Римські понтифіки ставилися до масонства завжди однаково й послідовно: засуджували.

Приміром, Клемент ХІІ (1730-1740) буллою In eminenti (28.04.1738) заборонив і прокляв усі без винятку масонські чи їм подібні спілки. Він також дуже суворо заборонив будь-кому вступати в ці гурти чи хоч би яким щонайменшим способом мати з ними будь-які зносини. Щодо порушників, то такі особи негайно й автоматично (по вчинку) та без спеціяльного оголошення стають екскомунікованими без права отримати розгрішення, за винятком від самого (чинного; бо в історії Церкви були і лжепапи) римського понтифіка чи в годину смерти.

За правління Пія VI відбувся заколот у Франції, що залив той терен католицькою кров’ю вірних синів і дочок із того народу. В енцикліці Charitas від 13 квітня 1791 р. (пп. 2, 7, 11) Пій VI назвав творців цього заколоту „революційними мислителями”, а діла їхніх рук – „війною проти католицької релігії”. Так збіглося, що ці революціонери майже поголовно були членами французьких „національних зборів”, т.б. парламенту. Тоді, крім иншого, революціонери ухвалили „Конституцію про клир”, згідно з якою на „єпископів” стали обирати (і тих осіб далі висвячувати), не питаючи ради Апостольської Столиці (т.б. спроба підпорядкувати церкву державі). Пій VI, засудивши цей чин („Конституцію складено з засад, що витікають із єресі”; сам документ є „єретичним”, „святотатним”, „схизматським”), указав, хто, власне, був повсюдно серед тих виборців: „миряни, єретики, безбожники та юдеї”.

Пій VIII (1829-1830), роз’яснюючи справжню сутність масонства, ствердив, що „їхнім богом є диявол” (т.б. т.зв. „Архітектор”, „бафомет” тощо).

Пій ІХ (1846-1878) засуджував масонство й пов’язані з ним організації щонайменше шість разів із тих чи инших причин. Він теж говорив, що масонство й диявол – одне й теж саме. Гірко сумуючи з приводу переслідування св. Церкви в усьому світі й, зокрема, Італії, Німеччині та Швейцарії (закриття Григоріянського університету в Римі, швейцарські протикатолицькі закони, німецька урядова підтримка єретиків, зокрема, т.зв. старокатоликів, жорстокі утиски монахів, черниць і священства аж до загрози ув’язнення, заборона проповіді католицької віри рідною мовою та ин.), Пій ІХ оприлюднив енцикліку Etsi multa 21.11.1873 р., у якій прямо звинуватив у цих злочинах послідовників масонських сект, назвавши їх „синагогою сатани”, що „збирається на битву проти Христової Церкви”.

1846 року Пій ІХ також наказав оприлюднити таємні документи, що їх понтифікальна влада вилучила після обшуку в масонських осередках таємної спілки „Альта Вендіта”, що діяла в Папській Державі та яка проголошувала, що „нашою найголовнішою метою є те ж саме, до чого змагали Вольтер і Французька революція: остаточне знищення Католицизму й навіть самої християнської ідеї”.

Лев XIII (1873-1903) безкомпромісно протиставився масонству теж, наслідуючи в цьому своїх попередників (на додаток до Клемента ХІІ, Пія VIII й Пія ІХ) Бенедикта XIV (1740-1758), Пія VII (1800-1823), Лева XII (1823-1829) та Григорія XVI (1834-1846). Згідно з енциклікою Humanum genus (20.04.1884, пп. 2, 15):

„… [масони] нині зухвало повстають проти Самого Бога. Вони прилюдно й відкрито планують знищити св. Церкву, змагаючи при цьому до чітко визначеної мети повністю позбавити християнські нації (якщо можливо) всіх ласк, зісланих нам через Ісуса Христа, нашого Спасителя. … Протягом тривалого часу ці вороги боролися проти цього апостольського осідку й Римського Понтифіка. … тепер настав час, коли члени цих сект відкрито проголошують те, про що вони довго змовлялися один із одним у таємниці, а саме: щоб знищити священну владу Понтифіків, а папство, засноване на божественному праві, зруйнувати остаточно”.

Освіжімо в пам’яті й ось це сонячне сяйво папиної науки:

„… франкмасонство, чиї найбільш уповноважені речники не посоромилися визнати його мету та проголосити його значення. Його метою було скривдити папство; його значення, щоб – замість католицької віри – тепер було започатковано щонайповсюднішу свободу перевірки, критики, думки й совісти. Ну, а що мається на увазі під цими словами з уст [масонських] сект, є добре знаним. … Нині не треба виставляти масонські секти на суд. Їх уже засуджено; їхні цілі, їхні способи, їхні навчання та їхні дії є добре відомими з незаперечною певністю. ОДЕРЖИМІ ДУХОМ САТАНИ, чиїм інструментом вони є, вони палають, як і він, смертоносною й непримиренною ненавистю до Ісуса Христа та Його ділання … Ця війна провадиться нині більше, ніж деінде, в Італії, де католицька релігія має глибокий корінь, та, понад усе, в Римі – осерді католицької єдности та Осідку Вселенського Пастиря й Учителя Церкви” (Dall’alto dell’apostolico seggio, 15.10.1890, пп. 2, 5);

