Постуляційний центр Української Греко-Католицької Церкви з Божою поміччю підготував і видав книжку "Митрополит Андрей Шептицький. Марія-Мати" (Львів, Благодійна організація "Фундація "Андрей". Видавничий відділ "Артос", 2007). Роком перед цим названий центр у рамках процесу, що має увінчатися беатифікацією Митрополита Андрея, видав ще кілька книжок, серед яких, зокрема, "Молитви Митрополита Андрея Шептицького". Що ж, старання похвальні, і слід, без сумніву, радіти з такої активності, якщо при цьому ще й зважити на те, що там, швидше за все, працює вельми обмежене коло осіб.

У коротенькому "Вступному слові" до вищезгаданої книжки Апостольський екзарх Михаїл Гринчишин, ЧНІ встигає нагадати про пошанівок і любов до Марії в житті всіх християнських народів, а водночас зазначити, що "народ наш (український) викликав у собі глибокі й тривалі любов і набожність до Божої Матері". Не зрозуміло, яким чином можна "викликати в собі любов і набожність"? От плекати ці почуття і побожні практики - це зрозуміло. Але слова "плекати" в тексті нема. Або ще, тут же: "... любов до Богоматері глибоко запала в душу народу". Мабуть, точніше було б сказати: ".любов до Богоматері міцно закорінилася в душі народу". Бо як "запала", то так само могла і випасти. А якщо справді закорінилася, то не так легко її викорінити. Втім, не будемо редагувати нашого високодостойного екзарха, бо, можливо, він не такий вже й далекий від невтішної істини...

"Майже цілий 1903 рік Митрополит хворував. Важка недуга того року не дозволила йому написати жодного розлогого пастирського послання, - довідуємося зі вступного слова. - А коли 1904 року, завдяки окремій (напевне, все-таки особливій. - Л.Г.) допомозі Божої Матері, піднісся Митрополит із ложа болів, написав він велике послання про ласку Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

(...) 1904 рік був ювілейним. За п'ятдесят літ до того Папа Пій IX проголосив правду про Непорочне Зачаття догмою віри. А тодішній Папа - Пій X - заповів Ювілейний рік із нагоди річниці цього проголошення. Той Ювілей став для Митрополита оказією (тобто нагодою. - Л.Г.), щоби написати послання про Непорочне Зачаття".

А ось вміщений у книзі і сам текст Пастирського послання Митрополита Андрея Шептицького до духовенства та вірних "О Пренепорочнім Зачаттю Пресвятої Богородиці" (1904). У ньому муж віри прямо пише: "Маю нагоду перед усіма Вами покірно подякувати Цариці небес і наймилішій нашій Матері за її ласку й опіку, бо приписую її Непорочному Зачаттю моє повернення до здоровя" (с. 12).

Ключовою тезою Послання є слова: "Віра в Непорочну Діву, її вшановування - се характерна риса нашого обряду" (с. 11). Цю тайну (Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці) Митрополит називає "найкращою з усіх тайн нашої віри". З якими почуваннями і яким сумлінням читають сьогодні ці слова (якщо читають.), модерні священики? Чи вважають вони вшановування цієї догми характерною рисою нашого обряду? Зовсім ні. Празника Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці немає у календарі церковного року сучасної УГКЦ. (Та й самих календарів із такою назвою ви не знайдете. Православні чітко називають свої календарі "православними", греко-католики ж воліють окреслювати свої загально - "християнськими" або "церковними"). Чи тішився би з цього Митрополит Андрей? Чи шануємо ми свого духовного сподвижника, якщо не слухаємо його науки? Ось такий стан нашої УГКЦ, православний дух якої і на дух не приймає догми про Непорочне Зачаття Діви Марії. "А християнський світ, - як підкреслює Митрополит Андрей, - називає Пресвяту Богородицю не лише "Непорочною", але "Пренепорочною". До слова сказати: якщо хтось із традиціоналістів (тобто послідовників Св. Унійної Традиції) побував у травні в модерних церквах на маївках, той мав нагоду ще раз пересвідчитися, яким формалізмом віє від тих відправ, котрі тривають від сили 20 хвилин: без пісень, без приклякань, без просительних молитов, а нерідко й без священичої науки... Та й не дуже вони багатолюдні. А наш Митрополит так закликав свій народ "горнутися цілим серцем на ті Марійські богослуження травня"! (с.57).

В одному з розділів свого Пастирського послання "О Пренепорочнім Зачаттю Пресвятої Богородиці", який називається "Стара віра - новий догмат", Митрополит Андрей наводить такий факт: "... 8грудня 1854 року Папа Римський Пій IX як учитель Вселенської Церкви, за згодою розсіяної по світі Церкви, вирішив і визначив таке: "Засвідчуємо, і проголошуємо, і визначаємо, що наука, яка каже: "Пречиста Діва Марія у першій хвилі Свого Зачаття стала через особливу ласку та привілей Усемогутнього Бога, завдяки заслугам Ісуса Христа, Спасителя роду людського, убезпечена від будь-якої вади первородної провини", - та наука єсть Богом об'явлена, і тому всі вірні мають у ту науку сильно та постійно вірити" (с. 29).

