На протязі віків Церква стикалася з багатьма ворогами, але мало хто з них мав до християнства таку ненависть, як послідовники Мухамеда. Починаючи з другої половини XIV ст.. зелені прапори ісламу поступово наближалися до серця Європи. Оттоманська імперія, яка з 1354 р. підпорядкувала собі західну частину Малої Азії, в 1361 р. зайняла Адріанополь, розбила християнське військо в битві 1389 р. на Косовому полі і намагалася підкорити усю Європу. XV ст. принесло християнству нові біди: розгром під Варною в 1444 р. і втрату Константинополя в 1453 р.

В новому столітті, при султанах Баязиді ІІ, Селімі І і Сулеймані Чудовому, Оттоманська імперія досягла піку своєї могутності. Сильний турецький флот майже безроздільно панував у водах Середземного і частини Чорного морів. Новий наступ, на цей раз на південний схід, приніс ісламу території сучасної Сирії, Іраку, Єгипту і Аравійського півострова. В 1521 р. Сулейман Чудовий зайняв Белград; роком пізніше впала фортеця лицарів-йоанітів* на о. Родос, а в 1526 р. турецькі війська майже повністю знищили угорську армію в битві під Мохачем. У 1529 р. Сулейман наближався до самого Відня і відступив лише через неможливість достатнього постачання своєї армії. У 1565 р. оттоманский флот, який налічував 181 корабель, атакував о. Мальту. Гарнізон лицарського Ордену св. Йоана Єрусалимського оборонявся героїчно. У боях, що тривали ціле літо, 600 лицарів і 8 тис. добровольців відбивали безперервні атаки 30 тис. мусульман. Через три місяці боїв туркам довелося відступити. Європа могла перевести подих…

Короткий час перепочинку Папа св. Пій V використовував для створення оборонного союзу; без об’єднання зусиль, положення християнства уявлялося йому безнадійним. Мистецтво його дипломатії і титанічні зусилля увінчалися примиренням одвічних суперників – Венеції і Генуї. Разом з Іспанією і Папською Державою вони утворили у 1571 р. Святу Лігу. Головнокомандувачем військ Ліги Папа призначив 24-річного Дона Хуана Австрійського, одного із синів імператора Карла V. Всього було зібрано більше 200 кораблів, але тільки 6 із них були озброєні артилерією. Команда кораблів нараховувала 50 тис. осіб; окрім неї на борт піднялося 30 тис. солдатів.

17 вересня 1571 р. Дон Хуан віддав наказ про відплиття. Християнська армада рушила в напрямку о. Корфу. Там воїни Ліги отримали страшну звістку про напад Фамагусти – останнього вогнища оборони на Кіпрі. Мусульмани, які прагнули помсти за поразку на Мальті, по-звірячому вбили всіх захисників, які були залишилися в живих. Нові звістки були ще гіршими за попередні: до величезного турецького флоту під командуванням Алі-Паші приєднався, розраховуючи на багаті трофеї, «прославлений» пірат і работорговець, бий Алжиру Улук-Алі. Щоб не допустити посилення турків кораблями нового союзника, Дон Хуан прийняв рішення про якнайшвидший початок битви. У надії зустріти противника в ніч з 6 на 7 жовтня кораблі Ліги взяли курс на Лепанто. Одночасно Алі-Паша повернув свій флот на захід, в середину затоки Патрас, щоб на світанку раптово атакувати християн з близької відстані. Так почалася найбільша морська битва в історії… Близько 330 турецьких бойових галер і допоміжних суден швидко стали у стрій, схожий на півмісяць. Для протистояння, кораблі Ліги вибрали бойовий порядок у формі латинського хреста. З нетерпінням очікуючи перемоги, Алі-Паша не став чекати закінчення перегрупування своїх кораблів і одиночним пострілом з флагманського корабля сповістив початок битви. На вершині щогли флагмана турків замайорів величезний зелений штандарт із зображенням півмісяця. Дон Хуан, за звичаєм, відповів подвійним залпом. У каплиці галери дожа Генуї почалися моління про перемогу перед образом Божої Матері Гваделупської - подарунком короля Філіпа II. Перша турецька атака з фронту була зустрінута потужним загороджувальним вогнем папських кораблів. Сім галер угрупування Алі-Паші пішли на дно, багато хто отримав серйозні ушкодження. Тим часом правий фланг мусульманського флоту зробив маневр, щоб оточити противника, але був блокований ескадрою графа Барбаріго і протягом години повністю знищений. Ще не вірячи в те, що трапилося, Алі-Паша віддав наказ про взяття противника на абордаж. Під вогнем артилерії, аркебуз та арбалетів центр турецького флоту розсипався. Почалася справжня бійня: За дві години бою, в ході нескінченних атак і контратак оттоманський флагман був захоплений, а Алі-Паша убитий. Видовище його голови, підійнятою на спис, зломило бойовий дух уцілілих турків. Зелений штандарт, який ніколи досі не бував захопленим в бою, був зірваний з щогли. Бачачи загибель головнокомандувача, Улук-Алі зробив відчайдушну спробу прорвати стрій генуезців. Йому навіть вдалося захопити флагманський корабель Ордену Св. Йоана, але атака іспанського загону під командуванням маркіза де Санта Круз змусила бея здатися в полон. Залишкам піратського флоту довелося повернутися в Алжир. До чотирьох годин дня після неповних чотирьох годин бою наймогутніший турецький флот в історії перестав існувати. 150 кораблів було потоплено, 117 взято в полон, і тільки 50 вдалося втекти з поля бою. Загинула майже половина 75-тисячної турецької армії, 10 тис. турків були взяті в полон. Знову здобули свободу 15 тис. християн-рабів, які служили веслярами на турецьких галерах. Вперше за багато кілька сотень років іслам повністю втратив морську могутність.


