Велика каїрська ложа. Таємне товариство ХХІ ст., яке нібито володіє знаннями, що передаються з покоління в покоління ще з часів Старого Заповіту. На базі цього таєм­ного товариства Хасан бін Сабах створив структуру свого товариства, відомого як «Хашашин» або «Асасини» (Вбивці).

Дивись також: Асасини.

Велике Біле Братство Терепевтату. Єгипетська група, яка сповідувала «таїнства життя». Іноді її членів називають справжніми розенкрейцерами. Вважається, що Ісус Христос входив до складу цієї групи та пройшов усі ступені, зокрема гросмейстера.

Див. також: Есени.

Віджіланте Сан-Фран-циско. Секретна група, в якій вдавалися до лінчування, аби в такий спосіб «очистити» американське Береберійське узбережжя (Barbary Coast) від злочинців. Так називалася берегова лінія біля Сан-Франциско від часу золотої лихоманки (1849 р.) до землетрусу в Сан-Франциско (1906 р.). У цьому щільно населеному районі міста розквітали злочинність, наркоманія, проституція. Поліція була не в змозі протистояти цьому. Назва цього району пішла від історичного Береберійського узбережжя, що в Північній Африці, яке стало відомим у ХІХ столітті завдяки варварам та піратам. Кордонами цього району Сан-Франциско були Іст-стріт (нині — Ембракадеро) вздовж бухти, Дюпон-стріт (нині — Грант-Авеню) на заході, Бродвей на півночі та Коммерс-стріт на півдні. Найвідоміша частина Береберійського узбережжя — «Володіння Диявола» (Devil’s Acre). Цей район між Бродвеєм та Пасіфік-стріт був так насичений кримінальними елементами, що там, казали, за десять хвилин могло статися десять різних злочинів. Очищення кварталу стало завданням організації самопроголошених «борців за справедливість» під назвою «Віджіланте» (Комітет пильності) Сан-Франциско.

Оскільки злочинність на Старому Заході намагалася «переплюнути» закон, групи «Віджіланте» не були чимось незвичайним. «Віджіланте» Сан-Франциско була найбільшою і найактивнішою групою. Більшість її членів були заможними людьми, які мали родини, тож вони мали що захищати. Свою діяльність Комітет не афішував, позаяк вона була протиправною. Однак його члени дотримувалися суворого обов’язку не карати безневинних людей. Здійснюючи свої неформальні розслідування, вони хотіли бути впевненими, що покарання відповідало злочину. Карали тільки вбивць і гвалтівників. Дрібні злочинці мали полишити місто без права повернення. В основі діяльності «Віджіланте» було дотримання справедливості, несприйняття расизму тощо. Оскільки більшість людей у Сан-Франциско підтримували дії «Віджіланте», ніхто не перешкоджав їхній діяльності.

За твердженням Комітету, «становище на узбережжі було просто-таки жахливим, наближалося до ще небаченої кримінальної анархії. Це, зрештою, спонукало до створення першого «Комітету пильності» Сан-Франциско. На таємному засіданні 1851 року (в будинку С.Бре­н­нона), після багатьох годин обговорень, група з близько 200 впливових громадян сформувала перший «Комітет пильності».

Вони написали «Конституцію Комітету пильності Сан-Франциско, штату Каліфорнії».

 Вона, зокрема, проголошувала: «Громадяни (імена додаються), які об’єд­нуються в асоціацію задля досягнення миру, наведення ладу в суспільстві, охорони життя і власності громадян Сан-Фран­циско, беруть зобов’язання один перед одним робити все від них залежне для забезпечення правопорядку, верховенства закону. Ми рішуче заявляємо, що жоден злодій, грабіжник, палій або вбивця не уникне покарання, незалежно від недосконалості закону, ненадійності в’язниць, безпечності чи то корупції поліції, або слабкості тих, хто повинен стояти на варті правосуддя. Задля безпеки об’єктів асоціації ми дійшли угоди:

1. Назва і характер діяльності асоціації — КОМІТЕТ ПИЛЬНОСТІ, призначений для захисту життя і власності громадян, жителів міста Сан-Франциско.

2. Для засідань і вирішення поточних питань Комітету слід визначити приміщення, в якому постійно, у будь-яку годину дня і ночі, повинен перебувати один або більше членів Комітету для отримання інформації від будь-якого члена асоціації або будь-якої іншої особи або кількох осіб про акти насильства щодо громадян Сан-Франциско; і якщо, на думку члена, або членів Комітету, необхідно вдатися до акції — або у формі сприяння дотриманню законності, або у формі швидкого і беззастережного покарання кривдника, — Комітет має бути швидко зібраний, щоб ухвалити необхідне рішення більшістю голосів...

