрання та прикрасити зрубане соснове деревце, яке приносять в дім молодих два хлопці-дружби.  Першими починають прикрашати весільне деревце батьки молодих, які прикріплюють до його вершечка пшеничні колоски і основну паперову квітку-ружу, а дівчата-дружки і хлопці-дружби далі прикрашають все деревце різнокольоровими паперовими квітами. При цьому скрипаль виконує гуцульські мелодії, а дружки і дружби співають обрядові гуцульські  пісні. Весілля вважається розпочатим після того, як батьки покладуть своїм дітям вінок на голову і разом затанцюють перший танець-гуцулку, тримаючи в руках прикрашене весільне деревце.     
 Наступним важливим етапом є обряд зустрічі весільних гостей, під час якого в суботу на подвір’ї будинку батьки молодих разом із молодими, дружками і дружбами урочисто зустрічають усіх весільних гостей. Керує цим найнятий досвідчений розпорядник весілля. Під час кожної зустрічі звучить жвава весільна музика і виконуються гуцульські співанки. Весільні гості поздоровляють молодих із весіллям  і кладуть подарунки на стіл перед ними, а потім особисто вручають їх молодим  зі словами: «На щастя, на здоров’я, на многая літ. Хоть не великий, прийміть за великий. Від нас такий, а від Бога більший». У відповідь молоді дякують запрошеним, а дружби і дружки частують їх.
 Коли збереться більшість весільних гостей, батьки із розпорядником весілля запрошують усіх до накритих весільних столів. Весільний бенкет починається молитвою за здоров’я молодих і їхніх батьків та за Боже благословення на успішне проведення весілля. Перше весільне застілля триває кілька годин, при цьому подаються на стіл гуцульські страви у певному традиційному порядку. Воно супроводжується веселою гуцульською музикою та обрядовими весільними піснями.
 Здебільшого у суботу молоді йдуть до будинку сільської ради, щоб узяти шлюб і одержати новий статус молодого подружжя. Їх супроводжують батьки, дружби, дружки і весільні батьки. Укладання шлюбу проходить урочисто і за народними традиціями: розстеляють весільні рушники, розривають калачі, поздоровляють та дарують квіти. Після повернення із сільської ради молоді та весільні гості танцюють гуцульські й сучасні танці. Гуцульські танці виконують троїсті музики, для сучасних застосовують електронні музичні інструменти. 
 Дуже важливою частиною автентичного гуцульського весілля є недільний обряд вінчання в сільській церкві, який супроводжується великою кількістю обов’язкових дійств. Перше з них – «Виводини і прощі». Після застілля молоді разом із дружками, дружбами і батьками, тримаючись за руки, утворюють живе коло і тричі обходять весільні столи «за сонцем». При цьому всі співають обрядову пісню «Ой із загір'я місяченько», в якій звучить «Плач молодої» та оспівується майбутня подія – вінчання молодих у церкві:
Ой з-за гіря місяченьку, з-за гіря,
Ой чєс тобі, молоденька з-застілля.
Зачінаї божа днинка світати,
Чєс си тобі, молоденька, збирати.
Ой бужєй ко свої дружки молоді
Та най лов'ї тобі коні вороні.
Та най лов'ї тобі коні вороні,
Най сідлают сідлечка золоті.
Най сідлают сідлечка золоті,
Най кладут на ні вуздечка шовкові.
Ой сідлали сиві коні, сідлали,
Та єк нашу молоденьку вбирали.
Ой на горі буж-деревце сіяє,
Війшов дєдик ріднесенький питає.
Та приходит рідний дєдик питає,
Куда, синку, сиві коні сідлаєш.
Ньі сідлаю, мій дєдику, до суду,
Вьіріжєї дєдик доньку до шлюбу.
Сідай, пані молоденька, на стільчик,
Най розчише братик косу під вінець.
Стали мене молоденьку чісати,
Зачєли мні дрібні слізки вмивати.
А єк буде руса коса маяти,
Тогди буде твоя мамка плакати.
Куда ти ж си, молоденька, збираєш,
На кого свою мамку лишєїш.
Збираюси, моя мамко, до шлюбу,
Пропровадь ко мене мамко в дорогу.
Ой зацвила єбльїночка біленько,
Заплакала вже мамочка гіренько.
Та ньі плачте, рідна мамко, за мною,
Ньі все я шє забираю з собою.
Лишєю я дрібні слідки по двору,
Шє дрібніші слізочки по столу.
Лишєю я дрібні сльози по столу,
Та й лишєю худобоньку по двору.
