Уривок з праці "СЛОВА ЯК СВІДКИ ПРАВДИ"
Екскурс у лексему "москаль”
Етнонім "москаль” лежить не у менш складній політично-культурній площині, початок витворення якої припадає фактично на 1725 рік. Саме тоді давнє ім’я нашої країни Русь у грецькому фонетичному варіянті Петро I офіційно присвоїв Московії. Візантійські греки заступили в імені Русь звук [у] на звук [о] і назвали руських народом "росс” або "россами”, а відтак країну Россією. Отож назву Росія утворили в Стамбулі грецькі церковники у ХVI ст., чим відразу скористався Петро I.
"Назвавши себе Росією або Великою Руссю, Московія тим самим стверджувала себе спадкоємцем і продовжувачем Київської Руси, Ірина Фаріон цим стверджувала і своє право на "собирание земель русських”.17 Етнонім від украденої і новоспеченої назви держави "россиане” створив видатний український мислитель ХVIII ст. Феофан Прокопович, що насправді означав не ім’я народу (етнонім) — а державну належність за аналогією до словотвірної моделі на — ян: громад-ян-и, волин-ян-и, львів-ян-и тощо. До того ж для всієї Европи від Литовсько-Руської держави, Польщі аж до Англії, для країн Сходу, турків, арабів існувала тільки одна офіційна назва: Московське князівство (царство), Московія або просто Москва… Її жителів називали московітами, московитянами або москалями”18.
Фундаментальне джерело знань "Енциклопедія українознавства” зазначає: "В українській, польській та ін. слов’янських мовах прийнята для росіян також назва "москалі” (ЕУ 7, с.2609). Тому й не дивно, що вона зосталася в народному мовленні і в словниках, що яскраво засвідчує "Словарь української мови” Бориса Грінченка; Москаль, ля, м. 1)Великороссъ. 2)Солдатъ. 3) Сорт льна. 4) Сорт чесноку. 5) Насек., а також такі похідні: москаленко, москалення, москалик, москалитися, москаличок, москалів, москалівна, москалитися, москаличок, москалів, москалівна, москальня соб. 1)Великоросы. 2) Солдаты, москальство, москальча, москальчик, москальчук, москалюга, москвофіл, москвофільство, москвофільство, москвофільський, Москівщина і Московщина, московець = москаль, московська, московський, московщеня, Московщина (Гр.2, с.447).
Випереджає Бориса Грінченка у кількості вживання словоформ і похідних від "москаль” автор нашої мови та її знавець від Бога Тарас Шевченко — у нього їх лише в поезії — 1219, і звичайно, що жодного разу наш поет не називає північних сусідів "росіянами”. У "Седнівській передмові” до невиданого "Кобзаря” 1847 року Т. Шевченко пише: "Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі — всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило… Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму...”.20
Назви "Московщина”, "москаль” постійно вживали класики української літератури, українські мовознавці, історики та публіцисти. І не тільки українські, але й російські також, серед яких, наприклад, такі світоглядно різні постаті, як Віссаріон Бєлінський і Олександр Герцен: "Верст за тридцять до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще перемешанную с грязным москальством”; "Москва — или лучше Петербург — обманул Украину и заставил ненавидеть москалей”21.
А 1918 року вийшов двомовний словник В. Дубровського "Словник московсько — український”, і його рекламували як "практичний підручник української розмови і збірник москалізмів”22. Хай там як, але блискучим у цьому контексті є вислів Лева Толстого: "Мы можем обманываться, а язык не обманывает”. Як зі словом "жид” воювала більшовицька цензура, так зі словом "москаль” розпочала війну цензура царська. Боротьба досягла апогею у сталінські часи, коли за слова "Московщина” чи "москаль” люди платили життям як буржуазні націоналісти. Чому у Росії так панічно бояться предковічного найменування "москаль”?
