Пресвята Богородиця є не тільки нашою Учителькою, Посередницею і Матір'ю, але також і Царицею. А тому, що Вона в пониженні і терпінні Сина Божого брала активну участь, тому і в Його вивищенні і славі також мала брати участь. І як Ісус Христос є Царем всесвіту, а Йому підвладне все, що є на небі, на землі і під землею, подібно і Марія є Царицею неба і землі, а Її престіл є біля підніжжя Христового престолу. Справді, Вона є великою Царицею, повною гідності і величі, краси і блиску, милосердя і добра, сили і слави.

Яко Богородиці і Цариці, належиться Марії після Божої честі найвища честь. Віддати ту честь є обов'язком всіх християн, бо сам Бог вшанував Найсвятішу Діву і нам наказав Її вшановувати. Бог Її вибрав ще від віків на Матір Свого Сина і Посередницю, вчинив Її вільною від гріха, щедро обдарував скарбами неба, наповнив своєю ласкою і відзначив післанництвом архангела. А коли Марія стала Богоматір'ю, то Сам Син Божий був Їй послушний, шанував Її як Матір, зробив на Її просьбу перше чудо, з хреста повірив Їй опікуватися Церквою, з тілом і душею взяв Її до неба і підніс на трон слави, небу і землі наказав стати біля Її підніжжя і визнати Її за свою Царицю.

Такої прослави Марії жадає від нас Сам Бог. Бо якщо кивот Старого Завіту Бог оточив такою пошаною, що ніхто не міг до нього приступити, хоч у тому кивоті були тільки таблиці завіту, манна і палиця Арона, то наскільки більшої пошани Бог вимагає для Кивоту Нового Завіту - Марії, яка принесла світові Законодавця, дала правдиву манну, Хліб життя, і сама була тією розквітлою палицею, яка зродила благословенний плід, Ісуса Христа.

Та честь і пошана Марії є дорогою для Ісуса. Бо якщо цар Соломон побіч свого трону посадив на другому троні свою матір, Ветсавію, щоб із ним ділила його славу і владу, то тим більше Ісус Христос вчинив щодо Своєї Матері.

Адже по славі Отця честь Матері була Ісусові найдорожчою. Погордити Марією - означає погордити Христом, а це сьогодні справджується у сектах, які, відкинувши набожність до Пречистої Діви Марії, втратили віру в Божество Христа.

Та честь і слава Марії є дуже важливою у житті Церкви, бо між Марією і Церквою існує тісний і таємний зв'язок, звідси легко можемо зрозуміти, з одного боку, турботу Церкви про честь Марії, а з другого - зусилля диявола, щоб відірвати вірних від того вшанування. В нинішній час, коли байдужість і недовірство віддаляє багато душ від Бога, єдиним із найкращих середників до навернення заблуканих овець є поширення честі і слави Пречистої Діви Марії, і цього середника вживає сьогодні Господь Бог. Хто ж не знає про чуда Божої ласки в Люрді, Фатімі і т. д.? Ця прослава Марії є давньою як християнська релігія і всесвітньою - як Св. Церква. Перейди цілий світ і де почуєш, що вимовляють Ім'я Ісуса, там також із пошаною вимовляють ім'я Марії. Всі віки вшановують Її, всі народи схиляються перед Її престолом, називають Її своєю Владичицею, Царицею і Матір'ю, віддаючи під Її опіку свою віру і Батьківщину, а до них належить і наш народ. Князі і царі на Її честь будували прекрасні святині, священики приносили в жертву свої праці і натхнення, вчителі Церкви присвячували свої мистецькі твори, багаті жертвували своє золото, а бідні - свої слези, молодь - квіти, люди похилого віку - свої молитви на вервиці, душі, посвячені Богу, - свою невинність і дівоцтво. Всі заносять до Неї свої покірні молитви, зворушливі пісні і приємні жертви. О Маріє, піднеси свої очі і подивися: ото цілий світ зібрався біля підніжжя Твого престолу, всі народи прославляють Твоє ім'я, очі всіх звернені на Тебе, всі серця підносяться до Тебе.

