Новий тиждень в Україні фактично став початком, чи, радше, виявив початок глибокої суспільно-політичної кризи: дивне блокування того, що не мало б блокуватися (постмайданних і прорегіоналівських політичних сил у Верховній Раді), дивні спроби дивних змін до Конституції країни, кривава провокація з гранатою під Верховною радою, демарші коаліціантів і багато чого іншого. Криза, яку порівняно легко передбачити, завітала в Україну.

Вона здивувала спеціалістів хіба що тим, що розпочалася трохи швидше, аніж передбачалося. І ця криза буде тільки наростати, оскільки основні її причини найближчим часом неможливо усунути нормальним шляхом. Українське суспільство, влада, політично-економічні групи, політикум, народ – коротко кажучи, увесь український загал увійшли у свої ролі, з яких уже, на превеликий жаль, їм не вдасться вийти, без якогось надприродного Божого втручання в ситуацію.

Про тривалість та перебіг цієї кризи можна тільки здогадуватися, але не можливо точно передбачати. Те саме стосується і її наслідків. Єдине, про що зараз можна говорити, це про те, що її очікувана інтенсивність є доволі високою.

Зараз знову стоїть питання виживання українського суспільства, народу і фізичне виживання українського християнства як такого. Ця криза вимагатиме від українського християнства багато більше зусиль й заангажованості, аніж усі кризові моменти в останніх два роки до тепер.

Для християнських конфесій зараз, дуже ймовірно, наступає доволі важкий період, у якому від навіть найменших заяв залежатиме доля суспільства в цілому. До певної міри в очах суспільства ця криза виглядатиме, як епічна боротьба добра і зла мало не вселенського масштабу. І ставитиме ця криза, в першу чергу, питання моралі. А це не надає навіть мінімум шансу для українських християнських конфесій відсидітися в ракушці аполітичності, бо кожен їхній крок оцінюватиметься суспільством саме під видом політики і моралі. 

Тому українське суспільство, яке серйозно вражене секуляризмом й антиклерикалізмом, на християнські конфесії дивитиметься, з одного боку, як на острівки моральної стабільності у розбурханому морі кризи, а з іншого – розглядатиме під лупою кожен крок не лише очільників тієї чи іншої конфесії, але й кожного, хто в очах суспільства представляє Церкву.

У цій ситуації варто зрозуміти, що криза – це не катастрофа для християнства, а новий шанс. Новий шанс на свідчення про Христа, новий шанс на побудову суспільства на моральних засадах, новий шанс для нової практичної євангелізації. І використати чи змарнувати його, справа не лише очільників, офіційних представників тієї чи іншої конфесії, а кожного християнина зокрема і українського християнства в цілому.

Свідчення словом і ділом, інтенсивна молитва – ось реальний, а не оманливий шлях виходу з кризи. Це мало б стати вже зараз програмою життя і діяльності кожного, хто в Україні носить ім’я християнин.

Поки маховик кризи почав тільки розкручуватися, українським католикам варто не гаяти час, а старатися глибше запізнати багатство вчення власної Церкви – Її догматичне, моральне та соціальне вчення. Не обов’язково для цього алярмово записуватися на студії богослів’я. Для початку варто прочитати Біблію, Катехизм Католицької Церкви і Компендіум соціального вчення Церкви. І не просто прочитати, а поставити це у фундамент свого життя, своєї поведінки, усієї своєї діяльності. Адже опираючись на двотисячолітнє вчення і досвід Христової Церкви, ми, католики, не лише можемо бути певними, що маємо правдивий шлях до спасіння, але й також й українському суспільству дати те, чого воно не має, – вказати реальний шлях до стабільного розвитку, побудови справедливішого суспільства і допомогти втілювати це в життя.

Але, перше, потрібно, щоб кожен з нас усвідомив собі відповідальність не тільки за самого себе і свою сім’ю, але й також за свою Церкву, свій народ. 
http://catholicnews.org.ua