У Києві живе унікальна людина — шведський священик Максим Маурітссен, якому невдовзі виповниться 84 роки: у нього вісім вищих освіт, не рахуючи богословських, він вільно володіє десятьма європейськими мовами і дає собі раду з іще 40 мовами, професійно грає на фортепіано та органі. Він носить комірець католицького священика — колоратку, але служби вже не відправляє — на пенсії. Хоча пенсіонером його не назвеш.

В Україні отець Максим Маурітссен живе вже 16 років. У його шведському паспорті стоїть довготермінова українська віза. Раніше при в’їзді до України, коли треба було заповнювати анкету, він на запитання «Як довго ви хочете перебувати в Україні?» завжди відповідав: «До смерті і після смерті». Свого рішення і досі не змінив.

Спочатку отець Максим читав лекції в Києво-Могилянській академії, допомагав видавати в Україні переклади релігійної літератури. Тепер готує книги, шукає спонсорів для видання перекладів  та інвесторів для української економіки (за однією з освіт він економіст), організовує гуманітарну допомогу для України і поїздки українських дітей із малозабезпечених родин за кордон.

Отець Максим Маурітссен називає себе «містком» між Україною та Західною Європою. Він ініціював видання італійсько-українського та французько-українського розмовників, готує до друку іспаномовний розмовник. Священик також знайшов спонсорів для видання книжки про трипільську культуру та про першого українського космонавта Леоніда Каденюка.

Попри шведське походження та громадянство о. Маурітссен вважає себе українським патріотом. Україною шведський священик зацікавився 1953 року, коли після закінчення богословських студій у Римі український єпископ запропонував йому служити у Скандинавії для української громади. Відтоді швед став греко-католицьким священиком і перейнявся проблемами України. Він добре вивчив українську мову і звертає увагу іншим на вживання кальки з російської. Все, що стосується України, о. Максим називає «нашим»: «наші діти», «наші проблеми», «наша держава». Але дещо видає його корені: він щоразу виправляє всіх і просить звертатися до нього на «ти»: «У Швеції «викають», коли спілкуються лише з королем та королевою», — пояснює.
Отець Маурітссен вважає, що українцям слід більше дізнаватися про самих себе. Він хоче видати книжку «Невідоме про Україну». «Наприклад, хто знає, що тут померли два Папи Римські? Ми знаємо лише про Клемента, а про Мартина ніхто не згадує. Або відомий австрійський письменник Йозеф Рот... Він народився в Україні, потім писав німецькою мовою, але про нього ніхто не знає! Або про існуючі паралелі між «Руською правдою» Ярослава Мудрого й найстарішою «Шведською правдою»...

Найближчим часом о. Максим планує написати статтю про кордон між Європою та Азією. «Для мене цей кордон — не Урал, а кордон між Україною і Росією! Російську ментальність я вважаю азійською. Ми ж тут європейці. На цих землях із XVI ст. був вплив із Німеччини, вплив західної філософії, томізму — напряму теології, який заснував Тома Аквінський). Наші іконописці вчились у Західній Європі».

Щодо європейського майбутнього України він менш оптимістичний через радянську ментальність: неможливо стати членом ЄС, коли у країні панують бюрократія та корупція.

Квартира, яку він орендує в Києві, заставлена книжками — колекція нараховує вісім тисяч. Він віддавна не купує собі нічого, крім книжок, навіть харчів — домовився з магазинами, які безкоштовно віддають йому продукти, термін споживання яких близький до кінця. Всі гроші вкладає у книжки, серед яких є справжні раритети: повна збірка творів Феодора Студита, видана у XVII столітті, всі твори івана Золотоустого грецькою та французькою мовами, які перекладено у французькому місті Ліоні 150 років тому.