Два останні місяці Івано-Франківськ переживає нове відкриття чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Діви Ласкавої Станиславівської — однієї з найвідоміших і найшанованіших у краї сакральних пам’яток м. Станиславова в довоєнний період. Про неї розповів журналістові «Галичини» душпастир Івано-Франківського хоспісу отець Володимир Вінтонів, ініціатор і промоутер повернення освяченої копії до Івано-Франківська.

— Перш ніж розповісти про чудотворну станиславівську ікону, розкажіть, якого значення приділяють богослови іконі в літургійному житті Церкви?

— За церковними приписами, святі ікони вважають дуже важливими елементами літургійного життя. Адже вони пропонують очам вірних зображення Втіленого Бога Ісуса Христа, Його Пречистої Матері, святих, євангельських сюжетів та чудес, які Бог особливим чином здійснив на землі через Ісуса Христа, а також через служіння святих і Церкви. Одним із головних завдань Служби Божої, а саме Літургії Слова, є сповнювати, пригадувати і відтворювати події, в яких таїнственним способом здійснюється наше спасіння. Показуючи їх історію за допомогою ікон, Церква протягом століть євангелізувала, катехизувала та допомагала відтворити і закріпити ці події в пам’яті й серці тих, хто їх споглядає. У дійсності кожний елемент цієї священної історії спасіння людства є ділом Божого Промислу. Особливе значення ікон порівняно з іншими картинами полягає в тому, що вони відтворюють і представляють не щоденні людські аспекти, які бачать наші земні очі, а акцентують увагу на абсолютну духовну сутність, незнаний простір Неба. Тобто те, «чого око не бачило і вухо не чуло, що на думку людині не спало, і Господь приготував це тим, що Його люблять». Для віруючих особливо важливо те,  що об’явлення через ікони небесного виміру осіб, які на них зображені, часто наділяє їх чудотворними властивостями і якоюсь мірою дозволяє їм бути частиною божественного.

— Український народ і державу ще за княжих часів Ярослав Мудрий віддав під опіку Богородиці. Пречисту завжди вшановували особливими молитвами, на її честь будували храми, під її опіку віддавали міста. Чи можна простежити певний зв’язок з цією традицією і в нашому випадку?

— Звісно, ми тут бачимо прямий стосунок до тяглості вшанування Богородиці не тільки в українському народі, а й серед інших народів, що населяли Україну. Адже ікона Матері Божої Ласкавої, безсумнівно, є копією Белзької Богородиці, яку  приніс на Галичину її король Лев Данилович. Коли ж Галичину завоювали поляки, тоді вони перенесли її з почестями на Ясну Гору в Ченстохові. Власне й виконано нашу ікону відповідно до традицій галицької школи XVI століття. А перша згадка про ікону Пресвятої Богородиці Діви Ласкавої Станиславівської походить з хронік церкви на Подолі і датується 1742 роком. Переказ говорить, що ікону написав 70-літній побожний іконописець Даниїл на побажання секретаря вірменської громади Донінра. На початку вона перебувала у домашньому вівтарику, що в ті часи було загальноприйнятим звичаєм, перед яким молилася ціла сім’я. За переказом,  Донінр перший оздоровився за посередництвом ікони. Завдяки палким молитвам і глибокій вірі він вилікувався від тяжкої хвороби очей. В його помешканні вперше проступили сльози на обличчі Божої Матері. Відчуваючи, що не гідний зберігати такий скарб у власному будинку, Донінр відніс ікону до дерев’яної вірменської церкви, де сльози на обличчі Діви Марії стали ще більше помітні.

— Як Церква відрізняє чудо від «не-чуда» і чим вирізнялася ікона Станиславівської Богородиці?

— Почнемо з простого. Чудо — надзвичайне явище, втручання Бога, яке зупиняє дію законів природи для того, щоб людина зміцнилась у вірі. Чудо завжди показує їй, що існує інша надприродна реальність, і вона змушує задуматися людину над власним внутрішнім світом. Як правило, чудо має на меті благу ціль — скріпити, сцілити, направити людину до спасіння душі. У вивченні цього явища Церква ретельно простежує два аспекти: науковий і свідчення людей, які заприсягають перед Богом на Біблії. Така комісія 22 серпня  1742 р., яка складалася зі світських та духовних осіб однозначно підтвердила надприродний характер сліз Станиславівської Богородиці. Рушник, яким обтиралося сльози, що спливали по лику ікони, був покладений до релікварію. Того ж року під час однієї Божественної Літургії відбулася зміна кольорів ікони. Вона ціла наповнилася блакитним кольором і такою ж залишалася до кінця Служби Божої. З часом прийнявся звичай, щоб на згадку офіційного визнання Станиславівського чуда раз на рік, 22 серпня, по урочистій святій Літургії давати релікварій вірним для цілування, пізніше ця практика поширилася на кожну суботу. Часом, коли вірні починали співати пісню «Будь благословенна», траплялося, що сумний лик Пречистої Діви Марії починав роз’яснюватися і залишався усміхнений протягом певного часу.

