Уривок з листа святого Апостола Павла до Тита, який ми щойно чули, починається урочисто словом "apparuit”,  яке згодом повторюється також в читанні Меси на світанку: "apparuit” - тобто «явилась». Це провідне слово, яким Церква у стислий спосіб хоче виразити суть Різдва.

Перед цим люди багато разів і в різний спосіб говорили і творили людські подоби Бога. Сам Бог в різні способи промовляв до людей (Євр 1,1: в читанні Меси в день). Але тепер сталося щось набагато більше: Він явився! Показався! Вийшов з недосяжного світла,  в якому перебуває. Він сам прийшов до нас. Це була велика радість Різдва для стародавньої Церкви: Бог об’явився. Це вже не лише ідея, не лише щось, що можемо інтуїтивно зрозуміти без допомоги слів. Він «явив Себе». Але поставмо собі питання: Як об’явився? Ким Він є насправді? Читання Меси на світанку пояснює це: «явилась доброта Бога… і Його любов до людей» (Тит 3, 4). Для людей дохристиянських часів, котрі на тлі загроз і небезпек світу боялися, що також і Бог може бути не добрим, а навпаки – жорстоким і байдужим, це було справжнє «об’явлення», велике світло яке нам об’явилося: Бог є суцільним добром. Також і сьогодні люди, які не в змозі більше розпізнати Бога у вірі, запитують: чи вишня міць, яка творить і підтримує світ, є справді доброю? Або ж чи зло не є також могутнім і оригінальним, як добро і краса, які в сяючих хвилинах зустрічаємо у всесвіті? «Явилася доброта Бога… і Його любов для людей» – це є нова і втішна впевненість, яка нам подарована у Різдві.

В усіх трьох Службах Різдва в Літургії Слова чуємо уривок з книги пророка Ісаї, який описує ще більш конкретно об’явлення (епіфанію), яка сталася на Різдво: «Дитятко нам народилося, Сина нам дано. На Його плечах спочила влада і Його Ім’я буде: Чудовий дорадник, Могутній Бог, Отець навіки, Князь миру. Великою буде Його могутність, і мир не матиме кінця» (Іс  9,5). Ми напевно не знаємо, чи пророк, прорікаючи ці слова, думав про якесь дитя, народжене у той же історичний період. Але це видається неможливим. Це єдиний текст Старого Завіту в якому про Дитину, про людське єство сказано: «Його Ім’я буде могутній Бог, Отець навіки». Ми маємо справу з баченням, яке виходить поза історичні обрії у напрямку того, що є таємниче, здійснене у майбутньому. Дитя, в усій Його слабкості, є могутнім Богом.  Дитя, в усій Його бідності і залежності, є Отцем навіки. «І мир не матиме кінця». А перед тим пророк звіщає, про «велике Світло», і це світло, яке походить від Нього, спалить немов у вогні кожний жезл гнобителя, кожен чобіт вояка, що нападає, кожне вбрання, просякле кров’ю (пор. Іс 9, 1. 3-4).

Бог об’явився як Дитя. Саме так Він протиставляється кожному насильству і несе вість, яка є миром. Зараз, у світі, де у багатьох куточках землі є небезпека розмаїтого насильства, в якому завжди є жезли гнобителів та одяг, просяклий кров’ю, дивімося на Господа: Ти могутній Боже, об’явився як дитина, і Ти явився нам як Той, що нас любить, і через якого переможе любов. І Ти дав нам зрозуміти, що разом з Тобою мусимо бути діячами миру. Ми милуємося Твоїм приходом у світ Дитиною, любимо Твоє не насильство, але страждаємо з приводу того, що насильство триває у світі, і тому також просимо Тебе: «Яви Твою могутність, Боже». В цей наш час, у цьому нашому світі вчини, щоб жезли гнобителів, одіж обагрена у кров і чобіт вояка-нападника були спалені, і так переможе Твій мир у цьому нашому світі.