Заслуга Папи Св. Пія V, справжнього переможця при Лепанто, полягає не тільки в організації Святої Ліги. Пресвята Діва обрала його, щоби явити всьому світу найкращу і безвідмовну зброю в боротьбі з ворогами Бога і душ: святий Розарій. Він велів духовенству всіх церков Вічного Міста здійснювати безперестанні моління у всі дні війни. Ніч перед вирішальною битвою Папа провів у молитовних чуваннях. Увечері 7 жовтня він вирішував поточні справи разом зі своїм скарбником Бартоломео Буззоті. Раптово Папа перервав роботу, відкрив вікно і звів очі до небес. Хвилиною пізніше він закрив вікно, подивився на Бартоломео і вимовив: «Зараз не час займатися справами, треба віддати подяку Богу за те, що наш флот атакував турків і переміг їх »**. Герольд добрався до Риму тільки вночі 21 жовтня. Св. Пій V негайно встав з ліжка і попрямував до каплиці віддати подяку Богу за здобуту перемогу. В Римі і у всіх містах Європи були організовані процесії і урочисті подячні служби. Весь християнський світ був переконаний, що розгром турецького флоту - справа Самої Діви Марії, яка умилостивилась старанною молитвою Розарію. Самі учасники битви написали в доповіді сенату Венеції: «Non virtus, non arma, non duces, sed Maria Rosarii Victores nos fecit »(" Не сила, не зброя і не командувачі, але Марія Розарію привела нас до перемоги ").

Дон Хуан Австрійський перед битвою дав обітницю здійснити паломництво в Лоретто, якщо повернеться додому живим і здоровим. Незважаючи на погану погоду він відправився в Лоретто з Неаполя. Прийшовши в святе місце, він урочисто проголосив, що Пресвята Діва не залишала його заступництвом і зберегла від усіх небезпек під час битви. Інші командири також здійснили паломництва до святих місць, щоб подякувати Діві Марії за перемогу. Сам Папа підтвердив істинність загального вірування; він встановив торжество Божої Матері Переможниці в день перемоги, 7 жовтня, і додав до Літанії Пресвятій Діві Марії новий рядок: Auxilium Christianorum. Крім того, він заснував братства Св. Розарію, яким дарував безліч привілеїв і індульгенцій, тим самим ще раз підтверджуючи особливу важливість Св. Розарію для перемоги.

У 1573 р. наступник Св. Пія V Папа Григорій XIII встановив обов'язкове для всіх братств Св. Розарію свято Божої Матері Св. Розарію, в першу неділю жовтня, тому що сталася битва при Лепанто саме в першу неділю місяця. Це свято відзначався також у всіх церквах де був вівтар, присвячений Божої Матері Св. Розарію***. Нарешті, 5 серпня 1716 Папа Климент XI поширив його на всі християнські церкви. Установа торжества Св. Розарію було актом подяки за перемогу Божої Матері над ісламом під час битви при Лепанто в 1571 р.