З-посеред розповідей свідків задокументовано також свідчення, які говорять про дивне світло, яке огортало чудотворний образ і приймало форму великих променистих зірок. і що дуже важливо: мало можна перелічити нових ікон у тих часах, які б за порівняно короткий період так прославилися численними чудами, ласками, оздоровленнями і вислуханням різноманітних просьб. Власне, вдячних шанувальників Плачучої Богородиці було скільки багато, що дуже швидко її назвали Ласкавою.

— Відомо, що чудотворні ікони й образи прикрашені багатими вотами — щедрими пожертвами із золота чи срібла вислуханих Господом прохачів. Коли відбувалося чудесне оздоровлення, то такі воти виливалися у формі вилікуваного органа чи частини тіла: повернено слух — пожертвувано срібне вухо, оздоровлено паралітика — вилито ногу і т. п. Скільки вот мала Станиславівська Богородиця?

— Не тільки воти. В певному сенсі зведення чудового нового кам’яного храму в стилі італійського бароко, який і сьогодні прикрашає центр Івано-Франківська, стало першою своєрідною вотою католиків усіх обрядів нашого міста і краю тих часів. Не випадково на наріжному камені фундаменту святині був вирізьблений надпис: «Троєкратно Благословеній Найсвятішій Богородиці Діві — камінь, місто і душу разом під дівичі стопи». Звісно, найбільшим скарбом храму була ікона. Вона була вкладена у срібну раму і накрита ризою з позолоченого «баквану», а по двох її боках були розміщені вітрини з вотами, частина з яких, за давнім звичаєм, була прибита безпосередньо на неї. Слава про образ і краса ікони не переставали притягувати до себе все більше число паломників. Що ж до самих вот, то маємо дані, що на 1936 рік «усі 23 вітрини вщерть були заповнені 738 вотами, а нові напливали все далі». і це не враховуючи конфіскованих за австрійської та російської окупацій. Не забуваймо також, що багато оздоровлених були бідними людьми і не всі мали змогу дозволити собі пожертвувати воту.

— Як відбувалося приготування і коронація Станиславівської Богородиці у міжвоєнні часи?

— Всі розуміли, що у вірменському храмі Станиславова міститься священний скарб, якому могло б позаздрити будь-яке місто Європи. Тому прохання до Папи про коронування ікони підписали 20 єпископів на чолі з трьома архієпископами трьох обрядів, а загалом петиція містила дев’ять тисяч підписів. Вже через рік усі християни нашого міста і краю готувалися до коронації. Духовні приготування розпочато дев’ятиденними молитовними говіннями. Останній день дев’ятниці присвячено пам’яті ініціатора коронації блаженної пам’яті о. Комусєвича (Вірменська Католицька Церква). Три дні перед коронацією, 27—29 травня, відправляли урочисту Літургію в трьох обрядах. В четвер відправив урочисту Літургію о.-мітрат Діонізій Каєтанович. Його красивий голос дав вірним можливість запізнатися з красою співу так мало знаного католицького обряду вірмен. У п’ятницю відправляли Літургію у греко-католицькому обряді майбутні блаженні мученики за віру — владики кир Миколай Чарнецький та кир іван Лятишевський, єпископ-помічник Станиславівський. У суботу в латинському обряді відправив о. Евреніуш Базяк. Вулиці по дорозі, якою мала вирушити процесія, прикрасили квітами та електричними жарівками, укладеними в форми квітів, уздовж вулиць поставлено 12-метрові стовпи з польськими та папськими прапорами, увінчували їх корони. На перехресті вулиць і перед коронаційною площею поставлено дві тріумфальні арки. Станиславів тоді прийняв 17 єпископів, а також генерального ігумена вірменських мехітаріїв з Відня, апостольського місіонера вірменського обряду з Бухаресту і групу вірмен з Румунії та всю Вірменську капітулу. 30 травня 1937 року ікону коронували митрополит Краківський Адам Сапєра, митрополит Віленський єпископ Ромуальд Ялбжиковский, єпископ Станиславівський Григорій Хомишин. У коронаційних заходах взяли участь сотні священиків, монахів і монахинь, десятки тисяч вірних трьох обрядів Католицької Церкви, які представляли три народи: вірмен, українців, поляків. Щодо самої події, то святкові урочистості коронації ікони Пресвятої Богородиці Діви Ласкавої Станиславівської були настільки піднесені й красиві, що в міжвоєнний період ХХ століття серед 13 таких папських коронацій вони вважалися найкращими, а їх відгук мав потужний резонанс у християнській Європі.

