Але, мабуть, найразючіший приклад вчення нової
релігії вийшов з-під пера Барбари Маркс Хаббард. У своїй книзі «З днем
народження, плането Земля!» вона писала: «Вибір такий: або ви станете
Христом, універсальною людиною, або загинете. Людство або зміниться, або
зникне з лиця землі. Такий вибір».
Отже, людству дано вибір: чи приймати нову релігію, чи вмирати!
Деякі провідні фахівці минулого стверджували, що і їм
доводилося робити вибір. Одним з таких був Адольф Гітлер, який не
вважав помилкою винищення під час Другої світової війни понад 50 млн
людей. Він мислив себе агентом невидимого бога зі скорочення чисельності
людей, яких вважав небажаними. Він писав: «У мене є право знищувати
мільйони представників нижчих рас, що розмножуються, мов паразити». І
він робив те, що вважав прийнятним у рамках своєї релігії. Хто не вірив у
його нову релігію, той не мав вибору, він був приречений.
Людиною, яка відігравала найбільшу роль у житті
Гітлера, був Дітріх Еккарт, один із сімки, яка заснувала нацистську
партію. Його називали «духовним засновником нацизму». Один з
письменників наголошував на важливості Еккарта у житті Гітлера: «Сам
Адольф Гітлер вважав Еккарта особистістю, яка найбільше вплинула на все
його подальше життя».
Відомо, що Еккарт проводив численні експерименти з
наркотиками, намагаючись у такий спосіб сягти «вищої свідомості». Терер
стало відомо, що і Гітлер намагався зробити те ж саме: «...Гітлер
досягав вищих рівнів свідомості за допомогою наркотиків і проводив
глибоке вивчення середньовічного окультизму і ритуальної магії...».
Еккарта називали «відданим сатанистом і центральною постаттю в могутньому і широкому колі окультистів — товаристві Туле».
Але він також вірив і в добродія Майтрея, месію
«Нового століття». Еккарт брав участь у серії сеансів з двома
російськими генералами, які залишили батьківщину, щоб перебратися в
Німеччину. Під час цих сеансів Еккарту і його партнерам було оголошено
про неминучу появу німецького месії — «добродія Майтрея». Саме він
скеровував кар’єру Гітлера в окультний світ поклоніння Люциперу. Уже на
смертному одрі він сказав своїм соратникам, які зібралися довкола нього:
«Йдіть за Гітлером! Він танцюватиме, але мелодію замовив я! Я посвятив
його в «таємну доктрину», забезпечив йому спілкування з вищими силами.
Не плачте за мною: я вплинув на історію більше, ніж будь-який інший
німець». Еккарт тоді також заявив, що він особисто отримав звістку від
Сатани про те, що йому доручено підготувати людину, натхненну Люципером,
для підкорення світу і здобуття слави арійською расою.
Ще однією ланкою, що зв’язує товариство Туле з
поклонінням Люциперу, є емблема — символ нацистської партії — свастика.
Менглі Хол у книзі «Лекції із стародавньої філософії» пояснював:
«Свастика... це обертовий хрест, що символізує централізований рух
«Вічного».
Словник визначає свастику як хрест з рівними,
загнутими під прямим кутом кінцями. Є два види цього символу: один з
кінцями, загнутими вліво, інший — з кінцями, загнутими вправо. Перший
повсюди вважається символом добра, другий — символом зла.
Гітлер особисто затверджував остаточний варіант
кривавого прапора нацистів (того, на якому зображено свастику як
емблему, що символізує нацистську партію). І він вибрав свастику, що
стала символом товариства Туле, з формою, яка символізує зло. Його
офіційними знаками були свастики, перетнуті двома піками.
Один зі споконвічних засновників товариства Туле
Рудольф фон Себоттендорф ототожнював свастику з іншим символом — сонцем.
«Я збираюся втягти товариство Туле в цю битву... я клянуся на цій
свастиці, на цьому священному для нас символі, щоб ти чуло все це, о
«Чудове Сонце!», — заявляв він у листопаді 1918 року.