Вбачаємо у цьому дві причини: перша з них у тому, що у цьому випадку ніщо так викривально, крім мови, не засвідчує правди. Етнонім "москаль” зостався промовистим похідним назви Московщина — народ підсвідомо не погоджувався з викраденням у нього назви Русь у варіянті Росія, а отже, і похідних від неї, а тому вживав органічної самоочевидної назви "москаль” і "Московщина”. Друга причина — в історично набутій негативній конотації цього етноніма, що цілком логічно випливало з політичних стосунків між росіянами й українцями, про які краще за Володимира Винниченка не скажемо: "Вся історія відносин між Москвою і Україною на протязі більше як 250 літ з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя слідів, щоб навіть імени її не лишилося”.23
Однак жорстоке полювання на правду не здатне-таки остаточно подолати її у лексикографічних джерелах: Москаль,я,ч., заст. 1) Вояк, солдат. 2) Росіянин (СУМ IV, с.808) — завважимо, що біля другого значення "росіянин”, яке логічно, мало б бути першим (як у Грінченка), немає жодної маркованої помітки, що це лайливе чи образливе! Подає наш академічний словник і похідні від цього етноніма: москаленко, москалик, москалиха, москалів, москалівна, москальчук (СУМ IV, с.808). Найавторитетніший російський лексикограф Володимир Даль зазначає, що термін "москаль” малоросійського походження і означає: "москвич, русский, солдат, военнослужащий” (Даль II, с. 349).
Неважко здогадатися, що народний депутат О. Тягнибок вжив це слово хоча б відповідно до його фіксації у фундаментальних тлумачних словниках української мови, серед яких і щойно видані: Москаль заст. 1. вояк, солдат. 2. розм. росіянин (ВТССУМ, с.541; НТСУМ 2, с.229). Право на життя цьому етноніму дає також "Етимологічний словник української мови” та "Этимологический словарь русского язика” Макса Фасмера, трактуючи його як похідне утворення від Москва. ЕСУМ наводить паралелі з чеської, словацької та польської мов: moskal "росіянин” (ЕСУМ 3, с.519).
Додамо, що сама лексема "Москва” має три найпоширеніші етимологічі версії: 1) від мерянського (плем’я мерь) моска ава, де моска — це "ведмідь”, ава — "мати, жінка”, тобто москаава "ведмедиця”; 2) фін. musta "чорний, брудний” і va "вода”,тобто "брудна вода чи гниловодна”; 3) чудськ. моска "корова” і ва — "вода”, тобто "коров’яча калюжа” (ПЭСРЯ, с. 559).
Структура етноніма "москаль” дозволяє тлумачити значення суфікса — аль як атрибутивного форманта на зразок горбаль, носаль; в українській мові з тим суфіксом творяться також назви людей за фахом: коваль, скрипаль.24 Видатний польський учений Ф. Славський наголошує на експресивній функції атрибутива — аль: nosal.
Отож зазначена етимологія легко знімає політичну конотацію аналізованого етноніма, а сам етнонім, складається враження, стає закладником некоректних дій його носіїв щодо самих українців. Поряд із етнонімами "москалі” і "жидва” (суфікс — ва акцентує на збірному понятті) нардеп уживає етнонім "німці”, до якого , як відомо, етнічна німецька меншина не висловила жодних претензій, хоч власне, мова з цього приводу має певні контраргументи.
Згадаймо, "Кругом москалі та німота, ні одної душі хрещеної”, — скаржиться Тарас Шевченко Грирорієві Квітці—Основ’яненку в листі від 19.02.1841 р., і "Сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися”, — в листі до Якова Кухаренка від 26.11.1844р., а сам етнонім "німці” у різних словоформах і похідних поет уживає дев’ятнадцять разів25. І це неспроста, адже у ньому закладена промовиста амбівалентність з виразною етимологією в першому із значень: 1) первісно німцями звичайно називали людей, які не говорили по-нашому, а отже, були "німими”, себто чужими; 2) німець — це символ космополітичної безликости, символ, як зазначає Євген Сверстюк, базуючись на творчості Шевченка, "купи позиченого розуму”, "чужих фраз” 26; 3) етнонім. Але німцям, як бачимо, і нашій владі, що воює з конотативними смислами окремих слів, байдуже, що їх не називають "дойчами”, як, до речі, і угорцям, яких називають "мадярами” чи італійцям, яких поляки називають "влохами”, тобто скопцями. Такі речі є прерогативою корінного етносу із законами рідної мови.
Політичні ультиматуми інших націй тут, м’яко кажучи, незрозумілі. З огляду на зазначене, робимо висновок, що контекстуально вжиті етноніми "жидва”, "москалі” та їхні прикметникові похідні у словосполученні "москальсько-жидівська мафія” є, по-перше, нормативними лексемами, засвідченими передусім українськими та іншомовними лексикографічними та енциклопедичними джерелами; по-друге, публіцистичний стиль мітингової доповіді з нагоди особливої історичної події, а саме загибелі старшин Армії УПА, що на превелику ганьбу України, не визнана стороною, що змагала у Другій світовій війні, не просто допускає, а вимагає пристрасного ставлення до предмета мовлення у поєднанні з емоційно-експресивною оцінкою. Тим паче, що ця оцінка підкріплена реальним розвитком подій у державі.
