Папа: жодного діалогу із сатаною!

Як поводити себе під час спокус та що потрібно зробити у Великий піст — про це у своїй катехизі говорив Папа Франциск перед молитвою «Ангел Господній» у неділю, 9 березня.

Цього дня Папа прокоментував євангельський уривок, в якому розповідається про те, як сатана спокушав Ісуса після хрещення в Йордані та сорокаденного посту в пустелі, перед початком Його місії.

Святіший Отець зауважив, що спокусник намагається відвернути Ісуса від Отцевого задуму спасіння, тобто, від «жертви, від любові, яка віддає Себе», як викуп за багатьох, пропонуючи навзамін «легкий шлях успіху та могутності». «Поєдинок між Ісусом та Сатаною відбувається за посередництвом цитат зі Священного Писання. Для того, щоб відволікти Ісуса від хресної дороги, диявол, у дійсності, представляє Йому фальшиві месіанські сподівання: економічний добробут, на який вказує можливість перемінити камінь у хліб; видовищний та привабливий стиль поведінки – пропозиція кинутися вниз із найвищої точки Єрусалимського храму, щоб Його врятували ангели, і, врешті, найкоротша дорога до влади й панування взамін за акт поклоніння Сатані».

У цьому контексті Папа наголосив, що Ісус рішуче відкидає ці спокуси, виявляючи «рішучість у слідуванні шляхом, приготованим Отцем, без жодного компромісу з гріхом та логікою світу». «Зауважте, як Ісус відповідає, – звернув увагу Папа. – Він не вступає в діалог із Сатаною, як це вчинила Єва у земному раю. Ісус добре знає, що з Сатаною не можна вести перемови, тому що він дуже хитрий. Тому, замість ведення перемов, як це чинила Єва, Ісус шукає захисту у Божому слові, і відповідає силою цього слова. Пам’ятаймо про це: в хвилині спокуси не вести жодних дискусій із Сатаною, але завжди оборонятися Божим словом».

Відповідаючи спокусникові, Христос, посилаючись на Боже слово, насамперед пригадує, що «не єдиним хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст». Це, за словами Святішого Отця, додає нам сил, підтримує у змаганні з ментальністю світу, «яка применшує людину до рівня першочергових потреб, спричиняючись до того, що вона втрачає здатність прагнути те, що є істинним, добрим і прекрасним, прагнути Бога та Його любові». Пригадка про те, що «не випробовуватимеш Бога твого» вказує, що «шлях віри проходить також через темряву і сумніви, живиться терпеливістю та витривалим очікуванням». Ісус теж пригадує, що «Богові єдиному поклонятимешся», вказуючи на необхідність «позбуватися ідолів, марноти, та будувати своє життя на тому, що суттєве».

«Ці Ісусові слова знаходять конкретне підтвердження у Його діях, – зазначив Папа. – Абсолютна вірність Божому задумові любові через три роки приведе Його до остаточних порахунків із «князем цього світу», в годину страстей та смерті, і там Ісус отримає свою остаточну перемогу, перемогу любові».

Підсумовуючи, Папа нагадав, що «час Великого посту є для нас слушною нагодою для того, щоб пройти шляхом навернення». «Оновімо обітниці свого Хрещення: зречімося Сатани та всіх його діл та обману, – тому до він є спокусником, – щоб ходити Божими стежками та дійти до Пасхи в радості Святого Духа», – закликав Папа Франциск.

 

Три правила як постити

У наші часи деякі люди завдають собі величезних страждань, аби зробити красивішим своє тіло і більше собі подобатися. Тому вони вишуковують найвигадливіші дієти і голодують чи до смерті

Інші з релігійних мотивів замучують своє тіло надмірними зреченнями, оскільки цього від них нібито вимагає Бог. Ще одні сахаються посту, як чорт ладану. Нерідко рушійною силою таких видів поведінки є глибоко схована погорда щодо тіла або перекручена модель протесту.

Страх, а не жах

Великі учителі християнства ніколи ні до чого такого не заохочували. Піст є насамперед релігійним актом, і ніколи — голодуванням, яке очищує організм від токсинів. Він не є програмою схуднення, щоби зберегти талію, чи бичуванням тіла через ненависть до нього. Отже, все вирішується в голові, тобто в інтенції (намірі), заради якої віруюча людина позбавляє себе їжі. Зовні голодування нічим від посту не відрізняється, але внутрішньо це дві великі різниці.

Отже, піст не може полягати у відразі до їжі, яка є Богом дана, добра і людині потрібна.