„У цій війні проти католицької релігії … [масони] проголошують релігійну свободу … Дозвольте ж … сказати вам, що МАСОНСТВО – ЦЕ ВОРОГ БОГА, ЦЕРКВИ І КРАЇНИ … Пам’ятайте, що ХРИСТИЯНСТВО Й МАСОНСТВО Є ПОВНІСТЮ НЕ ПОЄДНАННІ ТА АЖ ДО ТАКОГО СТУПЕНЮ, ЩО ПРИЄДНАТИСЯ ДО ОДНОГО ОЗНАЧАЄ ПОКИНУТИ ИНШЕ. … ВАС ВІДКРИТО ПОПЕРЕДИЛИ НАШІ ПОПЕРЕДНИКИ, ЛЮБІ ДІТИ. ТЕПЕР ЦЕ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ НА ВЕСЬ ГОЛОС ПОВТОРИЛИ Й МИ. ТИМ, ХТО … ПРИЄДНАВСЯ ДО ОДНІЄЇ З ТАКИХ СПІЛОК ПРОКЛЯТТЯ Й ПОГИБЕЛІ, СЛІД ЗНАТИ, ЩО ТАКІ ОСОБИ НЕВІДВОРОТНО ПОВИННІ ПОРВАТИ З НЕЮ. ІНАКШЕ ВОНИ ПОЗБАВЛЯЮТЬСЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПРИЧАСТЯ ТА ВТРАЧАЮТЬ СВОЮ ДУШУ НИНІ Й НАВІКИ … КОЖНІЙ ОСОБІ СЛІД УНИКАТИ ЗНАЙОМСТВА ТА ДРУЖБИ З БУДЬ-КИМ, КОГО ЗАПІДОЗРЕНО В НАЛЕЖНОСТІ ДО МАСОНСТВА ЧИ ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМ ГРУП. ПІЗНАВАЙТЕ ЇХ ПО ПЛОДАХ ЇХНІХ ТА УНИКАЙТЕ ЇХ. СЛІД УНИКАТИ БУДЬ-ЯКОГО ПОДІБНОГО ЗНАЙОМСТВА – І НЕ ТІЛЬКИ З ТИМИ НЕЧЕСТИВИМИ Й НЕМОРАЛЬНИМИ ВІЛЬНОДУМЦЯМИ, КОТРІ ВІДКРИТО СПРИЯЮТЬ СЕКТАНТСТВУ, АЛЕ Й ТИМИ, ХТО ПРИХОВУЄ ПІД МАСКОЮ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕРПИМОСТИ ПОВАГУ ДО ВСІХ РЕЛІГІЙ … ТАКІ ОСОБИ ПРАГНУТЬ ЗАМИРИТИ ХРИСТА З ВЕЛІЯЛОМ, ЦЕРКВУ БОЖУ ЗІ СТАНОВИЩЕМ БЕЗБОЖНИЦТВА” (Custodi di quella fede, 08.12.1892, пп. 5, 10-11, 15).

Душа тремтить, коли читаєш ці слова папи. Папські енцикліки Etsi nos (15.02.1882), Dall’alto dell’apostolico seggio (15.10.1890) та Inimica vis (08.12.1892) є дуже вартими уваги щодо цього.

Св. Пій Х (1903-1914) недвозначно засудив засади протикатолицького протимонархічного протинаціонального бунту у Франції 1789 р., відомі як „свобода, справедливість, братерство, любов, рівність, піднесення людини”. Про це можна прочитати в його документі Notre charge apostolique від 15 серпня 1910 р.

Пій ХІ назвав масонством „нашим смертельним ворогом”.

Останньою датою, коли св. Церква відкрито викляла масонство, є 23 травня 1958 р. Це зробив Пій ХІІ.

Відтоді, як знаємо, масонство не зникло. У словниках воно, назагал, називається „системою таємних братств взаємодопомоги”, а його окремі підрозділи (приміром, „Ротарі”) – „доброчинним товариством підприємців і фахівців”. Преса ж теж стверджує, що „найважливішою чеснотою масонів є їхнє прив’язання до доброчинности”. Співає славні масонам і резолюція №33 від 5 січня 2007 р. Палати Представників Конгресу США:

„… франкмасони … заклали приклад високих моральних мірил та любови до всіх людей; … члени Масонського Братства, як особисто, так і гуртом, далі надають безцінних доброчин-них послуг Сполученим Штатам … [, а також] освіту громадянам США; … Масонське Братс-тво заслуговує на офіційне визнання їхньої тривалої історії турботи про громадян та їхнього прикладу високих моральних мірил …”.

Так само, до речі, вважає й колишній президент України Л.Кравчук, коментуючи свою участь у ймовірній масонській спілці „Орден Св. Станіслава” („кавалерами” й „кавалершами” якої є ледь не вся правляча верхівка України, зокрема, колишні й нинішні члени уряду, наближенці наших президентів, високі державні чиновники, народні депутати, підприємці, спортовці й культурні діячі):

„Раніше ми боялися слова «масон», слова «орден». Пов’язували їх зі світовим сіонізмом. Неправильно кидати тінь на організації, які не несуть ніякої загрози. Навпаки, це шлях прилучення до світового досвіду. Якщо не братимемо участи в таких організаціях, Україна утратить можливість прилучитися до чогось нового й цікавого” (Алексей Бобровников. Орденская планка. eizvestia.com, 27.02.2007).

Цю „доброчинність”, ці „високі моральні мірила”, цю „любов до всіх людей”, цю „відсут-ність загрози”, цей „світовий досвід” Церква гнівно викрила, заклеймувавши сатанізмом та (словами Лева ХІІІ) „оманливою машкарою”. Папа також додав, що

„та балакуча філантропія, яка через її пишноту й блиск суперечить християнській доброчинності, нерідко є паспортом масонського підприйняття” (Custodi di quella fede, 8 грудня 1892 р., пп. 3, 14) тощо.

Юрій Вовкогон