Та прослава Марії, врешті, і для нас є надзвичайно важливою і корисною. Бо не тільки Вона приносить нам найсолодшу потіху, не тільки уділяє нам щедрих ласк, а що більше - є однією з ознак, які запевнюють нас про вибрання до небесної слави. "Є то, - каже св. Вернард, - знаком Божого вибрання до слави, кого Марія любить". "Хто той знак носить, - каже св. Бонавентура, - буде записаний в Книгу життя". Інші вчителі духовного життя твердять, що хто покірним і чистим серцем служить Марії, той є певний неба, так якби вже був у небі. Тому слушно Святі Отці вкладають в уста Найсвятішої Діви Марії такі слова: "Щасливий чоловік, що мене слухає, що день у день біля дверей моїх чуває. Бо хто мене знаходить, той життя знаходить і осягає від Господа ласку" (Прип. 8, 34 - 35).

Але як маєш ту честь віддавати? Наслідуй, взивай, люби і вірно служи Марії.

Підготували Традиційні сестри-монахині ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя, Журнал "Дзвін з Фатіми" №5(46) вересень -жовтень 2009

Вервиця – це щоденна розмова з Богом через Марію

7 жовтня Католицька Церква обходить спомин Пречистої Діви Марії - Цариці Св. Вервиці. Цей спомин був встановлений на згадку перемоги християнського флоту над турецькими військами, отриманої під Лепанто (над Коринтською затокою) 7 жовтня 1571р. Турецький султан Селім II мав на меті підкорити всю Європу і впровадити в неї мусульманську віру.

Тодішній Папа Римський св. Пій V, домініканець, гарячий шанувальник
Божої Матері, почувши про війну, що наближається, зі сльозами на очах під час молитви на вервиці просив у Марії про опіку. Тоді отримав видіння: йому здалося, що він опинився на місці битви під Лепанто. Побачив величезний флот, що готується до нападу. Над ним побачив Марію, що дивилася на нього спокійним поглядом. Несподівана зміна напрямку вітру зробила неможливим напад мусульман, і посприяла християнському флоту. Вторгнення турків у Європу вдалося зупинити.

Перемога була великою. Пій V, свідомий, кому завдячує чудесну перемогу, зробив день 7 жовтня святом Божої Матері Цариці Св. Вервиці і дозволив його обходити в тих церквах, де існували Спільноти вервиці. Папа Климент XI у подяку за перемогу над турками, отриману під Белградом в 1716 р., поширив це свято на всю Церкву. У році 1883 Лев XIII ввів до Лоретанської літанії
заклик "Царице святої Вервиці - молися за нас", а через два роки рекомендував, щоб в церквах відмовляли вервицю протягом цілого жовтня.

"В кінці моє Непорочне Серце затріумфує. Моліться на вервиці"

Наскільки актуальне прохання Фатімської Пані, особливо зараз, у жовтні! Жовтень - це місяць, особливо посвячений Пресвятій Діві Святої Вервиці. Божа Мати невпинно вказує на вервицю, яка, як Сама стверджує, є достатньою зброєю проти зла. Вона має бути нашим порятунком. Слуга Божий Йоан Павло II у своїх роздумах неодноразово закликав, щоб зробити цю гарну молитву принаймні частішою, якщо не щоденною, бо вона є діалогом з Богом через Марію.

Псалтир Марії

Відколи св. Домінік (1170-1221) установив вервичне набоженство і аж до 1460р., воно називалося "Псалтир Ісуса і Пресвятої Діви". Можливо тому, що він містить у собі таку ж кількість Ангельських Привітань, як і псалмів Псалтир Давида, а може тому, що прості і неграмотні люди, які не вміють читати Псалтир Давида, одержують з молитви на Вервиці плоди, рівні тим, які мають з читання Псалмів Давида.

