КОМІСАРИ. Ця група, також відома під назвою Пророки Севени, з’явилася у Лондоні на початку ХVІІІ ст. Серед її прихильників був сер Ісаак Ньютон, який, як вважають, був гросмейстером Пріорату Сіону. Комісари чимось нагадували Катарів, оскільки також були гностиками і вважали, що релігія повин­на засновуватися на знаннях, а не на вірі. Вони носили білі туніки та ставили під сумнів божественність Ісуса.

КАРБОНАРІЇ. Назва означає буквально «лучина». На прапорі групи було зображено горизонтальні смуги: синя — згори, червона — у середині та чорна — внизу. Чорна означала деревне вугілля, золу. Ця група була таємним товариством масонського типу в Італії в ХІХ столітті. Група прагнула звільнити країну від закордонного домінування.

Дехто думає, що вірування групи виникло під впливом вторгнення військ Наполеона в Італію. Прибічники Хоакіно Мурата — шурина Наполеона та «Короля Неаполя» — створили таємне товариство. Виникли різні фракції карбонаріїв, зокрема ложі у Франції та Іспанії, між якими був обмежений контакт.

Востаннє про групу чули у 1840-х роках, але у першій чверті ХІХ століття вони були відповідальні за серію невдалих переворотів та бунтів. Серед них — повстання у липні 1820 року в Неаполі, у березні 1821 року в Біелла та 1828 року в Салерно.

Повстання 1820 року вважається їхнім найбільшим досягненням. Його очолив генерал Гільєрмо Пепе. У ньому брав участь середній клас — ліберали та інтелектуали, далекі від мас, інтереси яких вони мали намір відстоювати.

КАПА БЕТА ПХІ. Найсекретніше товариство Волл-стріт. Створено його 1929 року. До нього входять більш як 250 колишніх фінансових керівників та спеціалістів Нью-Йорка. Для широкої спільноти група вдає із себе філіал Клубу Монахів, ритуали якого дозволяють членам розігрувати один одного.

Членам товариства наполегливо рекомендується дотримуватися ритуалу таємничості, хоча не відомо, чи дають вони сурову клятву, як в інших таємних товариствах.

Принаймні офіційно в групи немає штаб-квартири. Членські внески в дві тисячі доларів на рік — досить прийнятна сума для фінансової еліти. Група проводить щорічні зустрічі у січні в готелі «Сент Реджіс». Оскільки членство є довічним, то члени товариства приходять на зустрічі навіть після завер­шення своєї кар’єри на Волл-стріт.

Вступати до товариства дозволено і чоловікам, і жінкам. Одним з новачків — або, як їх ще називають, «неофітів» — є Діана Тейлор, нью-йоркський банківський керівник та коханка мера Блумберга. Під час обіду неофіти дотримуються ритуалу — заспівати та станцювати. Під час вистави члени кидають у виконавців страви.

Хоча жодного з учасників вистави не змушують до участі у цьому шоу, вони сприймають його дуже серйозно. Для цього навіть є спеціальні тренери, проводяться репетиції.

Традиції клубу архаїчні. До вищих посадових осіб є свої оригінальні зве­р­тання — «Великий негідник» та «Великий ледар». Девіз клубу написано латиною, що означає: «Ми співаємо та ми п’ємо». Членам наполегливо рекомендується дотримуватися правил таємничості стосовно ритуалів клубу.

Серед членів клубу — Давид Команський, колишній голова та виконавчий директор «Меріл Лінч»; Кенет Лангон, у 1999 — 2003 рр. голова компенсаційної комісії нью-йоркської фондової біржі; Мартін Ліптон, один із засновників «Вочтел Ліптон Розен & Кац» тощо.

КАТАРИ. Мирна група, назва якої перекладається як Чисті. Мешкала у провінції Лангедок у північній Франції у ХІІ — поч. ХІІІ ст. Катари, вірогідно, пішли від болгарської секти Богомилів Х — ХІ ст., які мігрували до Франції. Інші вважають, що Катари існували у Франції багато віків, їхня віра докорінно відріз­нялася від віри церкви, яка виникла на зорі християнства.

