Цариця Катерина (1762 - 1796) повела рішучу русифікацію України і всіма силами пильнувала, щоб зруйнувати старожитні вольності українські, пильнувала, “чтобы век и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была произведена в оное достоинство”. Катерина домагалася зрівняти в усьому Україну з Росією, провести нівеліровку по всім українськім житті; вона пильнувала вирвати з українців “развратное мнение, по коему поставляют себя народом от здешняго совсем отличным…”

Цариця ненавиділа українців за їхню культуру і вже 1764 р. призначила в правителі України графа П. А. Румянцева й наказувала йому добре стежити за нашою Київською духовною Академією. “Не безызвестно, - писала вона, - что обучающиеся богословию и определяющие себя здесь к чинам духовным заражаются многими ненасытнаго честолюбия началами…”

I Катерина вміло та рішуче повела ворожу нам політику і за довге життя своє дощенту зруйнувала Україну…

Року 1775 серпня 3 дня вона видала маніфест про скасування Січі Запорізької.

Останнього кошового Січі Запорізької, старого Петра Калнишевського без жодної провини його, бо він навіть стояв за Москву, з наказу цариці схопили, закували в кайдани й відвезли на край світу - на Біле море, в Соловецький монастир, вкинули його в страшну тісну тюрму, замурували в льох, де старий і просидів один-одинцем аж 25 років і в цій в’язниці 4 грудня 1803 р. (за новим стилем) й Богові душу віддав…

І тоді ж, зруйнувавши Січ Запорізьку, Катерина забрала багато старих козачих клейнодів, старі грамоти, знамена і т. ін.; усе це забрали до Петербурга й потім сховали в Ермітажі…

Того ж таки самого 1775 р. 7 листопада видано нового маніфеста про “Учреждения для управления губерний Всероссийской Империи”3; ці “Учреждения” заведено було й по Україні, і вони скасували стару нашу міську автономію по Магдебурзькому праву та Литовському Статуту. Всім міським вольностям українським настав тоді край…

Не спинилася цариця Катерина й перед страшною карою всьому нашому простому народові - вона забила його в кайдани кріпацтва. Ще 10 грудня 1763 р. цариця заборонила селянам право вільного переходу від пана до пана 1 - і це вже був початок кріпацтва… А 21 квітня 1785 р. вона видала жаловану грамоту про дворянські вольності, і тоді козацьку старшину нашу залічено було до дворянства, вона перелицювалася в “благородное сословие российскаго дворянства”, а сотні тисяч вільних селян та козаків подаровано царським фаворитам та цьому новому дворянству…

І тихий край наш з того часу занімів у кайданах кріпацтва…

2. Нищення української освіти. 

Народ український завжди був вільнолюбним, завжди поривався до науки - і на дорозі йому тут ніхто ніколи не ставав. В XVII та XVIII віках шкіл в Україні було дуже багато. Всім відомо, що свідчить про нас Павло Алепський, що переїздив Україну 1653 р. Він писав про українців, що “всі вони, за невеликим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок уміють читати… А дітей у їх більше, ніж трави, - пише він і додає, - і всі діти вміють читати, навіть сироти…”

Духовенство наше вже в XVI віці відзначалося своєю освітою, а в XVII віці освіта ця значно поширшала, і з духовного стану вийшла довга низка і славних письменників, і славних наукових дослідників. А в XVIII віці, 1784 р., митрополит Миславський видав наказ, щоб навіть і не просили його про висвячення в священика чи диякона тих, хто не побував у вищих класах Академії.