Вони отримують навіть щедріші плоди передусім тому, що Ангельський Псалтир зродив плоди шляхетніші, тобто Втілене Слово, Псалтир же Давидів його тільки пророкував. Як дійсність досконаліша за модель, а тіло - за тінь, так, мабуть, Псалтир Пресвятої Діви довершеніший за Давидів, бо був лише його тінню і образом. Окрім того, Псалтир Пресвятої Діви або Вервиця, що складається з "Отче наш" і "Богородице Діво" був створений на прославу Пресвятої Тройці.

Псалтир Ісуса і Пресвятої Діви складається з трьох корон по п'ять десятків кожна і має за мету:

1. Вшановувати Три Особи Пресвятої Трійці.

2. Розважати про життя, смерть і славу Ісуса Христа.

3. Наслідувати тріумфуючу Церкву.

4. Брати за взірець три частини Псалтиря Давидового, перша части на якого стосується життя очищувального, друга - життя просвітлюючого і третя - життя об'єднуючого.

5. Наповнити нас ласками у цьому житті, миром у годині смерті та славою у вічності.
Вінець троянд

Відколи блаженний Алан де Рупе (1428-1475) відродив почитання набоженства, в народі, котрий є голосом Божим, це набожество було назване "Вервицею", ("Розарій" чи "Рожанець", що означає вінець троянд). Тож скільки разів побожно відмовляється Вервиця, стільки ж разів вкладається на голову Ісусові та Марії вінець зі ста п'ятдесяти білих і шістнадцяти червоних троянд Неба; троянд, які ніколи не втратять ані своєї свіжості, ані своєї привабливості.

Пресвята Діва прийняла і вподобала собі цю назву - Вервиця, наголошуючи багатьом Своїм шанувальникам на тому, що скільки "Богородице Діво" промовили б на її честь, стільки пожертвували б їй найчарівніших троянд, і скільки повторили б Вервиць, стільки б було вінців троянд. Брат Альфонс Родрігес з Товариства Ісуса молився на Вервиці з такою ретельністю, що нерідко було видно, як з кожною молитвою "Отче наш" виходила з його уст червона троянда і з кожною "Богородице Діво" - біла троянда, однаково прекрасні і запашні.

Хроніки св. Франциска розповідають, що один молодий монах мав звичку, щодня перед обідом чигати молитви-коронки до Пресвятої Діви.

Одного разу він не встиг помолитися, а вже пролунав сигнал йти до столу, тоді попросив наставника, щоб дозволив йому все ж таки помолитися, перш ніж сяде обідати. Отримавши дозвіл, подався до келії. Позаяк довго його не було, наставник послав одного з братів, покликати його. О, диво! Той побачив його, осяяного небесним світлом і Пресвяту Діву з двома ангелами. З його вуст за кожним "Богородице Діво" виходила прекрасна троянда, яку обережно підхоплювали ангели і оздоблювали нею голову Пресвятої Діви, що з задоволенням приймала таку шану. Ця картина вразила також і двох інших братів, яких післали з'ясувати причину запізнення. Пресвята Діва не зникла, аж поки монах не відмовив цілу коронку. Вервиця 150 "Богородице Діво", таким чином, є великим вінцем, Вервиця 5 "Отче наш"- малим вінком квітів або троянд небесних, покладених на голові Ісуса і Марії.

Троянда - це королева квітів, Вервиця - це троянда серед побожних практик.

Надзвичайна цінність святої Вервиці

Важко сказати, чи віддає перевагу Пресвята Діва Вервиці над іншими побожними практиками і як щедро винагороджує тих, які поширюють її. Однаково неможливо сказати, якою грізною Вона може бути щодо противників св. Вервиці. Найдорожчим у житті для св. Домініка було прославлення Матері Божої, проповідування її величі, заохочування усіх до почитання її Вервицею. У відповідь всемогутня Цариця Неба неустанно виливала на цього святого щедрі благословення: увінчала його праці тисячами чудес; щоразу, коли він просив про щось Бога, випрошувала йому це Своїм заступництвом. Ця чудесна ласка сприяла його перемозі над єресями альбігінсів і зробила патріархом великого Ордену.

