Примирення між українцями та поляками можливе тільки через серце, душу та розум. Іншої альтернативи нема. І не буде! Взаємозвинувачення ведуть до посилення конфронтації, яка може опанувати чергове молоде покоління, як українців так і поляків. Мусимо йти єдиним шляхом до спільної мети, тобто до взаємопорозуміння.

Ще пару літ тому такий процес ставав реальним. Згадаймо зустрічі президентів Польщі і України на відкритті Личаківського меморіалу загиблих «орльонт» та вояків УГА, на відкритті пам'ятника в Гуті Пеняцькій, пам'ятників на могилах вояків УНР та інше. Ніби все добре!. Але в Києві сталися політичні зміни і, як по команді, польські шовіністи з числа кресов'яків та їх прихильників рушили в черговий хрестовий похід проти українців, які прагнуть відновити пам'ять про українські національні змагання, і, зокрема, про ОУН та УПА.

Одночасно, приєдналася до цієї атаки і «п'ята колона» в Україні, і польські державні органи влади, аж до найвищого рівня. І так по-сьогодні. Біда в тому, що нікому в Україні поставити міцний заслін польському наступові на Україну і вже обивательським оком видно, як поступово Галичина знову розростається польськістю, як крок за кроком (щоб бодай нас ні в чому не звинуватила Європа) даються дозволи на все те, що не відповідає паритетові у взаєминах. Відкрито сотні або й тисячі костьолів, повернуто величезний архієпископський палац у Львові, відкрито багато меморіальних таблиць, пропам'ятних хрестів, діють школи, готується до будови цілий освітній комплекс, будується костьол на Сихові, саме на тому місці, де вмирали Січові Стрільці, боронячи його від польських нападників.

Невдовзі на Вулецьких горах постане пам'ятник розстріляним польським професорам. Слушну думку з цього приводу висловив Василь Шпіцер. Нагадаймо читачам, що польська комуністична влада вкупі із шовіністами п'ятдесят років стверджували відкриту брехню про те, «що цих вчених знищили вояки «Нахтігалю». І до нині ніхто за це не вибачився з польського боку. Але, як історія, так і публіцистика, звичайно не та, яка працює на пропаганду, люблять факти. Читачі теж! А щира, хай і важка реальність, нівелює видумки, підтасовані факти, суцільну фальсифікацію і обриває надумані міфи. Литовці цього року поставили польських екстремістів на належне їм місце в їх державі, незважаючи на влаштований штучний галас. Як ми вже неодноразово писали, від польських кресов'яків і їх патентованих та і заангажованих захисників чи не щодня дістається і українцям у Польщі.

Нещодавно, на сайті відомого лідера кресов'яків і лютого ненависника всього галицького «ксьондза» Тадуеша Ісаковича-Залєського було опубліковано листа Яна Дворака, керівника крайової ради радіофонії і телевізії, зміст якого був скерований проти Голови Союзу Українців — Петра Тими, як рівно ж і поти цього найбільшого у Польщі українського національного об'єднання. Лист і заява Петра Тими озлобили Яна Дворака і К . Згадав п.Тима і інших пасквілянтів української історії, зокрема професора Яна Жариня, який постійно озвучує пропагандистські гасла у підході до історії, кореспондентку Малгожату Вишнянську та нестримного агітатора з Києва — Євгеніуша Тусова-Любанського.

Очевидно, що українці у Польщі, не витримали принижень, взявшись за перо! З іронією і позинерством атакують польські реваншисти українців у Польщі, підкреслюючи, з їдким гумором у стилі Я.Галана, що Петро Тима «хотів би встановити червоно-чорний заслін перед всіма польськими медіями». Отже, п. Дворак опосередковано підкреслив, що всі польські засоби масової інформації ведуть невгамовну боротьбу проти українського націоналізму. Лист Петра Тими розіслано в усі кресові патріотичні в комбатантсткі організації, тобто для подальшої спільної атаки на все українське. А тепер поглянемо на факти, що обурили українців у Польщі, на факти, які свідомо організуються у пресі та в електронних ЗМІ, організуються (а це зараз дуже престижно в Польщі) для огульної критики ОУН та УПА, а насправді йде процес не менш огульної фальсифікації історії України та наших національно-визвольних змагань.

Ось кілька прикладів із заяви Союзу Українців у Польщі. Цитуємо: «У Польщі в засобах масової інформації, особливо в громадських медіях, на протязі кількох років, зокрема від січня 2008 — липня 2010 р. можна відзначити сильну тенденцію «до вибудови негативного образу українця». Тобто продовжується вибудова і утвердження, особливо в умах молоді, цілого набору негативних рис українців. Одним із найбільш одіозних критиків українства, є речник середовищ поляків, що походять з теренів України Ісакович-Залєський.