Святий Тома Аквінський пов’язує піст із чеснотою поміркованості, які має вберегти нас від гріха обжерства і пияцтва. На його думку, стриманість регулює (а не усуває) чуттєві приємності, зокрема ті, що пов’язані з їжею і питтям. Отже, піст не може полягати у відразі до їжі, яка є Богом дана, добра і людині потрібна. Проте цікаво, що коли Тома пробує дати визначення посту, то розширює обсяг цієї практики: «У точному значенні піст є утриманням від їжі; натомість взятий у переносному значенні, він є утриманням від усього, що шкідливе, а зокрема від гріхів». Сьогодні ми б могли дописати собі до пункту «їжа» цілий список усякого, чого середньовічні люди не знали, наприклад, телефони, медіа, інтернет, брендовий одяг і фірмові страви. Зменшення кількості їжі (або чогось іншого) має керуватися моральним мотивом, аби було постом і принесло бажаний плід, тобто «погідність духа і розуму». Отже, піст не є жодним покаранням ані вимучуванням, якого нібито вимагає жорстокий Старець із бородою, що сидить на хмарі. Це духовні ліки і прекрасна профілактика.

Запровадити лад

Згідно зі св. Томою, піст має взяти в колодки внутрішні чуттєві порухи, пов’язані з нашою пожадливістю (interiores affectiones): прагнення, любов, ненависть, радість і відразу, оскільки «багато в чому ми падаємо всі». Ми просто вибираємо те, що нам у цю мить і в цій життєвій ситуації не служить. Друга мета посту — полегшити споглядання небесної реальності і піднести дух угору. Зрештою, піст допомагає у відшкодуванні за гріхи і загладжує провини.

Святий Ігнатій Лойола, окрім цілей, що їх назвав видатний домініканець, у пості (згідно з біблійною традицією) вбачає різні форми молитви, «щоб шукати і знайти якусь благодать або дар, які людина хоче і прагне отримати від Бога». Так молився постом Давид, чи сам Ісус безпосередньо перед початком своєї публічної діяльності. Тоді піст є вираженням сильного прагнення людини, яка ставить певне духовне благо вище за поживу для тіла. Святий Ігнатій також заохочує нас обмежити їдження заради приготування тіла до молитви, бо це робить так, що людина чуває, а її розум, воля і вся психіка краще і плідніше працюють. Таким чином тіло співдіє з силами душі та відкривається на діяння Бога.

Їсти чи не їсти

Заохочення стримуватися від їжі не в однієї людини сьогодні викликає гусячу шкірку і страхи, що нерідко провадить до відкидання «середньовічного пережитку». Святий Ігнатій каже, що люди часто бояться посту «через чуттєву любов або помилкову гадку, ніби людина не може цього знести без серйозної хвороби». Відомо, що сам по собі піст нікого не приваблює. Відштовхує бачення, що доведеться зносити певні прикрощі. Однак більше знеохочує перекручений образ посту, який затирає позитивну мету, а ставить перед очима виключно труд і важкість. Піст пов’язаний з відкладеним задоволенням, на що дедалі важче погоджуватися. Хоча навіть ті, хто береться голодувати і сідає на дієту, чинять так, бо мають на меті певне благо (навіть якщо остаточно воно виявляється злом). Зате вони спроможні перетерпіти не одну прикрість і незручність.

Окрім невиразної мети, труднощі справляє також і міра. Тома не каже, боронь Боже, голодувати аж до смерті, і підкреслює з усіх сил, що в практиці посту потрібно зберігати здоровий глузд. Ігнатій також розуміє піст як «обмеження себе у тому, що відповідне, аби лиш не зашкодити здоров’ю і не викликати великої слабкості». «Відповідне» означає «те, що велить поміркованість». Так, справді, під час посту має з’явитися якийсь брак і невдоволеність; але це напевно не має бути доведенням організму до меж витривалості. Посту також не можна зрівнювати з повним неїдженням; ближчим є визначення «зупинитися на малому». Йдеться про збереження рівноваги, тобто задоволення базових потреб тіла, за одночасного обмеження того, що є необов’язковим додатком. Одна не існує жодної наперед заданої міри, яку можна би нав’язувати всім без винятку. Кожен має розізнати сам, від чого він може і повинен відмовитися, зваживши на свої можливості, потреби, обставини, виконувану працю і завдання.

