Історично склалося, що все життя людини переломлюється через призму
різних людських спільнот, тісно пов’язане з ними, минає в них:
товариства, асоціації, клуби, врешті держава як форма політичної
організації суспільства і Церква як форма організації духовної. Кожна з
них у свій спосіб відкриває перед людиною можливості до самореалізації,
досягнення певних результатів, задоволення інтересів та здійснення
прав. Кожна з них має свою амплітуду варіативності відповідно до змін
умов життя або часових реалій.
Серед цього розбурханого життєвого
моря твердинею для абсолютної більшості послідовників Христа
залишається сім’я. Подружжя,як інституція встановлена Богом, Ним
освячена, як святе Таїнство, що є часткою фундаменту християнського
віровчення.
Історично склалося, що все життя людини переломлюється через призму
різних людських спільнот, тісно пов’язане з нами, минає в них:
товариства, асоціації, клуби, врешті держава як форма політичної
організації суспільства і Церква як форма організації духовної. Кожна з
них у свій спосіб відкриває перед людиною можливості до самореалізації,
досягнення певних результатів, задоволення інтересів та здійснення
прав. Кожна з них має свою амплітуду варіативності відповідно до змін
умов життя або часових реалій.
Серед
цього розбурханого життєвого моря твердинею для абсолютної більшості
послідовників Христа залишається сім’я. Подружжя,як інституція
встановлена Богом, Ним освячена, як святе Таїнство, що є часткою
фундаменту християнського віровчення.
Недосконалість людської
природи в певні періоди ставила під жорстокий сумнів цінність
християнського шлюбу, ба, навіть робила відступи від нього (епоха
Французької революції кінця ХVIII століття, часи існування
комуністичних режимів на теренах Європи, так звана «сексуальна
революція», що охопила Старий і Новий Світ у 60–70 роках минулого
століття). Проте ці тимчасові відступи не зруйнували християнського
подружжя, а швидше, через контраст потворного та прекрасного,
підкреслили його вірність і святість. Вірним це допомогло чіткіше
викристалізувати істину, що дотримання чистоти подружжя, встановленого
Богом та опроміненого Його ласкою, дозволяє бути не лише учасниками
християнської громади, а й Божої творчої сили і, як нагороди за
самовіддану працю подружнього шлюбного життя, отримання святості
Царства Небесного.
В різних народів різні релігії і різне
розуміння шлюбу. Але всі держави і релігії, починаючи від сотворення
світу завжди були на сторожі сім’ї, розуміючи, що це основа, на яку
опирається суспільна і політична структура.
ФОРМА І МАТЕРІЯ СВЯТОЇ ТАЙНИ ПОДРУЖЖЯ
Природнє
і незаперечне право кожної людської особи на подружжя відображено в
ККСЦ (к.778) – Одружуватися можуть усі, кому право цього не забароняє.
Звичайно цей канон стосується осіб, які є охрещені.
Наступний
канон (к.779) стоїть на сторожі вже подружнього союзу – Подружжя
користується прихильністю права; тому при сумніві треба вважати його
правосильним, поки не буде доведено щось протилежне.
Згідно з
католицьким богослов’ям подружжя є однією з семи Святих Тайн і як таке
догматично визначене Тридентійським Собором (25 сесія 1563р.).
Сакраментальний
характер може існувати лише в подружжі, в якому обидва партнери
охрещені. Це позиція католицького богослов’я, яка також збігається з
позицією Східних Церков. Це може відбуватися лише тоді, коли обидва
партнери подружжя охрещені й, через те, здатні приймати інші Святі
Тайни.
Несуттєвим вважається те, чи хрещення було прийняте в
Католицькій Церкві чи поза нею; таким чином, подружжя інших християн
вважаютться сакраментальними.
Щоб могло заіснувати подружжя, як Свята Тайна (а не тільки як союз), як і в інших Святих Тайнах, мусить бути матерія і форма.
1. Матерія. Подружня згода (к.817)
§1.
Подружня згода – це акт волі, на підставі якого чоловік і жінка через
нерозривний союз взаємно себе віддають і приймають одне одного для
утворення подружжя.
Ця згода мусить бути незамінною.
§2. Подружня згода не може бути заступлена ніякою людською владою.
Мусить бути повною. Про це говориться у ККСЦ, кк. 818–827
Актуальною на момент заключення подружжя.
«Подружня
угода, стверджує папа Павло І, створює певний стан життя, над яким
подруги вже не мають влади. Вона є вища за припливи і відпливи людських
почуттів, навіть дуже шляхетних, які за своєю суттю підлягають настроям
і послабленню, а навіть можуть зовсім згасати. Бо правова дійсність,
якою є постале із взаємної згоди подружжя, існує незалежно від кохання
і триває дальше, хоч би почуття кохання зовсім згасло».
Отже неможливо цю згоду відкликати у пізнішому часі.
Кожне
подружжя між християнами є Святою Тайною. Несакраментальним є лише
подружжя католика з неохрещеною особою, яке може бути укладене у
Католицькій Церкві, якщо йому надана диспенза від перешкоди різниці
богопочитання.
Форма вінчання (к.828)
§1. Тільки ті подружжя
правосильні, які укладаються згідно зі святим обрядом перед місцевим
ієрархом чи парохом або ж священником, якому одним з цих двох було
надане повноваження благословити подружжя, а також у присутності
принаймні двох свідків.
Отже, щоб заіснувало сакраментальне подружжя, мусить бути дотримана форма згідно обряду.
§2. Священним вважається цей обряд через саму участь священника, який асистує і благословить.
Тут
є різниця між Західним і східним правом: Кодекс Канонічного Права
говорить у к.1108 §2 про асистуючого (тільки про того хто питає і
приймає зовнішньо виражену згоду наречених). Як бачимо, у Східній
Церкві (католицькій чи некатолицькій) священник уділяє Боже
благословення чоловікові і жінці. У Західній Церкві священник або
диякон є тільки особа, яка констатує факт заключення Святої Тайни
Подружжя між нареченими.
Є різниця також і при надзвичайній формі вінчання, а вірніше як поступати, коли шлюб заключений у надзвичайній формі.
У ККСЦ (к.832) говориться:
§3.
Якщо одруження відбулося лише в присутності свідків, то супруги не
повинні занедбати одержати від священника якнайскоріше благословення
подружжя.
В Кодексі Права Канонічного Латинської Церкви (к. 1116,
§1, §2) нічого не говориться про те, щоб звернутись до священника при
першій нагоді.
Католицька Церква дозволяє звернутись і до некатолицького священника, чого не припускає Російська Православна Церква.
У Західній Церкві є можливим, щоби згоду наречених виражала довірена особа (КПК 1104 §1), що недопустимо у Східній Церкві.
http://icl.org.ua