Різдво є об’явленням – маніфестацією Бога і Його великого світла у Дитяті, яке для нас народилося. Народилося у Віфлеємській стайні, а не в царських палацах. Коли у 1223 році Франциск Асізький відсвяткував в Греччіо Різдво з волом і ослом, у стайні повній сіна, то цим показав видимим новий вимір тайни Різдва. Франциск Асізький назвав Різдво «святом свят» - більше ніж інші урочистості – і святкував його з невимовною радістю. Цілував з великою набожністю образи Дитяти та як дитина вимовляв лагідні слова, як розповідає нам про це Фома Целянський. Для стародавньої Церкви Святом свят була Пасха: у Воскресінні Христос розторощив двері смерті, і таким чином світ радикально змінився - Він сотворив для людини місце в самому Бозі. Звичайно Франциск не змінив, не бажав змінити цю відносну ієрархію свят, цілу структуру віри зі своїм центром у Пасхальній Містерії. Однак через нього і незважаючи на його спосіб вірити сталося щось нового: Франциск відкрив усю глибину нову людськість Ісуса. Це буття людиною зі сторони Бога стало очевидним в момент, коли Син Божий, народжений від Діви Марії, був оповитий в пелюшки і покладений у ясла. Воскресіння передбачає втілення. Син Божий, як Дитя, як справжній Син людський – це до глибини душі вразило Святого з Асізі, перемінюючи віру в любов. «Явилась доброта Бога і Його любов до людей» – це речення Святого Павла набуває таким чином зовсім нової глибини. У Дитяті у віфлеємських яслах, можна, так би мовити, доторкнутися Бога і Ним радіти. Таким чином літургій рік отримав другий центр у святі, яке є в першу чергу святом серця.

Все це не має нічого спільного з сентименталізмом. Саме в новому досвіді реальності людського втілення Ісуса проявляється велика тайна віри. Франциск любив Дитятко Ісуса, тому що в цьому факті буття дитиною він ясною побачив покору Бога. Бог став вбогим. Його Син народився в убогості  стайні. В Дитяті Ісусі Бог став залежним, таким, що потребує любові людських осіб, з умовою просити їхню – нашу – любов. Сьогодні Різдво стало святом магазинів, в якому сяюче сяйво приховує тайну покори Бога, котра і нас запрошує до покори та простоти. Просімо Господа Бога допомогти нам і перевести наші погляди з сіяючих фасадів нашого часу так, щоб поза ними віднайти Дитину у віфлеємському вертепі, й таким чином віднайти істинну радість та справжнє світло.

У стайні, поміж волом і віслюком, Франциск відправляв Різдвяну Св. Месу. Згодом над цією стайнею було побудовано вівтар, щоб, як переказує Целаній, там, де свого часу звірі їли сіно, відтепер люди могли отримати задля спасіння душі і тіла Тіло Непорочного Агнця Ісуса Христа. У  Святу Ніч у Греччіо Франциск як диякон особисто співав гарним голосом слова Євангелії Різдва. Завдяки чудовим різдвяним співам його співбратів уся Літургія видавалася гімном радості. Саме зустріч із покорою Бога перемінюється в радість.

Хто сьогодні хоче увійти у храм Народження Ісуса у Віфлеємі, відкриває для себе, що головний вхід, який колись був висотою аж у п’ять з половиною метрів, і через який імператори та халіфи  в’їжджали до будівлі, є майже замурований. Залишився лише низенький прохід у півтора метри. Задум мабуть був такий, щоб краще захистити храм проти ймовірних нападів, але в першу чергу, щоб унеможливити для будь-кого в’їзд верхи до дому Божого. Хто бажає увійти в місце народження Ісуса мусить нахилитись. Мені видається, що в цьому проявляється дуже глибока правда, якої хочемо доторкнутися  у цю Святу Ніч: якщо хочемо знайти Бога, який об’явився як Дитина, то мусимо зійти з коня нашого «освіченого» розуму. Мусимо відкинути нашу фальшиву впевненість, нашу інтелектуальну гордість, яка нам перешкоджає прийняти близькість Бога. Мусимо наслідувати внутрішню дорогу святого Франциска – дорогу до цілковитої зовнішньої простоти, яка чинить серце здібним бачити. Мусимо схилитися, йди духовно, так би мовити, на ногах, щоб змогли увійти через браму віри і зустріти Бога, який відрізняється від наших уявлень і наших вироків: Бога, який приховується в покорі щойно народженої Дитини. В такий спосіб звершуємо Літургію цієї Святої ночі і відкидаємо прив’язаність до того, що є матеріальне, вимірне і до чого можна доторкнутися. Дозвольмо, щоб Бог нас вчинив простими, бо Він сам об’являється серцю, яке стало простим. І молімося в цю годину в першу чергу, щоб усі ті, які змушені переживати Різдво в бідності, у стражданнях, у вимушеній міграції, щоб їм явився промінь Божої доброти, щоб торкнулась їх і нас ця доброта, яку Бог, через Народження свого Сина у стайні, забажав принести у світ. Амінь.

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