Для того, щоб "ТАК" подружньої пари було добровільним і відповідальним актом і щоб подружній зв’язок мав міцні і тривалі людські та християнські основи, великого значення набирає приготування до подружжя" (Катехизм Католицької Церкви, 1632).

Бог, створивши людину з любові, покликав її до тієї ж любові, оскільки створив її на Свій образ і подобу. Так як Бог створив людину чоловіком і жінкою, то їхня взаємна любов стає образом абсолютної і вічної любові Божої, яку сам Бог благословляє: "Будьте плідні і множіться, наповняйте землю і підпорядковуйте її собі” (Бут.1,28). Тими словами Господь вказує нам на особливість подружжя. Воно повинне бути чистим і святим, оскільки так як Бог діє у Святій Трійці, так само повинна діяти родина-сім'я, яка є цеглиною не лише свого суспільства, але цілого людства. І для того, щоб суспільство було здоровим, потрібно, щоб здоровою була родина. Тому обов'язковим елементом до прийняття важливого у житті людини рішення, яке тягне за собою і велику відповідальність перед самим Творцем, є, як сказано у катехизмі, "приготування до подружжя". Звісно ж, до такого важливого моменту як шлюб, коли дві особи готові стати одним тілом і співдіяти у креативному задумі самого Бога, християни повинні готуватися заздалегідь, але найголовнішим приготуванням все-таки залишається момент заручин і власне цей період (від заручин) до прийняття самої Тайни Подружжя. Таким чином, бачимо, що призначення заручин - висловити свою (наречених) згоду, але давати не лише звичайні обіцянки, приймати обов'язки і остаточне визначення.

Але що ж таке заручини, на які сьогодні, мабуть, мало хто з людей звертає увагу. Це маленький і короткий момент в обряді Тайни Подружжя, про який у церковній традиції маємо згадки ще з самих початків християнства. На жаль, у наш час таке поняття як заручини чи то у релігійному контексті, чи у народно-обрядовому майже повністю втратило своє значення. Втратило, бо люди не тільки не розуміють, що це таке, але й у більшості випадків не знають, що це таке. І якщо ще де-не-де по селах можна спостерігати весілля з усіма складовими (сватання, заручини, оглядини, шлюб і т.д.), то по містах ця традиція вже давно забулася, і можемо хіба побачити час від часу так звані "брами", які власне є нічим іншим, як синтезом підготовчих етапів до вінчання. Можливо, одною з причин, що заручини втратили свою властивість, про яку буде ще сказано, є те, що у церковній традиції їх було об'єднано з обрядом вінчання, а з народної традиції, у нашому більш матеріалістичному, аніж духовному світі, вони помалу зникають (як і самі традиції загалом), адже тепер люди просто навіть не знають, що саме заручинами починається таїнство шлюбу.

На важливість заручин у Церкві або, краще сказати, церковних заручин вказує 11-е правило Анкирського Собору, який відбувся у 314-315 роках, а також 98-е правило VI Вселенського Собору і Папа Сирицій. Вони говорять про те, що церковні заручини мали ту ж саму юридичну силу, що й світський шлюбний контракт, який укладався обома сторонами при світських заручинах. На Константинопольському ж Соборі (1066-67) було піднесено важливість заручин настільки, що коли заручена особа брала шлюб уперше, але не з тією особою, з якою була заручена, то вважалося, що це є вже другий шлюб. А у пізніших часах, крім вінчання, були обов’язковими також як світський шлюбний контракт, так і церковні заручини.

У період з X до XI століття обряд заручин у християнських колах тратить своє світське значення і набуває нового літургічного, а головно духовного значення. Таким чином відбувається вже у церкві. Але все ж таки заручини залишаються не залежним від самого шлюбу автономним обрядовим дійством, що відбувалося переважно під час утрені. Та до XVII століття заручини повністю вливаються в обряд вінчання і з того часу відбуваються не напередодні Тайни Подружжя, а стають її початком.

Як вже було згадано вище, у давні часи заручини відбувалися ще задовго до шлюбу, а вже після повної уніфікації обряду вінчання безпосередньо під час нього. Заручини як у давнину, так і тепер відбуваються у церкві в притворі або у вході до церкви, якщо притвору в храмі немає. Тут слід пам'ятати про символічність церковного обряду. Молодята заручаються ще у вході до храму, а не при тетраподі, при якому буде відбуватися Тайна Шлюбу. Справа в тому, що оскільки тетрапод символізує престіл Бога для людей, то таїнство буде відбуватися перед лицем Господа, тому молоді не можуть приступати до нього не приготовані. І якщо у минулому після заручин проходив певний період часу, в якому молоді готувалися до шлюбу, то тепер заручини мали б символізувати те, що люди вже є приготованими до подружнього життя (коли пройшли передшлюбні навчання та різні підготовки) і можуть стати перед Богом і просити у Нього благословення на подружнє життя.

Важливу роль мають і присутні, які знаходяться у церкві (мова йде про тих, хто спеціально прийшов на обряд, а не випадкових людей). Вони повинні розуміти, що є також учасниками дії не лише як гості, але й як свідки при заручинах, як це відбувалося ще у перших віках християнства.

Розглянувши все сказане вище, ми повинні розуміти і сприймати заручини не лише як якийсь віджилий історично обрядовий факт, а як акт, який уможливлює уділення Святої Тайни. Молодята, прийшовши до храму, добровільно віддають себе у волю Святої Трійці, а священик, заручаючи їх, просить Бога, щоб охоронив їх у мирі і однодумстві. Бо як Христос обручив Церкву, так само і вони обручаються, щоб віддати себе один одному на все життя, а разом, як одне ціле, себе повністю Богу.