Заручини – це богослужіння, в котрому наречений і наречена обіцяють один одному перед Богом, що будуть разом прямувати до вінчання. Заручини звершуються пресвітером в притворі або західній стіні середньої частини храму. Пресвітер надіває нареченим кільця, якими вони опісля троєкратно обмінюються. Чин заручин складається із благословення, великої єктенії, властивих заручин, пресвітерської молитви і відпусту.

В Кодексі Канонів Східних Церков знаходиться лише один канон, який виразно говорить про заручини:

Кан. 782 - § 1. Заручини, які похвально передують подружжю, відповідно до найдавнішої традиції східних Церков, підлягають партикулярному праву власної Церкви свого права.

§ 2. Обіцянка одружитись не дає підстави виступити із скаргою, яка б вимагала одруження, дає, однак, підставу вимагати відшкодування витрат, якщо такі мали місце.

Можна поділити заручини на церковні, коли відбуваються при двох свідках та в присутності пресвітера, або приватні, які відбуваються в родинному середовищі при батьках і родичах. Вагомість одних та інших заручин є однаковою. Дуже важливим є включати кожну поважну людську подію „в бого-людський організм Церкви”. Церковність заручин це також признання, що заручини це не лише приватна справа двох родин, але виховний момент в нутрі церковної спільноти, на який всі її члени просять Божого благословення. Взагалі заручини повинні відбуватися у радісній, щирій атмосфері, без жодного примусу та боязні, і ці почуття повинні бути обов'язково взаємними для двох сторін. Для прикладу з історії нашої традиції відомо, що родичі наречених завжди зустрічались, щоби себе взаємно пізнати і таким способом полегшити молодим краще ввійти в середовище, з якого походить майбутній чоловік чи дружина. Безсумнівно обряд заручин збереглися в ужитку серед українського народу, що надає більше часу для прийняття відповідного рішення щодо самого Таїнства Подружжя, яке вже невідворотне.

Для того взагалі форма заручин повинна бути невід'ємною від Євхаристії, так як і саме Подружжя, щоб була бого-людським і отже тривалим ділом. Норми, які встановлюють відповідну процедуру належать до сфери права кожної помісної Церкви. Розвиваючи літургійну формулу заручин у першому тисячолітті, легальне значення заручин в східній традиції було піднесене на вищий рівень. Заручини майже прирівнювалися до самого благословення подружжя. Таким чином, заручини стали майже так само зобов'язуючими і вважалися невід'ємними від подружжя. Внаслідок цього заручини були прилучені як вступна частина до обряду подружжя.

Однак заручини завжди залишалися умовною угодою для кращого пізнання себе із дуже важливою молитвою про Господнє благословення на цей людський почин. З угоди заручин не випливає обов'язкова вимога укладання подружнього зв'язку, хоч можливою є вимога відшкодування витрат, пов'язаних з майбутнім подружжям. Заручини не несуть за собою правових наслідків і зобов'язують лише в сумлінні, так би мовити наречені почуваються морально зв'язаними цим приреченням до взаємної лояльності і пошани. Заручини належно розірвані не є перешкодою до укладання іншого шлюбу оскільки не надають подружніх прав та обов'язків.

Взагалі бажано, щоб заручини відбувалися один рік перед шлюбом, в іншому випадку рекомендується, принаймні шість місяців перед шлюбом. Синод Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, що відбувся в Трускавці 30 липня 2003 року, так постановив на цю тему:

Постанова 3. Чин Заручин (благословення наміру одружитися) можна проводити не менше аніж за три місяці до дня уділення Святої Тайни Вінчання. Заручини можуть відбуватись як у храмі, так і вдома.

Постанова 4. Доопрацювати питання форми та застосування чину Заручин засягнувши думку досвідчених душпастирів.

www.livingrosary.org.ua