Жерці Катарів називалися Перфектами (Досконалі). Вони носили довгий темний одяг та сповідували спосіб життя, позбавлений матеріальних благ. Усі члени катарів були рівними у правах, зокрема жінки, однаково — у разі необхідності — виконували обов’язки жреця. Катари прагнули наслідувати життя Ісуса — на принципі любові. Вони вірили у реінкарнацію (перевтілення), надавали перевагу знанням над вірою (знання грецькою — гносіс). У катарів не було церков, вони проводили свої служіння на свіжому повітрі, щоб бути ближчими до природи. У погану погоду для проведення обрядів могла слугувати будь-яка будівля. В основному вони були вегетаріанцями, але їм дозволялося їсти рибу. Група вірила у подвійну природу речей — добро і зло вважалося складником космічної сили. Вони стверджували, що добрий бог створив небеса, а злий — створив людину з її жадібністю. Катари вірили в те, що у ХХ столітті проповідували «хіпі». Більш сумирну групу навряд чи можна було уявити, але для католицької церкви навіть вони становили загрозу. З причин, які досі невідомі. Можливо, тому, що катари не надавали великого значення розп’яттю Ісуса на хресті. Вони також не вірили у хрещення та причастя. Єдине таїнство катарів називалося консоламентум, тобто таїнство непорочності. Це, однак, не означало, що катари були цнотливими, оскільки консоламентум здійснювали тільки на смертному ложі. Або, можливо, тому, що популярність катарів зростала. Їхні групи можна було знайти у Німеччині та на півдні Франції.

Одна з версій, чому церква займала таку жорстку позицію стосовно Катарів, пов’язана з Тамплієрами, які були сусідами з ними у південній Франції. Вірогідно, їхні шляхи пересікалися. Член братства Катарів Бертран де Бланшфор став четвертим гросмейстером Ордену лицарів-Тамплієрів. Бланшфор, який обіймав цю посаду в 1153 — 1170 роках, вважався впливовим гросмейстером. Саме він організував Тамплієрів та перетворив їх на те, що сьогодні називається міжнародною корпорацією. Припускається, що Тамплієри передали катарам таємниці життя Ісуса — про них вони дізналися під час розкопок у пошуках скарбу на місці колишнього Храму Соломона в Єрусалимі. Нібито ці таємниці стосуються тих етапів життя Ісуса, які суперечать офіційній біографії. За цією версією життя Ісуса, він був одружений з Марією-Магдаленою і мав дітей. Після смерті Ісуса Марія-Магдалена, її брат Лазар, сестра Марта, її служниця Марсела та діти Ісуса переїхали до Марселя, у Францію, і там до цього часу є прямими нащадками Ісуса. Оскільки ці нащадки могли претендувати на роль справжніх лідерів християнства, вони становили серйозну загрозу церкві, лідери якої вважали себе прямими нащадками Петра, одного з учнів Ісуса. (Деякі свідчення цієї версії життя Ісуса містяться у Євангелії від Філіпа — гностичному тексті, написаному, як вважається, наприкінці ІІІ ст.).

У відомій книзі «Свята кров, Священний Грааль», дружина Ісуса та його нащадки (він міг бути батьком кількох дітей віком від 16 до 17 років), полишивши Землю Обітовану, знайшли притулок на півдні Франції, у єврейській громаді, де зберегли свій родовід. У V ст. ця лінія породичалася через шлюб з королівською родиною Франків, створивши династію Меровінгів. 496 року від Р.Х. церква заключила пакт з цією династією, відповідно до якого оголосила себе на необмежений термін засновником Меровінгів — вочевидь, добре знаючи справжнє походження цієї династії. Надалі церква вдалася до таємної змови, звинувативши Меровінгів у злочині.

У книзі «Походження Священного Граалю» зазначалося, що попередні лідери християнської церкви прийняли священне писання та вчення, які приховували правду про королівський родовід Ісуса. Багато століть після смерті Марії її спадщина була під найбільшою забороною церкви.

