“Дорогі брати і сестри з Рима та всього світу!
Від усього серця висловлюю Вам
пасхальні вітання словами Святого Августина: “Воскресіння Господнє - це
наша надія” (Августин, Sermo 261, 1). Цими словами, великий Єпископ
пояснював своїм вірним, що Ісус воскрес, щоб ми, приречені на смерть,
не впадали у відчай, вважаючи, що життя повністю завершується у момент
смерті; Христос воскрес, щоб дарувати нам надію.
Дійсно, ось одне з питань, яке
найбільше непокоїть людство: «Що буде після смерті?» Сьогоднішня
урочистість дозволяє дати відповідь на так важливе запитання, кажучи,
що останнє слово не за смертю, адже вже тріумфує Життя. І це наше
переконання ґрунтується не на звичайній людській логіці, а на
історичному факті віри: Ісус Христос, розп'ятий і похований, воскрес у
своєму прославленому тілі. Ісус воскрес, щоб також і ми, віруючи в
Нього, мали життя вічне. Ця звістка міститься у серці Євангельського
послання. Святий Павло гаряче наголошує, кажучи: “Якщо Христос не
воскрес, то марна проповідь наша, марна віра ваша”. І додає: "Якщо ми
надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми – найнещаcніші з усіх
людей” (1 Кор. 15,14.19). Від світанку Пасхи світ проймає нова весна
надії; з цього дня розпочалося наше воскресіння, оскільки Пасха не лише
позначає, якийсь момент історії, а дає початок нового стану: Ісус
воскрес не для того, щоб пам'ять про Нього залишалася живою у серцях
його учнів, а щоб Йому Самому жити в нас, і в Ньому ми можемо вже
відчувати радість вічного життя.
Воскресіння, отже, це не теорія, але історична
реальність, об'явлена Людиною -Ісусом Христом своєю «Пасхою», тобто
«переходом», який відкриває «новий шлях» поміж землею і небом (див.
Євр. 10 20). Це - не міф і не якийсь сон, це - не видіння, і не утопія,
це не байка, а унікальна і неповторна подія: Ісус з Назарету, син
Марії, який із заходом сонця у П'ятницю був знятий з хреста і
похований, переможно залишив гріб. Дійсно, на світанку першого дня
після суботи, Петро та Іван застали гріб порожнім. Марія Магдалина та
інші жінки зустріли воскреслого Ісуса, Його впізнали також двоє учнів з
Еммаусу при ламанні хліба; воскреслий Христос з'явився апостолам
ввечері у Вечірнику, а згодом численним учням у Галілеї.
Вістка про Воскресіння Господнє осяює темні закутки
світу, в якому ми живемо. Я маю на увазі особливо матеріалізм і
нігілізм, а також такий погляд на світ, що неспроможний вийти за межі
експериментально доведеного, і залишається із гірким почуттям пустки,
яка часто ніби займає місце сенсу людського існування. Фактично, якби
Христос не воскрес, ця «пустка» безсумнівно здобула б перевагу. Якщо
ігнорується Христос та Його Воскресіння, то людина немає виходу, і
будь-яка її надія залишається ілюзією. Але саме сьогодні голосно лунає
блага вість про Воскресіння Господнє, вона стає відповіддю на часте
питання скептиків, що згадується також у книзі Проповідника: "Чи існує
щось, про що можна сказати: / Ось це - новина? "(1.10). Ми
відповідаємо: так. На світанку Пасхи все ожило: смерть і життя
зустрілися в бою / у виключному поєдинку: / Вождь життя загинув: / А
тепер живе правдиво. Ось це і є новина! Новина, що змінює життя того,
хто її приймає, як це відбувається зі святими. Саме так, наприклад,
трапилося зі святим Павлом.
