Як католицькому священикові йому був привласнений номер 841, а як
ув'язненому - 28972. В Дахау, в блоках 24, 26 і 28, куди поміщали
церковних служителів, Герхард Хіршфельдер знайшов в собі сили написати
коментар до Послань святого апостола Павла, не дивлячись на слабке
здоров'я, яке привело його до передчасної кончини у віці 36 років, 1
серпня 1942 року. В неділю отець Герхард був проголошений Блаженним,
прославлений як мученик і свідок віри. Обряд вперше був здійснений в
кафедральному соборі Мюнстера.
За декілька днів до смерті отець Хіршфельдер писав своєму
другу-священикові: «Бажаю тобі від щирого серця тієї сили, яку сам я
черпаю від Божественного Провидіння. Отже давай дивитися на майбутнє. Як
священикам Божим, нам дарована Його безмежна любов».
Дон Герхард з 1939 року служив капеланом в Хабельшверті, Силезія,
сьогодні розташованому на території Польщі. Він був відповідальним за
пастирську роботу з молоддю і був дуже популярний серед своїх
підопічних. Ще до приходу Гітлера до влади в 1933 році священик
зрозумів, яку загрозу несе доктрина націонал-соціалізму для духовного
зростання молоді, і всіма силами протистояв її поширенню. Під час
попереднього служіння - в одному з парохій Бреславськой єпархії - він
увійшов в конфлікт з нацистами і був звинувачений в опозиції. Але в
Хабельшверті пастир продовжував суворо критикувати диктатуру в своїх
проповідях. У одній з них, в липні 1941 року, він заявив: «Той, хто
вириває віру в Христа з серця молоді -- злочинець». Через декілька днів
його заарештували, а в кінці грудня він вже був в'язнем Дахау, почавши
свою недовгу дорогу до смерті.
Отець Герхард Хіршфельдер - не перший і не останній зі Святих і
Блаженних,які розцвіли в концтаборах і серед нацистських гонінь. Він
належить до того численного сонму мучеників - як німців, так і інших
національностей -- яких Церква визнає або готується визнати своїми
свідками. Недавно, під час аудієнції новому послові Німеччини, Святійший
Отець Бенедикт XVI згадав про майбутні в наступному році беатифікації в
Любеці. Будуть прославлені Йоханнес Прассек, Херманн Ланге і Едуард
Мюллер. Папа додав, що разом з ними буде віддана дань пам'яті і
євангельському пасторові Карлу Фрідріху Штелльбрінку. Дружба чотирьох
священнослужителів - вражаюче свідоцтво екуменізму молитви і страждання,
що розцвів в різних місцях під час похмурого періоду нацистського
терору. Папа підкреслив, що «на нашій екуменічній дорозі ми можемо
поглядати на цих свідків як на сяючі дороговкази».
У крипті церкви Святійшого Серця Ісусового в Любеці, де покояться
останки всіх чотирьох, напис на надгробному камені свідчить: «Вони
виконали свою священицьку місію до кінця». Все четверо були засуджені
особливим трибуналом за етичний і матеріальний опір диктатурі -
проповідями, допомогою перслідуваним, порятунком євреїв -- і убиті в той
же самий день.
До воїнства німецьких свідків Євангелія належить Едіт Штейн (Бенедикта
Хреста), знищена як єврейка не дивлячись на навернення до католицтва;
єзуїт Руперт Майер, що неодноразово побував в таборах за свої вислови
проти режиму і за те, що не хотів порушувати таємницю сповіді; Бернхард
Ліхтенберг, настоятель Берлінського собору, захисник євреїв, якого
нацисти вважали «небезпечним для громадського порядку», помер по дорозі
до Дахау, куди був відправлений за прилюдну молитву «за неарійців, за
гнаних священиків і циганів». У 1996 році він був зарахований до лику
Блаженних Іваном Павлом ІІ, разом з Карлом Лейснером, званим «ангелом
Дахау» -- єдиним, кого висвятили прямо в таборі. Останнім записом в
щоденнику Лейснера, що помер в 1945 році після 5 років заключення, була
фраза: «Все одно благослови, Господи, моїх ворогів».
У сонмі мучеників часів нацизму є і миряни. Журналіст Ніколаус Гросс був
арештований за протистояння диктатурі і повішений. Його листи до сім'ї -
свідоцтво послідовності віри: «Я постійно молився, щодня, про те, щоб у
вірі і благодаті Господь укріпив мене і вас, щоб ми терпляче і
благочестиво перейняли на себе все, що постановлене і вирішене. І
відчуваю, як через молитву до мене приходить мир і спокій».
До цього сонму скоро приєднається єзуїт Альфред Дельп, жертва репресій
після замаху на Гітлера в 1944 році; Йозеф Метцгер, священик, що
страчений в тому ж році, присвятив себе екуменізму і миротворству;
Хайнріх Кеніг, стійкий противник нацистського проекту евтаназії, сам
загинув в Дахау під час медичного експерименту; монахиня Ангела Марія
Ауч, померла в Освенцимі; Херманн Йозеф Верле, який ціною смерті
відмовився порушити таємницю сповіді.
І всі вони являють собою живу відповідь на питання: що зробила німецька Церква для боротьби з нацизмом?
www.christusimperat.org