З 1145 року церква вирішила знищити катарів. Щоб заручитися підтримкою мас, їй потрібен був важливий привід для геноциду. Він з’явився 14 січня 1208 року, коли антиклерикальні бунтарі біля Лангедока вбили помічника Папи. Це сталося близько від місця проживання катарів. Хоча не було жодного свідчення при­чет­ності Катарів до цього вбивства, їх одразу ж у ньому звинуватили. 1209 року Папа Інокентій III наказав королю Франції Філіпу II проголосити Катарів єретиками. Хрестовий похід проти Катарів, відомий як Альбігойський похід, був першим, здійсненим Ватиканом проти християн. Під час цієї боротьби лицарі-Тамплієри займали нейтральну позицію.

Один із солдатів походу спитав папського легата: «Як ми розпізнаємо катарів?». Легат відповів: «Вбивайте всіх. Це відомо тільки Богу».

Кого не вбили — того осліпили або відрізали носи.

Це був перший європейський геноцид. За деякими оцінками, було вбито не менше ста тисяч катарів. Допомагав знищувати катарів Домінік Гузман, іспанський фанат, який пізніше створив монастирську групу під назвою «Домініканці», а та, своєю чергою, заснувала Священну інквізицію.

1244 року катари, які залишилися живими, нібито втекли, захопивши все своє золото і срібло. Скарби, сховані в печері, під час метушні при Монсегурі безслідно зникли. Слід зазначити, що Монсегур був лише в півдня їзди конем від Ренн-ле-Шато, де знайдено пергаменти Пріорату Сіону. Є думка, що частина катарів сховалася серед лицарів-Тамплієрів.

Катари сильно вплинули на більш пізнє таємне товариство Карбонаріїв, які, своєю чергою, вплинули на Орден Ілюмінатів. Вірогідно, вони також вплинули на Мартіна Лютера у Німеччині та Джона Кальвіна у Франції, чия Реформація поклала кінець домінуванню католицької церкви у світі.

Дивися також: КАРБОНАРІЇ; ІЛЮМІНАТИ; ПРІОРАТ СІОНУ.

Клуб Левів. Міжнародну асоціацію Клуб Левів було засновано влітку 1917 року чиказьким страховим агентом Мелвіном Джонсом. Він намагався об’єднати успішних підприємців, які могли б використати свій вплив на позитивні перетворення в їхній спільноті та світі загалом. Джонс не хотів миритися з тим, що представники ділових кіл допомагають іншим бізнес-структурам.

Перший національний з’їзд Клубу Левів відбувся у Далласі, штат Техас. Там було обрано його першого президента — доктора Вільяма Вудс зі штату Індіана. Джонс став секретарем клубу, на цій посаді він залишився до самої смерті 1961 року.

Всього лише через два місяця в асоціації нараховувалося більше двадцяти відділів у дев’яти різних штатах. Члени клубу практикували так званий лайонізм, тобто благодійність.

Девіз клубу: «Ми подаємо допомогу». Лозунг: «Свобода та освіченість — безпека нашої країни» (Перші літер и англійських слів означають «Леви» — «(L)iberty, (I)ntelligence, (O)ur (N)ations (S)afety»). Звісно, благодійність членів підтримувалася, однак устав клубу передбачав не використовувати благодійність для особистої вигоди. Це була їхня секретна місія.

1920 року, після заснування в Канаді першого відділу, Клуб Левів став міжнародним. Згодом їх було створено в Китаї, Мексиці та на Кубі.

Наприкінці 1920-х років у світі нараховувалося 60 000 членів та більш як 1 000 відділень. Перший Центральноамериканський Клуб Левів було відкрито 1935 року в Панамі. Перше південноамериканське відділення відкрито 1936 року в Колумбії. Перші Клуби Левів у Європі відкрилися 1948 року у Франції, Швеції та Швейцарії. Перший філіал у Японії з’явився 1952 року.

Сьогодні в Клубі Левів представлено більш як 160 країн. Його члени впізнають один одного за емблемами, які вони носять на лацканах піджаків. Емблема — золота буква «L» на пурпурному тлі. З обох боків літери — два профілі лева, також золоті. (Золото та пурпур — офіційні кольори клубу.) Леви дивляться в різні боки: один — в минуле, другий — у майбутнє. У верхній частині емблеми — слово «Леви», внизу — «Міжнародний».

www.personal-plus.net