3. Коли Комітет уже зібрано для акції, рішення більшості має бути обов’язковим для всіх, а ті члени Комітету, чиї імена вказано додатково, присягаються своєю честю, і таким чином зобов’язуються захищати і підтримувати одне одного в здійсненні визначених дій цього комітету, навіть якщо це небезпечно для їхнього життя.

Діяльність «Віджіланте» була успішною. Вони проводили свої таємні зустрічі й організовували рейди на вулицях. Рівень злочинності на вулицях Сан-Франциско різко знизився. Члени «Віджіланте» стали героями Старого Заходу.

Вікка. Церква і школа чаклунів і магів. Назва «Вікка» означає «чаклунка» — від англосакського терміна Wicca, яке, своєю чергою, запозичене з індоєвропейського слова, що означає «займатися чарівниц­твом».

Зважаючи на ставлення до відьом і чаклунів, сьогодні більшість шкіл «Вікки» діють таємно. Вікка вірить у жіноче божественне начало на додаток, а іноді і замість, до поширеного зображення Бога в чоловічому образі. Відьми вимовляють заклинання, які вони називають «магіка» — літера «к» має вказувати на відмежування їх від ілюзіоністів.

Нинішня «Вікка» отримала назву «Жива релігійна традиція», вона зберегла традиції ще з доінквізиційних часів.

На веб-сайті American Wicca.com сказано: «Чаклунство сьогодні можна розглядати як сукупність всієї чаклунської практики, що включає (але що не обмежується): заклинання, ворожіння (прогнози), медитацію, знахарство, обряди і церемоніали, пісні і танці, пророкування, зцілювання, креативну міфологію та ін. Як релігія, це співтовариство людей здійснює відродження і/або відновлення дохристиянських релігій Європи, особливо північної Європи (повернення кельтських або норвезьких традицій), іноді греко-римських, єгипетських або левантійських традицій. Багато хто з нас звертається за натхненням до тубільних традицій інших народів, що збереглися до цього часу, наприклад, Австралії, Азії, Індії, Америки. Дехто звертається до божеств і земних духів місцевих американських племен, проте це не означає, що він сповідує американські традиції. За твердженням відомої в чаклунських колах відьми Маргот Адлер, «справжня традиція чаклунства — це творчість».

 У кількох публікаціях про зростання злочинності назва «Вікка» негативно згадувалася в її стосунках з владою. 1977 року культ «Син Сема» називав себе в листі як «Злий король Віккер». «Унабом» (Unabom) після вибуху у Нью-Джерсі називав себе «H.C. Віккл».

За В.Шонебеленом («Помаранчевий орден і чорна магія»), «Вікка» і масонство багато в чому схожі. Зокрема, в наявності принципу трьох ступенів, таємності зустрічей, обов’язковості церемонії посвячення, яка включає клятву вірності.

 І там, і там кандидат: позбавляється світського одягу; звільняється від усього металевого; за церемонією, його, із зав’язаними очима, одурюють, обв’язують мотузками (бувають різні форми цього ритуалу); під час посвячення у перший ступінь має стояти у північно-східній частині «храму»; проходить випробування, під час якого гострий предмет (у чаклунів — меч, у масонів — циркуль) встромляють у груди; перевіряється секретними паролями; із зав’язаними очима ходить заплутаними лабіринтами «храму»; дає таємну урочисту клятву до того, як йому стануть відомі секрети групи; проходить церемонію розвінчування обману після клятви при свіч­ках, що означає його посвячення; має пройти церемонію ознайомлення з «робочими інструментами», що відповідають ступеню його посвячення; має стати учасником ритуалу смерті і відродження; має пройти низку фізичних випробувань із зав’язаними очима — його підвішують, крутять, водять по колу, трясуть, по черзі шмагають. Вважається, що все це «змінює свідомість».

 Водун (шаманство). Слово «водун» (Vodun) також відоме як «водоун» (Vodoun), вуду (Voudou), воду (Vodou), походить від назви місцевого африканського духа. Найчастіше воно вживане в Беніні, Домініканській Республіці, Гані, Гаїті й Toгo. У Беніні і Гаїті — це офіційна релігія країни. Вона класифікується деякими фахівцями як спіритуалістична або заснована на природі.

Як і в Сантерії, ритуали водуну багато років утаємничувалися. Позаяк шамани були рабами, вони мусили приховувати свою релігію, принесену із Західної Африки. Духи, яким вони поклонялися, дістали імена католицьких святих. Цей процес зміни релігії, відповідно до нового оточення називається синкретизмом. Сьогодні водун використовує не тільки західноафриканські ритуали, які послуговуються католицькою термінологією. Упродовж століть шаманство підпадало і під інші впливи. Воно включає вірування араваків і місцевих гаїтян. Кожен шаман прямує власним Лоа (Loa), або таємничим шляхом, який у нинішньому вигляді представлено католицьким святим. Голов­ний Лоа — це Олоруб (Olorub), ворогом якого є Обатала (Obatala).