" Іншими словами, не можна постити так, щоб людина позбавляла тіло того, що необхідне, до тієї міри, щоб була нездатна виконувати доручені їй обов’язки

Іншими словами, не можна постити так, щоб людина позбавляла тіло того, що необхідне, до тієї міри, щоб була нездатна виконувати доручені їй обов’язки, або, крий Боже, щоби підірвала своє здоров’я, яке теж є Божим даром, і руйнувати його не можна. Обидва згадувані святі виразно підкреслюють, що піст не є метою самою по собі. Згідно з тогочасними стандартами, Тома уточнює, що піст фізичний — це обмеження до одного прийому їжі на день. Святий рішуче забороняє постити у Великдень та в усі неділі. Хто би впирався при постуванні у ці дні, найімовірніше, заражений єрессю маніхейства, тобто гордування тілом.

Над усе, наслідком доброго посту має бути «погідність духа і розуму». Якщо цього бракує, то, імовірно, людина розминулася з належною мірою або керується неправильними намірами. Тоді краще одразу перервати практику посту. І серйозно та спокійно задуматися над тим, що діється.

http://www.livingrosary.org.ua

 

Московська патріярхія стала ініціатором та ідеологом військової інтервенції Росії в Україну

Вже місяць Україна перебуває у стані брутальної військової окупації північним агресором нашої суверенної території – поки що півострова Крим. Але попри цей видимий збройний фронт, існують щонайменше ще два інші, не менш потужні, хоча й віртуальні: тотальна інформаційна війна російських ЗМІ та авангардні «бойові» дії ідеологічного сектора «русского міра» - Московської патріярхії РПЦ.

Ще задовго до падіння режиму Януковича, а саме 28 січня ц. р., глава синодального відділу по взаємозв’язках Церкви і суспільства протоєрей Всеволод Чаплін, виступаючи у Раді Федерації, заявив: «Країни Русского міра (Росія і Білорусь. – Ред.) повинні найактивнішим способом впливати на події в Україні і докладати максимальних зусиль, щоб захистити законну українську владу».

А далі звернувся з прямим закликом:

«Народи, скріплені історичним вибором, який зробив св. князь Володимир в "київській купелі", повинні помагати тим, «хто переживає кризу свободи перед обличчям нашестя нової "орди" (нашого Майдану гідності. – Ред.). …Подолати те, що відбувається, можливо «тільки через участь всієї цивілізації (читай: російської імперії – Ред.), скріпленої спільною історією, у долі народу України». «І цю участь треба брати, не звертаючи уваги на жодну нову «орду» і не думаючи про те, що нам скажуть або що про нас скажуть…».

На цей заклик відразу відгукнувся Верховний атаман Союзу козачих військ Росії і зарубіжжя В. Водолацький, заявивши, що російські козаки готові надати допомогу в припиненні «безладдя»  в Україні, негайно відправивши в сусідню державу не менше 30 тисяч бойовиків.

Отже, Московська патріярхія фактично стала ініціатором та ідеологом військової інтервенції в Україну.

Той же В. Чаплін рівно через місяць, напередодні оголошення нам війни Росією, через державні ЗМІ обґрунтовує і виправдовує інтервенцію:

«Сьогодні настає час виступити набагато більш організовано, осмислено, об’єднано. Не може бути гідного майбутнього у православної цивілізації, якщо її по шматках будуть вбудовувати в чужий політичний, світоглядний і ціннісний проект, який суперечить її ідеалам. Нема у нас майбутнього, якщо ми дозволимо нас розділити і протиставити один одному. Ми зрадимо пам’ять наших святих і великих предків, якщо змиримося з духовним поневоленням будь-якого народу нашої цивілізації, якщо проявимо літеплість, байдужість, якщо будемо жити за принципом «своя хата скраю»… Той, хто боїться, завжди програє. Той, хто відступає, втратить все. Той, хто домовляється на чужих умовах, які стають щораз жорсткішими, — у свій час буде повалений і знищений вже без жодної змоги домовитися або навіть просто розраховувати на милосердя. Про це свідчить історія багатьох лідерів, які пішли шляхом поступок». Вражаючі слова заохочення до агресії з уст «духовного пастиря», правда?! Навіть ідеолог нацистської Німеччнини Геббельс йому би позаздрив!

Провідні аналітичні центри світу вражені непередбачуваністю В. Путіна. Але російський президент цілком передбачуваний. Треба тільки уважно читати «дорожну карту», яку йому наперед виписує РПЦ МП.

