12) Розповідав
хтось із пустельників братам, які перебували в Раїфі, де сімдесят
фінікових дерев (там стояв станом Мойсей з народом, коли вийшов із
землі єгипетської), і говорив так: подумав я колись піти в пустелю
внутрішню, чи не знайду когось, хто далі за мене живе й трудиться для
Христа. І пройшовши чотири дні і ночі, знайшов печеру, і підійшовши,
дивлюся в неї і бачу чоловіка сидячого, і стукаю за
звичаєм чернечим, щоб вийшов він привітати мене. Він же не рухався,
тому що був мертвий. Я ж, анітрохи не замислюючись, входжу й беру його
за плече, і враз він розсипався й зробився, як пил. Ще ж оглядаючись,
бачу покривало, що висіло, і, коли взявся за нього, розсипалося воно й
зробилося, як ніщо.
Продовжуючи шлях, пішов звідти й проходив пустелею, і знайшов іншу
печеру й сліди людини. Із добродушністю наблизився я до печери й
постукав, і ніхто не відгукнувся, і ввійшовши, не знайшов нікого.
Ставши ж поза печерою, говорив сам із собою: звичайно повинен прийти
раб Божий, де б він не був. Коли нарешті день почав уже минати, бачу -
ідуть буйволи, і раб Божий серед них нагий, прикривши своїм волоссям
нижні частини тіла. Коли ж він підійшов до мене, то подумавши, що я
дух, став на молитву, тому що, як говорив потім, багато був
спокушуваний нечистими духами.
Я, зрозумівши це, сказав йому: чоловіче Божий, я людина, подивися на
сліди мої й доторкнись до мене, зрозумій, що я тіло і кров. Коли ж
вчинив він молитву, то після “амінь” подивився на мене і, втішений,
взяв мене в печеру, і запитував, кажучи: як ти зайшов сюди? Я ж сказав:
для того, щоб пошукати рабів Божих, прийшов я в цю пустелю, і не
позбавив мене Бог того, чого я хотів. Потім я запитав його, як він сюди
зайшов і скільки часу тому, і як харчується, і як, будучи голим, не має
потреби в одязі? Він же сказав: я був у кіновії Фіваїдській і було в
мене заняття ткача. Прийшла ж мені думка: вийди і живи сам по собі, і
можна тобі буде перебувати в безмовності і приймати подорожніх, і
дістати більше нагороди, ніж за працю твоїх рук.
Коли я погодився на помисел, враз і виконав його на ділі, і коли
збудував монастир, то були замовники роботи для мене; коли ж багато
збиралося в мене зайвого, я намагався роздавати те бідним і подорожнім.
Ворог же наш диявол, позаздривши, як і завжди, винагороді, яка мала
бути мені, підловив мене тим самим, що намагався я робити проти нього.
Тому що, бачачи одну дівчину, яка вже одного разу замовляла роботу, що
я виконав і відіслав їй, навіяв їй зробити мені інше замовлення, а
потім з’явилася звичка і зайва довіра, врешті дотики рук, і сміх, і
співжиття, зачавши, народили гріх. Коли ж я провів у ньому місяців
шість, подумав у собі: чи нині, чи завтра, або ж чрез багато років,
піддавшись смерті, я отримаю вічну кару. Тому що той, хто розбестив
жінку заміжню за законом підпадає під покарання й муку вічну. Яких же
мук заслуговує той, що розбестив наречену Христову?
В такий спосіб втік я в цю пустелю, знайшов печеру і це джерело, і
це фінікове дерево, на якому плід приносять мені дванадцять галузок, і
щомісяця плід приносить одна гілка, чого досить мені на тридцять днів,
а після цього дозріває інша. Після певного ж часу виросло волосся моє,
і коли зносився мій одяг, ним я прикриваю нижні частини тіла. Коли ж
знову запитав я його, чи не було важко йому на початку, він сказав:
спочатку я дуже страждав, так що на землі лежав я від болю печінки й не
міг стоячи чинити молитву, а, лежачи на землі, волав до Всевишнього.
Коли я ж був у печері у великій скорботі та хворобі, так що не міг
вийти з неї, бачу - увійшов до мене чоловік і став поблизу мене, і каже
мені: чим ти мучишся? Я показав йому місце. Він же, пальці своєї руки
з’єднавши прямо, розсік місце немов мечем і, вийнявши печінку, показав
мені рани і, рукою зскрібши їх, поклав у хустку і знову замазав місце,
і сказав мені: ось, став ти здоровий, працюй для Владики Христа, як
слід. І відтоді я зробився здоровий, і легко тут живу. Багато ж просив
я його, щоб жити мені в колишній його печері, і сказав він мені: не
можеш ти витримати нападів бісівських. Тоді переконавшись у цьому,
просив я з молитвою відпустити мене. І помолившись, він відпустив мене.
Це розповів я вам на користь.
13) Розповідав ще один старець, який удостоївся
єпископства в місті Оксирінху, як ніби хтось інший зробив це. Одного
разу задумав я, каже він, піти у внутрішню пустелю, що при оазі, де
живе народ мазинів, щоб бачити, чи не знайду в ній якого бідняка, що
працює для Христа. І, взявши кілька сухих хлібців і дні на чотири води,
вирушив у дорогу. Коли пройшов я чотири дні і їжа вичерпалася, я не
знав, що мені робити. Підбадьорившись же, віддав себе Богові і йшов ще
чотири дні без їжі. Не відчуваючи важкості перебування без їжі і
труднощів шляху, дійшов я врешті до малодушності і ліг на землю. Потім
хтось, прийшовши, своїм пальцем доторкнувся до моїх вуст, як лікар
інструментом торкається до ока, і вмить зміцнив мене, так що здавалося
мені, що я не ходив і не був голодний.
