14 жовтня в українському календарі є особливою датою: свято Покрови Пресвятої Богородиці і день створення Української Повстанської Армії (УПА). Богородиця здавна є покровителькою українського народу, тож не випадково українці 70 років тому (1942 р.), чиї землі стали ареною з’ясування стосунків між двома людиноненависницькими режимами — нацистським та радянським — створили армію, яка спершу почала боротьбу проти німецьких окупантів, а з 1944-го – проти російських. Дика орда з північного сходу до того часу уже показала своє нутро, заморивши голодом понад 7 мільйонів життів на Великій Україні у 1932-33 роках і вбивши сотні тисяч мирних жителів Західної України, які стояли на шляху планів ординців. У чому був їхній гріх? Хіба лише в тому, що вони надто вже любили свою землю, шанували свою історію, що не пошепки, а вголос розмовляли рідною мовою, що співали українські пісні, колядки. Хіба це гріх?!

УПА була побудована за принципом регулярної армії. Вона поділялася на загони (полки), курені (батальйони), сотні (роти), чоти (взводи), рої (відділення), проте базовою одиницею в умовах партизанської війни стала сотня. Вояки УПА мали не тільки стрілецьку зброю. Існували кулеметні чоти та гранатометні ланки. На озброєнні окремих куренів були навіть міномети і легкі гармати. Про масштаби організації збройної боротьби УПА свідчить її територіальне структурування: УПА-Північ (Волинь, Рівненщина, Житомирщина), УПА-Захід (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина, Закарпаття, Буковина), УПА-Південь (Вінниччина, Хмельниччина), УПА-Схід (окремі повстанські загони на Київщині, Чернігівщині). Два мільйони українців були солідарні з УПА. Підтримували УПА вояки Польщі, Литви, Латвії, Естонії. В армії було 12 національностей.

А ще цю армію називають армією безіменних, бо, ведучи боротьбу в умовах підпілля, кожен повстанець — від головного командира і до рядового вояка, мав псевдо — для ворогів і для своїх. Тільки після смерті повстанця дозволялося розкрити його справжнє ім`я і прізвище, та й то за умови, що це не призведе до репресій його рідні і не пошкодить повстанській справі. І ще одна важлива деталь: УПА була армією високої дисципліни. Так, вживання алкоголю було заборонене, рідкісним явищем було куріння. Серйозні аморальні вчинки, мародерство каралися смертю.

Згідно з даними німецьких архівних джерел, загальна чисельність української армії сягала 120  тисяч осіб, радянські спецслужби називали іншу цифру – 80-90 тисяч. Боротьба за рідну землю була жорстокою: лише більшовицькі органи держбезпеки у 1944-1956 роках убили, захопили в полон або арештували 254 тисячі учасників національно-визвольної боротьби, а ще депортували 203 тисячі членів сімей та прихильників УПА. Дослідники припускають, що з 1942-го до 1960-го року через горнило національного визвольного руху пройшло щонайменше 400 тисяч українців.

Нині, у часи незалежної України, ми все ще у неоплатному боргу перед справжніми героями 40-50-х років минулого століття. Для нинішньої влади Україна — це лише територія, яку можна безкарно грабувати, накопичуючи рахунки у закордонних банках. Тому, дорогі українці, зробімо хоча б те, що ми можемо зробити на знак пам’яті про патріотів-героїв: пом’янімо молитовно загиблих та тих, які відійшли від нас власною смертю. А перед тими, які живі, схилімо голови у вдячності за їхній немеркнучий подвиг, який завжди буде наснагою у боротьбі за волю та гідність людини і нації.

Слава Україні! Героям слава!