Масонський письменник Альберт Пайк, міркуючи про
життя і смерть, писав у своїй книзі «Мораль і догма»: «Помилковим є
твердження, що одна людина, хоч би якою малою вона була, не може бути
принесена в жертву іншій, хоч би якою великою була та, друга, або
більшості людей. Це помилка, до того ж дуже небезпечна. Часто потрібно
жертвувати і однією людиною, і багатьма в інтересах багатьох.
...Інтереси і навіть життя однієї людини незрідка потрібно приносити в
жертву інтересам і благополуччю його країни».
З погляду релігії, жертвувати одним життям в
інтересах багатьох — це вбивство, і тим, хто вірить у Бога і Біблію, не
дозволено цього робити. Заповідь проти цієї практики міститься в Книзі
другій Вихід 20:13 у Старому Заповіті та у Євангелії від Матвія 5:21 у
Новому Заповіті, і звучить вона: «Не убий».
Цей принцип легко пояснити: жодна людина не має права
відбирати життя в іншої. Таке розуміння властиве майже всьому людству
(є, звичайно, культури, що вважають людські жертви, канібалізм і
вбивство прийнятними, але це зрідка трапляється в історії людства).
Однак тут перед нами розкривається зовсім нова релігійна точка зору, яка
відкрито захищає криваве знищення цілих людських рас.
Члени товариства «Іллюмінати» не посвячувалися в щирі
наміри Ордену щодо релігії аж до отримання ними визначених звань. У всі
таємниці Ордену посвячували тільки тих, хто досяг рангу старшого або
молодшого іллюміната, шотландського лицаря чи священика. Адам Вейсгаупт,
засновник Ордену іллюмінатів, був переконаний, що вбивство — не зло, і
поклав цей принцип в церемонію посвяти в Орден, під час якої той, хто
посвячує, говорить тому, кого посвячують:
«Пам’ятаєш, як, зустрівши тебе, ми говорили, що в
планах нашого Ордену немає задумів проти релігії. У цьому ж ми запевняли
тебе, приймаючи в ряди новачків, і це ж ми повторювали, коли ти вступав
до нашої Академії мінервалів... Ти пам’ятаєш, з яким вмінням і удаваною
повагою ми говорили тобі про Христа і Євангеліє; але, ставши
повноправним іллюмінатом, шотландським лицарем чи священиком, ти повинен
знати, що ми шануємо не Христа, а наш розум, і не його віру, а закони
природи; ми говоримо про релігію, розум, мораль і природу, але наші
релігія і мораль — це права людини, рівність і воля... Нам потрібно
було звільнити тебе від сили-силенної забобонів, щоб переконати тебе:
релігія Христа — не що інше, як вигадка священиків, ошуканців і тиранів.
А якщо така найвідоміша і найшанованіша релігія брехлива, то що вже
говорити про решту? Зрозумій: усі вони повторюють ті самі вигадки, усі
вони однаковою мірою засновані на неправді, помилках, безглуздих ідеях і
відвертому шахрайстві. Зберігай нашу таємницю... Щоб цілком знищити
християнство і всі інші релігії, ми вдавали, що сповідаємо єдино
правильну з них, але пам’ятай, що мета виправдовує засоби і що добро
творять у той самий спосіб, що й чинять зло. Той засіб, до якого ми
вдалися, щоб звільнити тебе, є способом звільнення від релігії всього
людства».
Посвяченим в Орден говорили, що для досягнення мети
вони можуть використовувати будь-які засоби, аж до вбивств. І що головна
мета Ордену іллюмінатів — знищення всіх релігій, зокрема й
християнства. Це означало, що коли християни й надалі наполягатимуть на
своєму, їх можна буде просто знищити фізично.
Для Ордену всі способи боротьби були прийнятними, бо
основним принципом було гасло «Мета виправдовує засоби». У листі до
товариша Адам Вейсгаупт 1778 року писав: «Жоден не гідний вступати в наш
Орден, якщо він... не готовий йти на крайні заходи».
В іншому місці він писав про це ще трохи іншими
словами: «Цього не можна домогтися тільки через створення таємних
організацій, які будуть поступово, тихо захоплювати уряди держав, і
використовуватимуть для цієї мети засоби, які зазвичай негідники
використовують для досягнення своїх основних цілей».