Трохи більше століття по тому, в 1683 р. турки знову погрожували Європі. Їх 250-тисячна армія підступала до Відня. Захисників міста було всього 24 тис. У останній час, коли вороги вже стояли під стінами міста, з боку м. Кальненберг раптово замиготіли спалахи світла - це король Польщі Ян III Собеський поспішав на допомогу обложеній столиці. Це сталося 12 вересня, у неділю в октаві Різдва Пресвятої Діви Марії. Рано вранці сповідник і радник імператора отець-капуцин Марко д'Авіано відслужив Святу Месу, на якій йому прислуговував сам король Польщі. З рук монаха король прийняв Святе Причастя і папське благословення. Всі присутні доручили себе Божому Провидінню, кілька разів благоговійно закликавши Святі Імена Ісуса і Марії. Битва була жорстокою і кровопролитною. Увечері того ж дня турки відступили, залишивши переможцям незліченні трофеї. В цей день вирішилась доля всієї Європи. Крім військ імператора і короля в битві під Віднем боролася ще одна армія – багато тисяч молитовних сердець. Папа бл. Інокентій XI наказав організувати богослужіння і процесії на честь Божої Матері Св. Розарію, а після перемоги заснував, у вічну подяку за неї, свято Пресвятого Імені Марії в день 12 вересня. Командувач католицької армії король Речі Посполитої Ян III Собеський перед виступом своїх військ в похід здійснив паломництво до Ченстоховської ікони Божої Матері, щоб вимолити собі Її заступництво. У музеї перемоги донині можна побачити вервицю Розарію, яка належала королю. Інші учасники битви по дорозі до Відня теж зробили паломництва до святих місць, присвячені Діві Марії, наприклад, Карл Лотаринзький побував в баварському місці Альтеттінг. Сам імператор, благочестивий Леопольд I (1640 - 1705), не тільки кожен день публічно читав Розарій, а й заснував у придворній церкві Св. Августина регулярні богослужіння на честь Св. Розарію і був членом одного з братств Св. Розарію.

У Римі, на прохання однієї благочестивої людини, ченці-кармеліти з церкви Божої Матері Переможниці протягом п'ятнадцяти днів тисячу разів відмовили Розарій в інтенції порятунку Відня. У ці тривожні дні необхідність в молитві Розарію підкреслювалася в багатьох проповідях. Після битви проповідники в один голос приписували перемогу втручанню Пресвятої Діви. Цієї ж думки дотримувався і сам Ян III Собеський, який написав парафраз відомого висловлювання Юлія Цезаря: «veni, vidi, Deus vicit »(" Прийшов, побачив, Бог переміг ").

Останнє вторгнення ісламу відбулося через тридцять з чимось років, коли турецька армія загрожувала Венеціанській Республіці. На бій виступила 64-тисячна армія на чолі з герцогом Євгенієм Савойським (1663 - 1736). 26 липня 1716 під Петервардайном він протистояв турецькому війську, яке налічувало 200 тис. солдатів. Вирішальний бій відбувся 5 серпня, в Свято Божої Матері Сніжної. В цей день братства Розарію повсюдно організували процесії, в яких взяли участь незліченні юрби людей. Віруючі вимолювали в Бога, за клопотанням Пресвятої Діви Марії, благословення для католицької армії і прокляття для ворогів. За розпорядженням Папи віруючі продовжували здійснювати такі богослужіння кілька днів поспіль. Незабаром весь Балканський півострів був звільнений від мусульманського ярма. Нещастя переслідували турецьку армію. Сильна буря знищила флот султана, а війська зазнавали одну поразку за іншою. Для ознаменування особливої ​​ролі Св. Розарію в перемозі над ісламом Папа Інокентій XII зробив свято Св. Розарію (першої неділі жовтня) обов'язковим для всього християнського світу. У той же рік в день свята відбулася знаменна подія: імператор Карл XI надіслав Святішому Отцю кілька захоплених у турків прапорів, серед яких був великий штандарт султана. В день свята офіцер урочисто вніс штандарт до церкви отців-домініканців і передав його папському ризничому, а той, в свою чергу, - генеральному настоятелеві Ордену Св. Домініка. Монах узяв в руки маленьку статуетку Пресвятої Діви Марії, кинув штандарт на землю і тричі потоптав його, символізуючи цим жестом виконання пророцтва Апокаліпсиса: «І з'явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць »****. І дійсно, славні перемоги Св. Розарію над турками свідчать про правильність віднесення цих слів до Божої Матері Переможниці: місяць, а точніше, півмісяць ісламу, лежав під Її ногами.

---

Примітки:
*- Йоаніти – лицарі Ордену св. Йоана Єрусалимського (Мальтійського ордену)
**- Catena, Vita del gloriosissimo Papa Pio V. Roma, 1586. P. 35
***- Бреве Monet Apostolicus, 1 апреля 1573 г.
****- См: Откр. 12,1

---

Іслам і розарій
Священик Карл Штелін (FSSPX)
переклад з російської мови
Журнал "Молись за нас", №19-20. - 2003