Література
1 Барабаш Юрій. "Коли забуду тебе, Єрусалиме…”, Гоголь і Шевченко. Порівняльно — типологічні студії. — Харків, 2001. — С.73. 2 Харахаш Б. Націоналізм: ідеологія чи доктрина? // Розбудова держави. 1998. —№ 3-4. 3 Мацько Л.І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови. — К., 2003. — С. 273. 4 Словотвір сучасної української літературної мови. — К., 1979. — С. 92. 5 Єфремов Сергій. Щоденник.1923-1929. —К., 1997. — С. 634. 6 Єфремов Сергій. Там само. — С. 336. 7 Конкордація поетичних творів Тараса Шевченка / Ред.. й упор. Олега Ільницького, Юрія Гавриша. — Canadian Institute of Ukrainien Studies Press Edmonton — Toronto, 2001. — Т. І. — С. 512-515. 8 Кацнельсон Абрам. Чи був Тарас Шевченко антисеміт? // Літературна Україна. — 1995. — 23 березня. 9 Цит. за Барабаш Ю. Там само. — С.90. 10 Цит. за Феллер Мартен. — С.23. 11 Мусієнко Григорій. Україна для Українців: хто за і проти. — К., 2003. — С. 321 12 Цит. за Феллер Мартен. Пошуки, роздуми і спогади єврея, який пам’ятає про своїх дідів, про єврейсько-українські взаємини, особливо промови і ставлення до них. — Дрогобич, 1994. — С. 23. 13 Мусієнко Григорій. Там само. — С. 321. 14 Шестопал Матвій. Євреї на Україні. — К., 2002. — С. 99-101. 15 Сербенська О.А. Культура усного мовлення. — К., 2004. — С. 8. 16 Цит. За Наконечний Євген. Украдене ім’я. — Львів, 2004. — С.345. 17 Наконечний Євген. Там само. — С. 22. 18 Наконечний Євген. Там само. — С. 139. 19 Конкордація…. Там само. —С. 1016-1018. 20 Кониський О. Тарас Шевченко — Грушівський. Хроніка його життя. — К., 1991. — С. 440. 21 Романюк Віктор. Орда у храмі. — Стрий, 2003. — С. 345,382. 22 Наконечний Євген. Там само. — С. 194. 23 Винниченко Володимир. Відродження нації. — Київ — Відень, 1920. — Част.I. — С. 34-35. 24 Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови. — Ужгород, 1960. — С.113; Ковалик І. І. Питання словотворчої омонімії і синонімії в сфері іменників слов’янських мов // Питання слов’янознавства. — Львів, 1962. — С. 17; 25 Конкордація... Там само. — Т.2. — С. 1197-1199. 26 Сверстюк Євген. Шевченко і час. — К., 1996. —С. 51. Список умовних скорочень лексикографічних джерел 1. Гр. Словарь української мови // Упоряд. з додатком влас. матеріялу Б. Грінченко. — К., 1907-1909. — Т. 1-4. 2. ВЗОССУЛ — Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики. — К., 2003. 3. ВТССУМ — Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К., 2004. 4. ЕСУМ — Етимологічний словник української мови // За ред. О. С. Мельничука. — К., 1982-2004. — Т. 1-4. 5. ЕУ — Енциклопедія українознавства. — Львів, 1993. — Т.2; 1998. — Т.7. 6. НТСУМ Новий тлумачний словник української мови. — К., 2004. — Т. 1-4. 7. СУМ Словник української мови. — К., 1970-1980. — Т. 1-11. 8. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — М., 1956. — Т. 1-4. 9. ЭСБЕ — Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза, И.А. Ефрона. — С.-Петербургъ, 1883. — Т. XIа. 10. ПЭСРЯ, Преображенский А.Г. — Этимологический словарь русского языка. — М., 1958. 11. СРЯ XI-XVII — Словарь русского языка XI-XVII вв. Выпуск 5. — М., 1978. 12. ССРЛЯ Словарь современного русского литературного языка. — Москва — Ленинград, 1955. — Т. 4. 13. ФЭСРЯ, Фасмер Макс. — Этимологический словарь русского языка. — М., 1967. — Т. 1-4. 14. SJP — Slownik jеnzyka polskiego Jana Karlowicza, Adama Krynskiego i Wladyslawa Niedzwiedzkiego. — Warszawa, MCMXXVII.
http://www.panianka.info/_movoznavecj_irina_farion_0_0_0_1054_2.html