Шє лишєю я в коморі клиночок,
Де висітиме зелений віночок.
Засіяло срібло-золото довкола,
Уклониси молоденька до стола.
А від стола до покуття близенько,
Уклониси молоденька знизенька.
Та подєкуй своїй мамці за цисе,
Шо убрали головочку в деревце.
Ой куда ти, молоденька, ходила,
 Шо так твоя головочка зацвіла.
А ходила, рідна мамко, в садочок,
Припав мені черешневий цвіточок.
Ой у сад їблиночка кривенька,
Сидит на ньій зозуленька сивенька.
Ой чого ти, зозуленько, не куєш,
Бо такої вже вісточки не вчуєш.
А чого ти, молоденька, не тужиш,
 Бо другий раз вже дівкою не будеш.
Та за славні вечорниці забудеш,
На бесіді з парубками не будеш.
А єк прийде пан молодий з дружбою,
Озме тебе за рученьку з собою.
Убирайси, молоденька, в Божий Храм,
Там будете присягати образам.
Мут у церкві присігати навіки,
Слізки личком си покоті, єк ріки.
А до царя доріженька, до царя.
Кланяться молоденькі до стола.
А від стола до покуття, знизенька,
Бувай, татку, здоровенький й ти ненько.
Попрощаєйси ти, донечко, зо мною,
Розлука ми від сегодне з тобою.
Ой ступає молоденька з порога,
Бувай мамко ріднесенька здорова.
Ой ступає молоденька з порогів,
Бувай дєдик ріднесенький здоровий.
Ой до цугу, сиві коні, до цугу,
Збираютси молоденьки до шлюбу.
Ой засвіти, місяченьку, засвіти,
Най вас Господь на престолі зустрінет.
А летіли дикі гусі, сіли в сад,
А чєс тобі, молоденька, на посаг.
Ой, зацвіли фіялочки, зацвіли,
Усі гори та долини покрили.
Ой, зацвіли фіялочки, зацвіли,
Усі гори та долини покрили.
Йшла туда молоденька заснула,
А за нею її мамка – не чула.
Рубала бих калиночку – не вмію,
Будила би я донечку – не смію.
Йшла туда молоденька заснула,
А за нею її мамка – не чула.
Рубала бих калиночку – не вмію,
Будила би я донечку – не смію.
Йшла туда молоденька заснула,
А за нею її дєдик – не чула.
Рубала бих калиночку – не вмію,
Будила би я донечку – не смію.
Йшла туда молоденька заснула,
А за нею її сестри – не чула.
Рубала бих калиночку – не вмію,
Будила би я донечку – не смію.
А за нею її братик – не чула,
Рубала бих калиночку – не вмію.
Будила би я донечку – не смію,
Йшла туда молоденька заснула.
А за нею пан молодий – почула,
Рубаю я калиночку, бо вмію.
Бужєю я молоденьку, бо смію,
Ой, зацвіли фіялочки, зацвіли.
Усі гори та доріжки покрили,
Куда наші молоденькі ходили.
Іди, іди, молоденька знизенька,
Ой, зацвіли фіялочки, зацвіли.
Усі гори та доріжки покрили,
Куда наші молоденькі ходили.
Іди, іди, молоденька знизенька,
За нев, за нев її мама зализенька.
Ны йди, ны йди, рідна мамко, за мною,
Бо ни мила бесідонько з тобою.
За нев, за нев її тато зализенький.
Ны йди, ны йди, рідний тато, за мною,
Бо ни мила бесідонько з тобою.
За нев, за нев її сестра зализенька.
Ны йди, ны  йди, рідна сестро, за мною,
Бо ни мила бесідонько з тобою.
За нев, за нев її братик зализенький.
Ны  йди, ны йди, рідний брате, за мною,
Бо ни мила бесідонько з тобою,
За нев, за нев, її милий зблизенька.
Ходи, ход, мій миленький за мною,
Бо лиш мила бесідонька з тобою.
Засіяло срібло-золото довкола,
Вже си клоні молоденьки до стола.
А они були в отця й мами хороші,
Атеперкі приступают до прощі.
Ой зарзали сиві коні у трощі,
Приклікают молоденькі до прощі.
Будут дєдьїка і мамку просити,
Шоби були ласкавеньки простити.
Та най дєдьік из мамочков прощєют,
Бо до шлюбу молоденьку виріжєют.
Ой вклонися, молоденька, знизенька,
Бо вже твоя доля близенько.

Опісля молоді, стоячи на колінах, дякують своїм батькам за народження і виховання та просять батьківського благословення на церковний шлюб. Від імені молодих слова виголошує розпорядник весілля.
