Вашу інформацію намагатимусь вивчити. Запевняю Вас, що офіційна Церква спати не буде.

Дозвольте розпочати з кінця. Догналівська секта не має ніякого, підкреслюю, ніякого, відношення до Католицького харизматичного руху, який є одним з багатьох внутрішньоцерковних рухів апробованих Церквою. Свого часу, перебуваючи принаймні формально у лоні Католицької Церкви догналівці виразно заявляли, що вони не мають жодного відношення до Католицького харизматичного руху. На самому початку їхньої діяльности догналівці намагалися виставити себе якоюсь особливою гілкою цього руху і по можливості взяти цей рух в Україні під свій контроль, але завдяки енергійній протидії Преосвященного владики Софрона Мудрого, тоді правлячого єпископа Івано-Франківського, цього вдалося уникнути. З того часу догналівці не робили більше спроб виставляти себе харизматами, а також захопити хоча б одну харизматичну групу під свій контроль.
Кваліфіковані знавці харизматичного руху зафіксували суттєві відмінності між католицьким харизматизмом і догналізмом. Тому ще раз підкреслюю догналізм не має жодного відношення до Католицького харизматичного руху.
Стосовно психотропних практик цієї секти, слід підкреслити, що догналівці практикують і пропагують так звану бойову молитву. Про небезпеку цієї практики я вже мовилося раніше у відповіді на одне з попередніх запитань. Властиво «бойова» «молитва» є одним із психотропних засобів, які догналівці використовують для введення людей у змінений стан свідомості для легшої маніпуляції своїми жертвами.
Непоминання Блаженнішого Патріарха Любомира у Літургії, чи у інших Богослужбах не є просто якоюсь дрібною деталлю. У Східних Церквах викреслення чийогось імені з Диптихів і припинення поминання на Богослужбах завше означало і означає зрив зв’язку з даним Єрархом. Тим самим догналівці виразно вказують на те, що вони є поза Католицькою Церкво, тобто підкреслюють, що вони є окремим релігійним утворенням, яке не має жодного відношення до Католицької Церкви.

Студіюючи діяльність догналівської секти, дійсно можна дійти до висновку, що одним із завдань догналівців є також компрометація католицьких внутрішньоцерковних рухів. Їм зокрема вдалося осягнути, що у певної необізнаної категорії мирян католицький харизматичний рух властиво асоціюється з догналізмом. Вони також імітують широко розповсюджений на Заході католицький «Рух чистих сердець», який пропагує дошлюбну чистоту молоді. Обравши шлях імітації УГКЦ догналівці також імітують мирянські рухи. Це слід взяти до уваги й не потрібно особливо дивуватися. Про це зокрема говорив святий Августин називаючи диявола «Божою мавпою», котрий неспроможний вигадати щось нове, а лише імітує те, що чинить Бог. Подібно за прикладом свого покровителя з пекла догналівці імітуючи Католицьку Церкву, імітують також її внутрішнє життя, включаючи внутрішньоцерковні рухи. Але це тільки зовнішня оболонка. Вони дають усьому цьому цілковито своє наповнення, яке не має нічого спільного з автентичними внутрішньоцерковними рухами.
Чималою проблемою для Церкви є також творення догналівцями Громадських організацій, які декларують себе поборниками проти певних неморальних явищ. Але варто зауважити, що ці ГО дуже агресивно «змагаються» з явищами, які не входять до гострих проблем українського суспільства. Ці проблеми є дуже гострими для Заходу. Догналівці жодним чином не звертають увагу на реальні проблеми нашого суспільства – алкоголізм, наркоманію, аборти і т.п.
Створюється враження, що ці ГО створені не для боротьби проти певних явищ, але властиво для пропагування і транспортування цих пороків із Заходу в Україну.
Стосовно того, як направити шкоду нанесену догналізмом нашому мирянству, перш за все мусимо молитися, щоб Господь своєю Милістю зцілив рани завдані нашій Церкві догналівцями. Дуже важливо доносити правдиву інформацію про догналізм кожному католикові не залежно від того, чи він є членом РКЦ чи УГКЦ. Це буде властиво найкращим засобом направити шкоду, яку догналізм завдав нашому мирянству.

Це питання слід скерувати до влади, щоб вивчила джерела фінансування свідків Догнала, адже їхня діяльність приносить шкоду не тільки Церкві, але також державі. У відповіді на одне з попередніх запитань вказувалося, що діяльність групи Догнала викликає різні здогади і підозри, а саме: хто може за нею стояти. Подібні запитання доводиться часто чути від мирян і духовних осіб. Взяти хоча б до уваги їхню друковану великим тиражем продукцію та її розсилання усім духовним особам в Україні, а також у перекладі англійською, німецькою і чеською мовами за кордон. Це дуже дорого коштує і за приблизними підрахунками фахівців це складає до 10 тисяч американських долярів в місяць. Напрошується висновок, хто цю групу може фінансувати? Якщо хтось має якусь інформацію щодо джерел фінансування свідків Догнала, прошу надсилати. Дякую за пораду.

