Канон 1
Якщо особа була змушена піддатися операції через хворобу або була кастрована варварами, вона може залишитися в духовному сані. Але коли хтось, бувши в доброму здоров'ї, умисне себе покалічив, то коли така особа була в духовному сані, вона має бути позбавлена сану; і далі така особа не може бути висвячена. Зрозуміло, що це стосується тільки тих, хто насмілився сам себе покалічити, а всі ті, що були покалічені їх власниками або варвараами, але в усіх інших відношеннях вони будуть визнані за достойних, канон дозволяє їм бути прийнятими до складу духівництва.

Канон 2
Якщо протягом часу люди зробили багато чого або з необхідности, або з якоїсь іншої причини, всупереч канонам Церкви, як ось, приміром, коли особи, що навернулися з поганства і відбули тільки коротке навчання перед хрещенням, а після того їх спішно було висвячено на єпископа чи священика, то вважається за своєчасне ухвалити, щоб нічого подібного не траплялось у майбутньому; потрібний якийсь час для новонаверненого і глибоке випробування після охрещення його, бо апостольське письмо виразно говорить: «…Не новохрещеним, щоб возгордившись не впав у суд диявольський». Але якщо протягом часу викриються якісь природні хиби в людині, її треба відставити від священства. Хто буде прийнятий всупереч цим правилам, наразить себе на виключення з священства за непослушенство Великому Соборові.

Канон З
Собор категорично забороняє кожному єпископові, пресвітерові, або дияконові, або якомусь іншому з священнослужителів мати при собі в домі жінку, крім матері, або сестри, або тітки, або якоїсь іншої особи, яка буде поза підозрою.

Канон 4
Єпископові належить бути призначеним всіма єпископами даної провінції; але в разі нагальної потреби, або якоїсь поважної причини, або відстані, то принаймні три єпископи мусять зійтись, а відсутні мають прислати письмову згоду, і тільки тоді може відбутись висвята. А митрополит цієї провінції має затвердити зроблену висвяту.

Канон 5
Щодо осіб, відлучених від Церкви в їх провінціях, то тут треба діяти згідно з каноном, який каже, що осіб, яких відлучив один єпископ, не може прийняти назад до Церкви інший єпископ. Проте, тут треба перевірити, чи не було це відлучення зроблене несправедливо, або з якихось особистих мотивів, або з пересердя єпископа. Для розв'язання таких справ Собор кожної провінції має збиратися двічі на рік, тобто всі єпископи даної провінції мають зійтися й розглянути спірні питання. І якщо відлучення буде визнане за заслужене, а відлучені особи за недостойних перебувати в громаді, вони мусять чекати, поки спільний суд всіх єпископів не винесе іншого, поблажливого вирішення. А ті Собори мають бути скликані - один перед постом, щоб усунути всі незгоди й принести чисту жертву Богові; другий Собор має бути восени.

Канон 6
Хай залишиться старий звичай Єгипту, Лівії та Пентаполісу, за яким єпископ Олександрійський має владу над усіма цими провінціями, бо такий звичай існує і в Римського єпископа. Так само і в Антіохії і в інших провінціях привілеї мають залишатися за певними Церквами. Підкреслюємо, що якщо хтось стане єпископом без згоди митрополита, Великий Собор не визнає його єпископом. Проте, якщо два чи три єпископи не будуть згідні з загальним вибором інших, коли цей вибір буде обґрунтований і не суперечитиме церковним канонам, вирішити справу має більшість голосів.

Канон 7
Зважаючи на звичай і давню традицію єпископові Елії належиться пошана; хай він буде на другому почесному місці, а митрополія хай збереже належні їй права.

Канон 8
Щодо тих, що раніш називали себе чистими і що перейшли до Вселенської і Апостольської церкви, Святий Собор ухвалив, що вони, якщо дістануть возложення рук, то можуть залишитись в сані. Але насамперед вони мають подати письмову заяву, що вони приєднуються і слухатимуться постанов Вселенської Церкви; зокрема, якщо вони будуть знатися з тими особами, хто був двічі одружений, або з тими, хто був засуджений, відбув кару і час призначений для примирення; і що взагалі вони в усьому будуть слідувати ухвалам Вселенської Церкви. Отже, якщо де б то не було, по селах чи по містах, виявиться, що всі духовні особи належать до таких осіб, то хай залишаються в священстві в сані, в якому їх знайшли. Але якщо хтось з них прийде туди, де вже є єпископ або пресвітер Вселенської Церкви, то ясно, що єпископові Вселенської Церкви належить перевага, а той, хто називається єпископом серед так званих чистих, матиме сан пресвітера, хіба що єпископ вважатиме за можливе поділити з ним честь цього ім'я. Якщо ж єпископ не захоче того зробити, то новонавернений хай буде призначений хорєпископом чи пресвітером, щоб він міг бути в складі священства, але щоб не було двох єпископів в одному місті.

Канон 9
Якщо пресвітери були висвячені без іспиту, або якщо вони під час розслідування признаються в гріхах і якщо, незважаючи на їхнє признання, хтось всупереч канонам возложить руки на них, Канон не дозволяє таким особам бути висвяченими таким способом. Бо Церква визнає тільки тих, на кому не знайдено жодної вини.

Канон 10
Якщо хтось недостойний буде висвячений з незнання, або навіть якщо ті, що висвячували, були свідомі того, що вони роблять, це не ослаблює сили Церковного Канону, і після переведеного дослідження такі особи мусять бути позбавлені сану.