В українських мас-медіях абсолютно відсутній негативний образ поляка чи, бодай, образ озлобленого кресов'яка. Не так у Польщі. В програмі «Салон політичний» від 2 квітня 2010 р. виступив Ісакович-Залєський, який відкрито фальсифікував історію України, користуючись агітками в стилі радянських часів. Зауважмо, що як польські, так і російські імперіалісти на диво одностайно користуються у своїх виступах та дописах старими комуністичними штампами та гаслами. Як то кажуть, ксенофобія не має національних кордонів! В програмі Радіо Ольштин, 19 листопада 2008 р. «Контраверсійний салон» знову ж таки цей сумнозвісний «ксьондз» вів відверту пропаганду, говорячи про нашу історію. 30 січня 2010 р. в оглядовій програмі публічної телевізії «Відомості» — знову історичний фальсифікат. Це вміло зробила і вищезгадана Малгожата Вишинська, яка у передачі користувалася комуністичними публікаціями.

Практично в усіх електронних мас-медіях Польщі не зникає критика українського національно-визвольного руху, йде прямий наступ на історію галицьких українців, ставляться вимоги повернути все, що колись було польське. Очевидно, що мало б і повертатися німецьке, що зараз у Польщі. Такі програми є в TVP інфо, TVP історія, TVP Полонія, TVP Краків, TVP Жешув, портал креси 24, радіо Ольштин та багато інших. Панове кресов'яки, ніхто не може вибирати іншій нації національних героїв. Ні поляки українцям, ні українці полякам, зрештою українці цього ніколи не робили. Хіба ми диктуємо волю полякам, наприклад, зняти усі пам'ятники Пілсудському у Польщі чи перейменувати вулиці імені Миколайчика, Ридз-Смігли чи Яна Казимира, які далеко не були добрими батьками для українців, а навпаки, пригноблювали і нищили паростки нашої державності. Такі дії польських кресов'яків, без сумніву, викличуть відповідну реакцію в Україні. Сподіваємося, що Київ належно жорстко відреагує на реваншизм екстремістів!

Багато галасу у польській пресі викликало повернення українцям Народного Дому в Перемишлі, за який українці боролися більше ніж півстоліття. Але не встигло висохнути чорнило на указі про повернення Дому, як усі польські ЗМІ, як по команді, почали галасувати про аналогічну акцію для поляків у Львові. Ми вітаємо цей дружній крок польської сторони і без сумніву, Польський Дім у Львові буде відкрито в недалекому майбутньому, але, панове, і перш за все шовіністи, не нахабнійте. Користуючись поступливістю і толерантністю української влади, ви отримали в Галичині, як і по всій Україні, сотні об'єктів у своє користування. Складається враження, що тут, у нашому краю, готується плацдарм для поновлення рішень Ради Амбасадорів Паризької конференції від 1923 р. Сотні костьолів, різних будинків, тисячі пам'ятників, пропам'ятних таблиць, хрестів уже відкрито на теренах України. Чи в Польщі те саме? Смішно порівнювати.

І знову, чи не щодня, нові вимоги і суди, як-от за костьол Марії Магдалени у Львові, а далі піде костьол Єлизавети і Ольги, що теж у Львові, і так безконечності. Городок, Самбір, Броди, Золочів, Янів, Володимир-Волинський, Київ, Вінниця, Хмельницький і ще сотні сіл і міст України, де полякам передано все, чого вони вимагали. Але є певна межа. На жаль, польські шовіністи є і в Україні, і в Галичині зокрема. Тут також діє ціла когорта українських мужів від науки, які чи свідомо, чи з інших побуджень, відіграючи роль наукових ландскнехтів, допомагають екстремістам «виправляти українську історію», особливо двадцятого століття, підтасовуючи її під бажання польських замовників та користуючись даними, узятими із сумнівних джерел.

Все частіше вони збираються разом, щоб виробити спільну платформу нівелювання наших національно-визвольних змагань і УПА, «забуваючи», при тому, що їхня верифікація ніколи не буде сприйнята українським народом, а патріотичними колами — тим більше. Українці, що билися в лавах УПА і вмирали за Україну, торували шлях оцим колаборантам від науки, щоб вони могли у власній державі захищати кандидатські і докторські дисертації, не звітуючись російською мовою перед московським ВАКом.