Ваше запитання у багато чому перегукується із запитанням п. Миколи, котрий через свідків Догнала посварився зі своїми добрими знайомими. Ваш випадок набагато важчий, бо у тенета цієї секти потрапила Ваша мати. Зарадити цьому лихові не можливо моєю короткою відповіддю. Уважно прочитайте попередні відповіді, де про це мовиться. Найкраще на мою думку, поговорити про це з Вашим о. парохом, або з компетентним у цьому питанні священиком. Прошу звернутися до нас, намагатимемось допомогти. Не вступайте у відкриті дискусії зі своєю матірю, краще помоліться за її навернення, бо що не можливо людині, можливо Господеві.

Вашу інформацію намагатимусь вивчити.

Доводжу до Вашого відома, що п. Адріан Буковинський від 23 квітня 2008 р. звільнений від обов’язків заступника Голови Комісії Родин Львівської Архиєпархії УГКЦ. Ми живемо у переломні часи становлення нашої Церкви і мусимо бути свідомими того, як про це мовилося у попередніх відповідях. Errare humanum est (людині властиво помилятися), каже латинська сентенція. Жодна людина не є звільнена від помилок і від хибних друзів у овечій шкірі. І я і Ви пані Марія! Дуже дякую за інформацію надану Вами. Вона дійсно допомагає висвітлити усю шкоду догналізму. Церква не може зайняти позицію латентної параної: в усіх і в кожному бачити догналівця. Великою проблемою є мімікрія догналівців і їхня облудливість. Вони дуже часто прикидаються вірними католиками і практично нічим себе назовні не видають, працюючи неначе таємні агенти ворожої структури. Тому не завжди вдається виявити цих агентів догналізму відразу. Це стосується і згаданого Вами випадку. Та як і на питання п. Остапа відповідаю: Вашу інформацію намагатимусь вивчити. Запевняю Вас, що офіційна Церква спати не буде. На разі стільки і щасти Вам Боже! Щиро вдячний за Ваше зауваження.

Шановний п. Андрію, дякую Вам за цікаве і дуже важливе питаня, яке заторкує справу ідентичности нашої Церкви. Свого часу цій темі були присвячені конференції за участю різних Церков візантійської традиції на дуже високому академічному рівні. Головним двигуном цих заходів був Префект Конґреґації для Східних Церков кард. Ахілле Сільвестріні, що мали місце в 1994 році у Венеції та в 1997 р. у Ніредьгазі, Угорщина. Матеріали останньої були видані видавництвом «Свічадо» в 1998 р. Цим зустрічам були присвячені послання Папи Івана Павла ІІ. Ось його слова: Східні Католицькі Церкви «уприсутнюють у серці Церкви скарб християнського Сходу, в той же час, беруть участь у потоці ласки, яка наповнює різноманітне й багатоформне тіло Католицької Церкви. Спільне очікування полягає у вірності цьому подвійному покликанню. Я переконаний, що більш чітке усвідомлення цієї ідентичності допоможе також визначити точне місце східних католиків на екуменічному полі, сприяючи, таким чином, подоланню непорозумінь та напруження, які принесли і далі приносять немало страждань… Я сердечно бажаю, щоб, де б разом не жили католики та православні, встановилися братні відносини взаємоповаги та щирого пошуку спільного свідоцтва Єдиному Богу. Чим більше Східні Церкви будуть самими собою, тим чіткішим буде їх свідчення, ближчою й іншою приналежність до християнського Сходу, пліднішим та ціннішим їх доповнення до західної традиції.» (Іван Павло ІІ, Ватикан, 28.06.1997). Темі ідентичности був також присвячений перший Собор монашества УГКЦ у Львові в 2004 р. з вельми цікавими й завжди актуальними темами та доповідями. Про ідентичність УГКЦ найкраще висловився сам Святіший Отець Папа Іван Павло ІІ під час Літургії з нагоди 1000-ліття Хрищення Руси-України: «Ми є православні у вірі і католицькі в любові». Як мовиться: «легко сказати, однак, важко це сприйняти й виконати», а це тим більше у нашій «чепурній» УГКЦ, де практично перетинаються різні традиції, напрями, спрямування і т.д. З одного боку наша Церква є надзвичайно відкритою і плюралістичною назустріч «всім і вся», а з іншого боку дуже вразливою. Саме тому в ній знаходять своє місце різні течії, рухи, починання і … зіштовхнення і саме тому наша Церква є дуже симпатичною й цікавою. Досвід екуменізму усіх Церков Золочівщини, Львівської області, яскраво свідчить не тільки про мирне співжиття вірних, але про активне і живе зближення православних, греко-католиків і римо-католиків на всіх рівнях як церковного, так і суспільного життя. Покликання нашої УГКЦ визначено ККСЦ, котрий ясно говорить: «Слід сумлінно зберігати і підтримувати обряди східних Церков як спадок усієї Христової Церкви, в якому віддзеркалюється та традиція, що продовжується від Апостолів через отців, і який утверджує божественну єдність католицької віри в її різноманітності». Я думаю, що у цьому сенсі, наша УГКЦ, щораз більше усвідомлюючи свою ідентичність, зможе ще сильніше свідчити в Європі та й у світі вияв християнської любови і пошанування один одного у його духовних, літургійних, народних, уподобаннях завжди під второпним керівництвом душпастирів. Адже ж Церква наша народилася і покликана для того, щоб нести спасіння кожній людині. Що стосується юрисдикцій, то вони, як необхідний елемент, з найперших початків були присутні у Вселенській Церкві, однак, чи будуть колись у небі?