Окреслюючи Непорочне Зачаття як основу католицького світогляду, Митрополит Андрей наголошує: "Та правда віри про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці, котру я Вам виклав, є, дорогі браття, ніби осередком усіх правд віри" (с.31). Непорочне Зачаття він називає "прапором віри": "Пренепорочне Зачаття визнаємо лише ми, католики, або бодай так, як ми визнаємо, так ніхто не визнає" (с. 32). Про ті церкви, які почасти визнають Непорочне Зачаття, але не так, як ми, яко догмат, Митрополит Андрей говорить, що "нема в них учительської поваги церковної" (с. 33). Після цих слів нема вже чого додати.

"І нема кому відділити вірних від невірних", - скрушно зауважує Митрополит. Виходить, що необхідно відділяти, тобто розрізняти? Потрібно, бо "правовірні та православні християни змішані з єретиками"! (с. 34). А був це, зважмо, 1904 рік. Що ж стосується нинішнього збаламучення й замішання, - то бідні ми, бідні!

Бідні, бо в ейфорії фальшивого екуменізму, в гонитві за примарною єдністю у казенному православ'ї не чуємо, не хочемо чути голосу свого Митрополита: "...оголошуємо Вам, браття, нашу постанову, щоб у день празника Непорочного Зачаття посвятити урочистим актом єпархії, доручені нашій духовній владі, Непорочному Зачаттю і вибрати Непорочно Зачату за особливу нашу покровительку.

При тім розпоряджуємо, щоби дня 9 грудня старого стилю, а 22 грудня нового стилю по Богослуженні та відповідній науці й заохоті в кожній церкві священики відчитали такий акт посвячення цілої єпархії та села, а також сіл, які належать до парохій, Непорочному Зачаттю Божої Матері..." (с. 43). Тут же міститься текст такої посвяти (с. 43-44).

У 1943 році, 2-3 травня, Митрополит видає важливий душпастирський документ - Послання до вірних "Про вшанування та посвяту себе Пречистій Богородиці", в якому в особливий спосіб наголошує: "Уже давно присвятили ми цілу єпархію, всі парохії та всі родини Пречистій Діві Марії. Загальний звичай за кільканадцять літ до Першої світової війни був такий, що у празник Непорочного Зачаття Пречистої Діви кожний священник віддавав, доручав і посвячував Пречистій Діві Марії Непорочно Зачатій свою парохію, свою церкву, своє село й усі родини, хати і християнські душі. Через потрясіння Першої світової війни та наступних після неї війн звичай цей, може, не в одних місцевостях затратився. Тому, відновлюючи старі традиції, Архиєпархіальний Собор із року 1940.24.1. за старим стилем прийняв отаке правило: "Собор віддає під покров Пресвятої Непорочно Зачатої Діви Марії Львівську Архієпархію, всі парохії, церкви, християнські родини та християнські душі, благаючи Пресвяту Богородицю про випрошення в Усевишнього милосердя для страдженного народу в цих лютих часах війни. Під її святий покров віддає Собор передусім справу спасіння вірних, доручених нашій опіці, справу звершености священиків і цілу їхню душпастирську працю" (с. 61).

Зрозуміло, що ніхто цих розпоряджень з того часу не відміняв. І в часи большевицького підпілля їх, як відомо, неухильно дотримувалися і набоженств Марійських не занедбували. Тепер, не секрет, справа виглядає зовсім по-іншому. То хто ж чинить непослух Святій Традиції і своєму пастиреві, якого ми всі так прагнемо бачити блаженним у небі?

"Дивна, справді дивна сила є в тім самім понятті й у тім самім слові "Пренепорочно Зачата", - підсумовує свою науку Митрополит Андрей Шептицький.

Що ж би ми, християни, зробили, якби нам не стало того поняття? Де ж поділася би наша сила, якби нам видерли з рук сей прапор, якби згасла в серці та любов?

Справді, видається, що завмерло би наше серце, якби ми не могли вірити і визнавати Непорочне Зачаття" (с. 38).

У книзі "Марія-Мати", крім пастирських послань, знайдемо також молитви Митрополита Андрея і пісні на честь Пречистої Діви Марії. Всі ті молитви і посвяти, всі до однієї, і всі ті пісні донині постійно лунають у церквах, де вірні дотримуються Святої Унійної Традиції і яких за це переслідують.

Гарну книжку видав Постуляційний центр УГКЦ: й добре естетично виконану, і глибокозмістовну, і пронизану католицьким духом. Але схоже: взяв з архіву і видав для архіву... Хоча варто зауважити: вміщене в ній Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних "О Пренепорочнім Зачаттю Пресвятої Богородиці" стане основою конференції під час офіційної прощі УГКЦ з України та поселень з нагоди 150-ліття об'явлення Пресвятої Богородиці в Люрді (Франція) 28-29 серпня 2008 року Божого. Так, принаймні, зазначено у програмі. Але все це не зарадить і не змінить плачевного стану справ у нашій Церкві. Бо все це лише теорія. Дійсність же і щоденність духовних практик-зовсім інші. А самовтішання-це лише спокусливий різновид утечі від правди.

Пресвятая Богородице, спаси нас!

Любов ГОРБЕНКО
Дзвін з Фатіми 3(38), травень-червень 2008 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org