Коли ж побачив я таку силу, що пройшла по мені, вставши, пішов по
пустелі. Коли ж минули ще чотири дні, знову ослаб я і простягнув руки
мої до неба, і ось, той, що зміцнив мене колись, знову пальцем своїм
помазавши вуста мої, зміцнив мене. Ішов я сімнадцять днів і знаходжу
курінь, пальмове дерево та воду, і чоловіка, що стояв, і волосся його
голови було йому за одіж, воно все було сиве. Був він страшний на
вигляд і, побачивши мене, став на молитву, і коли він закінчив її, я
сказав: амінь, - і зрозумів він, що я людина, і, взявши мене за руку,
запитав: як прийшов ти сюди? І чи ще існує все у світі, і чи ще сильні
гоніння?
Я ж сказав: заради вас, істинних трудівників Владики Христа, прийшов
я в цю пустелю, а гоніння припинилися з благодаті Божої. Скажи ж мені:
як прийшов ти сюди? Він з риданням і плачем каже: я був єпископом; коли
було гоніння, багато муки завдано було мені, і, не мігши витримати
катувань, я наостанок приніс жертву. Коли ж отямився і зрозумів моє
беззаконня, віддав себе на те, щоб умерти в цій пустелі, і живу тут
сорок дев’ять років, каючись і благаючи Бога, чи не відпустить Він мого
гріха. І їжу мені дає Бог від цієї пальми, а розради прощення я не
отримував сорок вісім років, але в цьому році був утішений Ним. Коли
він сказав це, враз встав, бігцем вийшов і став на молитву на багато
годин.
Коли ж закінчив молитву, прийшов до мене. Я ж, побачивши його лице,
вжахнувся і затремтів, тому що воно зробилося, як вогонь, і каже він
мені: не бійся, Господь послав тебе, щоб ти поховав моє тіло. Коли ж
скінчив він говорити, вмить простягши руки й ноги, закінчив життя. Я ж
розірвав одежу свою, половину залишив собі, а іншою половиною огорнув
його святе тіло й поховав його в землю. І як тільки поховав його,
раптом пальма всохла й хатина впала. Я ж багато плакав, просячи Бога,
щоб дав Він мені пальму і щоб закінчив я в цьому місці решток свого
часу. Коли так не сталося, сказав я сам у собі: немає волі Божої на те,
щоб бути мені там. І, звершивши молитву, знову пішов у світ. І ось
чоловік, що помазав вуста мої, прийшов і зміцнив мене, і в такий спосіб
міг я дійти до братів і розповісти їм це, і просив їх не впадати у
відчай за себе, а з терпінням шукати Бога.
14) Розповідав хтось з отців: у одному місці помер
єпископ, і прийшли мешканці до митрополита, просячи, щоб рукоположив їм
єпископа замість померлого. І казав їм архієпископ: дайте мені такого,
про якого знаєте, що він здатний пасти стадо Христове, і я рукоположу
його в єпископа. Вони ж сказали: ми не знаємо нікого, якщо ангел твій
не дасть нам. І сказав їм архієпископ: чи всі ви тут? І сказали: ні.
Він же сказав їм: ідіть і зберіться всі й тоді приходьте до мене, щоб
по згоді всіх вас був обраний єпископ. Вони пішли, зібралися всі і
прийшли, просячи рукоположити їм єпископа. І мовить їм: скажіть мені,
на кого ви думаєте? Вони ж відказали: ми нікого не знаємо, якщо ангел
твій не дасть нам. І сказав їм: чи всі ви тут? Вони ж сказали: всі ми
тут.
І знову сказав: ніхто з вас не залишився в іншому місці? І сказали:
ніхто з нас не лишився, крім того, хто тримає осла у першого з нас.
Каже їм архієпископ: чи згідні будете, якщо дам вам того, на кого
згідний я? І сказали всі: будемо згідні й просимо твою святість, щоб на
кого вкаже тобі Бог, того й дав ти нам. І звелів архієпископ привести
того, хто тримав осла в першого з них, і каже їм: чи згідні ви будете,
якщо рукоположу вам цього? Вони ж сказали: так. Архієпископ рукоположив
його, і, взявши його, пішли з великою радістю у своє місце.
Сталася ж посуха велика, і молив Бога новий єпископ, щоб послав Бог
дощ. І прийшов до нього голос: піди зранку до таких-то воріт і кого
побачиш, що входить першим, зупини його, і він помолиться, і буде дощ.
Так він і зробив; і, вийшовши з кліром своїм, сів; і ось входить один
старець ефіоп, несучи в’язку дров, щоб продати в місті. І вставши,
єпископ зупинив його, і враз поклав він в’язку дров. І просив його
єпископ, кажучи: помолись, авво, щоб пішов дощ.
Старець же не хотів, але, будучи дуже примушуваним, помолився, і
ось, пішов дощ, як потоки з неба, і якби не помолився знову, то й не
припинився б. І просив старця єпископ, кажучи: вчини добро, авво, і
даруй нам користь, скажи нам про життя твоє, щоб і ми були ревні. І
сказав старець: прости мені, пане отче. Ось, як бачиш мене, виходжу я й
нарубаю для себе цю невелику в’язку дров, і входжу в селище, і продаю
її, і більше двох хлібців не лишаю собі, решту ж віддаю нужденним, і
сплю при церкві, і вранці знову виходжу за місто і роблю так само. Якщо
ж буває зима, день чи два перебуваю голодний, поки не настане знову
добра погода, щоб можна було мені вийти і рубати дрова. І, діставши
велику користь від діл старця, повернулися, прославляючи Бога.
-------------------------
Джерело http://uaoc.net/?p=2938#more-2938