Часто впродовж Року Святого Павла ми мали нагоду
розмірковувати над досвідом великого Апостола. Савло із Тарсу, завзятий
гонитель християн, в дорозі до Дамаску зустрів воскреслого Христа і
Йому підкорився. Все інше нам відомо. З Павлом відбулося те, що він
пізніше написав християнам з Коринту: “Якщо хтось у Христі, той - нове
створіння. Старе минуло, настало нове” (2 Кор. 5: 17). Погляньмо на
цього великого проповідника, який з відвагою та наснагою своєї
апостольської діяльності, звіщав Євангеліє численним народам
тогочасного світу. Його вчення і його приклад надихають нас шукати
Господа Ісуса, а також заохочують довіряти Йому, оскільки почуття
пустки, що намагається отруїти людство, вже перемножено світлом і
надією, які випромінює воскресіння. Отож, стають істинними і
актуальними слова псалма: “Та навіть темрява для тебе не занадто темна;
і ніч, немов день, світить” (139 [138], 12). Вже більше не пустка
огортає все, а милосердна присутність Бога! Навіть царство смерті було
звільнене, адже Слово життя зійшло також у відхлань, під натхненням
Духа.
Хоча смерть не панує більше над людиною і світом, однак
залишаються ще численні прояви старого панування. Хоча Христос через
Пасху і викорінив зло, Йому потрібні люди, які в усі часи та в різних
місцях допомагатимуть і зміцнюватимуть Його перемогу зброєю
справедливості, істини, милосердя, прощення і любові.
Саме це послання підчас нещодавньої апостольської
подорожі я мав намір донести в Камерун і Анголу та на увесь
африканський континент, що прийняв мене з великим ентузіазмом і
готовністю слухати. Африка, дійсно, безмірно страждає внаслідок
жорстоких і нескінченних конфліктів – часто забутих – що мучать і
продовжують кровопролиття у численних країнах, що збільшують кількість
жертв голоду, бідності та хвороби. Це саме послання я повторю ще з
більшим акцентом у Святій Землі, куди з радістю поїду через декілька
тижнів. Складне, але невідкладне примирення, як запорука мирного
співіснування та спільної безпеки на майбутнє, здійсниться лише завдяки
відновленим зусиллям, наполегливим та щирим, за для врегулювання
палестино-ізраїльського конфлікту. Зі Святої Землі, наш погляд
поширюється далі, на сусідні країни, на Близький Схід, та на весь світ.
У часи глобальної нестачі продовольства, фінансових негараздів,
бідності минулого і сучасного, хвилюючих кліматичних змін, насильства і
убогості, що змушують багатьох залишати власну землю заради більш
стабільного існування, а також завжди загрозливого тероризму і
зростаючого страху непевного майбутнього, слід терміново створити
перспективи, здатні відродити надію. Нехай ніхто не відступає назад у
цій миротворчій боротьбі, започаткованій Пасхою Христа, Який - я
наголошую – шукає людей, що допоможуть Йому посилювати перемогу із Його
ж зброєю справедливості, істини, милосердя, прощення і любові.
Воскресіння Христове - це наша надія! Ось, що сьогодні з
радістю проголошує Церква: надію, яку Бог через Воскресіння Ісуса
Христа вчинив стійкою і непереможною; вона поширює надію, яку носить у
серці та прагне поділитися нею з усіма, скрізь, а особливо там, де
християни терплять переслідування за свою віру і за внесок задля
справедливості та миру; Вона спонукає до надії, здатної збудити
непохитність - будь-якою ціною творити добро. Сьогодні Церква оспівує
"день, що створив Господь", і закликає до радості. Вона молиться і
звертається до Діви Марії, зірки надії, вести людство до правдивої
пристані спасіння, тобто у серце Христа, у Пасхальну Жертву, Агнця, "що
спас світ", Невинний "що примирив нас, грішників, з Отцем". Йому,
непереможному Царю, розп’ятому і Воскреслому ми радісно співаємо наше
Алілуя! “.
Переклад: Католицький Медіа-Центр
http://www.alfaomega.org.ua/ua/index.php?option=com_content&task=view&id=96&Itemid=109
