У середньовіччі теологія займалася розмаїтими дріб'язковими проблемами, які торкалися сатани.
На Латеранському Соборі (1215), де було засуджено єресь катарів, однозначно визначено духовну природу сатани, його первісну доброту, а також вічність пекла. Тридентський Собор (1543-1563) сформолював положення про негативне відношення сатани до людини.
Середньовіччя було рівночасно періодом надзвичайного зацікавлення широких кіл суспільства загадками магії, чарів та навіженості.
Це все, між іншим, було пов'язано з численними «судовими процесами чарівниць». На Сицилії вірили, що навіжені злим духом говорять усіма мовами, можуть підкоряти людей своїй волі, лікують осіб, насилають хвороби тощо. У Португалії чарівниці ворожили за допомогою дзеркала, води, на осадах кави, продавали деякі частини тіла трупів, мозку псів та хвостів ящірок. У Британії слуги сатани викрадали дітей, убивали тварин, затримували у корів молоко тощо. В одному судовому французькому протоколі з 1230 р. «описано» шабаш та оргії чарівниць із єретиками, які відмовились від віри: «Жоден єретик не міг відмовитися від ритуалу шанування диявола, який закінчувався сексуальними збоченнями. Це повинно було проходити у темних місцях під керівництвом демонів у тваринній постаті. Для того, щоб забути правдиву віру блюзнірник (святотатник) повинен був цілувати великих жаб і ропух. Бо ропухи і жаби вважалися тваринами навіженими демонами».
У XVI, XVII і XVIII століттях наступила справжня епідемія попутання дияволами, тобто оволодівання дияволом тіла людини.
Було навіть визначено прояви опутання людини дияволом:
1. Здатність читання думок інших людей;
2. Розуміння іноземних мов;
3. Говорення іноземними мовами;
4. Знання майбутніх подій;
5. Знання подій, які відбуваються десь на віддалі;
6. Прояви вищих фізичних сил;
7. Левітація, тобто піднесення на певний час у повітрі. Крім цього, на опутаних находило запаморочення, задеревіння, конвульсії, обезболення, невразливість деяких частин тіла на голкоколення, невразливість на биття тощо. Багато із вище згаданих хворобливих станів, це — прояви психічних захворювань, або прояви елементів парапсихо-логічних явищ чи також уміння, здобуті навчанням чи фізичними вправами.
Підкінець XV ст. в Європі почався нераціональний рух, спрямований проти жінок «відданих сатані», який називався «полювання на відьом». Теоретики цього руху Інсіторіс і Шпренгер радили у своєму «славному творі» «Молот на чарівниць (відьом)», щоб жінок, звинувачених у співпраці в магії, чарах, контактах із сатаною, спалювали на вогнищі.
В Англії, державні закони під тим оглядом були відносно «більш лагідні», бо тільки 19% осіб, звинувачених у чаклунстві, визнано винними і покарано на повішення. Проте, переслідування чарівниць значно активізувалося в час владарювання Якова І, сина Марії Стюарт. Він любив переслухувати жінок, звинувачених у чаклунстві, під час такого переслухування жінки зазнавали вишуканих туртур. Він був немилосердним і, звичайно, наказував, щоб таких жінок, засуджували до смертної кари. В час його панування почали звинувачувати у чаклунстві також мужчин. Англійський король голосив, що у нападках на чисту протестанську віру бере участь також диявол. А католицький переслідувач чарівниць Мартінус Дельріо з Брюселю, пояснював появу чарівниць тим, що католицьку віру легковажать, а диявол вступив у протестанти. Закон «проти чарів та чародійства» був скасований англійським парламентом допіру 1736 р., півстоліття  після останнього покарання чарівниці, яка нібито підіймалася у повітря на спині своєї дочки. Шотландія також була змушена скасувати цей закон у цьому самому році тому, що обидві країни були об'єднані, утворивши Велику Британію. У Франції Король Генріх IV (1584-1610), який уважався освіченою і розумною людиною, надав мисливцям на чарівниць повну свободу. Один із сусідів, Петро де Ланкр, потрапив навіть у якийсь заблуд: користуючись необмеженою владою і повноваженнями, післав на тортури та спалення 600 осіб.
Він видумав, що жителі Латур (разом із духівниками) заключили договір із Сатаною. Він був переконаний, що величезна кількість дияволів, які змушені були втікати з Китаю та Індії від християнських місіонерів, поселилися у цьому районі і під час шабашів збирали сотні тисяч відьом.
Мисливці на чаклунок почали також переслідувати священиків, а докази опутання часто доставляли монахині. «Славним» стало звинувачення сестер-монахинь з Лудюна, яким кардинал Рішельє платив за тс, щоб ті виказували священиків, які «насилають на них уроки», «помагають дияволові», або подавали докази прикликанням за свідків звинувачення пекельних духів. Монахині з Лудюна під проводом ігумені Іоанни від Ангелів, стоячи перед трибуналом, металися з диким вереском, викрикували різні слова, «навіжені» за допомогою пекельних духів свідчили проти священиків. Але коли кардинал Рішельє перестав їм платити, то «опутання», якого не можна було вилікувати жодними екзорцизмами, відразу щезло. Король Людовик XIV, якого називали Король-Сонце, іноді втручався у процеси чарівниць і відхиляв злочинні вироки, проте його двір, у той час «найбільше світлий» у Європі, був переповнений «любовними чарами», «убивствами через отруєння», «магічними заклинаннями» і «чорними мишами». Остання особа, звинувачена у чарах, була спалена на вогнищі у Франції 1745 p., тобто в час розквіту французького просвітництва.
Процеси чарівниць мали місце в Іспанії, Німеччині, Швейцарії, Швеції, Нідерландах і у далекій Америці.
Історики підраховують, що у періоді від 1264 року до 1836 року (випадок, коли буда убита «чарівниця» на Гелю), було вбито біля 9 мільйонів осіб, яких звинувачували у чарах і магії. У більшості випадків ці звинувачення торкалися жінок і тільки в окремих випадках мужчин (згідно з демографією 1 на 10000).
У XV столітті найвидатнішим «сатаністом» був славетний барон і маршал Франції Жіль де Ре (Gilles de Rais). Він був вірним товаришем Орлеанської Діви, незламним лицарем, який після війни віддав свій замок Тіфож адептам магічного мистецтва для того, щоб вони шукали філософського каменю та еліксиру молодості. Він був відомий також своїми садистичними звичками.