Кожне село українське мало тоді свою школу. Як показує перепис 1740 - 1748 рр., в семи полках Гетьманщини було 866 шкіл на 1904 оселі; як показує опис Румянцева, в Чернігівському полку було 143 школи на 142 села. На просторі теперішніх Чернігівського, Городнянського та Сосницького повітів 1768 р. було 134 школи, і одна школа припадала на 746 душ населення; через 100 років, 1875 р., на цій самій землі шкіл уже тільки 52, і одна школа припадає на 6730 душ, цебто за сто років шкіл стало втроє менше, тоді як людність зросла вдесятеро…

Те ж сталося і на Лівобережній Україні; коли там 1740 р. було 866 шкіл, то через 60 років, на початку XIX віку, шкіл цих не стало, і Чернігівський архієрей писав генерал-губернаторові князю Куракіну, що “не находил при проезде моем ныне по губернии заведенных училищ…”

Так впливала Москва на українську культуру…

Пробувала Москва звести навіть саму Київську Академію, пробувала це дуже рано - ще 1666 р. і не зробила цього тільки тому, що побоялася народу.

На Москві шкіл у XVII віці було дуже мало, й українське духовенство боялось, щоб не сталося того ж і в Україні, коли тільки вона пристане до Москви. Дослідник цього питання каже, що “подчинение Киевской митрополии Московскому патриарху могло иметь гибельныя последствия для процветания малорусских школ…”

I так воно й сталося…

Коли Брюховецький від імені духовенства просив дозволу завести школу, то з Москви йому відповіли, що краще б цих шкіл зовсім не заводити…

А за цариці Катерини старшина українська дуже домагалася, щоб Київську Академію переробити на університет. Так, 1763 р. тодішній гетьман український Кирило Розумовський подав Катерині свого проекта про відродження старожитніх прав України, і в цім проекті він домагався, щоб з Київської духовної Академії було зроблено університет з 4 факультетами, з факультетом богословським; другий університет мав бути в Батурині й складатися з 3 факультетів.

В відомій “Комиссии о сочинении новаго Уложения” представники українські настирливо домагалися, щоб в Україні було засновано університет. Так, стародубська громада в наказі своєму депутатові в “Комиссию” писала, що ті школи українські, які є в Києві, Чернігові та Переяславі, “к большему просвещению разума человеческаго и к получению других нужных для службы государственной и к пользе всеобщей наук суть недостаточны…” Про заснування університету в Переяславі просили тоді громади глухівська та переяславська, а київська громада просила про університет у Києві.

Звичайно, цариця Катерина, маючи на оці саму тільки русифікацію, не дозволила цих університетів. І українська молодь за вищою освітою мусила їздити або за кордон, або потім до Москви…

3. Русифікація Київської Академії. Запровадження російської вимови до Української Церкви. 

А далі Катерина одверто повела русифікацію вже в широкому розмірі. Височайшим наказом 7 вересня 1782 р. було оповіщено про організування “Комиссии для заведения в России народных училищ” 2. I от програма, вироблена для шкіл Росії, хутко була заведена й до шкіл в Україні. І з того часу русифікація в наш край попливла широкою річкою.

Катерина знайшла собі добрих помічників в Україні, що жваво проводили до життя всі її плани про знищення наших прав старожитніх та про широку русифікацію, - це були відомі київські митрополити Гавриїл Кремінецький (1770 - 1783) та особливо Самуїл Миславський (1783 - 1796).

Гавриїл Кремінецький, хоч і українець з походження, майже все життя своє пробув у Росії і відбився від своєї батьківщини. План його роботи в Україні ясно видно з тієї розмови, що він вів її по дорозі до Києва; новий митрополит казав, що він, “живши долгое время в Петербурге, привык к тамошним обрядам и обыкновениям; а теперь, когда прииедет в Киев, не знает, что начать: следовать ли малороссийским обыкновениям, или малороссияне должны приноровляться к его петербургским ухваткам”… Гості відповіли митрополитові, що ввесь Київ повинен взяти собі його, митрополита, за зразка…

І от ці “петербургския ухватки” митрополит й проводив до Української Церкви ввесь час, коли був на Київській митрополії…

А митрополит Самуїл Миславський пішов уже значно далі.

----------------------

Джерело http://uaoc.net/?p=1365#more-1365