Подано дуже загально, необхідно оперувати фактами. Ваше повідомлення наводить жах, але мусите взяти до уваги, що будь-які твердження мусять підтверджуватися аргументами. Без них годі вести діалог. Щодо заступника голови Комісії Родин Львівської Архиєпархії мовилося в одній із попередніх відповідей. Обіцяю вивчити Ваше повідомлення.

Мої дитячі і юнацькі роки проведені у Львівській римо-католицькій катедрі, як ми львів'яни зазвичай називаємо цю базиліку Успення Пресвятої Богородиці. В часи підпілля УГКЦ багато греко-католиків відвідувало римо-католицькі храми. Я особисто знайомий з Високопреосвященним Митрополитом Мєчиславом Мокшицьким, котрий добре ознайомлений з діяльністю секти Догнала. Ця секта нападала 2 роки тому на особу митрополита, коли догналівцям не вдалося зустрітися з кардиналом Бертоне під час беатифікації у Львові с. Марти Вєцкої у травні 2008 р.
Священик, причащаючи монахинь, не зобов’язаний знати кожну черницю по імені, а також до якої монашої спільноти вона належить, тим більше у такому великому місті, як Львів. Можливо догналівки приступали в костелі до св. Причастя, але це вже їхній гріх, а не священика. Прошу вибачити, але Ваша думка про негативне ставлення римо-католиків до греко-католиків є невірною.

Цілковито згідний, але не щодня, бо фізично не витримаю. :) Прошу вибачити за жарт, веб-конференція нагально потрібна. Правдива інформація має випереджувати розвиток подій.
1. Церква вперше зустрілася з таким явищем, до якого не була приготована. Ми також не були проготовані до виходу з катакомб 21 рік тому. Годі це назвати професійною халатністю, радше професійною непідготовленістю. Слід визнати, що не вміємо поки що реагувати на виклики часу.
2. Поживемо, побачимо. Найближчий час покаже. Ми приступаємо до активного захисту Церкви, адже надто довго заплющували очі на ці неподобства.
3. Проблеми справді існують в деяких парохіях. Якщо деякі парохи сприяють догналівцям, тоді вони є самогубцями. Залишаться голі і босі.
4. Зовсім недавно справді мали місце групування частини вірних при деяких більших парохіях, що свідчить про недбалість священиків. З етичних міркувань не буду називати цих горе-парохів.
5. Звернення були, але чи дійшло до зняття з реєстрації не можу відповісти.
Наостанок хочу подякувати тим, що допомагали мені впродовж цієї конференції цінними думками і матеріалами.

Високоповажана п. Катерино, дякую за Ваші думки і поради. Стосовно Підгорецького монастиря бажаю Вам сповістити, що догналівці не перебувають у цьому Василіянському монастирі. Від 1946 до 1989 рр. наша Церква зазнала касат і руїн храмів і монастирів. Сьогодні їх потрібно відновлювати і реставрувати. Не маю часу і змоги висвітлити історію Підгорецького монастиря і «його дух» у минулому.
Творча інтелігенція кінця ХІХ ст. відзначалася певним вільнодумством. Наш Каменяр бував частим гостем Крехівського і Львівського Свято-Онуфріївського монастирів, користуючись їх славними бібліотеками та збірками рукописів. Іван Франко з пошаною ставився до Слуги Божого Митрополита Андрея і мав з ним добрі відносини. Іван Франко міг мати деяке упередження і особистий жаль до духовних осіб через його перше нещасливе кохання до доньки священика Ольги Рошкевич, котрий перешкодив їхньому одруженню.

Моє ставлення до цієї громади, що виникла в 1954 р. і до її провідника о. Ігнатія Солтиса, не є прихильним, бо не сприймаю вчення цієї громади, що зірвала зв'язок з Церквою. Солтиса не можна порівнювати з Догналом, він був мужньою людиною, багато зазнав переслідувань. Так він мав свої хибні погляди і їх фанатично дотримувався, але він боровся з безбожною владою, а не з нашою Єрархією і Католицькою Церквою. Сьогодні покутники внесені у список релігійних організацій. Особисто я з ними ніколи не стикався.