Малі духи: Agwe — дух моря; Aida Wedo — дух веселки; Ayza — захисник; Baka — злий дух, що обертається на звіра; Baron Samedi — хранитель могил; Dambala (або Damballah-wedo) — дух змія; Erinle — дух лісів; Ezili (або Erzulie) — жіночий дух любові; Mawu Lisa — дух творення; Ogou Balanjo — дух зцілення; Ogun (або Ogu Bodagris) — дух війни; Osun — дух цілющих потоків; Sango (або Shango) — дух бурі; Yemanja: жіночий дух вод; Zaka (або Oko) — дух сільського господарства.

Чоловіки-шамани називаються hungans (або hougans), жінки — ma­mbos. Водун виконує роль і церкви, і лікарні водночас, більшість обрядів слугує лікуванню хворих. У США Водун здебіль­шого поширюється через гаїтянську імміграцію. Водун послуговується чорною магією. Тоді як hungans і mambos беруть участь тільки в обрядах зцілення і принесення успіху, ритуали чорної магії здійснюють шамани, відомі як bokors або caplatas. Чорна магія також відома як «сумнівне шаманство». Шаманські ляльки використовують для накликання хвороб у ворогів, а наркотики — для зомбування людей. Шаманські ляльки зазвичай протикають голками. Найчастіше це практикується в Новому Орлеані, штат Луїзіана США, в деяких районах Південної Америки. Шамани також вірять, що небіжчиків можна оживити одразу після похоронів, що ці воскреслі, зомбі, позбавлені власної волі. Насправді зомбі і не вмирали — їх піддавали дії наркотиків або сильних отрут.

В.М.Р.Д. (V.M.R.D.). Македонське таємне товариство, що діяло в 1930 роках, яке, як і у хорватів, виступало проти сербського домінування в країні, відомій тоді як Королів­ство Югославія. В.М.Р.Д. стало відомим, коли хорвати звинуватили його у вбивстві югославського короля Александра Карагеоргевіча і французького міністра закордонних справ Луї Барту в жовтні 1934 року, коли ті їхали в кортежі вулицями Марселя. Югославський король у той час перебував у Франції з державним візитом. У них з натовпу вистрілив з револьвера якийсь Влада Георгієв, член Революційної організації Македонії. За деякими джерелами, вбивця загинув, атакований французькою поліцією (повідомлення про те, що вбивці вдалося втекти і йому було надано притулок у Ватикані, — безпідставні).

У нарисі «Міф Хорватії і реальність» написано, що «спадщина сербських королів, утиски югославських громадян і гнів біженців — усе це знайшло свій вихід 9 жовтня 1934 року, коли югославський крейсер «Дубровник» прибув у порт Марселя з Александром на борту. Під морською формою адмірала військово-морського флоту, яка щільно облягала тіло, король зазвичай носив куленепробивний жилет. Корабель кинув якір у бухті. Александр мав дістатися берега на меншому катері, залишивши велику частину своїх охоронців на «Дубровнику».

Александр перебував на французькій землі не більш як п’ять хвилин, коли Влада Георгієв відкрив вогонь по авто з двадцятизарядного автома­тич­ного пістолета Маузер. Було вбито короля, французького міністра закордонних справ Луї Барту і двох випадкових людей. Як уже було сказано, Георгієв, македонець за походженням і болгарський громадянин, входив до складу Македонської Революційної Організації, яка ставила за мету звільнити Македонію від Югославії. Французький полковник Піоле, який їхав верхи на коні поряд з авто, вмить шаблею ударив Георгієва, який згодом увечері помер. Александр був диктатором, якого найбільше зневажали в Європі, чимало потенційних вбивць різних національностей з радістю пальнули б у нього. Оскільки смертельну рану Александра було виявлено ззаду, тоді як Георгієв стояв перед королем, відомий адвокат Жорж Дебонне був упевнений, що Александра вбито сліпою кулею одного з його охоронців. Проте ніколи не виникало сумнівів, що вроджений македонець, болгарський громадянин і член Македонського революційного руху на ім’я Влада Георгієв пробився крізь натовп, натис на спусковий гачок і був умить атакований, після чого помер того самого вечора і був похований на кладовищі Марселя у присутності двох детективів і гробокопача».

За книгою Дж. Рідлі «Масони», «вбивця був, ймовірно, одним з біженців-усташів. Югославський уряд звинувачував у смерті Александра Угорщину, Югославія та її союзники навіть погрожували почати війну, проте Угорщину підтримав Муссоліні. Як ніколи реальною була загроза війни в Європі, але Муссоліні готувався до вторгнення в Абіссінію і не хотів війни в Європі. Конфлікт вирішився мирно».

Ширилися чутки, що короля Александра вбили масони після виходу короля — масонського гросмейстера — з ложі через відмову сплатити за будів­ництво залізниці, яку він хотів побудувати в Боснії.

www.personal-plus.net