Що можна розповісти про бл. Алана де Рупе, відновника того набоженства? Пресвята Діва удостоїла його неодноразово Своєю появою щоб навчити Його, як заслужити власне спасіння, стати добрим священиком, досконалим ченцем і послідовником Ісуса Христа. У спокусах і страшних переслідуваннях, яких він зазнав від сатани, що довели його до страшенного смутку і навіть до розпачу, Вона втішала його, розганяючи Своєю солодкою присутністю усі хмари темряви, Вона навчила його, як молитися на Вервиці та як можна осягнути досконалість.

Абат Трітеміус, учений Картагінець, мудрий Мартин Наварра та інші висловлюються про нього з великою пошаною. Він залучив до Братства Вервиці більше 100 000 осіб. Помер бл. Алан в Тунолі, у Фіандрах, 18 вересня 1475 року.

Диявол, заздрячи тим великим плодам, які збирав завдяки цьому набоженству бл. Томас від св. Йоана, славний проповідник Вервиці, зіслав на нього довгу і прикру хворобу, яку лікарі визнали за невиліковну. Якось уночі, коли він думав, що вже помирає, диявол з'явився до нього. Однак він, зносячи побожно очі до образу Пресвятої Діви, що висів над ліжком, заговорив до Неї з останніх сил: "Допоможи мені, підтримай мене, найсолодша Мати Моя!" І Матір Небесна взяла його за руку й мовила йому: "Не бійся, Томасе, сину Мій; приходжу підтримати тебе; встань, встань і далі проповідуй Мою Вервицю, як це робив досі; Я захищу тебе від усіх твоїх ворогів"

Почувши ці слова, диявол утік, а хворий, вставши цілковито здоровий, подякував Пресвятій Діві і почав знову проповідувати Вервицю з дивовижним успіхом.

Пресвята Діва прихильна не тільки до проповідників Вервиці. Вона чудово винагороджує і тих, хто власним прикладом заохочує інших до цього набоженства.

Король Альфонс, прагнучи, щоб уся його родина вшановувала Вервицею Пресвяту Матір, заохочував усіх до того власним прикладом, носячи при боці велику Вервицю. Однак читання молитов на ній не було обов'язковим, лише добровільним: завдяки чому увесь його двір почав побожно молитися на Вервиці.

Незабаром він переконався, як Пресвятій Матері подобається його побожний намір. Якось король важко захворів; вирішили навіть, що він помер. Та тільки його схопив трибунал Божий, як він побачив дияволів, які звинувачували його у багатьох злочинах, і Божого Суддю, що мав винести йому присуд вічної кари. Аж ось прийшла Матір Пресвята і заступилася за Альфонса. Дияволи поклали на
одну шальку терезів гріхи короля. Вона поспішила покласти на другу шальку велику Вервицю, яку Альфонс носив на її честь, а також Вервиці тих, кого своїм
прикладом заохотив до цього набоженства. Відразу ж та шалька переважила Пресвята Діва, дивлячись на Альфонса, ласкаво мовила до нього: "Випросила тебе у Сина, як нагороду за малу послугу, яку ти зробив Мені, носячи Вервицю, щоб ти жив ще кілька років; отож використай їх добре і чини покуту".

Отямившись, Альфонс вигукнув: "О, благословенна Вервице Пресвятої Діви, завдяки якій я уникнув вічної кари!" Незабаром він виздоровів. Відтак до кінця життя щоденно молився на Вервиці.

Нехай ті, які моляться до Пресвятої Діви, подумають про те, як залучити щонайбільше віруючих до Братства Вервиці, наслідуючи Святих і короля Альфонса! І тоді тут, на землі, втішатиметеся її милістю, а у призначений день отримаєте життя вічне.

О.Мирослав Пікус, OFMConv

Греко-Католицька традиція №21(139)

www.saintjosaphat.org