— Відомо, що сьогодні ікона перебуває в Гданську...
— Так, сьогодні вона є в гданському костелі Св. апостолів Петра і Павла. Туди її вивіз останній парох Вірменської Церкви у Станиславові о. Казимир Філіп’як, який врятував її від знищення більшовицькою владою та оберігав її в червоній Польщі, що також було нелегко. Власне отець Казимир опікувався іконою все своє життя, а його найбільшим бажанням було повернути ікону до храму в Івано-Франківську, який зведено на її честь. 1992 року в останні хвилини свого життя, коли о. Казимир давав свій останній заповіт, його запитали: «Отче, а що робити з іконою?». Він відповів: «Залишіть це. Господь сам подбає про своє». До речі, на початку 90-х років минулого століття велися переговори про повернення ікони в Україну, але поляки отримали відмову від наших церковних достойників.

— Як відбулася ваша особиста зустріч з іконою і у що це вилилося?

— 2009 року на конференції паліативної опіки в ўданську мій добрий приятель запросив мене відслужити Літургію у його товариша на храмовий празник. Під час знайомства з отцями один з них пожартував: «Коли ви, отче, приїхали за іконою Пресвятої Богородиці Діви Станиславівської, то знайте, що ми вам її не віддамо. Нам самим вона потрібна». І з того часу, коли почав серйозно досліджувати історію ікони, я став відчувати особливу опіку Ласкавої. У що це вилилося? Ну, по-перше, зразу ж по приїзді додому мене повідомили, що припинено будівництво храму івана Хрестителя, душпастирем якого я є. Та завдяки молитвам до Господа та Богородиці у скорім часі було розв’язано всі проблеми і роботи продовжувались. Протягом періоду будівництва храму всі причетні до цієї будови відчували присутність Богородиці. Вона вела нас своєю рукою і в усіх дискусіях, без яких неможливе творіння будь чого, рішення приймалось абсолютно несподіване. Тому я не побоюсь ствердити, що Мати Божа Ласкава нашими людськими руками сама будувала святиню своєму Синові.  По-друге, певними ознаками опіки Діви Марії можна вважати й шлях освячення чудової копії ікони, яку блискуче виконав художник-реставратор Валерій Твердохліб. Практично на кожному кроці ми знаходили розуміння й підтримку від кожної людини, яка так чи інше мала до цього стосунок. Причому ті, хто брав діяльну участь, самі отримували у скорім часі Її допомогу. Направду відчувалося, що ми є інструментом у руках Богородиці. Ще одним знаком присутності Матері Божої в цій історії є дивне віднайдення оригінальних вот, які принесла незнайома пані, що зберігала їх, і властиво в цей час скромно повернула іконі. Також маю свідчення про чудесне оздоровлення руки однієї пані, якій лікарі призначали операцію. Багато розповідають, що завдяки молитвам до Матері Божої Ласкавої вирішились проблеми в праці. Богородиця Діва вислуховує всі молитви і прохання, які линуть з чистих сердець. Вона випрошує милосердя для нас у Свого Сина, та віра повинна бути сильна і молитва щира. Врешті й той великий резонанс у широких колах громади Івано-Франківська, що викликала освячена копія на виставці в краєзнавчому музеї, і сьогодні пригортає до себе так людей, ми сміливо зараховуємо на конто Ласкавої Станиславівської.

— Відомо, що кожна чудотворна ікона має свій характер. В інтернеті Польщі ікона Станиславівської Ласкавої має ще й іншу назву, яка пов’язана з певними курйозами...

— Ви, напевно, маєте на увазі відому поліційну розповідь. Так, цю ікону в Польщі жартівливо називають ще й Королевою всяких несподіванок. А розповідають таке. В 90-х роках ввечері під костелом Святих апостолів Петра і Павла в ўданську здивовані парафіяни побачили, як борюкаються троє чоловіків, і, що найдивніше, в одному з них вони впізнали свого пароха. Парафіяни викликали поліцію, яка забрала всіх трьох у відділок. Пізніше виявилося, що серед двох незнайомців був ще один священик — парох усіх католиків вірменського обряду в Польщі. Він приїхав сюди з своїм приятелем «забрати, те що належало вірменам» — чудотворну ікону Станиславівську. Правда, Богородиця їх швидко втихомирила й помирила і вже не випускає зі Своїх обіймів, вони тепер стали великими друзями і кілька разів на рік зустрічаються у богослужіннях перед Її іконою. Тому варто зазначити, що, можливо, деякі ситуації в нашому житті є нам незрозумілі і навіть неприємні, та варто віддатись під опіку Матері Божої і Вона покаже, що хотіла зробити для своїх дітей. Призначення ікони в тому, щоби через молитовне очищення спрямувати наші почуття, розум і нашу людську природу до правдивої мети — преображення віруючої людини.

Саме тому, користуючись нагодою, нагадаю, що дістати повну інформацію про ікону можна на виставці в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, яка триватиме до 18 червня, а зустрітися з Ласкавою Дівою Марією можна щодня у  храмі Св. Івана Хрестителя на Микитинецькій вул. в Івано-Франківську. Мати Божа Ласкава прийшла до нас, як і 300 років тому, в дерев’яну церковцю. Мати Ласкава чекає на нас і на наші молитви, чекає на наш крок до Її храму і на відкрите наше серце для спасіння. Запрошую всіх до молитовного Її пошанування.

www.galychyna.if.ua