Вейсгаупту було добре відомо про могутність уряду, і
він волів цієї могутності для членів своєї організації. Тож піддав свою
організацію ретельній чистці. Не зупинився навіть перед тим, щоб дати її
членам дозвіл на брехню, якщо це потрібно для досягнення мети. Він
писав: «Не повинно виникати ані найменшої підозри, що наша мети
спрямована проти релігії і держави. Часом потрібно говорити одне, а
потім — інше, але ніколи не суперечити собі, аби, поважаючи свій щирий
спосіб мислення, ми могли залишитися непроникними для непосвячених».
Чудовий приклад клятви, що її давали десь на півшляху
до вершини масонської ієрархії, наведено у книзі Джорджа Оруелла
«1984». У посвяченого в таємне товариство запитують: «Чи готовий ти
віддати своє життя? Чи готовий ти вбити? Чи готовий ти здійснити акт
саботажу, що може стати причиною загибелі сотень невинних людей? Чи
готовий ти видати свою країну іншим державам? Чи готовий ти до обману,
підробки, шантажу, розтління дитячих умів, розповсюдження наркотиків,
заохочення проституції, поширення венеричних захворювань — до всього, що
може деморалізувати? Чи готовий ти скоїти самогубство, коли ми накажемо
тобі це зробити?».
Це приклад філософії про «мету, яка виправдовує
засоби». Посвячений мусив чинити так, як від нього вимагали, аби його
дії були корисними для товариства. Такою аморальною була та клятва.
Отже, вбивство тих, хто не хоче приймати нову
релігію, стане прийнятним. І ті, що знищуватимуть, не повинні відчувати
докорів сумління. З погляду релігії «Нове століття», убивці роблять
людству гарну послугу. Однак це бездушне нівелювання правами людини на
землі було пророковано набагато раніше. У Новому Заповіті, у Посланні
Івана 6:12, написано: «Так настане час, коли той, хто вбиває тебе,
вважатиме, що служить Богу».
Суспільство ВРІЛ. ВРІЛ — це мова, що складається з
усних звуків і щигликів, якою говорили люди Атлантиди (Атлантида —
таємнича земля в Атлантичному океані, де жила велика цивілізація до
того, як вона пішла на дно океану). Товариство ВРІЛ також відоме як
Освічена ложа. Воно виникло в Німеччині одразу після Першої світової
війни. Є й думка, що товариство з’явилося ще 1917 року, у розпал війни,
коли троє чоловіків і жінка, так звані духовні медіуми, зустрілися для
обговорення «магічного фіолетового, чорного каменю» і способів контакту
зі світами в майбутньому і минулому. Вони вважали, що цього можна
досягти за допомогою «Чорного сонця», світло від якого істинне, проте
невидиме людському оку. Емблемою товариства ВРІЛ є Чорне сонце, хоча ця
ідея належить не товариству ВРІЛ. Чорні сонця були частиною символічної
системи Вавилона й Ассирії.
За легендою, товариство ВРІЛ, група, що зараз працює
разом з товариством Туле, успішно практикує обмін інформацією з
неземними цивілізаціями. Члени групи змогли відтворити літаючу тарілку,
що з’явилася ще 1939 року.
Одним з членів товариства ВРІЛ був Керрі Торнлі,
його імя неодноразово фігурувало в документах у зв’язку з вбивством
американського президента Джона Кеннеді. Торнлі, зовні дуже схожий на
Освальда (хоча і трохи вищий), був єдиним, хто написав книгу (роман) про
Лі Харві Освальда до замаху на президента Кеннеді. Книга побачила світ
тільки 1991 року. Після цього Торнлі видав книгу про вбивство, але це
була не художня книга.
Торнлі вважав, принаймні на публіці, що «він і Лі
Харві Освальд — результат генетичних експериментів, здійснених таємною
нацистською сектою євгеніків, товариством ВРІЛ... що спеціальний «жучок»
був імплантований у його тіло з народження, і що за ним, як і за
Освальдом, таємно спостерігали і керували їхніми діями з дитинства
невидимі, але впливові володарі ВРІЛ».
25 лютого 1992 року в телевізійній програмі «Поточні
справи» Торнлі заявив, що він є частиною змови з ліквідації президента
Кеннеді і що до складу групи входили змовники, яких він називав «Зять і
Худий».
www.personal-plus.net