 Для поїздки до вінчання в церкві використовують кілька пар осідланих і заквітчаних коней, на яких їдуть верхи молоді, дружби і дружки, батьки і матки. За ними йдуть весільні гості, які бажають взяти участь у вінчанні молодих. Обряд церковного вінчання проводить священик за чітко визначеним ритуалом, що справедливо вважається гуцулами основним сакральним дійством, кульмінацією гуцульського весілля. В обряді вінчання молодих беруть участь дружби і дружки та весільні батьки і матки.
 Вийшовши з церкви, молоді дивляться на сонце через отвір весільних калачів, розривають їх і частують ними «на щастя» всіх присутніх на вінчанні. Княгиня на церковному майдані перев’язує рушниками весільних батьків і маток. По дорозі від церкви додому весільна процесія співає весільні пісні під супровід троїстих музик.
Наступним весільним дійством є урочиста зустріч молодих на подвір’ї власного будинку. При цьому дружби і батьки знімають молодого-князя і молоду-княгиню з коней, стають в один гурт із весільним деревцем у центрі. Молодих поздоровляють з вінчанням батьки і тричі обходять навколо них.  Під час цього обрядового обходу (за сонцем) мати тричі частує молодих та дружбів і дружок медом, постійно кидає вгору зерна пшениці з решета, які падають на молодих та гостей. Цей весільний обряд у гуцулів має назву «Обсипання молодих» і вважається одним із важливих весільних дійств.
 Після «Обсипання» молоді і всі гості сідають за весільні столи. Під час цього застілля виконуються обрядові пісні про життя людини до і після одруження. У багатьох селах Верховинщини наприкінці цього застілля проводиться весільний обряд «Повниці», який має на меті обдарування молодих грошима, які певною мірою покривають фінансові витрати батьків на проведення весілля. Його проводить розпорядник весілля. При цьому від кожної сім’ї, яка прибула на весілля (на Гуцульщині таких гостей від сім’ї називають одним словом «Хата»), запрошується глава сім’ї та всі присутні її члени такими словами: «Просить пан молодий (чи пані молода), аби були ласкаві приступити до повниці».., а далі називається прізвище та ім’я глави сім’ї та імена всіх присутніх її членів. Запрошені підходять до молодих і обдаровують їх грошима. За давньою гуцульською традицією, розпорядник весілля оголошує всім гостям, скільки грошей було здано у повницю від кожної «Хати», а потім через отвір в калачі кладе гроші у дерев’яну миску. В такий спосіб миска наповнюється грошима (звідси і походить сама назва обряду «Повниця»). Під час цього обряду продовжується застілля, звучить жива весільна музика, а після завершення розпорядник весілля оголошує для всіх присутніх гостей суму зданих грошей. Загальна кількість «Хат», присутніх на кожному весіллі, а також сума грошей, зданих у «Повницю», виступають конкретною числовою характеристикою, а отже – певною оцінкою громадського статусу сім’ї.
 Заключним етапом гуцульського весілля є обряд «Завивання молодої», під час якого з молодої і молодого знімаються вінки, а молодий завиває на голову молодої хустину. При цьому звучить музика і виконуються обрядові пісні. Потім дружби виносять весільні деревця надвір і прив’язують їх до дерева яблуні біля будинку. Весілля вважається завершеним.
 Таким чином, ми описали визначальні обряди сучасного гуцульського весілля на Верховинщині, які складають основу його автентичності. Подібна система обрядів характерна для всієї Галицької Гуцульщини. На території Буковинської і Закарпатської Гуцульщини існують певні відмінності у проведенні автентичного гуцульського весілля, які заслуговують на окреме дослідження. 

Література

1. Витвицький С. Історичний нарис про гуцулів: Переклад з польської, передмова і примітки М. Васильчука. – Коломия: Світ, 1993. – 96 с.
2. Гнатюк В. М. Вибрані статті про народну творчість / Упорядкування, вступна стаття та примітки М. Т. Яценка.– К.: Наукова думка, 1966. – 248 с.
3. Кайндль Р. Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. – 2-е вид., випр. і доп.: Переклад з німецької Зіновії Пенюк. – Чернівці: Молодий буковинець, 2003. – 200 с.
4. Шухевич В. О. Гуцульщина. Перша і друга частини. – 2-е видання // Гуцульщина. – Верховина, 1997. – 352 с.
5. Шекерик-Доників П. Д.  Дідо Иванчік: Роман у трьох частинах. – Верховина: Гуцульщина, 2007. – 496 с.

http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1265