Канон 11
Що ж до тих, хто відпав від Церкви без потреби, або не з страху втратив свій добробут, або без загрози якоїсь небезпеки, або без якоїсь іншої подібної причини, як це траплялося під час тиранії Ліцилія, Собор ухвалив, що хоч такі особи й не заслуговують на виправдання, проте до них належить поставитися поблажливо. Якби хто з них щиро покаявся, такі мусять пробути три роки серед слухачів як вірні, і сім років серед простраторів, а потім ще два роки без причастя, тільки беручи участь у молитвах разом з народом.

Канон 12
Ті, що були покликані Божою милістю і спочатку виявили щирий запал і скинули свої пояси, але потім роздумали й побігли назад, як пси до своєї блювотини ( але деякі й грішми та подарунками дійшли знов своїх військових посад повинні залишитися серед простраторів десять років, після того, як відбудуть три роки серед слухачів. В усіх таких випадках, проте, належить з’ясувати причину й міру їхнього розкаяння, бо ті, що доведуть своє каяття ділом, а те тільки зовнішньо, страхом, добрими ділами, сльозами і терпінням, відбувши приписаний час як слухачі, можуть бути допущені до спільних молитов, і єпископ може навіть виявити до них ще більшу поблажливість. Але ті, хто байдуже прийняли кару і вважають за достатнє тільки формально приєднатися до Церкви, мусять відбути весь призначений для покаяння час.

Канон 13
Щодо смертельно хворих, то тут треба дотримуватись старого канонічного закону, що того, хто має незабаром померти, не можна позбавляти останніх і найпотрібніших напутніх розрад. Якщо, проте, після того і після одержання причастя, особа знову повернеться до здоров'я, хай вона залишиться серед тих, кому дозволені тільки спільні молитви. Але взагалі, якщо брати кожного смертного хворого, який хоче причащатися, єпископ, випробувавши його щирість віри, може дати йому Святі Дари.

Канон 14
Коли хто з новонавернених відпаде від віри, Святий і Великий Собор ухвалив, що такі особи мають бути три роки серед слухачів, а після цього можуть молитися з новонаверненими.

Канон 15
Зважаючи на часті незгоди та суперечки, ухвалюємо викорінювати всіма силами звичаї єпископів, пресвітерів або дияконів переходити з одного місця на інше. Але коли якась особа і після цього рішення Святого і Великого Собору намагатиметься знову це робити або дасть втягнути себе в таку справу, то його намагання будуть уневажнені і він повинен буде повернутися до Церкви, де його було висвячено на єпископа чи пресвітера.

Канон 16
Якщо якась особа нерозважливо, не почуваючи страху перед Богом і не шануючи канонів Церкви, будь то пресвітер, чи диякон, чи хтось інший приналежний до священства, відійде від своєї Церкви, вона (особа) ні в якому разі не може бути прийнята ні до якої іншої церкви, а треба примусити її повернутися до своєї парафії. Але якщо та особа стоятиме на своєму, то позбавити її причастя. І якщо якийсь єпископ насмілиться присвоїти собі те, що належить іншому, і прийняти таку особу до своєї церкви без згоди відповідного єпископа, від якого той відколовся, то таке прийняття має бути уневажнене.

Канон 17
Багато осіб, що належать до клиру, чрез огидну жадобу збагачення забули Святе Письмо, де говориться: «він не дасть своїх грошей для лихварства», і за позику, вимагаючи соту частину, Святий і Великий Собор ухвалює, що коли й після цієї ухвали виявиться, що хтось братиме відсотки від позичених грошей або візьметься до якогось іншого подібного підприємства, приміром, вимагаючи половину, або вживає половину якихось інших подібних способів, щоб набути огидне багатство, такого треба позбавити сану й викреслити із списку.

Канон 18
Святий Собор довідався, що подекуди диякони дають Євхаристію пресвітерам, чого ані правила, ані звичаї не дозволяють, щоб той, хто не має права приносити жертву, міг давати Тіло Христове тому, хто приносить жертву. Також стало відомо, що деякі диякони одержують причастя попереду від єпископів. Такий порядок треба викорінити, і хай диякони тримаються в належних їм межах, знаючи, що вони служники єпископа і підлеглі пресвітерам, тому хай вони одержують причастя відповідно до порядку після пресвітера і приймаючи його від Єпископа чи пресвітера. Далі дияконам не дозволяється сидіти поміж пресвітерами, бо це суперечить канонові і належному порядкові. Якщо ж хто й після цієі| ухвали не слухатиметься, його належить виключити з дияконату.

Канон 19
Щодо Павлівців, які перейшли до Вселенської Церкви, то ухвалюємо, що їх конче треба перехрестити знову; але якщо хтось із них у минувшині входив до складу священства, якщо їм нічого не можна закинути, після того, як вони були охрещені вдруге, їх може висвятити єпископ Вселенської Церкви. Якщо ж, проте, після дослідження вони будуть визнані за негідних, їх треба виключити з клиру. Такий самий порядок стосується дияконіс і, коротко, кожного, хто належить до священства. Тих дияконіс, про яких ми згадуємо і які тільки зовнішньо належать до чину, якщо вони не мали возложення рук, належить вважати за мирянок.

Канон 20
Є особи, що стають навколішки на Великдень і в День Зелених Свят (Зшестя Святого Духа). Щоб усі ці звичаї дотримувались однаково по всіх парафіях, Святий Собор ухвалив, що всі мусять у той час приносити жертви Богові стоячи.
 

http://icl.org.ua