Вже 1 березня, коли війська імперії почали повномасштабну окупацію Криму, Всеволод Чаплін заговорив про їх «миротворчу місію» в Україні. В інтерв’ю агенції «Інтерфакс-Релігія» він згадав про витоки доктрини «русского міра» та її остаточну мету:

«Ще в 1995 р. Всесвітній русский народний собор заявив, що російський народ — розділена нація на своїй історичній території, яка має право на воз’єднання в єдиному державному тілі», — а далі Чаплін цинічно запевнив, що сьогодні право цих людей (громадян України. – Ред.) на їх самостійний, вільний цивілізаційний вибір буде гарантовано. І додав: «Одночасно будемо сподіватися й на те, что місія російських воїнів по захисту свободи і самобутності цих людей і самого їх життя не зустріне жорстокого спротиву».

І нарешті, морально виправдовуючи агресію, В. Чаплін твердить: «Росія в кращі періоди своєї історії вставала на захист людей, чиє життя і свобода перебуває в небезпеці, тих, хто близький нам по вірі і духу… Особливо мова в цьому випадку завжди йшла про християн, які бажали жити і будувати своє майбутнє, як частина цивілізації (російської імперії. – Ред.), принципово відмінної від протестантсько-католицького, а тим більше секуляризованого Заходу».

Вже наведених вище цитат цілком достатньо, щоб скласти уяву про справжню суть московського політичного православія, яке не має нічого спільного не тільки з християнством, але й із загальноприйнятими нормами людської моралі. Тому не може бути жодних ілюзій про наслідки екуменічного діалогу з РПЦ МП: чи можливе мирне співіснування, скажімо, нільського крокодила з його жертвою?!

Але ідеологічно забезпечивши першу перемогу імперії над Україною, РПЦ паралельно готує «зачистку канонічєской теріторії». І використовує для цього вже «важчу артилерію». Днями «права рука» патріярха Кіріла, голова відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської патріярхії митрополит Іларіон в ефірі програми «Церковь і мір» на телеканалі «Россія-24» піддав нищівній критиці Українську Греко-Католицьку Церкву „за втручання в політику”.

Уніяти, вважає він, не просто «ратували за т. зв. євроінтеграцію», «але навіть закликали, щоби західні країни більш активно втручались в ситуацію на Україні». «Справа дійшла до того, що архієпископ Святослав Шевчук разом із лжепатріярхом Філаретом (Денисенком) поїхав у США, ходив по кабінетах Державного департаменту і просив про втручання США в українські справи».

Він також заявив, що «уніятство» як «спец­проект Католицької Церкви завжди сприймався православними вкрай негативно, тому що, по суті справи, уніяти — це люди, які носять православні одежі, дотримуються православних обрядів, але при цьому є католиками». За його словами, цей своєрідний статус дає певний простір для маневру як самим греко-католикам, так і Ватикану.

При цьому Іларіон вже встиг оскаржити нашу Церкву в Римі: «Я запитав: як це взагалі можливо, що Греко-Католицька Церква настільки солідаризується з розкольниками, що вони спільно проводять акції, молебні і поїздки? На це мені відповіли: вони ж автономні, ми у Ватикані їх не контролюємо». А наостанок митрополит Іларіон кинув докір, що «Ватикан не вважає за можливе відмежуватися від діянь уніятів».

Риторика Митрополита Іларіона — цілком у дусі століттями сформованої стратегії імперського православ’я, яке завжди бачило свою найбільшу загрозу у правдивій католицькій вірі. Власне, ця віра стала фундаментом українського національного духу. УГКЦ за свою вірність Христові упродовж історії була жорстоко переслідувана, але ніколи не знищена, бо з нею постійно був Святий Дух. І цю високу місію служіння Христові та рідному народові гідно продовжують нині наші Єпископи і священики — справжні пастирі Церкви.

* * *

Українська нація і держава переживають нині драматичні часи. Знесилена і розорена кримінальним режимом Януковича, вона все ж має одну суттєву перевагу над агресором: згуртованість і високий моральний дух. І в цьому слід завдячувати нашим українським Церквам, які у найтяжчі часи завжди були, є і будуть зі своїм народом. Плекаючи і зміцнюючи цю внутрішню християнську єдність, ми зможемо відстояти нашу незалежність і збудувати гармонійне, духовно і морально сильне суспільство. І в цьому нам не зможе стати на заваді жоден «русскій мір» та його ідеолог – РПЦ МП, яка остаточно себе демаскувала і виявила своє імперське, антихристиянське нутро.

 о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